Витоки поетичної творчості Шевченка

«Ораторами робляться, поетами народжуються», – каже латинська приказка. Але, звичайно, поетами також у значній мірі робляться. Чим більший поет, тим глибші корені його творчості. Перше, що впадає в око при читанні поезій Шевченка, – це найтісніший зв’язок його з народною піснею. До речі, найулюбленіша його пісня була теж про вечірню зорю: «Ой зійди, зійди, зіронько та вечірняя».

Народна пісня поклала відповідну печать на всю творчість поета. Шевченко широко користується традиційними сталими епітетами. Користувався Шевченко оригінальними епітетами скупо, вони не були для нього такою незмінною зброєю, як, скажімо, для Тютчева, але вони завжди були необхідні, внутрішньо виправдані, завжди точно влучали в ціль.

Широко застосовував Шевченко в своїй поезії порівняння, причому вони завжди дуже конкретні, дуже ясні, реалістичні, прості.

Попід горою, яром, долом,

Мов ті діди високочолі,

Дуби з Гетьманщини стоять.

(«Катерина»)

Мов покотьоло червоніє,

Крізь хмару – сонце зайнялось.

(Там же)

[(У словнику Грінченка слово покотьоло пояснюється так: деревянный кружок (детская игрушка.)]

Червоною гадюкою

Несе Альта вісти.

(«Тарасова ніч»)

А той, тихий та тверезий,

Богобоязливий,

Як кішечка, підкрадеться,

Вижде нещасливий

У тебе час та й запустить

Па‘зури в печінки…

(«Сон»)

Мов кедр серед поля

Ливанського, – у кайданах

Став Гус перед ними!

(«Єретик»)

А сивий гетьман, мов сова,

Ченцеві зазирає в вічі.

(«Чернець»)

Повертаюся до зв’язку творчості поета з фольклором. Іноді складав він пісні цілковито, од слова до слова, в народній манері («Утоптала стежечку…»).

Але найчастіше Шевченко застосовує в своїй творчості окремі елементи народної поезії, з якої він органічно виріс, мова якої була його мовою.

Підспівачем народної поезії, тим паче – стилізатором та імітатором Шевченко ніколи не був… Не міг бути.

Візьмемо уривок з чисто ліричного вірша останнього періоду:

І я живу, і надо мною

З своєю Божою красою

Гориш ти, зоренько моя,

Моя порадонько святая!

Моя ти доле молодая!

Не покидай мене. Вночі

І вдень, і ввечері, і рано

Витай зо мною і учи,

Учи неложними устами

Сказати правду. Поможи

Молитву діяти до краю,

А як умру, моя святая,

Моя ти мамо! – положи

Свого ти сина в домовину

І хоть єдиную сльозину

В очах безсмертних покажи.