Труднощі з українською мовою в Галичині

У вас у Галичині пробували говорити, що «малорусскому вопросу не быть», що в один день можно научиться малорусину по-великорусски», пробували осуджувати всяку різнобарвність у руській літературі, як видумку ворогів Русі. Та скажіть на сумління, ви, що тепер наочно можете зрівняти, приміром, «Слово», або «Друга» з «Вестником Европы», чи не пишете язиком або, краще сказати, язиками, окремими від того, який ви називаєте «русским» або «литературным»? А кожний українець викаже вам у ваших виданнях, крім признаків малоруських і галицьких, ще безодню германізмів і полонізмів і докаже вам, що якби ви писали більше і по-(народно-)галицькому, і по-українському, то вийшло би більше і по-«русски» і навіть більше, по-«великорусски» ніж тепер. Коли хочете, я беруся дати вам цілий аркуш прикладів. Ви говорите про один язик Гоголя, Пушкіна і Тургенєва, а на який язик ви перекладаєте Гоголя («Вій») або Тургенєва, останнього навіть із німецького («Пес»)? І так volens-nolens ви будуєте віддільну від нашої руську літературу, о много дальшу від неї, ніж українська. А тим часом вашому співробітникові видається дивною і обидною моя думка, що через малоруську літературу (точніше слід було б сказати: через малоруських письменників, через малоруський культурний рух загалом) галичани природніше можуть ввійти в органічний зв’язок з нашою общеруською культурою.