Сопілка

Вірш Юрія Шкрумеляка. Музика народна

По бою було. Крик затих

І стріли притихали,

Той вмер, а той остав в живих,

Ті ранені конали.

Пришитий кулею лежав

Син країв із узгір’я, —

При ньому друг його кричав —

Оба сини Підгір’я.

– Вмираю, каже – каже він —

Тебе і світ прощаю —

На смерть мені не вдарить дзвін,

До тебе просьбу маю.

Візьми сопілку і заграй,

Заграй мені востаннє,

Хай ще присниться рідний край

І молодість-кохання.

І друг схиляється над ним,

Сопілочку виймає —

Дрожачим голосом, сумним,

Тужливу нуту грає.

І бачить ранений в півсні

Усю свою родину, —

І Прут, і гори, і ліси —

І луг, і полонину.

Сопілка плаче, то рида,

Пестить, лестить, лікує, —

Він слуха, слуха, завмира

І болю вже не чує…

Товариш нагло гру урвав

І дивиться тривожно:

– Ти спиш, Василю? Ах! Сконав

За долю люду свого.