Пушкін на Україні та в Молдові

«А як жахав нерозкаяний вільнодумець Пушкін сослуживців своїх страшними розмовами в Кишиневі! От запис одного з них, Долгорукова: «Штатские чиновники (говорив Пушкін) – подлецы и воры; генералы – скоты большей частью; один класс земледельцев (тобто селян. – М. Р.) – почтенный. На дворян русских особенно нападал Пушкин. Их надобно всех повесить, а если бы это было, то он с удовольствием затягивал бы петли».

Ми повинні пам’ятати про класову обмеженість Пушкіна, ми не маємо права надмірно «революціонізувати» його і затирати суперечності, що, безумовно, були в його світогляді. Але нема сумніву, що він підносився над своїм класом, розривав його пута могутнім поривом свого генія.

Я сказав: нерозкаяний вільнодумець. Були намагання представити Пушкіна саме як розкаяного грішника. Одним із перших авторів цієї легенди, що поширював її задля добра родини Пушкіна, був той, хто все життя доброзичливо піклувався про арзамаського «Сверчка» і хто відіграв одмітну роль у викупі Шевченка, – Василь Андрійович Жуковський. Проте ми з усією рішучістю повинні відкинути цю легенду. Шевченківське «караюсь, мучуся… але не каюсь» міг з повним правом сказати про себе й Пушкін. У своєму першому засланні (друге було в селі Михайловському) Пушкін пише в посланні до Чаадаєва:

Ищу вознаградить в объятиях свободы

Мятежной младостью утраченные годы…

Ні, не покаявся автор «Вольности», а тільки хоче поглибити розуміння цієї вольності, свободи. У знаменитім вірші «Арион», написаному незабаром після грудневого повстання, згадуючи, як він співав колись «пловцам», тобто декабристам, заявляє твердо: «Я гимны прежние пою». А хіба «Анчар» – не покарна блискавка на голову самодержавству? І хіба не голос полум’яного борця проти царя Миколи, який мав цілковиту підставу ненавидіти автора «Бориса Годунова», лунає в давно знайденому, та маловідомому уривку:

Восстань, восстань, пророк России,

В позорны ризы облекись,

Иди и с вервием вкруг выи

К убийце гнусному явись.