Осип Маковей

Український поет, прозаїк, публіцист, критик, літературознавець, перекладач, редактор багатьох періодичних видань, педагог, громадсько-політичний діяч Осип Маковей народився 23 серпня 1867 року в м. Яворові, нині Львівської області, в сім’ї кушніра. Після початкової школи у рідному місті навчався у 1879–1887 роках у Львівській ґімназії. В 1887–1893 роках студіював філософію у Львівському університеті. На цей час припадають його перші літературні спроби. Створені ще на шкільній лаві переклади з Овідія і Гайне, як і вірш «Заказані яблука», Іван Франко опублікував у газеті «Зоря». Відтоді Маковей друкується у провідних українських журналах і альманахах.

1895 року з’явилася його перша збірка віршів «Поезії». За нею виходять у світ збірка «Подорож до Києва» (1897), спрямована проти псевдопатріотичних галицьких політиків сатирична поема «Ревун» (1911 р.) і багато поетичних циклів у періодиці («Сум і глум», 1896 р., «Гірські думи», 1899 р., «Строфи», 1911 р.).

Після закінчення університету О.Маковей присвятив себе журналістиці: був співробітником львівської «Зорі» в 1895–1897 роках, працював головним редактором газети «Буковина», яка набула під його керівництвом широкого резонансу у слов’янському світі. Тут публікувалися буковинські автори О.Кобилянська, Є.Ярошинська, І.Бажанський та інші.

Наприкінці 1897 р. запрошений на посаду редактора новоствореного львівського часопису «Літературно-науковий вісник», де співпрацював з І.Франком, М.Павликом, В.Гнатюком, М.Грушевським.

Навесні 1899 р. отримав державну стипендію для молодих письменників у Віденському університеті, де слухав лекції відомих славістів і займався науковими дослідженнями.

1899 р. письменник повернувся на Буковину: викладав україністику в учительській семінарії, в Чернівецькому університеті. Тут захистив дисертацію про українського поета і прозаїка П.Куліша, сприяв популяризації буковинських поетів Ю.Федьковича, С.Воробкевича, О.Кобилянської та інших («Матеріали до життєписі Осипа-Юрія Гординського (Федьковича)», 1910 р., «Життєписа Осипа-Юрія Гординського (Федьковича)», 1911, упорядкування зібрання творів Федьковича і Воробкевича). З кінця XIX століття Маковей творив переважно як прозаїк («Весняні бурі», 1895 р., «Клопоти Савчихи», 1896 р., «Наші знакомі», 1901 р., «Оповідання», 1904 р., «Ярошенко», 1905 р., «Пустельник з Путни», 1909 р., тощо).

У повісті «Ярошенко» описано події Хотинської війни 1620–1621 років. 1907 р. у газеті «Діло» Осип Маковей писав: «Ся війна описана майже день по дневі в різних пам’ятках і студіях. Усе це я уважно прочитав, а крім того, їздив ще в Бессарабію над Прут та над Дністер і в Кам’янець-Подільський подивитися на терен війни. Се дало основу повісті, і сю основу я міг лише у дрібничках змінити». Серед першоджерел, які використав Маковей у роботі над повістю, одне з найголовніших місць належить «Історії Хотинського походу» (1646) Якова Собеського – безпосереднього учасника Хотинської війни, одного з комісарів польської армії. В оповіданнях і новелах письменник змальовував важке життя галицьких і буковинських селян, будні мешканців маленьких містечок, картини української історії.

Він зробив вагомий внесок у вивчення історії українського суспільного руху та громадської думки. Брав участь у заснуванні багатьох буковинських «Січей». Його перу належить і низка поезій, що стали згодом січовими та стрілецькими піснями. Зокрема, ще в 1901 р., перебуваючи під враженням перших успішних кроків січового руху в Галичині, написав високоідейний патріотичний вірш «Ми гайдамаки», який за короткий час став однією з найпопулярніших січових пісень. У ньому поет намагався показати неперервність зв’язку поколінь борців за волю України рядками «…йшли діди на муки, підуть і правнуки. Ми за народ життя своє дамо!» У творі чітко сформульована національна ідея: «…Воля Вкраїни, кривджених добро…» – одна з головних засад січового руху, а також наголошується на засобах її досягнення: «…Наша присяга, Бог, честь, відвага» і «…Не боїмось куль, ножів, ні огня».

1910 р. через напружені стосунки з деякими духовними провідниками українських кіл (викривав у сатиричних творах) покинув Чернівці; жив до 1913 року у Львові, викладав у жіночій гімназії (семінарії).

З 1913 р. до своєї смерті письменник обіймав (за винятком воєнної цезури) посаду директора вчительської семінарії у галицько-подільському містечку Заліщики. Під час Першої світової війни служив військовим кореспондентом, поштовим цензором в австрійському війську.

У віршах, новелах, нарисах воєнних і повоєнних літ Маковей показував жорстокість фронтових боїв, трагічну долю російських і австрійських українців, які почувалися етнічно спорідненими, проте мусили стріляти один в одного («Кроваве поле», 1921 р.). Письменник вірив у краще майбутнє українського народу і своєю багатогранною діяльністю наближав його. В лютому 1921 р. польська влада заарештувала Маковея за «українізацію» своєї гімназії й на декілька тижнів ув’язнила в Чортківській тюрмі.

Маковей перекладав з багатьох мов, збагатив українську літературу своїми інтерпретаціями творів польських (Адам Міцкевич, Генрик Сенкевич, Еліза Ожешко, Стефан Жеромський), німецьких (Генріх Гейне, К.Ф.Майєр), австрійських (Г.Зудерман, М.Ебнер-Ешенбах), данських (Й.П.Якобсен), французьких (Гі де Мопассан, Альфонс Доде, Еміль Золя, Е.М.Прево), англо-американських (Марк Твен, Джером Клапка Джером) авторів.

Помер Осип Маковей 21 серпня 1925 р. у м. Заліщиках, нині Тернопільської області, де й похований.