Революційні зрушення в українському письменстві – викликані розгортанням національно-визвольної боротьби українського народу

Поява «Кобзаря» – явище епохальне в українській поезії. «Це була подія величезного значення не тільки в історії української літератури, а й в історії української самосвідомості, а й в історії самосвідомості українського народу, – відзначають знані шевченкознавці Ю. О. Івакін та В. Л. Смілянська346. – Хоча «Кобзар» містив лише вісім творів («Думи мої, думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» – «Нащо мені чорні брови», «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч»), усе ж він засвідчив, що в українське письменство прийшов поет великого обдарування».

Автори цілком справедливо наголошують на цій головній характеристиці, яка кінець кінцем є головною у розкритті вагомості поетичної постаті Тараса Григоровича Шевченка: «Яскравою виявляється неповторна художня індивідуальність поета з тільки йому властивими образним мисленням, стилем, колом улюблених тем, мотивів і образів. Їхній синтез маємо в суто шевченківському різновиді елегії – «Думи мої, думи мої…», написаної як програмовий вірш і ліричний вступ до першого «Кобзаря», де вперше в новій українській поезії взагалі яскравіше постає романтичний образ ліричного героя-поета з автобіографічними моментами власної долі (сирітство, самотність, чужина) і виразно окресленими поетичними темами, що хвилювали Шевченка: ліричною темою кохання й героїчною темою козацької слави, – тобто власною творчою програмою. Ліричний сюжет елегії – пошуки призначення й адресата свого поетичного слова й самоутвердження себе як поета національного.

Такої непідробної природності, широкого ліризму й художньої майстерності українська поезія ще не знала. Пізніше Іван Франко писав: «Поява Шевченкового «Кобзаря» 1840 р. в Петербурзі мусить уважатися епохальною датою в розвою українського письменства, другою після «Енеїди» Котляревського. Ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла, мов джерело чистої, холодної води, засіяла невідомою досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову…»347

Попередником відкритої Шевченком нової епохи в українській поезії був романтизм. Реалізм, масштабність, глибоке почуття народності й громадянського обов’язку з’явились, змінивши юнацькі романтичні ілюзії.

Ще одна принципова відмінність: «З українською романтичною поезією зв’язує Шевченка й історична тематика. Але й тут, поруч із спільними рисами, ми бачимо ще більшу відмінність. Теми Шевченкових творів конкретно-історичні, сповнені нового ідейного революційно-демократичного змісту»348.

В останньому (2009 р. видання) курсі історії української літератури тема романтизму в творчості Шевченка розглядається ширше. «Шевченко, – стверджують Ю. О. Івакін та В. Л. Смілянська, – заступив на літературне поле в епоху розквіту слов’янського романтизму, коли в Україні формувався різновид цього напряму, властивий для (тодішніх. – Авт.) недержавних націй (української, білоруської, сербської, словенської та ін.), тісно пов’язаних з національно-визвольними прагненнями нації, її відродженням. Літературний процес ішов бурхливо, прискорено, що спричинялося до співіснування й синкретизму поетичних систем, які в літературах державних народів з «класичним» типом розвитку змінювали одна одну поступово й протягом тривалого часу. Усвідомлення історичної тяглості етнічного процесу й існування власного культурно-психологічного обличчя нації, неповторного національного характеру й мови, потреба національного самовизначення зумовили швидкий розвиток української історіографії, фольклористики, мовознавства, свідому працю над розробкою та збагаченням національної літературної мови.

Широкі міжслов’янські культурні контакти стимулювали активний розвиток цих галузей. Іде пожвавлений обмін культурними цінностями – письменники вивчають історію, етнографію, розробляють «екзотичну» тематику інших народів (такі, наприклад, українська й литовська школи в польській літературі), перекладають та переспівують твори інослов’янських та західноєвропейських літератур. Для українського романтизму найдійовішими були зв’язки з російською, польською та чеською літературами; значною мірою через їх посередництво відбувалося знайомство з літературами західно-європейськими.