Дмитро Макогон

Український письменник, культурно-освітній діяч, батько Ірини Вільде, Дмитро Макогон народився 28 жовтня 1881 р. у м. Хоросткові, тепер смт Гусятинського р-ну Тернопільської обл. Навчався в гімназії Тернополя, 1902 р. виключений за агітаційну підтримку І.Франка під час виборів до Райхсрату Австро-Угорщини. 1902 р. закінчив учительську семінарію в Заліщиках (екстерном). У 1914?1918 роках перебував на італійському фронті. На буковинській царині української літератури перших десятиріч XX ст. був великим приятелем січового руху. Завдяки його активній допомозі було засновано «Січі» у сільських громадах Чорнівки, Лукавця, Веренчанки. У цих та багатьох інших буковинських громадах письменник неодноразово влаштовував безкоштовні курси для неписьменних січовиків. Д.Макогон був одним з найвідоміших авторів популярних січових пісень. Його поезії здебільшого відзначалися високою ідейністю та патріотизмом, закликом до боротьби за кращу долю свого народу: «…Гей до борби, народе мій, За давну честь, за волю! Одна борба лиш поліпшить Твою незавидную долю», і користувалися підтримкою серед буковинського січового селянства.

Д.Макогон став автором січової пісні-маршу «Гей, у „Січ“!», яка виконувалася на мелодію знаменитого Франкового гімну «Не пора, не пора!» Її лаконічна відповідність сутності січового руху: «„…Гей, у „Січ“, гей, у „Січ“, гей, у „Січ“!“ Приступаймо старі й молоді! Хай щезає недоля народная пріч, Як той камінь у бистрій воді!..» Маршовий піднесений ритм, героїчність імпонували січовій молоді, і пісня стала народною. Більшість січових пісень Д.Макогона служила своєрідною січовою агіткою та доступним для селян роз’ясненням програмних документів січового руху. Вони були яскравим виразником української національної ідеї, яка полягала в прагненні побудови українцями власної державності в найближчому майбутньому, закликом до самопожертви за українську справу.

У 1913 р. за прикладом поляків було створено у Львові ще одне українське парамілітарне об’єднання-товариство «Українські січові стрільці». Базою для створення й діяльності «Січових стрільців» були «Січі», з якими українських письменників єднали тісні взаємини. Тому вони активно підтримали й пішли на співпрацю з новоствореною парамілітарною організацією. Зокрема, 16 грудня 1912 р. до комісії з розробки статуту товариства було залучено відому поетесу К.Малицьку, а серед організаторів стрілецьких товариств на Бориславщині варто відзначити Л.Лепкого. На прохання К.Трильовського, доставкою січових і стрілецьких одностроїв та іншої амуніції займався громадський діяч Я.Вінцковський, відомий як січовий поет Я.Ярославенко.

На Буковині Д.Макогон був співзасновником педагогічного журналу «Каменярі» (виходив 1911–1914, 1921–1922 років), співвидавцем журналу «Іскра» (1907 р.), сатиричного журналу «Щипавка» (1922 р.). Співпрацював з журналами «Жало», «Оса», «Зеркало» та іншими. До 1956 р. працював учителем на Буковині (1903–1914, вчитель Української гімназії у Чернівцях, 1919–1922) та Галичині (1923–1956 роки; зокрема, в Ходорові, де вчив української мови).

Разом з дружиною Адольфіною був діяльним членом читальні «Просвіти» в Княгинині. 23 листопада 1924 р. обраний головою читальні та членом філії в Станіславові.

Помер 7 жовтня 1961 в Івано-Франківську, де й похований.