Шевченко на безлюдному острові

Тріумфом експедиції стало відкриття острова, на який ще не ступала нога людини. Назви у нього не було. Поява людей на ньому зацікавила тутешніх сайгаків. Спокуса прибульців покуштувати свіже м’ясо виявилася непереборною – гримнули постріли. Шевченко був свідком трагічної загибелі довірливих тварин. Встиг нарисувати зворушливо-незграбний горбоносий профіль антилопи і мертві тіла її родичів. Острів, политий кров’ю невинних тварин, назвали іменем Миколи І. Тут були чудові місця для гаваней, багатша рослинність, прісні водоймища, а море біля берегів кишіло рибою. Близько тижня «Константин» простояв біля острова Миколи І. Невтомний художник малював краєвид за краєвидом, милуючися кущами, очеретом, мілинами, нестрашними для людини. Поглинутий працею, Тарас Григорович перестав голитися, відпустив бороду. Одяг і всенький вигляд виділяли його серед членів експедиції, але зауважень йому ніхто не робив. У вересні шхуни експедиції Бутакова причалили на зимівлю біля острова Кос-Арал у гирлі Сирдар’ї. Тут був невеликий форт, гарнізон його складався з уральських козаків-старообрядців. Перші зустрічні, побачивши бороду «лопатою», вирішили, що до них явився піп-розкольник, мученик за істинну віру. Поспішили донести осавулу Чартогорову. Той зазвав «зайду» в очерет, впав на коліна: «Поблагослови, батюшка, ми вже все знаємо». – «Я теж не був дурнем, – згадував з посмішкою Тарас Григорович, – збагнув, у чім справа, та й хватив його розкольницьким хресним знаменням. Захоплений осавул облобизав мою руку, а увечері задав такий бенкет, який нам і уві сні не марився». Після усіх іспитів, що випали на його долю, Шевченко залишався паливодою.