Нумо, братя, поки час

Вірш Івана Петришина. Музика народна

Нумо, братя, поки час

Закладаймо «Січ» у нас!

Щоб і з нашого села

Всяка нужда утекла.

Щоб з села, щоб з села

Всяка нужда утекла.

Бо найкраща нині річ

Закладати всюди «Січ»,

Перед нею має страх

І кацап і гордий лях!

Ах, ах, ах, має страх

І кацап і гордий лях!

Січ нам силу тіла дасть,

В своїй хаті свою власть,

На погибель ворогам,

А на славу козакам!

Ой нам, нам! Ой нам, нам!

Невмиручим козакам!

Січ хоронить від огню

Рідну хату і сім’ю,

І рознесе світла грань

Від Попраду за Кубань.

Світла луч, світла грань

Від Попраду за Кубань!

Січ розжене темноту,

Запакуєм там і ту,

Як лиш єдність злучить нас,

То настане волі час.

Бо вже час! Бо вже час!

Щоб настала воля в нас!

В нас є сила, лише спить,

Натерпілись ми досить:

Пробудім ю з сего сну,

А поборем всю біду!

Ой ду, ду! Ой ду, ду!

А поборем всю біду.

Най нас згорне всіх любов

Під січову хоругов,

З нею підем і в огень

В темну нічку, в білий день!

Гень, гень, гень! І в огень!

в темну нічку, в білий день!