Примітки

Олесь Бабій

Гей, волинськими шляхами. Подано за зб. В дорогу! Пластовий співаник. Молоде життя, Аугсбурґ, 1949.

Антін Баландюк

Гимн Коша. Подано за зб. Стрілецькі пісні. Пісенник. Упорядник І.Щербаков. – Київ, видавництво «Музична Україна». 1992. – 27 с.

Ой зацвила черемха. 1917–1920 р., м. Тухоля (тепер Битгоське воєв., Польща). Мелодію до вірша автор підібрав, перебуваючи у польському полоні. У нарисі про історію пісень Р.Купчинський зазначив, що вона була останньою піснею стрільців, на якій властиво й закінчилась стрілецька пісенна творчість. Однак, поширившись серед полонених українських вояків, ця пісня незабаром вкорінилась у Галичині і в позастрілецькому середовищі, покликавши до життя фольклоризовані варіанти.

Подано за зб. Стрілецькі пісні. Пісенник. Упорядник І.Щербаков. – Київ, видавництво «Музична Україна». 1992. – 61 с.

Василь Бобинський

Синя чічка. Першу редакцію вірша поет, тоді жовнір австрійської армії В.Бобинський опублікував у складі диптиху «Синя чічка» у газеті «Буковина». Пісня поширилась серед січових стрільців, очевидно, після публікацій в «Українському слові» (1916 р., 30 вересня) та стрілецькому місячнику «Червона калина».

Подано за першодруком у газеті «Буковина» (Чернівці, 1916 р., ч. 17).

Михайло Гайворонський

Їхав стрілець на війноньку. У пісеннику «Сурма» і в реєстрі стрілецьких пісень М.Гайворонського позначено: «слова УСС». Тлумачення абревіатури знаходимо у спогадах Р.Купчинського, який описав історію появи пісні. Він стверджував, що слова «Їхав стрілець…» йому допомагали складати М.Гайворонський, Л.Лепкий, І.Іванець, Т.Мойсейович, а остаточну форму строф підібрав він сам до готової мелодії (див.: Купчинський Р. Невиспівані пісні: Вибрана лірика і проза. – Нью-Йорк, 1983. – 14 с.). Незадовго перед тим у гуртку своїх друзів М. Гайворонський наспівав згадану мелодію, яка походила із його «Стрілецької увертюри». Композитор пояснював, що створений мотив в’яжеться у нього з образом виїзду стрільця «на війноньку». Відтак з’явилась пісня, яку масово прийняли стрільці.

Подано за зб. «Повік не зів’яне». Стрілецькі пісні Михайла Гайворонського. – Тернопіль. Редакційно-видавничий відділ облполіграфвидаву. – 1990. – 22 с.

Йде січове військо. Текст і ноти подаємо за публікацією у пісеннику «Сурма», 1922. – 24–25 с. Історія появи пісні подібна до обставин написання «Їхав стрілець на війноньку». При її складанні брало участь більше співавторів, що відобразилось на публікаціях, де був характеристичний запис «слова УСС». У 1920–1930-ті роки входила у збірники до переліку найбільш відомих стрілецьких пісень. Однак, це не вплинуло на її подальше поширення у позастрілецькому середовищі.

Подано за зб. «Пісні УСС на однорідний хор». Вип. ІІІ. М.О.Гайворонський. – Нью-Йорк, 1936. – 4–5 с.

Накрила нічка. Пісня складена на вічну пам’ять поручика УСС Осипа Яремовича, що загинув під Конюхами на Тернопільщині в 1917 р.

Подано за зб. «Пісні УСС на однорідний хор». Вип. ІІІ. М.О.Гайворонський. – Нью-Йорк. 1936. – 3–4 с.

Ой впав стрілець. Вірш автор написав ще у 1915 р. під впливом гірких спогадів про смерть товариша-сотенного УСС Михайла Суха. Пісня публікувалась у всіх більших збірниках і реєстрах стрілецьких пісень: «Тим, що впали», 1917, с. 58; «Сурма», 1922, с. 26–27; Матіїв-Мельник, [1923]. – 36 с.; «Хлопці ж бо то, хлопці», 1937. – 5.27 с.; Ковальчук, Шкрумеляк, 1939. – 30 с.; Лепкий, 1940. – 9 с.

Подано за зб. «Пісні УСС на однорідний хор». Вип. ІІІ. М.О.Гайворонський. – Нью-Йорк, 1936. – 10–11 с.

Ой казала мати. Подано за зб. «Стрілецькі пісні». Пісенник. Упорядник І.Щербаков. – Київ, Музична Україна, 1992. – 36 с.

Ой покрились білим снігом полонини. Подано за зб. Українські січові стрільці у піснях. Упор. М.Крищук. – Тернопіль. Редакційно-видавничий відділ обласного управління по пресі. 1990. – 53 с.

Пройшли гори, пройшли доли. Зима 1914–1915 рр. Вважається, що пісня є присвятою командирові 1 сотні УСС Василеві Дідушку і була першою поетичною спробою композитора. У ній автор висловив свою повагу до старшини, стиль командування якого знав особисто. Сотня В.Дідушка 10 вересня 1914 р. першою з УСС вийшла на фронт, де відзначилась славними бойовими подвигами. У її складі воювали талановиті стрільці, відомі згодом старшини УСС та митці: Ф.Черник, А.Мельник, Р.Сушко, Р.Купчинський, М.Голубець, М.Гайворонський, М.Гайврилко та ін. (див.: Голубець М. Рік грози і надій 1914. – Львів, 1934. – 109–128 с.).

Подано за зб. «Сьпіваник УСС», 1918. – 100 с.

Слава, слава, отамане. Написана 1914 року в Карпатах.

Подано за зб. «Стрілецькі та патріотичні пісні». – Львів. 1944. – 5 с.

Микола Голубець

Ой нагнувся дуб високий. Р. Купчинський прокоментував обставини появи надто загально: «постала при УСС». Однак, за даними дослідників творчості М.Гайворонського, пісню виконував знаний оперний співак М.Голинський (1890–1973) уже в 1913 р. Це спростовує думку І.Іванця, який вказував на 1917 р. Вибір вірша М.Голубця був не випадковий. За спогадами, М.Гайворонський як композитор-початківець та майбутній січовий стрілець, організатор хору й духових оркестрів УСС, свідомо озвучував тексти, образи з яких виявились незабаром в суворій реальності війни.

Подано за зб. «Пісні УСС на однорідний хор». Вип. ІІІ. М.О.Гайворонський. – Нью-Йорк, 1936. – 9–10 с.

Клим Гутковський

Гей ви, стрільці січовії. Написана восени 1914 р., на Закарпатті. Ноти із «Сьпіваника УСС» (Відень, 1918. – 27 с.), де текст надруковано під назвою «Гей, ви, хлопці січовії». За інформацією із статті І.Боберського «Стрілецькі пісні і труби», слова уклали січові стрільці з ініціативи сотника УСС К.Гутковського під час переїзду легіону УСС з міста Стрия на Закарпаття. Пісня оформилася дещо пізніше, взимку 1915 р. Правдоподібно, виникла після того, як ім’я К.Гутковського прославилось в операціях на карпатському фронті. Вмотивовує припущення і тип мелодії, що подана у згаданому пісеннику із приміткою «угорська». Стосовно цього І.Боберський писав, що стрільці навмисне вибрали її, щоб «мадярам заспівати». Однак, переконливішою видається думка музикознавця В.Витвицького, який вважав, що саме на Закарпатті у стрілецькі пісні (серед яких згадує «Ой ви, стрільці січовії») проникають «мадярські мотиви». Це логічно з огляду на факт популярності серед усусусів деяких угорських народних пісень.

Подано за першодруком «Діло». – Відень, 1916, ч. 71, 15 березня.

Петро Карманський

Сповнилась міра. Найбільше виконували хори в 1916–1918 роках.

Подано за зб. «Повік не зів’яне». Стрілецькі пісні Михайла Гайворонського. – Тернопіль. Редакційно-видавничий відділ облполіграфвидаву. – 1990. – 18 с.

Олександр Колесса

Грають труби над Дністром. Подано за зб. Може вміститися сльоза… / Упорядник І.О. Голубенко. – Київ: Інститут громадянського суспільства. 2002. – 180 с.

Роман Купчинський

Боже великий, Творче всесвіту. Подано за зб. «Ми йдемо в бій». Упор. І.Соневицький, 1977. – 60 с.

Вдаряй мечем! Подано за зб. Стрілецькі пісні. Пісенник. Упорядник І.Щербаков. – Київ, видавництво «Музична Україна». – 1992. – 29 с.

Готуй мені збрую. Березень 1917 р., по дорозі з Вишколу УСС до м. Бережани. Пісня виникла під впливом настроїв стрільців, які після тривалого постою знову виходили на передову позицію (під назвою «Пращання» друкувалася у Літописі ЧК (1930, ч. 10, с. 21)). Вона ввійшла до реєстру відомих пісенників 1920–30-их рр.

Подано за публікацією у пісеннику «Сурма», 1922. – 85 с.

За рідний край. Написана 1917 року. Подано за зб. «Пісні УСС на однорідний хор». Вип. ІІІ. М.О.Гайворонський. – Нью-Йорк. – 1936. – 2–3 с.

За твої, дівчино, личенька пишні. Подано за зб. Стрілецькі пісні Романа Купчинського «Як з Бережан до кадри», упор. В.Подуфалий. – Тернопіль, 1990 р.

Зажурились галичанки тай на тую зміну. Подано за зб. Стрілецькі пісні. Пісенник. Упорядник І.Щербаков. – Київ, видавництво «Музична Україна». – 1992. – 47 с.

Заквітчали дівчатонька. Появу пісні-присвяти зумовила геройська смерть у бою за гору Лисоня підхорунжого 3 сотні УСС, уродженця с. Дзвиняч Чортківського пов. (тепер Заліщицького р-ну Тернопільської обл.) Василя Мальованого (1894–1916), похованого під Вільхівцем (тепер Бережанського р-ну Тернопільської обл.). У головних боях 2–4 вересня 1916 р. біля с. Потутори над річкою Ценівкою, відомих як бої на Лисоні, усусуси втратили більше половини бойового складу, в основному, серед старшин і підстаршин. Новостворена пісня стала своєрідним пам’ятником сотням жертв, що життям довели вірність обов’язку та глибокому почуттю національної честі. Вона, як і «Видиш, брате мій», за визначенням автора, виконувала функцію похоронної пісні. До того ж органічна близькість із поетикою народних пісень та елегійна мелодія, очевидно, посприяли значному поширенню.

Подано за зб. Стрілецькі пісні. Пісенник. Упорядник І.Щербаков. – Київ, видавництво «Музична Україна». – 1992. – 64 с.

Засумуй, трембіто. У спогадах про передумови появи пісні Р.Купчинський згадував: «Кінчився 1919 р. рік, повний трагічних подій. Дієва Армія подалася на захід, Галицька армія лишилася на місці і догоряла на тиф. Тоді постала пісня „Засумуй, трембіто, та по всьому світу, що зів’яло галичанам сорок тисяч цвіту“. Ця пісня має дві мелодії: перша – Купчинського, а другу скомпонував Н.Нижанківський у Відні». Ці слова тільки підтверджують думку І.Іванця, який назвав «Засумуй, трембіто» «лебединою» піснею автора (УСС. – 128 с.). Пісня не раз слугувала промовистою ілюстрацією до спогадів про один з найтрагічніших відрізків стрілецької історії: «Постій цілої армії перемінився в одну, неупорядковану трупарню. Поставали нові цвинтарі з десятками тисяч березових хрестів. Деражня, Браїлів, Жмеринка, Бар, Винниця… Засумуй, трембіто».

Подано за зб. Стрілецькі пісні. Пісенник. Упорядник І.Щербаков. – Київ, видавництво «Музична Україна». – 1992. – 65 с.

Ірчик (Мирославу Ірчанові). У Пістині (село в Косівському районі Івано-Франківської області), цікавою і неординарною особою був о. Августин Арсенич (1872–1939 pp.). Дочка Августина Ірина була нареченою січового стрільця Андрія Баб’юка, який називав її Ірчик і, правдоподібно, від її імені взяв свій літературний псевдонім Мирослав Ірчан. На запрошення її брата Романа в гостинному домі о. Арсенича перебували українські січові стрільці – відомі композитори Р.Купчинський, М.Гайворонський, Л.Лепкий, які скомпонували пісню «Ірчик» про красиву дівчину з личком як папірчик. Згодом Ірина вийшла заміж за інженера лісів з Шешор Д.Бурачинського і переїхала на проживання до чоловіка. В гості до інженера державних лісів приїжджали відомі композитори Я.Барнич та І.Сімович. У домі Бурачинських і була створена Романом Савицьким пісня «Гуцулка Ксеня», присвячена дочці Ірини, – Ксенії Бурачинській.

Подано за зб. Стрілецька Голгофа. Спроба антології. Упорядник, автор вступної статті і приміток Т.Ю.Салига. – Львів: Каменяр. – 1992. – 400 с.

Лети, моя думо. Автор написав пісню в Тухольському таборі для інтернованих. Перебуваючи у польському полоні до лютого 1921 р., він не раз линув думками до коханої – Олени (Галини) Ходоровської, з якою одружився ще у 1919 р. (див.: Кедрин, 1965, с. VII). Особисті переживання знайшли найкраще втілення у пісні, яка стала надзвичайно популярною у Галичині, незважаючи на те, що не друкувалася впродовж 1920–1940-их років. Пісня належить до групи фольклоризованих творів, які мають цікаві різножанрові варіанти. Зафіксована у радянський час як ліричний народний романс, вона, насправді, зазнала значного поширення саме у періоди каральних акцій, спрямованих проти національно-визвольної боротьби УПА. Це відоборазилось на характері її повстанських версій, що демонструють кардинальну зміну смислової інтонації літературного тексту, в якому домінували песимістичні ноти. Завдяки доповненню у текст пісні входять нові мотиви, що передають вияв гордої внутрішньої непокори ув’язненого, підживленої твердою вірою в повернення додому, до матері й рідних.

Подано за публікацією у зб. Ми йдемо в бій. Упор. І.Соневицький, 1977. – 53–54 с.

Мав я раз дівчиноньку. Подається за зб. Жартівливі пісні. Родинно-побутові / Упорядники О.І. Дей, М.Г. Марченко, А.І. Гуменюк. – Київ: Наукова думка, 1967. – 800 с.

Мій край. Подано за зб. Рости на щастя України-мами: Галицька читаночка / ред. – упоряд. Б.Мельничук, Б.Проник. – Тернопіль, 1991. – 44–45 с.

Най жиє Великий Комтур наш. Січень-березень 1917 р., Вишкіл УСС, с. Розвадів (тепер Миколаївський р-н Львівської обл.). Пісня створена на прославу «Великого комтура ЛЗО» («Лицарі Залізної Остроги», голови товариства), роль якого відігравав І.Цяпка-Скоропад.

Подано за зб. Стрілецькі пісні. Пісенник. Упорядник І.Щербаков. – Київ, видавництво «Музична Україна», 1992. – 30 с.

Накрила нічка. Подано за зб. Повік не зів’яне. Стрілецькі пісні Михайла Гайворонського. Упор. В. Подуфалий. – Тернопіль, 1990. – 42 с.

Не сміє бути в нас страху. Гімн лицарів Залізної Остроги. Січень-лютий 1917 р., Вишкіл УСС, с. Розвадів (тепер Миколаївський р-н Львівської обл.) Наприкінці 1916 р. у Вишколі УСС (с. Розвадів, тепер Миколаївського р-ну Львівської обл.) молоді старшини Вишколу і Коша УСС зорганізувались у гурт під назвою «Лицарі Залізної Остроги» (ЛЗО). Головна мета – виховувати товариську культуру й формувати характер українських січових стрільців на засадах вояцького лицарства Середньовіччя. Ініціатором, як і автором термінів та похвальної пісні на честь старшини ЛЗО, був Л.Лепкий. Його ідею гаряче підтримав колишній кошовий Січових Стрільців II д-р В.Старосольський (1878–1942) – відомий правник, соціолог, активний діяч визвольних змагань. Р.Купчинський для зібрань товариства спеціально написав дві пісні: «Не сміє бути в нас страху» та «Вдаряй мечем».

Подано за публікацією у пісеннику «Сурма», 1922. – 113 с.

Ода до пісні. Написано 1919 року в Кам’янці.

Подано за зб. Стрілецькі пісні Романа Купчинського «Як з Бережан да кадри», упор. В.Подуфалий. – Тернопіль, 1990 р.

Ой, гори ж мої, гори. Записано на слух. Альбом: «З криївки. Повстанська лірика», 2011 рік. Дует «Курінь». Славко Нудик, Сергій Самолюк.

Ой там зажурились стрільці січовії. Подано за публікацією у пісеннику «Сурма», 1922. – 135–137 с.

Ой там при долині. Весна-літо 1915 р., Карпати. Поштовхом до написання першої стрілецької пісні Р.Купчинського (на невідому народну мелодію) стала смерть товариша, десятника УСС Ромуальда Луцика, у минулому студента Політехніки, який загинув у бою в Карпатах. Пісня швидко фольклоризувалася, про що свідчить рукопис тексту із архіву В.Гнатюка. Властиво, це перший фольклорний запис, опублікований із деякими редакційними поправками ще у 1916 р.

Подано за зб. Пісні маминого серця / Упорядник Р.П. Радишевський. – Київ: Видавничий центр Просвіта, 2006. – 351 с.

Ой шумить, шумить. Весна 1916 р., с. Тудинка над рікою Стрипа біля с. Соснів (тепер Теребовлянський р-н Тернопільської обл.) На підставі різних мелодій і, очевидно, спогадів автора пізнішого часу, І.Соневицький розділяє цей текст на дві пісні – «Ой шумить, шумить» (мелодія Р.Купчинського) та «Дівчино, рибчино» (мелодія запозичена, наспівав Л.Лепкий).

Подано за публікацією у пісеннику «Сурма», 1922. – 37–39 с.

Ой чого ж ти зажурився. Зима 1917 р., Вишкіл УСС, с. Розвадів (тепер Миколаївський р-н Львівської обл.) Пісня, яку склав Р.Купчинський під акомпанемент гітари, виникла під час проживання автора у бараках Вишколу УСС. В її основі правдива історія кохання січового стрільця.

Подано за публікацією у пісеннику «Сурма», 1922. – 55–56 с.

Пиймо, друзі. Літо 1918 р., Вишкіл УСС, с. Грузьке (тепер Голованівський р-н Кіровоградської обл.). Передісторія пісні така ж, як і в «Мав я раз дівчиноньку чепурненьку». Автор зазначав, що співали її у певні моменти «при чарці як був антифеміністичний настрій». Пісня поширилась здебільшого у студентському середовищі 1920–1930-их рр., важливу роль у цьому відіграла ситуація сценічного виконання твору. Подано за публікацією у пісеннику «Сурма», 1922. – 91–92 с.

Пише стара мати. Весна 1917 р., с. Куропатники (тепер Бережанський р-н Тернопільської обл.).

Подано за публікацією у пісеннику «Сурма», 1922. – 70–71 с.

Чи знаєш ти. Подається за зб. Пісневир. Молодіжний співаник. – Львів, 2001.

Човен хитається серед води. Пісня зложена весною 1917 р. над розлитою Ценівкою в Куропатниках коло Бережан, під впливом місячної ночі та тужливих зітхань. Хор УСС Василя Соловчука.

Подано за зб. Стрілецькі пісні. Пісенник. Упорядник І.Щербаков. – Київ, видавництво «Музична Україна», 1992. – 41 с.

Як з Бережан до кадри. Подано за зб. Українські січові стрільці у піснях. Упор. М.Крищук. – Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ обласного управління по пресі, 1990. – 66–67 с.

Як стрільці йшли з України. Жовтень 1918 року. м. Чернівці (Кіш УСС).

Подано за публікацією у пісеннику «Сурма», 1922. – 126–127 с.

Михайло Курах

Коли ви вмирали. Подано за Літописом «Червоної калини», 1930, ч. 5. – 11 с.

Богдан Лепкий

Журавлі («Чуєш, брате мій»). Подано за зб. Січовий співаник / Упорядник Кирило Трильовський. – Відень: Друкарня «Адрія», 1921. – 96 с.

Заспів. Подано за збірником «Пісні УСС на однорідний хор». Вип. ІІІ. М.О.Гайворонський. – Нью-Йорк, 1936. – 1 с.

Кладочка. Весна 1917 р., с. Куропатники (тепер Бережанський р-н Тернопільська обл.). Вимушена зупинка в наступальних діях на фронті, спричинена революцією в Російській імперії (березень 1917 р.), породила надію стрільців на можливість розв’язання політичних завдань і завершення війни. Закономірно, виникали думки про впорядковане, спокійне сімейне життя. Вважаємо, що саме реакція на несподівані і надзвичайні зміни на наддніпрянській Україні спонукали стрілецьких піснярів вдатися до лірики. У той час виникають стрілецькі романси, серед яких «Кладочка» Л.Лепкого. Основою тексту пісні стала поезія брата Богдана. Завдяки особливій популярності у стрілецькому середовищі пісня зазнала ранньої фольклоризації.

Подано за публікацією у пісеннику «Сурма», 1922. – 81 с.

Спіть, хлопці, спіть. Подано за зб. За волю України / Упорядник Євген Гіщинський. – Луцьк: Навчально-методичний центр культури Волині, 2007. – 391 с.

Чи то буря, чи то грім. Подано за зб. До волі з неволі. Пісні на слова Б.Лепкого. Упор. В.Подуфалий. – Тернопіль, 1991. – 17–18 с.

Левко Лепкий

А у Черчі добре жити. Подано за зб. Лев Лепкий. Журавлі. Упор. В.Подуфалий. – Тернопіль: Збруч, 1999. – 73 с.

Блоха. Подано за зб. Лев Лепкий. Журавлі. Упор. В.Подуфалий. – Тернопіль: Збруч, 1999. – 79 с.

Бо війна війною. Написана у жовтні 1916 року дорогою переїзду УСС з-під Бережан до Коша і Вишколу УСС (тепер с. Пісочна Миколаївського р-ну Львівської обл.). Попереду Цяпка… – мова йде про Івана Цяпку-Скоропада (1884–1920) – четаря 7 сотні УСС, поручника УСС, команданта Будівельної сотні УСС. У той час, виконуючи функції генерального обозного куреня УСС, він керував переїздом УСС з-під Бережан до коша і вишколу. Колишній студент права Віденського університету, син незаможних селян з с. Хишевичі Рудківського повіту (тепер Городоцького р-ну Львівської обл.), він добровольцем вступив до лав УСС. Як учасника визвольних змагань 1917–1920 рр., разом із С. Горуком (див. «Гаразд, Горук, іще гаразд!») його знищили більшовики у концтаборі близько Архангельська на Білому морі. За життя прославився талантом творити гумористичні оповідання, об’єктом яких часто ставав сам. Стрілецькі анекдоти, що витворили оригінальний жанрово-тематичний пласт прозової народної творчості, часто стосувалися кумедних ситуацій із цим реальним і водночас міфологізованим стрільцем-жартівником. Це, безперечно, відобразилось на поетиці пісні, як і на характері її, можливо, колективного компонування. Припущення ґрунтується на основі коментарів І.Рудницького до романтичної поеми Р.Купчинського «Скоропад», яка вперше з’явилась у друці влітку 1919 р. Критик стверджував, що І.Цяпка був співавтором подробиць, що ввійшли в основу тексту поеми. Він «був дивним типом людини – доброї, порядної, відважної, яка водночас могла давати притоку своїм зовнішнім виглядом і своїми розповідями до насмішок» (Кедрин, 1965, с. IV–V). Образ Цяпки став центральним персонажем у літературних творах повоєнного часу. Гумористичну поему про Цяпку написав А.Лотоцький. А у п’єсі Л.Лепкого «Сон Івасика» (Львів, 1922) зазвучала ще одна коротенька пісня про стрільця-жартівника (музика М.Гайворонського).

Подано за зб. Лев Лепкий. Журавлі. Упор. В.Подуфалий. – Тернопіль: Збруч, 1999. – 36 с.

Гей там у Вільхівці. Написана у жовтні 1916 року у боях під селом Потуторами (нині Бережанського р-ну Тернопільської обл.). Присвячена хорунжому УСС Федькові Чернику, що тоді разом з цілим полком УСС потрапив у російський полон. Пісня виконувалася у супроводі гітари. У своєму нарисі «Дещо про стрілецькі пісні» Р.Купчинський так пише про створення цієї пісні: «Серпень 1916 року. Відворот з-над Стрипи під Бережани, бої зі змінним щастям за село Потутори і за гору Лисоню, вкінці російський прорив. Майже всі фронтові частини УСС попали в полон. Попав і славний вояк хорунжий Федь Черник. Обоз і рештки куренів подались до коша». З побуту під Бережанами залишається пісня про Черника «Гей там у Вільхівці».

Подано за зб. Лев Лепкий. Журавлі. Упор. В.Подуфалий. – Тернопіль: Збруч, 1999. – 39 с.

Горобці. Подано за зб. Лев Лепкий. Журавлі. Упор. В.Подуфалий. – Тернопіль: Збруч, 1999. – 78 с.

Готуй мені збрую. Березень 1917 р., по дорозі з Вишколу УСС до м. Бережани.

Пісня виникла під впливом настроїв стрільців, які після тривалого постою знову виходили на передову позицію (під назвою «Пращання» друкувалася у Літописі ЧК (1930, ч. 10, с. 21)).

Подано за публікацією у пісеннику «Сурма», 1922. – 85 с.

Група «Схід». Написана у січні 1919 року у селі Куровичах (нині Золочівського р-ну Львівської обл.) при групі «Схід» під час облоги Львова.

Подано за зб. Лев Лепкий. Журавлі. Упор. В.Подуфалий. – Тернопіль: Збруч, 1999. – 29 с.

І снилося з ночі дівчині. Подано за зб. Лев Лепкий. Журавлі. Упор. В.Подуфалий. – Тернопіль: Збруч, 1999. – 49 с.

Із-за гори високої. Написана у вересні 1919 року у Києві. У пісні відтворено історичний момент трагічного переходу за Збруч армії УГА, зокрема періоду серпня-вересня 1919 року, що ознаменувався наступом на Київ об’єднаних армій УГА – УНР. Річка Збруч – ліва притока Дністра до 1917 року була кордоном між Росією та Австрією, у 1921–1939 роках – між УРСР та Польщею. Протягом першої половини 1919 року вздовж неї проходила східна лінія фронту УГА та армії УНР проти більшовиків. «Аж над’їхав сам Тарнавський» – йдеться про сотника УСС, команданта Вишколу УСС Мирона Тарнавського (1869–1938), знаного генерал-четаря УГА, команданта групи «Схід», потім 2-го корпусу УГА, що уславився багатьма блискучими перемогами на Правобережній Україні. Про нього як «вояка холодної крови й гарячого серця» писав Л.Лепкий: «Генерал Тарнавський був вояк впертий і завзятий. Йшов уперед не заслонюючись ніким і нічим, не зважав на небезпеку. Верховодив сміло й уміло. Дбав про людей і ними дорожив. Все мав на оці добро Батьківщини і її синів».

Подано за зб. Лев Лепкий. Журавлі. Упор. В.Подуфалий. – Тернопіль: Збруч, 1999. – 32 с.

Ішов відважний гайовий. Подано за зб. Лев Лепкий. Журавлі. Упор. В.Подуфалий. – Тернопіль, Збруч, 1999. – 65 с.

Казала дівчина. Пісня із тематичного циклу про нещасливе стрілецьке кохання. Як більшість таких пісень, вона виникла внаслідок конкретної події. Написана в 1917 р. Співали її найбільше старшини УСС, у їдальні, як було добре настроєні до свого полевого духовника. За свідченнями Б.Гнатевича – сотника УСС, згодом керівника Вишколу СС (1918 р.), осередком товариського життя ставала в час бойових перепочинків (особливо взимку) старшинська їдальня. Там, очевидно, січові стрільці мали можливість й ближче познайомитися, щоб поділитися особистими проблемами.

Подано за зб. Лев Лепкий. Журавлі. Упор. В.Подуфалий. – Тернопіль: Збруч, 1999. – 48 с.

Коби скоріше з гір Карпатів. Пісня кінноти УСС виникла під час походу із Карпат за розбитими москалями, написана на початку літа 1915 року.

Подано за зб. Лев Лепкий. Журавлі. Упор. В.Подуфалий. – Тернопіль: Збруч, 1999. – 28 с.

Колись, дівчино мила. Пісня користувалася величезною популярністю в інтелігенції по обох боках Збруча, чи не відразу стала народною та улюбленою. Написана навесні 1917 року на вишколі УСС у селі Пісочній (тепер Миколаївський р-н Львівської обл.). Існує версія, що твір народжений ще 1914 року, а не 1917, як зазначав Р.Купчинський. У її основі романтична історія кохання Л.Лепкого до Ольги Захарясевич (доньки Антона Захарясевича (1865–1916), греко-католицького священика, одного із засновників «Спілки для господарства й торгівлі» у Перемишлі. Аналіз вірша дозволяє припускати, що автор справді міг написати початок свого творіння швидше, ніж останні дві строфи пісні, у яких йдеться про минуле з відстані трирічної давності. Дещо іронічний настрій кінцівки й особлива любов пісні у 1920-их роках. Друге дихання і популярність творові надало виконання його Квіткою Цісик.

Подано за зб. Лев Лепкий. Журавлі. Упор. В.Подуфалий. – Тернопіль: Збруч, 1999. – 41 с.

Маєва нічка. Написана 1916 року в селі Тудинці (тепер Теребовлянського р-ну Тернопільської обл.) над річкою Стрипою.

Подано за зб. Лев Лепкий. Журавлі. Упор. В.Подуфалий. – Тернопіль: Збруч, 1999. – 40 с.

Ми йдем вперед. Пісня з часів чортківської перемоги у червні 1919 року.

Подано за зб. Лев Лепкий. Журавлі. Упор. В.Подуфалий. – Тернопіль: Збруч, 1999. – 31 с.

Молитва. У 1922 р. у Львові вийшла сценічна картина Л.Лепкого «Сон Івасика» з нотним додатком. Це п’єса для дітей про стрілецьке життя.

Подано за зб. Лев Лепкий. Журавлі. Упор. В.Подуфалий. – Тернопіль: Збруч, 1999. – 84 с.

Молоді ми. Подано за зб. Лев Лепкий. Журавлі. Упор. В.Подуфалий. – Тернопіль: Збруч, 1999. – 56 с.

Несися мій смутку. Подано за зб. Лев Лепкий. Журавлі. Упор. В.Подуфалий. – Тернопіль: Збруч, 1999. – 61 с.

Ой був то раз веселий час. Подано за зб. Лев Лепкий. Журавлі. Упор. В.Подуфалий. – Тернопіль: Збруч, 1999. – 71 с.

Ой видно село. В кінці кожного приспіва повторюється останній рядок попереднього куплету. Маршова пісня «Ой видно село» написана в кінці 1915 – на початку 1916 років у селах Тудинці та Соснові (тепер Теребовлянський р-н Тернопільської обл.) над річкою Стрипою.

Подано за зб. Лев Лепкий. Журавлі. Упор. В.Подуфалий. – Тернопіль: Збруч, 1999. – 25 с.

Ой поїхав стрілець. Подано за зб. Лев Лепкий. Журавлі. Упор. В.Подуфалий. – Тернопіль: Збруч, 1999. – 55 с.

Прийди до мене. Подано за зб. Лев Лепкий. Журавлі. Упор. В.Подуфалий. – Тернопіль: Збруч, 1999. – 67 с.

Приїдь до Черча. Подано за зб. Лев Лепкий. Журавлі. Упор. В.Подуфалий. – Тернопіль: Збруч, 1999. – 74 с.

Прощаюсь, Ангеле, з тобою. Окрім стрілецьких Левко Лепкий писав і любовні пісні-романси, які були дуже популярні серед стрілецтва. Після першої світової війни вона перейшла у народну творчість. Хоч не друкувалась, стала улюбленою піснею воїнів УПА. Подано за зб. Лев Лепкий. Журавлі. Упор. В.Подуфалий. – Тернопіль: Збруч, 1999. – 62 с.

Табор «Карпати». Подано за зб. Лев Лепкий. Журавлі. Упор. В.Подуфалий. – Тернопіль: Збруч, 1999. – 59 с.

Фіалки сині. Подано за зб. Лев Лепкий. Журавлі. Упор. В.Подуфалий. – Тернопіль: Збруч, 1999. – 67 с.

Хай живе великий комтур. Подано за зб. Лев Лепкий. Журавлі. Упор. В.Подуфалий. – Тернопіль: Збруч, 1999. – 29 с.

Антін Лотоцький

Засяло сонце золоте. Подано за зб. Українські січові стрільці у піснях. Упор. М.Крищук. – Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ обласного управління по пресі, 1990. – 14 с.

Лунає клич, зове грімкий. Літо 1916 р. У «Сурмі» (1922. – 128 с.) зазначено, що стрільці поклали авторський текст на мелодію німецької пісні «Сторожа на Рейні». За свідченням Юрія Шкрумеляка, стрільці коша співали цю пісню вже на Закарпатті, тобто від поч. 1915 р. (див.: Шкрумеляк Ю. Слідами пісні УСС // Вістник СВУ, 1916, ч. 93–94. – 274 с.). Причина, очевидно, у популярності мелодії. За оцінкою Богдана Заклинського, цей гімн знав і співав тоді кожний німець, а з німецькими військовими підрозділами усусуси не раз здобували спільні перемоги на фронті.

Подано за першодруком «Шляхи», 1916, верес. – жовт. – 660 с.

Осип Маковей

В горах грім гуде, хоч зима паде. Із листа О. Маковея, як старшини австрійської армії, до команди Українських січових стрільців від 19 березня 1915 р.: «Посилаю нашим стрільцям новий марш. Слова мої, мелодія народна, з лемківської пісні „Я до леса не пуду“. Рефрен дороблений мною, але я не композитор і тому поправки, або й зміни можливі. Буду тішитися, коли марш сподобається». Або тут і впав, яку бій попав – автор написав пісню під впливом наступальних карпатських боїв УСС у лютому 1915 р. Як згадував колишній стрілець Василь Левицький, «карпатський похід зробив з УСС справжню бойову одиницю, а карпатські бої були для стрільців найкращою воєнною школою, з якої перший іспит вони зложили на Маківці» (Левицький В.С. На Бескидах // УСС, 1935, – 29 с.). Се наші дівчата – серед січових стрільців воювали дівчата і жінки, чимало з яких пройшли підготовку ще у довоєнних стрілецьких гуртках. Першими вступили в ряди українських стрільців студентки, майбутні хорунжі УСС Олена Степанів (1892–1963) та Софія Галечко (1891–1918). Згодом до них приєдналися Павлина Михайлишин, Ганна Дмитерко (десятниця УСС), Ірина Кузь, Павлина Рисівна, Василина Ощипко та інші. Жінки-стрілкині відзначилися бойовим вмінням, рішучістю і відвагою. Зокрема, фронтові санітарки Стефанія Сірякова та Стефанія Новаківська були нагороджені срібними медалями Червоного Хреста. «Наше „я“ і виплекане почуття обов’язку змусило нас іти на війну», – писала О. Степанів, характеризуючи українське жіноцтво у лавах УСС й на полях Першої світової війни.

Подано за першодруком у газеті «Діло», Відень, 1915, 29 травня.

Ми гайдамаки. Написана 2 грудня 1901 р., з нагоди сецесії українських студентів у Львові.

Від часу створення «Гайдамацька пісня» зазнала значного поширення, а відтак і переробок. Уже в автографі, на картці, рукою автора було написано: «Сей вірш перероблений на гірше, надруковано – в „Гайдамаках“ 1905 ч. 125 з 4/4 без мого відома і підпису. Цікаво, як він туди дістався». Відомо, що пісню часто друкували із суттєвими відмінностями у тексті в різних виданнях 1920–1930-их рр. Буковини, Харківщини, західної діаспори та збірниках рад. періоду. Однак, задовго до цього, пісня вже достатньо була відома саме в Галичині у середовищах січових товариств (Січ. співаник, 1912, – 68 с.; Січ. співаник, 1921, – 56–57 с.), національно-патріотичного студентства, звідки потрапила у репертуар січових стрільців, про що свідчать публікації у пісенниках воєнного часу («Наша пісня», 1916, – 10 с.; «Наша слава», 1917, – 2 с.; «Сьпіваник УСС», 1918, – 11–12 с.).

Усі ці тексти є варіантами авторського вірша, бо більшою (скорочення другої і доповнення нової строфи у закінченні) чи меншою мірою фіксують анонімні поправки. Здебільшого вони ведуть до вдосконалення як змістового (наголошуються політичні цілі української нації), так і стилістичного. Важливо, що фольклоротворчої актуалізації літературний текст зазнав саме у час стрілецького чину. Це помітно при порівнянні тексту пісні «Ми гайдамаки» із календаря американських українців «Дніпро» (1921) та фольклорними записами з Тернопільщини. Останні є майже ідентичними до друкованого варіанту.

Подано за зб. Січовий. співаник, 1921, – 56–57 с.

Дмитро Макогон

Гей, наш батько кошовий. Співається на мелодію пісні «Гей, поїхав Ревуха».

Подано за виданням: Січовий співаник / Зібр. К. Трильовський. – Відень, Адрія, 1921. – 64 с.

Гей у Січ. Подано за зб. Січовий співаник / Упорядник Кирило Трильовський. – Відень, Адрія, 1921. – 16 с.

Чи ж то теє товариство. Подано за зб. Січовий співаник / Упорядник Кирило Трильовський. – Відень: Адрія, 1921. – 66 с.

Як Січ наша повстала. Співається на мелодію пісні «На порозі стояла».

Подано за виданням: Січовий співаник / Зібр. К. Трильовський. – Відень: Адрія, 1921. – 58 с.

Костянтина Малицька

Вгору прапор! Подано за виданням: Січовий співаник / Зібр. К. Трильовський. – Відень: Адрія, 1921. – 12 с.

Взяв би я бандуру. Подано за виданням: Січовий співаник / Зібр. К. Трильовський. – Відень: Адрія, 1921. – 21 с.

Марш соколів. Пісня спортивної організації «Сокіл», яка існувала в Україні від 1894 року аж до другої світової війни. Це була спортова організація всіх слов’янських народів, яка постала 1862 року в Чехії і об’єдналася в 1907 році в Всеслов’янський Сокільський Союз. До «Сокола» належало багато пластунів, зокрема в 1930 роках, коли польська влада заборонила існування Пласту. Метою «Сокола» було виховувати в народі єдність, народну силу і почуття чести шляхом плекання фізкультури а разом з тим – витривалість, рухливість і розуміння праці в спільному гурті.

Марш січовий. Уперше надруковано у часописі «Громадський голос» (1904, ч. 2). Передруковано: Отаман. Калєндар для народа на рік звичайний 1906. – Коломия: Отаман, 1905. – 17–18 с.

Подано за виданням: Січовий співаник / Зібр. К. Трильовський. – Відень: Адрія, 1921. – 29 с. Підписано Віра Лебедова. Передруковано також у хрестоматії «Письменники Буковини другої половини ХІХ – першої половини ХХ століття» (Упор. Б.Мельничук, М.Юрійчук. – Чернівці: Прут, 2001. – 513–514 с.).

Ой там, на Вкраїні. Подано за зб. Українські січові стрільці у піснях. Упор. М.Крищук. – Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ обласного управління по пресі, 1990. – 97 с.

Повставали козаченьки. Надруковано: Січовий співаник. – Нью-Йорк, 1916. – 49–50 с. Подано за виданням: Січовий співаник / Зібр. К. Трильовський. – Відень: Адрія, 1921. – 60 с. Передруковано у хрестоматії «Письменники Буковини другої половиниХІХ – першої половини ХХ століття»/ Упор. Б.Мельничук, М.Юрійчук. – Чернівці: Прут, 2001. – С.513.

Січ в поході. Надруковано: Січовий співаник. – Нью-Йорк, 1916. – 34–35 с.

Подано за виданням: Січовий співаник / Зібр. К. Трильовський. – Відень: Адрія, 1921. – 37–38 с. Підписано Віра Лебедова.

Січовий поклик. Подано за виданням: Січовий співаник / Зібр. К. Трильовський. – Відень: Адрія, 1921. – 33 с.

Чом, чом, чом, земле моя. Подано за зб. Пісенний вінок: Українські народні пісні / Упорядник Андрій Михалко. – Київ: Криниця, 2007. – 400 с.

Юліан Назарак

Нема в світі. Пісня створена восени 1914 року в Карпатах.

Подано за зб. «Повік не зів’яне». Стрілецькі пісні Михайла Гайворонського. – Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ облполіграфвидаву, 1990. – 22 с.

Хлопці, алярм! Сатирична пісня, написана 1914 року в Карпатах. Входила в склад комічної опери «Штурм на полукіпки».

Подано за зб. Стрілецькі пісні. Пісенник. Упорядник І.Щербаков. – Київ: Видавництво «Музична Україна», 1992. – 31 с.

Іван Петришин

Наш меч і клич. Подано за зб. Січовий співаник / Упорядник Кирило Трильовський. – Відень: Друкарня «Адрія», 1921. – 12 с.

Нумо, братя, поки час. Подано за зб. Січовий співаник / Упорядник Кирило Трильовський. – Відень: Друкарня «Адрія», 1921. – 68 с.

Заспіваймо пісні. Подано за зб. Січовий співаник / Упорядник Кирило Трильовський. – Відень: Друкарня «Адрія», 1921. – 13 с.

Кирило Трильовський

Верховино. Подано за зб. Січовий співаник / Упорядник Кирило Трильовський. – Відень: Друкарня «Адрія», 1921. – 93 с.

Гей, там на горі січ іде. Написана з нагоди першого січового свята, 6 червня 1902 р., м. Коломия. Як гімн січовиків, текст цієї пісні регулярно з’являвся на сторінках народного календаря «Запорожець», який редагував Кирило Трильовський (під псевдонімом «Максим Залізняк»); та пісенників довоєнного і міжвоєнного часу (під псевдонімом «Клим Обух»). Масовий характер виконання пісні в Галичині протягом першого десятиріччя XX ст. і пізніше, коли по селах відновили діяльність громадські товариства «Січ», «Луг», «Каменярі» (1920–1930-ті рр.), зумовили її довголіття. Пісня стала справжнім бойовим славнем «руханково-протипожежного», а насправді військово-спортивного, товариства «Січ», заснованого в селі Завалля (Снятинщина) 5 травня 1900 року адвокатом Кирилом Трильовським.

Подано за зб. Січовий співаник / Упорядник Кирило Трильовський. – Відень: Друкарня «Адрія», 1921. – 38–39 с.

Гей, Чорна Гора зраділа. Співається на мелодію пісні «Гей, там на горі Січ іде».

Подано за зб. Січовий співаник / Упорядник Кирило Трильовський. – Відень: Друкарня «Адрія», 1921. – 25 с.

Ой зацвила черемшина. Автор зробив переробку народної жовнірської пісні, особливо поширеної у XIX ст. (записи І.Колесси, І.Франка, О.Маковея). Численні публікації тексту в усіх січівських, а також стрілецьких («Сьпіваник УСС», 1918. – 41–42 с.), просвітянських пісенниках спричинилися до входження січової пісні у активний репертуар селян, а відтак і до появи фольклоризованих варіантів, серед яких є контаміновані. Відомо, що «Ой зацвила черемшина» була дуже популярною в стрілецькому середовищі. Так сотник УСС Д.Вітовський ставив її на перше місце серед інших пісень, які органічно вросли у стрілецький репертуар (див.: Календар-альманах, 1926. – 84 с.).

Подано за зб. Січовий співаник / Упорядник Кирило Трильовський. – Відень: Друкарня «Адрія», 1921. – 24 с.

Про Січ славну. Подано за зб. Січовий співаник / Упорядник Кирило Трильовський. – Відень: Друкарня «Адрія», 1921. – 84 с.

На вулиці сурма грає. Подано за зб. Січовий співаник / Упорядник Кирило Трильовський. – Відень: Друкарня «Адрія», 1921. – 31–32 с.

Микола Угрин-Безгрішний

Прийшла пора велика. Написано 2 травня 1915 р., Замкова Палата (Закарпаття).

Подано за першодруком «Червона калина» (1917, ч. 2 (червень). – 10 с.).

Іван Франко

Гей, Січ іде. Уперше надруковано в газ. «Новий громадський голос», 1905 р., № 30, 12 жовтня, с. 237. До збірки «Давнє й нове» увійшов як 3-ій номер циклу «Гімни й пародії», твір уміщено на с. 258. Під текстом Франко подає довідку, але припускає в ній помилки щодо часу написання та місця першої публікації твору: «Написано в Бергометі 1906, друковано тоді ж у коломийськім „Поступі“. Передруковую тут із окремого видання „Січовий співаник“, Коломия, 1910, стор. 7–8». Московські начальники боялись цієї бадьорої стройової пісні – і правильно робили. Вони все уявляли собі, як під звуки цієї пісні українці вишикуються в ряди і виженуть окупантів (як воно зрештою і сталось). Тому вона не була включена до 50-томного «академічного» видання творів І.Франка. Вона була опублікована у виданні «Мозаїка із творів, що не ввійшли до Зібрання творів у 50 томах» (Львів.: Каменяр, 2001 р.).

Подано за зб. «Сьпіваник Українських Січових Стрільців». – Відень, 1918. – 38–39 с.

Степан Чарнецький

Воєнна ідилія. Написана в 1917 році. Подається за зб. «Пісні УСС на однорідний хор». Вип. ІІІ. М.О.Гайворонський. – Нью-Йорк, 1936. – 6–7 с.

Ой у лузі червона калина. Подано за зб. Стрілецькі пісні. Пісенник. Упорядник І.Щербаков. – Київ: Видавництво «Музична Україна», 1992. – 5 с.

Юрій Шкрумеляк

Ой у мого кониченька золота підкова. 15 березня 1919 р. Мелодія запозичена із народної пісні, з якої автор використав зачин. У приміт. зазначено – «1 сотні козаків УСС».

Подано за першодруком у часописі «Стрілець» (1919, 3 квітня).

Питається вітер. Літо 1915 р. Ю.Шкрумеляк трактує мотив «стрілецька смерть» як уособлення стану приреченості в ефемерному очікуванні волі («треба вмерти, спочивати, Воскресіння, волі ждати»). Ймовірно, що саме стрільці змінили кінцівку тексту цієї пісні, більш відповідним мотивом – геройська смерть стрільця. Цю думку обґрунтовує тематична подібність рядків з іншою авторською редакцією, яка з’явилася значно пізніше, у п’єсі «Стрілецька слава в піснях»: Треба вмерти молодцеві та січовому стрільцеві, / Бо найкраща смерть у бою, за край рідний і за волю.

Подано за першодруком «Вістник СВУ», 1916, 6 лютого. – 87 с.

Сопілка. Подано за зб. Світ дитини, 1921. – 25 с.

Ярослав Ярославенко

За Україну (О, Україно! О, люба ненько). Подано за зб. «Стрілецькі пісні». Пісенник. Упорядник І.Щербаков. – Київ: Музична Україна, 1992. – 6 с.

Б’ють літаври гучні. Подано за зб. Пісні Українських Січових Стрільців. – 1990 (Самвидав).

Інші автори

Вперед, хлопці, ми вандрівники. Подано за зб. Січовий співаник / Упорядник Кирило Трильовський. – Відень: Друкарня «Адрія», 1921. – 86 с.

Гей, козаче, встати час. Подано за зб. Січовий співаник / Упорядник Кирило Трильовський. – Відень: Друкарня «Адрія», 1921. – 73 с.

Дай нам, Боже, добрий час. Подано за зб. Січовий співаник / Упорядник Кирило Трильовський. – Відень: Друкарня «Адрія», 1921. – 74 с.

Січовий марш. Подано за зб. Січовий співаник / Упорядник Кирило Трильовський. – Відень: Друкарня «Адрія», 1921. – 46 с.

Хор січової ватаги. Подано за зб. Січовий співаник / Упорядник Кирило Трильовський. – Відень: Друкарня «Адрія», 1921. – 85 с.

Як я, браття, раз сконаю. Подано за зб. Українські січові стрільці у піснях. Упор. М.Крищук. – Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ обласного управління по пресі, 1990. – 92 с.

Народні пісні

Бистра вода. Подано за зб. «Стрілецькі пісні». Пісенник. Упорядник І.Щербаков. – Київ: Музична Україна, 1992. – 31 с.

В Січ ставай. Подано за зб. Січовий співаник / Упорядник Кирило Трильовський. – Відень: Друкарня «Адрія», 1921. – 71 с.

Гаразд, Горук, іще гаразд! Пісня присвячена Семенові (Сеню) Горукові (1873–1920) – уродженцю м. Снятина (тепер районний центр Івано-Франківської обл.), легендарному ватажкові січових стрільців, отаману 5 сотні легіону УСС, герою Лисонської битви (1916 р.). Під час польсько-української війни він був членом військового комітету, що готував Листопадовий зрив 1918 р. Як начальник штабу УГА С.Горук був знищений більшовиками. Подано за зб. «Сьпіваник УСС», 1918. – 24 с.

Гей, зі Львова до Мукачева. Гей зі Львова до Мукачева – йдеться про легіон УСС, сформований у Львові наприкінці серпня 1914 р., внаслідок евакуції австрійської армії переведений з перших днів війни на Закарпаття. Там стрільці перебували аж до січневого наступу 1915 р., прославившись як здібні розвідники.

Клич, що знає наша лава, українська є держава – факт проголошення Центральною Радою (ЦР) у м. Києві незалежної Української Народної Республіки (УНР) на підставі Четвертого Універсалу від 22 січня 1918 року. Галицько-Буковинський курінь Січових Стрільців під командуванням Євгена Коновальця виступав охоронцем ЦР.

Подано за зб. «Сьпіваник УСС», 1918. – 28–29 с.

Зелений дубочку. Подано за зб. Перлини української народної пісні / Упорядник Микола Гордійчук. – Київ: Музична Україна, 1991. – 383 с.

Коло млина яворина. Подано за зб. «Пісні УСС на мішаний хор». Вип. ІІ. М.О.Гайворонський. – Нью-Йорк. – 14–15 с.

Ой з-за гори чорна хмара стала. Пісню, слова якої переробили в УСС, дуже любили співати усусуси, а потім й стрільці УГА завдяки «бадьорій і виразній» мелодії.

Першодрук («Тим, що впали», 1917, с. 31) та інші публікації й муз. обробки мають ідентичні тексти, за винятком рядка, де є редакційні заміни «орли степовії» на «стрільці січовії».

Подано за публікацією у пісеннику «Сурма», 1922. – 22–23 с.

Ой у полі верба. Подано за зб. «Стрілецькі пісні». Пісенник. Упорядник І.Щербаков. – Київ: Музична Україна, 1992. – 35 с.

Ой чути, чути ревуть гармати. Подано за зб. Стрілецькі пісні / Упорядник Оксана Кузьменко. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2005. – 640 с.

Повіяв вітер степовий. Подано за зб. Українські січові стрільці у піснях. Упор. М.Крищук. – Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ обласного управління по пресі, 1990. – 85 с.

При каноні стояв. Український варіант є народним переспівом відомої чеської жартівливої пісні, написаної у 1888 році про каноніра Франца Ябурека (Kanon?r Franz Jab?rek). У ній події відбуваються під час Австрійсько-Пруської війни 1866 року. А точніше – під час битви при Садовій (при Кьоніггреці). У чеському варіанті жартівливо розповідається як хоробрий солдат Австро-Угорської армії Ябурек постійно стріляє по ворогові з гармати, не зважаючи на руки, ноги, голову, що поступово відриваються надлітаючими кулями, аж доки не летить на небо… Пісня швидко набула широкої популярності серед народів Австро-Угорщини. Також вона виконується і у «Швейку» Ярослава Гашека. Так як багато українців були солдатами Австро-Угорської армії, то під час Першої світової війни та Визвольних змагань, і після війни її вже виконували українською мовою.

Прощай, дівчино. Подано за зб. «Повік не зів’яне». Стрілецькі пісні Михайла Гайворонського. – Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ облполіграфвидаву. – 1990. – 51 с.

Розпрощався стрілець. Найпоширеніший варіант. Він є основою для інших варіантів, доповнених у повстанському середовищі, з характерною кінцівкою про партизанів.

Подано за зб. Стрілецькі пісні / Упорядник Оксана Кузьменко. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2005. – 640 с.

Синя дивізія. Подано за зб. ОУМ «Спадщанський пісенник», 2009.

Стрілець – то нині великий пан. Близький варіант («Стрілець – то велий нині пан») ще у 1916 р. вперше записав й опублікував Ю.Шкрумеляк. Він подав важливий коментар: «Повстала питома пісня в Коші, – оригінальна своїм добротним змістом. Сеї пісні певно не приймуть у полі й назвуть її „маркирантською“. Се потягне за собою нову „полеміку пісень“, овочем якої будуть нові питомі пісні в полі та в Коші» («Вістник СВУ», 1916, ч. 93–94. – 275 с.). Відзнака синя УСС, що понад вухом носить – у російському полоні січові стрільці вперше зробили на своїх шапках синьо-жовті відзнаки.

Подано за зб. «Сьпіваник УСС», 1918. – 109–110 с.

Там на горі, на Маківці, зацвіла калина. Зап. Н. Швед, Б. Паньків 08.05.1994 р. у с. Добрівляни Жидачівського р-ну Львівської обл. від Медвідь Михайлини, 1923 р.н. та Блажко Михайлини, 1924 р.н. (Архів ПНДЛМЕ, ГНЗ-381, арк. 14)

Там під львівським замком. Подано з розшифрування CD «Йшли селом партизани», ПТ «GroLis Records». – Тернопіль, 2002.

Там на горі, на Маківці (Хлопці підемо!) Маківка – гора на Бойківщині. Її висота над рівнем моря 958 м. Бій був з 22 квітня по 5 травня 1915 р., де січові стрільці отримали важливу перемогу над регулярною армією царської Росії.

Подано за зб. За волю України / Упорядник Євген Гіщинський. – Луцьк: Навчально-методичний центр культури Волині, 2007. – 391 с.