Перше видання творів Шевченка – невмирущий «Кобзар»

Поруч з розробкою історичних тем Шевченко пише твори з сучасного життя: «Катерина», «Слепая» (російською мовою). Поема «Катерина» (1838) є одним з найвизначніших творів поета.

У розробці подібної фабули – нещаслива доля дівчини, скривдженої паном – у Шевченка були попередники: Карамзін («Бедная Лиза»), Баратинський («Эдда»). Одночасно з «Катериною» написана «Сердешна Оксана» Квітки. Але ніхто з такою правдивістю, глибокою, величезною художньою силою не зображував горе зневаженої паном дівчинипокритки, матері, як Шевченко. Про горе Катерини він пише кров’ю свого серця, ніби про своє власне горе. Із глибини душі хвилюють читача ліричні звертання поета:

Катерино, серце моє!

Лишенько з тобою!

Де ти в світі подінешся

З малим сиротою?

Трохи пізніше Шевченко намалював на цей сюжет картину «Катерина». На сюжет «Катерини» композитор Аркас написав згодом оперу.

Лірика першого «Кобзаря» надзвичайно щира, емоційна. Книжечка починалась поезією «Думи мої» (1839). Сумні думи поета – це його вірші, які надруковані в «Кобзарі». Поет посилає їх на Україну:

Там найдете щире серце

І слово ласкаве.

Там найдете щиру правду

А ще, може, й славу…

Образність, поетика вірша нагадує народну пісню, думу, нагадує звучання кобзи. Цю рису поезії «Думи мої» дуже влучно підмітив композитор М. Лисенко, поклавши її на музику. Пісня ця виконується в супроводі кобзи.

Образ натхненного народного співця-кобзаря створює Шевченко в ліро-епічній поезії «Перебендя» (1839).

Особиста лірика Шевченка петербурзького періоду має інтимно-зворушливий характер. Для всієї ранньої творчості поета характерне поєднання романтики й реалізму. Тут нема нічого дивного. Про це писав згодом Горький: «У великих художників реалізм і романтизм завжди ніби об’єднані»413. («О литературе», 1936.)

Блискучу характеристику раннього Шевченка дає пізніше Франко: «…это живой человек с богатым духовным содержанием, живая энергичная натура, для которой поэзия не игрушка, не рисовка, но естественное и простое выражение чувства, как пение для птицы. Гамма его тонов широкая: он тоскует, падает духом и поднимается, способен к гневу и угрозам и вместе с тем к самым мягким и нежным чувствам; он мечтатель и вместе с тем очень чуток к запросам действительности, он весел, но совсем без юмористической жилки, патетичен, но без тени театральности; он везде прост и искренен. Неудивительно, что его поэзия сразу поразила его земляков, как какое-то откровение, тем более, что внешняя форма её была вполне национальна, а язык, при всей своей неизысканности – образный, мелодический и колоритный, блестел всеми красотами родной речи»414.

Як поет і мислитель Шевченко формувався передусім під безпосереднім впливом тодішньої дійсності. А дійсність була для нього немилосердно суворою. Все, що він пережив сам, усе, що бачив навкруги, запалювало в ньому ненависть до кріпосницького ладу, до панства, розвивало глибоке співчуття до долі скривдженого люду. Замислюючись над життям, над змістом тужливих народних пісень і переказів про давнину, поет переймався бажанням не тільки зрозуміти зло, а й шукати причини цього зла. Глибока зацікавленість долею рідного народу все свідоме життя настійно наснажували його, будили творчу думку.

Широкою сповіддю виливаються такі роздуми уже в перших творах Шевченка. Мабуть, невипадково з написаних ним 1838 р. шести творів чотири мають назву «Думка».