Зажурились галичанки тай на тую зміну

Вірш і музика Романа Купчинського

Зажурились галичанки тай на тую зміну,

Ой виходять наші стрільці десь на Україну:

«Хто ж нас поцілує в уста малинові,

І карі оченята, в чорненькії брови?

Хто ж нас поцілує в уста малинові,

Карі оченята, в чорненькії брови?»

«Не журіться, галичанки, є ще і військові

Ті ще краще обіймають ніж стрільці січові.

Ті вас поцілують в уста малинові,

В карі оченята, в чорненькії брови.

Ті вас поцілують в уста малинові,

В карі оченята, в чорненькії брови».

«Ой не будуть більш військові з нами приставати

І не будуть нас військові за стан обіймати;

Ні, не поцілують в уста малинові,

В карі оченята, в чорненькії брови.

Ні, не поцілують в уста малинові,

В карі оченята, в чорненькії брови.

Аж як ви із України вернетеся знову

І, як перше, знов підете з нами на розмову,

Тоді вже цілуйте в уста малинові,

В карі оченята, в чорненькії брови.

Тоді вже цілуйте в уста малинові,

В карі оченята, в чорненькії брови».