Кирило Трильовський

Відомий галичанин, адвокат, доктор права, громадсько-політичний та культурно-освітній діяч, основоположник і один із засновників Української радикальної партії та Селянсько-радикальної партії Східної Галичини, депутат віденського парламенту, посол Галицького сейму, публіцист, журналіст, видавець, засновник товариства «Січ» і січового руху в Галичині Кирило Трильовський (6 травня 1864, с. Богутин, повіт Золочів (Галичина) —16 жовтня 1941, Коломия) походив із священичої родини: батько Йосиф Трильовський був греко-католицьким священиком, а мати Гонората Левицька була донькою греко-католицького декана в Золочеві.

Проживаючи у діда по материній лінії о. Г.Левицького, майбутній політик 1872 р. закінчив перший клас Золочівської польської школи.

1875–1876 – навчання у Золочівській гімназії, де в червні 1876 р. став одним із організаторів таємного шкільного гуртка, метою якого була пропаганда творів українських письменників.

У травні 1893 «січовий батько» став одним із засновників політичного товариства «Народна воля» у Коломиї, створеного в рамках радикальної партії. Зокрема, був присутнім на організаційному вічі товариства, яке відбулося в Коломиї у липні 1893 р. Мережа товариства охоплювала Снятинський та Коломийський повіти. К.Трильовського, як представника Української Радикальної Партії (наступниці РУРП, далі – УРП), було двічі обрано, у 1907 р. та 1911 р., до австро-угорського парламенту від виборчого округу Коломия-Косів. У 1907. р політик отримав рекордну кількість голосів – 44000. Кирило Трильовський виголосив з трибуни Віденського парламенту понад вісімнадцять великих промов, які тривали від двох до десяти годин.

Згодом К.Трильовський став одним із засновників нової Селянсько-радикальної партії. На з’їзді 16 лютого 1919 р., який проходив у приміщенні коломийської ратуші за участю 321 делегата, було обрано нову управу Селянсько-радикальної партії, яку очолив К.Трильовський; було прийнято рішення про організацію боротьби проти більшовизму, зміцнення військової організації. У відповідь на такі дії 22–23 березня 1919 р. на загальнокрайовому з’їзді УРП К.Трильовського було виключено з партії.

Після поразки національно-визвольних змагань українців К.Трильовський 1920-го року виїхав до Відня. Перебуваючи в еміграції, він переживав великі фінансові труднощі, а тому восени 1927 «січовий батько» повернувся в Галичину, зокрема у селище Гвіздець Коломийського повіту. Маючи намір взяти участь у чергових польських виборах до сейму та сенату, призначених на весну 1928 р., К.Трильовський спробував відновити членство в Українській соціалістично-радикальній партії, наступниці УРП, проте йому було відмовлено. Тому за ініціативою політика 1 січня 1928 у Львові було створено Українську соціалістично-радикальну партію – Лівицю.

Незважаючи на активну політичну діяльність К.Трильовського, найбільшим його внеском у громадське життя Галичини, що безсумнівно відіграв чималу роль у процесі формування національної свідомості галицького селянства, є заснування та керівництво січовим рухом. Зокрема, 5 травня 1900 у с. Завалля, що на Снятинщині, політик заснував перше руханково-пожежне (спортивно-протипожежне) товариство під назвою «Січ». Спортивно-пожежна діяльність цієї організації була формальним приводом її створення, справжньою ж метою її існування було пробудження національної свідомості українців шляхом відродження історичних традицій, виховання патріотичної молоді, освіти селянства.

Про велику народну любов до «Січей» свідчить їхня кількість. 1914-го налічувалось 1056 «Січей», членами яких було близько 66 тис. осіб. Центром січового руху стала Коломия, зокрема адвокатська канцелярія К.Трильовського. У період ЗУНР К.Трильовський також спробував відродити січовий рух. З його ініціативи 8 листопада 1918 у Печеніжині було відновлено першу «Січ». На 23 березня 1919 політик скликав до Коломиї Крайовий січовий з’їзд. Згідно з рішенням з’їзду було обране нове керівництво Українським Січовим Союзом, Кирило Трильовський став отаманом.

Помітний вплив на громадське життя Галичини, зокрема Снятинщини й Коломийщини, кінця ХІХ – початку ХХ ст. мала також культурно-просвітницька діяльність К.Трильовського.

На початку 1890-их у Коломиї К.Трильовський був одним із засновників просвітницького товариства «Народна спілка», метою якого було піднесення добробуту і просвіти народу через заснування читалень, бібліотек, видання популярних часописів і книжок неполітичного змісту, заснування позичкових кас, торгово-промислових спілок. На початку ХХ ст. на Покутті було близько п’ятдесяти «Народних спілок».

Чимала заслуга К. Трильовського у літературно-публіцистичній роботі, початок якої припадає на кінець 1870-их. Зокрема, у 1878 р. були опубліковані його перші поезії в «Газеті школьній» та «Букварі» О.Партицького.

У 1896–1897 роках у Коломиї, в друкарні Я.Брука, К.Трильовський видавав часопис «Громада». Це видання стояло на радикальних засадах і було призначене широкому загалу читачів. У першому його числі було задекларовано, що назва газети є згадкою про «Громаду» М.Драгоманова.

На початку ХХ ст. К.Трильовський здійснював активну видавничу діяльність, яка була насамперед спрямована на популяризацію січової ідеї. Видавничим центром січових часописів була Коломия. Тут К.Трильовський у друкарні В.Бравнера видавав популярний місячник «Зоря», двотижневик «Хлопська правда». У 1903 р. політик заснував видавництво газети «Хлопська правда», що була фактично друкованим органом Коломийського осередку радикальної партії. Для популяризації січового руху він також щорічно видавав у Коломиї календарі із символічними назвами «Отаман» (1904–1908) та «Запорожець» (1902–1913).

Активною публіцистичною діяльністю К.Трильовський також займався у період національно-визвольних змагань на західноукраїнських землях. В середині листопада 1918 він заснував у Коломиї видання часопису «Січовий голос», що був друкованим органом Українського січового Союзу. Редактором газети спочатку був Я.Навчук, а згодом – «січовий батько».

У 1927 р. К.Трильовський повернувся в Галичину, проживаючи у селищі Гвіздець Коломийського повіту.

Найбільшим здобутком у публіцистичній діяльності К. Трильовського наприкінці 1920-их рр. було видання історичних нарисів. У 1927 р. видав у Коломиї брошуру «Російська цариця Катерина ІІ», у якій описав її колоніальну політику, зокрема зруйнування Січі. У 1928 р. за його редакцією у Коломиї вийшла монографія «Боротьба італійців за свободу та соборність». У 1934 р. політик видав брошуру, написану спільно з С.Яричевським, «Про велику Французьку революцію».

К.Трильовський написав понад 2000 статей, присвячених актуальним суспільно-політичним, соціальним, культурно-освітнім проблемам, підписуючись власним прізвищем, а також псевдонімами. Політик видав понад 80 популярних брошур, зокрема календарі «Запорожець» і «Отаман», літературу для січових товариств – підручник для січових вправ, січові співанки, колядки, парламентські промови, історичні нариси, монографії.

Кирило Трильовський був також відомим у краї поетом. Частина з його пісень стали народними ще за життя автора. Зокрема, він написав пісні «Гей, там на горі „Січ“ іде», «Гей, Чорна Гора зраділа», «Про Січ славну, Запороже», «Хлопська пісня».

Таким чином, К.Трильовський був самобутньою постаттю у Галичині кінця ХІХ – початку ХХ ст. Але найбільшу славу йому принесло заснування та керівництво січовим рухом.

Кирило Трильовський помер 19 жовтня 1941 р., похований на старовинному коломийському українському цвинтарі «Монастирок».