Шевченку співчувають і в Яман-Калі

Біліла церква, червоніли дахи казарм та цейхгаузів. «При такій декорації, – змією заповзала в душу поета заледеняюча думка, – можливе тільки мертве мовчання, що переривається тяжкими зітханнями, а не звучними піснями». Настрій Шевченка впав. В’їхав до укріплення, яке згодом так описав: «Це велика площа, оточена з трьох боків ровом аршина з три шириною та валом сорозмірної височини, а з четвертого боку – Уралом. Ось вам і фортеця. Недаремно киргизи звуть її Яман-Кала (гадюча кріпость)».

Безвідрадне враження від декорації, де мав відбутися наступний акт драми його життя, розвіялося, коли він був викликаний до коменданта фортеці генерал-майора Дмитра Ісаєва548. Певно, хтось із оренбурзьких друзів встиг повідомити його про прибуття не зовсім звичайного солдата. Старий генерал був більш ніж люб’язний. Дозволив жити не в казармі, а наймати квартиру. Нечуване порушення військової дисципліни! Комендант міг не дуже побоюватися службових неприємностей: він бездоганно прослужив багато років, а зараз десь по інстанціях уж проходив наказ про його відставку.