ІСТОРИЧНА СПІЛЬНІСТЬ ІНТЕРЕСІВ УКРАЇНСЬКОГО Й РОСІЙСЬКОГО НАРОДІВ ТА ВИТОКИ ЇХ ВІКОВІЧНОЇ ДРУЖБИ

Тарас Григорович Шевченко був заарештований та засланий, бо царизм побачив у ньому найнебезпечнішого революціонера, послідовного борця за співробітництво та єднання з прогресивними представниками братнього російського народу в боротьбі за свободу України.

«…Ми маєм право, – стверджував, висвітлюючи життєвого значення проблему взаємодії й співпраці українського та російського народів Михайло Петрович Драгоманов, – і тепер називати не тільки киян, але і галичан росіянами, не думаючи тим самим признати їх великоросами; на лихо таки, що так у Росії ніхто себе, та й нікого не зве, і це слово після київських книжників XVII i московсько-петербурзьких XVIII в. стало уживатись тільки у сміхотворно-високому стилю. Коли це його обновили польські самозванці-учені, як п. Духінський і Ко – пішло воно гуляти по світу у новому смислі!.. (Ми будемо в нашій статті уживати терміна росіяни для того тільки, що в Галичині звикли до цього терміна; але ми будемо розуміти під цим усіх слов’яно-руських жителів Росії, як білорусів, малорусів і великорусів.)

Може, скаже хто, що діло не в іменах. Як не назви, а усе-таки ріжниця між тим, що у Галичині звуть «Русь» і що – «Росія», себто між Україною і Галичиною, з одного боку, а Московщиною – з другого – є. На це кажу, що, звісно, є, але коли вже обидва краї назвались однаковим іменем, то й це мусить що-небудь теж значити. Здавна одна історія, котра потім одірвала тільки Галичину у осібний політичний союз; одна віра, котра має таку силу у очах народу, – усе не могло ж остатися без послідків. Було б чудо, якби було інакше! Чи погано то було, чи ні – друге діло, але історія народу руського йшла попереду так, що весь край від Карпат до Волги був у живих федеративних взаєминах, а потім став централізуватись у два тіла політичні, з котрих одно, західне, прийняло у себе не тільки малоруське, але і білоруське плем’я, близьке до малоруського, але і до великоруського, у котрого формації воно прийняло немалу долю; мало того, ця Західна Русь, Литовська, почала явно йти к тому, щоб притягти до себе і політично Русь Всхідну, – і з цієї дороги звернула тільки через союз з Польщею, котра теж – чудне діло! – не могла відректись від того, щоб не завладіти усією Руссю, західною і всхідною.