КРЕМЕНЕЦЬКИЙ ПОВІТ

Башуки, ґміна Старий Олексинець – українсько-польське село.

У серпні 1943 року, за свідченням Катерини Легкун, місцевий православний священик за докори бандерівцям, щоб вони перестали вбивати поляків (він говорив: «Злочини завжди є лише злочинами»), був ними вбитий разом з дружиною та служницею.

Джерело: L. Kar?owicz, Ludob?jcy i ludzie..., с. 152–153.

Білозірка, ґміна Білозірка – містечко, населене, головним чином, українцями.

Навесні і влітку 1943 року від рук членів УПА загинуло кільканадцятьох поляків. Також було вбито двох доньок відомого в околиці українця, які остерігали поляків про небезпеку.

У червні 1943 року місцевий настоятель, священик Владислав Терліковський, попереджений українцем, припинив служити недільні богослужіння, бо поляки, зібрані в костелі, могли стати легкою ціллю для атаки з боку УПА. 1 липня, знов остережений українцем, він виїхав до Миколаєва у Станіславівському воєводстві.

Про напади на початку серпня остерігали українці, Андрій Мельник та Гринько Кривий. Родини Центкевичів та Стшешковських встигли втекти та врятувати життя.

Джерело: AIPN, 27 WDAK, XI/10, Свідчення Едмунда Босаковського, арк. 46зв.; L. Kar?owicz, Ludob?jcy i ludzie..., с. 143; W. Wolski, By?em ?wiadkiem, „Na Rubie?y” 1999, № 38, с. 38.

Будки, ґміна Почаїв – українське село, в якому проживало близько 30 польських родин.

Родина Сковронських багато разів остерігалася українкою похилого віку, Крошковою. «Це не було нічого конкретного, – читаємо у свідченні Юзефа Сковронського, яке записав Едвард Ґросс, – тому я сидів дома, хоч і пильнував. Лише віднедавна вона почала приходити з конкретними остереженнями. – Сьогодні вдома не спіть, – говорила, – бо мають прийти вас вбити. – І так кілька разів. На ніч ми втікали до лісу, кілька разів спали в картоплинні на полі – де вдалося. Рятувало те, що вдень вони не наважувалися нас убити, а вночі не могли нас застати. Вони не знали, що Крошкова, яка була тещею Гузюка [провідника місцевих бандерівців], зі всім, що вони вирішували, приходила до мене. Якогось дня вона нам сказала, що цієї ночі мають підпалити нашу хату. І, дійсно, підпалили. З того часу ми не мали куди повертатися. Ані в моїх батьків, ані в батьків дружини ми не могли жити, бо їх могли б убити разом з нами. На щастя, мій тесть був лісником і товаришував з паном Карпенком [українцем]. Завдяки тому, пан Карпенко погодився на те, щоб нас декілька днів переховати. Ми тут вже тиждень». Через деякий час приховування, попри остереження Карпенка, Сковронські виїхали до Гути Пєняцької в Бродському повіті (Тернопільське воєводство). 28 лютого 1944 року вони загинули – серед близько 1000 жертв пацифікації Гути, здійсненої українськими солдатами з дивізії СС «Галичина» під командуванням німців.

Джерело: E. Gross, Zbrodnie..., с. 123–124.

Ванжулів, ґміна Білозірка – українське село з 4 польськими родинами.

У квітні 1943 року Франциск Шреффель, власник сільського господарства та млина, завдяки остереженню знайомого українця про планований напад, встиг з родиною виїхати до Кремінця. Його матір і сестра, які не повірили в реальність небезпеки та залишилися в селі, декількома місяцями пізніше були вбиті.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 466.

Вербовець, ґміна Вишгородок – українське село, в якому проживало близько 15 польських родин.

У 1943 році, перед загрозою нападів УПА, мешканці сховалися в Ланівцях. У селі залишилася 5-особова родина Кудриків. Вона приховувалася в полях, землянках та стодолах у сусідів-українців. 14-річну Яніну Кудрик у стодолі знайшов молодий член УПА і хотів розстріляти. Власниця стодоли, українка, вблагала його, щоб того не робив.

Наприкінці грудня 1944 року місцевий православний священик передав родині, яка приховувалася, що вони повинні «негайно втікати, бо він не хоче, щоб у Вербівці полилася польська кров». Він говорив про те, що його примусили посвятити знаряддя злочину, що вже знайшлися добровольці, які мають вистежити й вбити Кудриків.

31 грудня молода українка, в якої були маленькі діти, наражаючи своє життя, возом перевезла Кудриків до залізничної станції Корначівка, звідки вони поїхали до Збаража.

Джерело: Свідчення Яніни Олеарської від 1 XII 2003, 21 VIII 2003 та 12 V 2004 (у зборах Владислава й Єви Сємашків).

Веселівка, ґміна Угорськ – польсько-українське село.

У 1943 році членами УПА було вбито кількох мешканців села. Трапилося також вдаване вбивство. Казимир Баня описав випадок Антоні Сливинського та його сина, які орали поле. «Бандерівці, що табором стояли поблизу лісу, вислали одного зі своїх, щоб застрелив тих орачів. Висланий бандерівець, доходячи до орачів, сказав їм, чому його послали, та пояснив: „Я так стрілятиму, щоб у вас не попасти. Коли я вистрелю, нехай впаде один, а після наступного пострілу – другий. Вдавайте вбитих і лежіть так до вечора. Ввечері прямо з поля тікайте до Кремінця». Вони так і зробили. Пережили свою вдавану смерть і разом з іншими виїхали до Кремінця, на захід».

Джерело: K. Bania, Na Wo?yniu, [у:] Bracia zza Buga..., с. 11–12.

Вишнівець Новий, ґміна Вишнівець – місто, населене, передусім, євреями (до ліквідації гетто в 1942 р.), а також українцями й поляками.

З весни 1943 року, під загрозою УПА, до міста сходилися поляки з сусідніх сіл і переховувалися в монастирі отців кармелітів босих. У лютому 1944 року члени УПА, під виглядом радянських партизанів, увірвалися до монастиря і здійснили вбивство близько 200 осіб. Поляки, які вижили, приховувалися в українців. Марія Цесельська з Полян шість тижнів переховувалася під ліжком в українців Романишинів. Також поляк Ґонсьоровський приховувався в одного з українців.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 471–475.

Вишнівець Старий, ґміна Вишнівець – українське село, в якому проживало також 50 польських родин.

У лютому 1944 року члени УПА в костелі св. Станіслава Єпископа Мученика закрили й спалили кілька десятків поляків. Ті, які залишилися в селі, сховалися в криївках, у тому числі в українців. Родини Сороки, Галя, Наталки й Князя, з нараженням на небезпеку свого життя, переховували поляків з родин Стемпльовських, Круліковських та Дутковських, разом 28 осіб. Тих, що переховувалися, члени УПА вистежили й знищили.

Марія Стемпльовська згадувала, як її та її дочку пригорнула українка Мендзариха: «„Чоловікові і дітям, які загинули, вже не допоможеш. Ти сама тепер мусиш дбати про свою безпеку”. Сховала нас двох у своїй хаті. Вночі прийшли бандерівці, щоб вбити „ляшку з дитиною”. На захист мене й моєї дитини став син Мендзарихи, бандерівець, який не дозволив скоїти ще одне вбивство».

Вижила, між іншим, Антоніна Свьонтковська з четвіркою дітей, – пише про свою тітку Стефанія Круліковська, – вона була схована українкою в ямі під оборою. Ідучи доїти корів, українка приносила їм хліб, а наймолодше з дітей забрала до хати і сховала в хлібній печі.

Джерело: M. Stemplowska-Niezgoda, By?am mieszkank? Wi?niowca Starego, „Na Rubie?y” 1999, № 39, с. 14–15; W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 475–476; AW II/1698, List Stefanii Kr?likowskiej do??czony do relacji Marii Stec pt. Historia o Wo?yniu i Wi?niowcu, арк. 2.

Залужжя, ґміна Шумськ – польсько-українське село.

10 серпня 1943 року члени УПА вбили близько 30 поляків. Тадеуша Сераковського та його родину аж до відходу нападаючих переховував сусід-українець на ім’я Кость. Усі вціліли.

Джерело: L. Kar?owicz, Ludob?jcy i ludzie..., с. 152.

Катербург (зараз Катеринівка), ґміна Катербург – містечко, населене, в більшості, євреями (до 1942 р.), а також українцями й поляками.

Весною 1943 року польські мешканці залишили Катербург у страху перед атаками УПА. Залишився тільки настоятель місцевої парафії, священик Домінік Вижиковський. «Українські сусіди, – згадує Ян Нєвінський, – кілька разів остерігали священика перед загрожуючою йому небезпекою, але він це недооцінював. Одного дня кількох сусідів-українців категорично вимагали, щоб той негайно залишив будинок священика, бо може найближчої ночі загинути. Після цього остереження, рибчани організували конвой та перевезли священика до Кремінця».

Джерело: Свідчення Яна Нєвінського, [у:] ?ladami ludob?jstwa na Wo?yniu..., с. 219.

Кинахівці, ґміна Вишнівець – українсько-польське село.

Влітку 1943 року коваль Адам Людвиків був попереджений українцем Іваном Бандурою, що УПА готує напад на поляків. Перед самим нападом цю родину остеріг інший українець, Снігур. Завдяки тому, багато мешканців встигли покинути село.

У березні 1944 року члени УПА викрали й вбили кільканадцять поляків.

Анна Людвиків та її мати Антоніна Мазур прибули в село за харчами, залишившись на ніч в українця Олександра Бранського. «Вночі до нього прийшли бандерівці. Чесний та свідомий господар так їх заговорив, таким чином водив їх по обійсті, що схованих польок вони не знайшли. А він добре знав, що якби жінок викрили, смерть загрожувала б йому і всій його родині. Потім він про це говорив зовсім відверто».

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 468–469; L. Kar?owicz, Ludob?jcy i ludzie..., с. 157.

Колодне Лісовщина i Колодне Селисько, ґміна Колодне – польсько-українські села.

25 травня 1943 року Павло Розвадовський, остережений другом-українцем, не був схоплений, коли вночі по нього прийшли бандерівці.

14 липня 1943 року на обидва села напало 300 озброєних членів УПА в німецьких і радянських мундирах. Близько 500 мешканців загинуло. Серед інших врятувався настоятель, священик Войцех Цішек, остережений українцем. Українець Семен Корнатий надав допомогу Юзефові Ратушняку – однак, переховував його недовго, в побоюванні за власне життя.

13-річний Станіслав Казимирів отримав поранення в ногу і втратив під час нападу матір: «вона мала розбиту голову. Саме її голова на моїх колінах врятувала мені життя [...] я непомітно поліз до близького нам сусіда-українця [...] Там я втратив сили і впав. Через хвилину, з хати вибігло двох старших синів сусіда, взяли мене попід руки і занесли до свого саду, в чагарники. Перев’язали мені рану ганчірками і я лежав там схований всю ніч і цілий день. [...] уночі мене, схованого під соломою на підводі, сусід-українець перевіз до лікарні у Збаражі».

Через деякий час після масового вбивства поляків у Колодному, відбулося зібрання українців, на якому багато хто виступав проти дальших убивств. Пізніше близько 60 з них члени УПА розстріляли.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 433–438; S. Kazimier?w, By?em ?wiadkiem, „Na Rubie?y” 1999, № 38, с. 42; пор. також: B. Odnous, Lato 1943..., с. 114–115.

Лішня, ґміна Угорськ – українське село, в якому проживало близько 20 польських родин.

Влітку 1943 року приїхали поляки з Кремінця, звідки раніше втекли, на жнива. Українець з села Лішня повідомив їм, що члени УПА влаштували тут засідку, завдяки чому вони змогли врятуватися. Натомість він сам з родиною був вбитий.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 463.

Людвище, ґміна Угорськ – українське село, в якому проживало близько 20 польських родин.

30 квітня 1943 року члени УПА застрелили кількох поляків.

Згідно спогадів Станіслава Блажеєвського, у травні 1943 року був затриманий УПА мешканець Гутиська Городиського Станіслав Адашинський, який їхав підводою, завантаженою продуктами, до Кремінця. Він врятувався завдяки тому, що знав гасло, яке йому передав українець Ставський з Гутиська. Маріанну Бацаєвську, яка з ним їхала, було вбито. За свідченням Фелікса Ясінського, це відбулося восени 1943 року в Новому Ставі, а гасло, яке було відповіддю на запитання про документи, звучало: «Батюшка ще не дали» (священик ще не дав).

Джерело: AIPN, 27 WDAK, XI/6, Свідчення Станіслава Блажеєвського, арк. 34; AW II/1014, F. Jasi?ski, Kronika, арк. 73.

Михайлівка, ґміна Великі Дедеркали – польсько-український хутір.

2 травня 1943 року сусіди-українці попередили поляків про планований напад УПА. Декілька родин виїхали до Шумська, інші до Кремінця. Їхні обійстя були спалені.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 421–422.

Молотків, ґміна Білозірка – українсько-польське село.

Гелена Кульчицька згадує, що коли в 1942 році все частіше напливали вісті про напади на поляків і грабування їхнього майна членами УПА, до хати її батьків почала приходити сусідка-українка на прізвище Бобошко. Вона забирала до себе їхній одяг на зберігання. Робила це в таємниці перед своїм 8-річним сином, побоюючись того, щоб під час допиту УПА той не зрадив матері. Коли наступав відносний спокій, вона заховані речі відносила. Коли напади на поляків посилилися, вся родина Кульчицьких, за винятком батька Гелени, проводила в неї ніч.

30 липня 1943 року члени УПА вбили кільканадцятьох поляків. Після страти батька й брата, Кульчицька сховалася в сестри й шурина в місцевості Плиска. Однієї ночі прийшли бандерівці та розпитували про місце перебування шурина. Коли жінки не захотіли зрадити таємницю, нападаючі побили їх до непритомності.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 414.

Новостав, ґміна Великі Дедеркали – українське село, з декількома польськими родинами.

У 1943 році православний духівник Федір Тихоцький, років десь 90, був смертельно побитий членами УПА. Разом зі своїм сином Федором, також священиком, відверто й публічно вони плямували дії націоналістів, відмовляли їм у відправах богослужінь. Велика частина українців села не схвалювали поведінки членів УПА, у зв’язку з чим деякі, наприклад, Прокіп Гуменюк, Роман Панасюк, Степан Бондарчук, були переслідувані.

Джерело: AIPN, 27 WDAK, XI/7, Свідчення N.N. «Дика», арк. 37.

Синівці, ґміна Ланівці – українське село, в якому проживало 40 польських родин.

Влітку 1943 року від рук УПА загинуло кілька десятків поляків. Наприкінці грудня було вбито ще сім осіб, серед них Кароля Левицького, його дружину та двох дочок. Про перебіг вбивства місцева українка повідомила родичці Левицьких, Францисці Хаблюк, яка прибула з Рибчі, де переховувалася після попереднього вбивства. Українка сховала її в підвалі та порадила, щоб якнайшвидше залишила Синівці, бо «тут вбивці чекають на тих, хто ще може повернутися».

Джерело: Свідчення Яніни Олеарської від 1 XII 2003 і 12 V 2004 (у зборах Владислава й Єви Сємашків).

Стара Гута, ґміна Шумськ – польське село.

У квітні 1943 року від рук УПА загинули 52 особи. Під час нападу, родині Єжи Єленьковського, який був свідком, дозволив втекти бандерівець Гапина з Мощаниці (ґміна Будераж Здолбунівського повіту), давній приятель його батька, а інший українець, свідок Ієгови з сусіднього села Руська Гута (ґміна Шумськ), надав допомогу під час приховування.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 447–448.

Старий Олексинець, ґміна Старий Олексинець – українське село, в якому проживало близько 10 польських родин.

У 1943 році члени УПА кілька разів грабували господарство Олександра Станішевського. У серпні молодий українець остеріг Станішевських, що на них буде напад. У його результаті були вбиті дружина та син Станішевського, він сам урятувався, сховавшись на горищі.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 443–444.

Угорськ, ґміна Угорськ – українське село, в якому проживало кільканадцять польських родин.

У 1943 році місцевий молодий українець врятував чесько-польську родину, яка прибула з Волинського Полісся, остерігаючи, що УПА задумує їх вбити. Сам, як «зрадник», був повішений посеред села.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 466.

Ходаки, ґміна Шумськ – українсько-польське село.

18 березня 1943 року були застрелені три поляки, найправдоподібніше, українськими поліціантами, які дезертирували до лісу з німецької служби. Аполлінарій Унольд, брат одного з убитих, зміг утекти і сховатися в сусіда-українця Скольського, а потім утік до Острога на річці Горинь (Здолбунівського повіту). Збігнева Унольда, сина Аполлінарія, його сестру й матір, які вдавали українців, напівукраїнець-напівполяк Равський вивіз до Острога.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 445.

Цеценівка, ґміна Катербург – маєток.

У 1943 році, працююча в маєтку, вчителька з Кремінця, Ядвіга-Катерина Новаковська, була врятована українцем, який був управляючим замість вбитого УПА поляка. Після похорону вбитих тамтешніх мешканців, він її повідомив, що мусить негайно покинути роботу, вернутися додому, звідки її забере підвода, яка їде по збіжжя до Кремінця. Мусить це зробити так, щоб ніхто не зміг зорієнтуватися, що остання польська працівниця залишає фільварок. Новаковська щасливо дісталася Кремінця.

Джерело: L. Kar?owicz, Ludob?jcy i ludzie..., с. 46.

Шумбар, ґміна Великі Дедеркали – українське село, в якому проживало сім польських родин.

У березні 1943 року, після перших убивств поляків у Великих Дедеркалах, українець Антон Терида вивіз до Кремінця органістку костелу разом з її 80-річною матір’ю, рятуючи їм життя. За це він був членами УПА важко побитий.

Коли бандерівці заочно винесли смертний вирок священикові Юзефу Кучинському, організаторові самооборони в Дедеркалах, українці в Шумбарі взяли його під опіку. Про вирок його повідомив Микола Білецький, православний священик, з яким священик Кучинський товаришував і співпрацював протягом трьох років, коли був настоятелем у Шумбарі.

Джерело: ks. J. Kuczy?ski, Mi?dzy parafi? a ?agrem, Pary? 1985, с. 15, 28.

Шумськ , ґміна Шумськ – містечко, населене, в більшості, євреями (до ліквідації гетто в 1942 р.) та українцями й поляками.

У 1943 році був застрелений УПА українець Василь Гук з села Зелений Дуб (ґміна Будераж Здолбунівського повіту). «Бандерівці, – згадує Фелікс Ясінський, – загрозили йому смертю, якщо він не виконає наказу і не вб’є свою дружину-польку. Отож Василь, не роздумуючи, разом з дружиною втекли до Шумська, там він вступив до поліції, отримав карабін і їздив на виїзди. Бандерівці вбили його матір-українку в її хаті і стежили за Василем, щоб його вбити, та й це сталося на греблі в Шумську – його застрелили з великої відстані».

За словами Леопольда Смєха, вбили також двох українців, Іщука й Кравчука, за контакти з поляками. Автор також називає Супінського і Дужика з Оришківців, які попереджали про напади УПА.

Джерело: AW II/1014, Feliks Jasi?ski, Kronika, арк. 69; AIPN, 27 WDAK, XI/2, Свідчення Леопольда Смєха, арк. 2зв., 4–4зв.