Чи ходив-таки Тарас шукати залізні стовпи, на яких тримається небо?

«Оцей епізод з дитинного віку Тараса треба вважати цілком достовірним: бо про його, опріч самого Тараса, розповіли майже однаково і інші люде. Першим розповів його О. М. Лазаревський, коли російські оповідання Шевченка, де в «Княгині» розказав і поет про ті стовпи, не були ще надруковані, значить, Лазаревському розповів хтось із Тарасових кревняків. Перегодом те саме читаємо в «Споминках» Варфоломея Шевченка268 з додатком деяких подробиць, які здаються мені непевними. Наприклад, Варфоломей каже, що коли Тарас вернувся з своєї «подорожі» до «стовпів», дак брат Микита хотів його побити, але сестра Ірина заступилася і не дала, за те б то Тарас і любив її більш за всіх своїх братів і сестер. Тут очевидна помилка. Микита не був такий старший, щоб Тарас дався йому побити, а Ірина була на два роки молодша від Тараса і, очевидна річ, не спроможна була заступатися за його, а тим паче «взяти на руки і положити в постіль». Не певне й те, що Тарас, пішовши до «стовпів», коли прийшов в Пединівку (село верстов 4 – 5 від Кирилівки), дак здивовався, що є на світі ще й інші села. Коли Тарас відав тоді, що є Одеса, так чудно було б йому не знати, що є Пединівка! Нарешті, Варфоломей подав не певну звістку, що Тарасової матері під час того епізоду не було вже на світі. Небавом побачимо, що Тарас осиротів після матері на десятому році. В усякому разі, головні риси наведеного епізоду свідчать нам, що Тарас на 6 – 7 роки був дитина допитлива, правдива, розважна і що сестра Катерина любила його і як змога пікловалася про його, вона з усієї родини більш за всіх і впливала на Тараса. Сама вона була вдачі доброї, ніжної; під впливом її вдачі зростала і розвивалася природжена Тарасові любов до природи, до людей і добрість його.

Тарасів портрет на 6 – 7 році здається мені більш-менш от яким: білявий, оклецьковатий, меткий, непосидящий; хлопчик цікавий і допитливий; босоногий, часто замурзаний; обірваний; пустотливий, але розважливий, розумний, перейнятливий і добрий.

Небавом у характері його спостережемо упертість, риси неслухняності, задирливості, хитрощів і замкненості в самому собі. Сприяли сьому те безталання, ті нещасливі обставини життя родинного, що невилазно сиділи в хаті його батьків, що раз у раз все більшали і позбавляли його і сестриного, і матчиного догляду. Насовується хмара негоди, сліз, і недоля змалку обгортує Тараса так чіпко, що не покидає вже його до останку. Похмурий обрій життя його все темнішає і не прояснюється за увесь час дитинного віку поета»269.

Це все – здається, мало викорінити незрівнянний оптимізм і прагнення змінити кріпацький побут його рідних та близьких. Однак, відзначені щойно риси Тараса Шевченка змалку виховував незабутній образ батьківщини, незрівнянно чудова, мальовнича природа українського Подніпров’я.