Другий лист Квітки-Основ’яненка

Другий адресований Шевченкові лист написано весною наступного, 1841 р. (22 березня). Він починається частим для стилю листування Квітки грайливим перебільшенням: «Ой мій милий, мій любезний паночку, Тарас Григорьевич. Я ж кажу, як в тебе та були довгі руки, щоб досягти сюди, то узяв би довгу палюгу та попобив би мене, скільки душі завгодно, або за патли вискуб би гаразд, що я против тебе, за твою ласку, щирую душу, був такий незвичайний, не писав до тебе місяців з двадцятеро. Тривай лишень, голубчику, не сердись, а розпитай перше, а я перед тобою, мій друже, висповідуюсь, як є перед панотцем, що от люди ходють та возють його. Слухайте ж, пожалуйте, що тут було. Прочитав ваше перше письмо та й голову повісив. Думаю собі: гай, гай! Отже справді позабував козак наших усіх! Хотів парубка змалювать, а тут дід, або ще півдіда, вже згорбився, на старість закандюбився. Та й дівчина наряжена щось не по-нашому. Треба йому помочі подати, послати християнської одежі, щоб надивився на неї та щоб не обмоскалилися овсі…»

У такому полегшено-жартівливому тоні витримано більшу частину листа, аж поки Квітка-Основ’яненко перейшов, як то кажуть, – «до діла». Саме з неї видно, що Шевченко вже тоді був знаним і бажаним авторитетом у видавничій справі демократичного напрямку. Наводимо ці рядки листа: «Гайдамаки» добра штука буде. Читав я декому з наших. Поцмакують. А що вже Гулак-Артемовський, коли знаєте, той дуже Вас улюбив за «Кобзаря». Дрюкуйте швидше, лишень… А що наш Евгений Павлович з своїм альманахом? Чи воно ж буде що? І швидко? Нічого до мене вже не пише. Коли ще не опізнююся, то от посилаю йому дві гарненькі штучки у його альманах, нехай притулить як зна. Вони вже були раз у Петербурсі, та пан Лобасов, що їх сконпоновав, не так написав до пана Гребінки, не у тую хату надписав, так йому і вернули, а він до мене вже прислав та й просив відіслати.

Будьте ласкаві, віддайте йому, попросіть, щоб притулив де у альманасі. Коли ж вже пізно, що альманах відрюкований, то нехай ткне або в «Літературну газету», або у «Маяк». Там наше приймається. Та якого гаспида він надувся та ні словечка до мене не напише? І чому він так завередував?

Нуте, тепер ось яке діло. Александр Павлович Башуцкий332 друкує дуже мудру книжку. Там будуть усякії народу; і школярі, і купці, і ковалі, і усякі. Я списав нашого «Знахаря»333.

І як треба до нього картинки, то я ваших вирізав та й послав йому, бо на виду він настояще так дивиться, як треба знахарю, що обдурює народ і мошеннича; та й вона дивиться на нього теж лукаво. Припадають вони обидва до моєї казки, тільки не знаю, щоб хто його обділав як треба їх по-нашому, так я і вказав на Вас і прохав його сеє письмо відіслати до Вас. Коли проситиме Вас об сім, то, будьте ласкаві, учешіть наших так, щоб пальці знати було, щоб наші на славу пішли. Як знаєте, так з ним і скомпонуйте, бо й він также штукар на усяке діло. Прощайте ж. Бувайте здорові з празником, з Великоднем, нехай Вас самі найлучші дівчата тричі по тричі поцілують. Ждіть од мене скоро звістки.

Щиро вас кохаючий Гриць Квітка334».

Ось витяг з «Нарису історії української літератури» про місце й значення Шевченкового «Кобзаря» в розвитку літературного процесу на Україні: «В першому «Кобзарі» було тільки вісім поезій: «Думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч».

Поруч з титульною сторінкою був уміщений малюнок художника Штернберга – сліпий кобзар з хлопчиком-поводирем…

Уся прогресивна критика в основних російських журналах позитивно оцінила Шевченків «Кобзар».

1841 року окремим виданням вийшла поема «Гайдамаки». Окремо вийшла поема «Гамалія» (1843). Твори Шевченка друкуються в альманахах «Ластівка», «Молодик».

Живучи в російській столиці, обертаючись у колі російської інтелігенції, український поет починає писати російською мовою. 1842 року він написав поему «Слепая». Російські твори друкуються на сторінках петербурзького журналу «Маяк».

Навчаючись в Академії мистецтв, Шевченко швидко зростає як письменник і культурна людина. Він слухає лекції найвидатніших професорів, відвідує деякі лекції в університеті. Шевченко – улюблений учень Брюллова, знайомиться з багатьма найвидатнішими представниками петербурзької інтелігенції. Він довідується про революційний рух у Західній Європі і мріє вирватись із задушливої атмосфери кріпосницької Росії. Із листів поета до харків’янина Корольова335 ми довідуємось про Шевченкову подорож пароплавом закордон (жодних документів про одержання поетом закордонного паспорта немає). У дорозі він захворів і змушений був повернутися назад у Ревель (Таллінн).