Іван Петришин

Іван Петришин (Любомир Селянський, 1850–1912) був народним учителем в селах Почапи, Білий Камінь, Кути Золочівського і в Підбірцях – Львівського повіту. Про те, як бідувало наше учительство, ілюстрацією став випадок в житті: одного разу занедужала його дитина, а грошей – жодної копійки… Ні що продати, ні десь позичити!.. Останнім маєтком була гарна коса дружини учителя… Не було іншої ради: жінка відтяла косу, продала її та купила для хворої дитини ліки.

Учителював у приватній «Рідній школі» в Яблунові, Печеніжині, Коломиї… 1912 р. зорганізував Виставу Домашнього Промислу.

Окрім своєї фахової праці, редагував у Коломиї журнал для вчителів «Прапор», співпрацював у гумористичних і громадсько-політичних часописах «Комар», «Дзеркало», «Хлопська правда», «Зоря», «Календар для народу», «Запорожець», популяризував козацько-січові ідеї, створив низку січових пісень із характерними мотивами соціального спрямування та ідеї соборної державності України. Він знаний як поет, народний учитель, січовий пісняр, автор поезії у стилі співомовок Степана Руданського, а також оповідань і наукових статей. Оповідання Любомира Селянського «Орлеанська дівчина» складається з 12 частин, в яких автор спершу коротко характеризує Жанну д’Арк та її подвиг, так би мовити, ознайомлює читача із героїнею, а потім розповідає історію її життя та смерті.

Писав поезії в стилі співомовок Степана Руданського, також оповідання і наукові статті, був співробітником гумористично-сатиричних газет «Зеркало» і «Комар» у Львові, дописував до «Хлопської правди» і «Зорі». Написав до «Січей», під псевдонімом Любомир Селянський, гарні вірші до відомих мелодій.

Родинного щастя він не зазнав, найближча рідня (дружина і двоє діточок) повмирали. На схилі віку перебрався з Золочівщини в Коломийщину, де ним опікувалася, наче батьком, молода вчителька. Вона й поховала його у Гвіздці в 1912 р.