Чому Брюллов відмовився допомогти своєму учню й другу?

Чернишов, академічний товариш Шевченка, і Михайло Лазаревський, будучи у Петербурзі, просили впливових осіб, зокрема Брюллова, поклопотатися про полегшення долі Шевченка. Чернишов звертався до колишнього Оренбурзького військового губернатора Перовського. Той попросив у Дубельта справу Шевченка, і з жалем був змушений визнати, що «заступитися й просити за нього государя» не зможе. Здавалося б, Карл Павлович мусив був хоч спробувати якось допомогти своєму колишньому учневі і другу, але і він не зробив нічого. Звичайно ж, він сердився на Шевченка. Свого часу він зробив для Шевченка все, що міг. Шевченко не виправдав надій Брюллова. Замість повністю присвятити себе служінню живописові він визнав за краще згубити свій непересічний талант заради чогось, Карлу Павловичу рішуче незрозумілого…

Муки фізичні й моральні, сум і безнадія надламали Шевченка. Уперше в житті він шукає полегшення в релігії. Двадцять восьмого лютого 1848 року, у перший день Пасхи орський страждалець пише княжні Варварі Миколаївні: «Вчера я просидел до утра, и не мог собраться с мыслями, чтобы кончить письмо; какое-то безотчётное состояние овладело мною (прийдите все труждающиеся и обременённые и аз успокою вы). Пред благовестом к заутрени пришли ко мне на мысль слова распятого за нас, и я как бы ожил, пошёл к заутрени и так радостно, чисто молился, как может быть, никогда прежде. Я теперь говею. И сегодня приобщался святых тайн – желал бы, чтобы вся жизнь моя была так чиста и прекрасна, как сегодняшний день! Ежели вы имеете первого или второго издания книгу Фомы Кемпейского О п о дражании Христу,Сперанского перевод, то пришлите ради Бога»563. Книгу Фоми Кемпейського – німецького ченця п’ятнадцятого століття, що зберігала популярність у середовищі віруючих католиків, міг порадити прочитати Тарасу Григоровичу хтось із знайомих поляків. Ця книга прикметна як простотою викладу, так і головною думкою: у світі, загрузлому в гріхах та злі, треба думати не про те, щоб урятувати самого себе, а подібно до Христа, йти на страждання заради загального добра. Допитливий Шевченко зацікавився працею середньовічного мислителя – це не дивно. Дивують зміни у його настроях. Через місяць він уже не чекає полегшення у молитвах та каятті, а знову складає вірші, ховаючися за фортечним валом. В одному з них поет кличе до себе в гості щасливу долю»564.