САРНЕНСЬКИЙ ПОВІТ

Буда, ґміна Кисоричі – українське село.

У січні 1944 року дві хати українців, які допомагали полякам з сусіднього села Боровина, де влітку 1943 року було вбито близько 50 мешканців, були оточені членами УПА і спалені. Загинули, між іншим, Сергій Богданець та його брат Богдан.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 758.

Будки Борівські, ґміна Кисоричі – польське село, в якому проживало декілька українських родин.

У ніч з 6 на 7 грудня 1943 року члени УПА водночас напали на Будки Борівські та сусідні села Довгань і Окопи, вбиваючи близько 130 поляків. Ті, хто врятувалися під час нападу, сховалися в мешканців українського села Нетреба, які самі приховувалися в лісових куренях, бо не хотіли вступати до УПА. Велика група втікачів перейшла колишній польсько-радянський кордон. «У селі Перевисянка, – згадував Леон Жур, – нас прийняли гостинно, розподілили по хатам і куреням, зігріли й нагодували. Моя родина поселилася в Марка Лося. Як же інакше вели себе українці, які не заразилися націоналізмом, адже це були родичі, брати й свати цих наших, польських, які проживали тут же на колишньому кордоні».

Українця Андрія Костюка, який проживав між Будками і Боровом, за надавання допомоги полякам у 1943 році, члени УПА кілька разів мучили, а у 1944 році – вбили.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 758–760; L. ?ur, M?j wo?y?ski epos, Suwa?ki 1997, с. 72; Z. Bukowski, Powiat Sarny, ч. 3, „Na Rubie?y” 2000, № 46, с. 48.

Діброва, ґміна Кисоричі – польський хутір.

У середині грудня 1943 року члени УПА вбили кільканадцять осіб. За відмову брати участь у нападі були вбиті українці Фелікс Борода, Леон Деменчук, Жук і четвертий на ім’я Платон.

Українець Микола Коломієць попереджав мешканців довколишніх сіл про плановані акції УПА, рятуючи багато поляків. «Він не робив цього з бажання зиску, – оцінює командир самооборони у Рокитні, Єжи Дитковський, – і також не для того, щоб сподобатися полякам, він просто йшов за голосом людської совісті!».

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 760; AW, II/1863, J. Dytkowski, Historia wojskowej organizacji konspiracyjnej Samoobrony Odcinka „Rost?w” 27 DP Armii Krajowej z siedzib? w Rokitnie, арк. 107.

Золоте, ґміна Дубровиця – лісництво, населене, в більшості, українцями.

На початку 1943 року родина Теодоровичів з десятьма дітьми почала приховуватися від УПА. «Вони не могли чекати дома, коли прийдуть їх вбивати, – пише про свою родичку Гелена Кшемьоновська-Ловкіс. – Антося вдягала дітей якомога найкраще і темним вечором виводила їх у ліс. Забирала якісь перини, щоб прикрити наймолодших. [...] Однієї ночі, причаївшись у кущах, вони почули якісь чалапаючі кроки. Вони до них наближалися. Налякані, розпізнали стару сусідську бабку, яка... несла для дітей гаряче молоко. Наступної ночі знов хтось підкрадається... Цього разу це був їхній великий пес, який залишив хату, щоб бути з дітьми. Українські сусіди підглядали ці дії матері та мовчали. Тільки один з них не витримав і, в таємниці від інших, прийшов до дядька Антонія: Теодоровичу! Ви вже на ніч до лісу не виходьте. Діти померзнуть. І так кожен, якщо захоче, по слідах на снігу вас знайде. От і бабка вас знайшла, і собака. А бульбівці не знайдуть? Я наглядатиму і буду слухати у своїх. Якщо захочуть іти до вас, то раніше повідомлю!

Завдяки цьому чоловікові живе вся родина. Повідомив вчасно. За це дядько йому залишив дві корови. Сам встиг вивезти родину до Дубровиці, а потім, з іншими втікачами, у Сарни».

Джерело: H. Krzemionowska-?owkis, Wo?y? – opowie?ci prawdziwe..., с. 60.

Карпилівка, ґміна Кисоричі – українське село, в якому проживало декілька польських родин.

У травні 1943 року члени УПА вбили чотири польські родини. Ці родини, не зважаючи на попередження прихильних до них сусідів-українців, наприклад, Грицька Галавея, не покинули село.

Джерело: B. Janik, By?o ich trzy, Warszawa 1970, с. 143.

Лядо, ґміна Клесів – польське село.

У грудні 1942 року солтис Фелікс Лабендзький і його секретар Генрік Ґарбовський від українки Ольги Семенюк з хутору Саклів отримали вістку, що націоналісти в Томашгороді планують їх обох вбити. Також інші українці з Саклова і Томашгорода передавали інформацію про небезпеку, яка загрожувала полякам, завдяки чому багатьом з них вдалося вчасно виїхати.

Джерело: H. Garbowski, Polesie Wo?y?skie pod okupacj? niemieck?, Warszawa 2003, с. 19, 29, 78.

Окопи, ґміна Кисоричі – польське село, яке налічувало 60 обійсть.

15 червня 1943 року, на зворотній дорозі після поїздки в Рокитне за ліками і перев’язувальними матеріалами, була вбита УПА вчителька Феліція Масояда та її служниця й візник. Масояду поважали і поляки, і українці, і одним, і другим вона допомагала в різних життєвих справах, лікувала їх. Вона поїхала до Рокитного, не зважаючи на попередження українця Костянтина К. з Нетреби.

У ніч з 6 на 7 грудня 1943 року село, разом з сусідніми місцевостями Будки Борівські та Довгань, стали об’єктом атаки з боку УПА. Всього загинуло близько 130 поляків. Українець Трохим Дмитрук остерігав, але вірити не хотілося, бо раніше села добре захищалися радянськими партизанами.

Джерело: B. Janik, By?o ich trzy..., с. 140–142, 264.

Перестанець, ґміна Клесів – польсько-українська колонія.

Як свідчить Вероніка Крецмер, дівоче Лабендзька, мешканці колонії здавен-давна жили в дружбі, урочисто святкували Новий 1943 рік, а під час Великого посту польська й українська молодь виконала і поставила дубовий хрест. «Усі цілували той хрест і торкалися до нього рукою, складаючи присягу, що не зробимо один одному кривди. [...] Ми тоді не знали, що й українці наражаються на небезпеку за надавання допомоги або інформації полякам».

Весною 1943 року члени УПА кілька разів нападали на колонію. Про загрозу життю поляків остерігали українці з родини Борейків і Ґісів, а також Іван Семенюк.

На початку 1943 року сини Адама Ґіса важко побили свого батька за те, що він вигнав агітаторів з Клесова, які хотіли їх намовити до вступу в УПА і вбивств поляків. У результаті побиття Адам Ґіс помер, але перед смертю встиг остерегти Яна Лабендзького.

У березні 1943 року члени УПА вбили Гарасима Ґіса, сина Адама, за попередження поляків про планований напад.

У квітні 1943 року, коли мешканці колонії, які задля безпеки перебували в сусідньому селі Лядо, під’їжджали до Перестанця, щоб займатися польовими роботами, родина Лабендзьких проживала в Ґісів – до моменту, коли господарі вирішили, що обом родинам загрожує напад УПА.

«28 травня близько півдня, – згадує Вероніка Лабендзька, – у Лядо прибіг українець з Сех на прізвисько „Чигун” („Джиґун”?) і сказав, що Старики вже знищені, що 600-особова група УПА, яка винищила Старики в ніч з 28 на 29 травня, повинна напасти на Лядо. Він це передав та зник у лісі. Це був простий селянин, босий, він біг 16 кілометрів, щоб повідомити нас про небезпеку. Я бачила цього селянина і чула, що він говорив. Він прибіг до коваля Юзефа Ґарбовського, в якого після втечі з Перестанця ми проживали. Це була наша родина. В кожного з господарів було по кілька родин... Це все правда! Цей селянин врятував нам життя. І за це я, від імені всіх, йому дякую».

У травні 1943 року члени УПА вбили Дмитра Ґіса. Загинули також Петро Борейко з дружиною Надею, які надавали притулок польській родині Янушкевичів.

У липні 1943 року поляки з Перестанця, під охороною радянського партизанського загону приїхали на жнива. Коли збиралися повертатись, українець Іван Семенюк остеріг їх, що члени УПА приготували для тих, що повертаються, засідку (пізніше він за це був важко побитий). Партизани зловили в лісі члена УПА, Федора Хоменюка з Саклова, та хотіли його розстріляти, але Вероніка Лабендзька змогла його захистити.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 778–779; W. ?ab?dzka-Kretschmer, Ucieczka taborowa mieszka?c?w Peresta?ca, [у:] A. Peretiatkowicz, Wo?y?ska samoobrona w dorzeczu Horynia, Katowice 1997, с. 56–74; L. Kar?owicz, Ludob?jcy i ludzie..., с. 14.

Рудня Льва, ґміна Кисоричі – польське село з однією українською родиною.

21 травня 1943 року село було атаковане УПА. Загинуло близько 30 осіб.

Від нападу врятувалася родина Юзефи Півцевич, яку вчасно попередив сусід-українець і завдяки цьому вона встигла втекти.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 769–771.

Тотовичі, ґміна Антонівка на річці Горинь – українське село, в якому проживало декілька польських родин і, до 1942 року, кільканадцять єврейських.

У першій половині 1943 року на мосту на річці Горинь була вбита українка з колонії Видимер, Ярина Волошин, член УПА, яка відмовилася вбити польську дитину.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 747.

Тур, ґміна Рафалівка – польська колонія.

16 липня 1943 року члени УПА вбили близько 50 мешканців. «З мого села Тур, – свідчить Станіслав Шумський, – каліка Ян Мілевич під час нападу бандерівців не міг тікати разом з колоною, тому він разом зі своєю дружиною Геленою сховалися в кущах, харчуючись овочами, які приносила дружина. Через кілька днів їх зустрів українець і у великій таємниці вночі перевіз їх у сіні до Рафалівки, де вони щасливо пережили».

Джерело: AIPN, 27 WDAK, III/13, Свідчення Станіслава Шумського.

Чертіж, ґміна Межиріччя – польська колонія.

Після вбивства членами УПА в червні 1943 року декількох поляків, кількадесят родин сховалися в лісі, боячись подальших нападів. Вони вирішили звернутися за допомогою до Ландвірта (німецького чиновника з питань сільського господарства) у Корці. Українка Параска Кравчук з села Велика Клецька передала інформацію. За поляками-кочівниками прибув німецький ескорт і разом з інвентарем перевіз їх до Корця.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 698.