КАЛУСЬКИЙ ПОВІТ

Діброва, ґміна Томашівці – українське село, яке налічувало близько 600 мешканців та колонія, населена 40 поляками.

У березні 1944 року бандерівці вбили декілька осіб, у цьому Юзефа і Михайла Жаків. «Частина родини Жаків, – згадує Софія Жак, – залишилася в колонії. Більшість ночували в різних сховищах поза своїми обійстями і врятувалися під час березневого нападу бандерівців. Деякий час їм допомагав знайомий українець, Іван Л. Він їм доставляв харчі та інформував».

Джерело: Z. ?ak z d. Skrybat, By?am ?wiadkiem, „Na Rubie?y” 1998, № 29, с. 17.

Довгий Войнилів, ґміна Томашівці – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 2000 мешканців.

18 вересня 1939 року українські націоналісти вбили двох польських солдатів, що поверталися з війни. Свідком цієї події був близько 30-річний Валентин Вур, що також повертався з війни, мешканець цього села, який разом з ними був затриманий боївкою ОУН. У цьому бойовому загоні брали участь два брати-українці на прізвище Буланчук, одного звали Онуфрій. Він же був помічником у столярній майстерні в родині Вурів і дружив з Валентином Вуром... Завдяки йому Валентин Вур був звільнений, але під присягою, що нікому не скаже про долю інших двох солдатів. Той же Онуфрій Буланчук у 1944 році остеріг дружину Валентина Вура про запланований напад уночі з 1 на 2 квітня 1944 року. Завдяки цьому, вона змогла втекти та врятувалася.

Джерело: H. Koma?ski, Powiat Ka?usz, „Na Rubie?y” 2003, № 66, с. 50.

Мислів, ґміна Підмихайля – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 1300 мешканців.

13 квітня 1943 року члени УПА вбили три особи з родини Масловських. «Нападаючі облили хату нафтою або бензином, – згадує Анелія Руж, дівоче Масловська, – і підпалили, залишаючи нас двоє ще живих, у будинку. Мені, Анелії, 13 років і меншому братові Казимиру, 7 років, дивом вдалося вирватись із палаючої хати і заховатися в сусідки-українки – бабусі Кучерової. Бабуся нас обох заховала за піччю, плакала над нашою долею і жаліла вбитих з нашої родини. Близько четвертої години ранку до хати повернувся син бабусі, Олександр Кучера з декількома колегами з банди, яка брала участь у вбивстві поляків, між іншим, і наших батьків та сестри. Коли вони нас побачили, хотіли неодмінно вбити. Однак бабуся Кучера випросила, щоб нам, дітям, вони дарували життя. Нас залишили у спокої».

Джерело: A. R?? z d. Mas?owska, By?am ?wiadkiem, „Na Rubie?y” 2000, № 46, с. 27.

Негівці, ґміна Томашівці – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 1800 мешканців.

«Вже з початку 1944 року, – згадує Адам Рутина, – ночами палали польські обійстя і розмножувалися напади банд так званої УПА. Одного вечора до нашої хати прийшов знайомий українець, Петро Насада, який порадив батькові виїхати з села до Калуша, тому що йому загрожує небезпека. Його зять на прізвище Каблачек був в УПА і звідси Петро Насада орієнтувався в найближчих планах, які стосувалися поляків. У той час у нас не було власного коня. Таку підводу нам позичив знайомий сусід-українець, ми забрали частину майна і виїхали до Калуша, де ми зайняли один з вільних колишніх будинків євреїв».

Джерело: A. Rutyna, By?em ?wiadkiem, „Na Rubie?y” 2000, № 46, с. 28.

Підмихайля, ґміна Підмихайля – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 2900 мешканців.

Вночі з 6 на 7 січня 1944 року члени УПА напали, між іншим, на римо-католицьку садибу священика. Священик Михайло Семпович «в останню мить зміг, – як подає Михайло Старчевський, – вискочити крізь вікно в білизні і босоніж, кухарка Марися Ватрас викинула за ним піжаму, яка зависла на кущі троянди. Нападаючі спрямували вогонь з гвинтівок у напрямку піжами. Це священикові дозволило відвернути увагу від себе і дістатися до обійстя Григора Гриніва (старорусина), в якого він знайшов допомогу та криївку. Ввечері у сільському одязі він подався до Калуша, де знайшов притулок у римо-католицькій садибі священика».

У наступних місяцях від рук УПА загинуло понад 60 осіб, у тому українець Стефан Яців (з дружиною, дочкою і сином), якого було покарано за надавання допомоги полякам.

Джерело: M. Starczewski, By?em ?wiadkiem, „Na Rubie?y” 1998, № 29, с. 18–20.