ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ ПОВІТ

Березовичі, ґміна Микуличі – колонія зі значною перевагою українського населення над польським і, до 1942 року, єврейським.

15 серпня 1943 року члени УПА напали на поляків, які залишилися в колонії (місяцем раніше частина мешканців, в побоюванні перед атаками, виїхала у Володимир-Волинський). Загинуло близько сорок осіб.

Врятувалося четверо дітей: Ґеновефа Аршаль (6 років), Зигмунт Аршаль (9 років), Казимир Студинський (11 років) і донька Хабрів (років близько 10). Після виходу з криївки, діти добралися до хати українця Оксенчука, члена секти штундистів, які проголошували пацифізм та духовну незалежність від влади. Він їх нагодував і сховав на ніч, після чого трьох перших передав у руки полякам (Хабрівну пригорнула до себе старша українка, яку звали Каською, однак стало про це відомо і незабаром дівчинку вбили). «Цей чоловік [...] заслуговує на вдячність за свою поведінку. Після вступу радянських військ у липні 1944 року, він разом з родиною були вивезені у Сибір за свої релігійні переконання, а після 1980 року повернувся з Сибіру до Володимира».

Джерело: Свідчення Юзефа Ґарбача від 21 X 2004 (у зборах Ромуальда Нєдзелька).

Бужанка, ґміна Хотячів – українське село, в якому проживало декілька польських родин.

У липні 1943 року члени УПА вбили кільканадцять поляків. Владиславу Накліцьку і її доньку два місяці приховувала в себе українська родина. Коли про це стало відомо, обидві були розстріляні, а їхні опікуни – важко побиті. Натомість чоловік вбитої разом з сином знайшли притулок в іншої української родини. «Українець, – пише Станіслав Пивковський, – який переховував мого знайомого та його батька [...] сказав, що не може їх вже довше зберігати, оскільки їм і його родині загрожує загибель. Наступного дня вранці цей українець запряг коня до возу, завантаженого попередньо соломою і перевіз їх на річку Буг на місце, де можна було вільно перейти на другу сторону».

Джерело: AIPN, IV/35, Свідчення Станіслава Пивковського, арк. 125–125зв.

Вітольдів, ґміна Порицьк/Павлівка – українська колонія, в якій проживали дві польські родини.

11 липня 1943 року члени УПА вбили декілька поляків, між іншим, з родини Стащиків і Станкевичів. У той час, коли вбивали Станкевичів, українець Володимир Козиборода остеріг перехожого Яна Осташевського. Завдяки цьому він з родиною встигли втекти до лісу в Сокальському повіті (Львівське воєводство). Родина коваля Козибороди допомагала також Чеславові Стащику в похороні його родини.

Джерело: Cz. Staszczyk, O?wiadczenie w sprawie mord?w w Kolonii Witold?w pow. W?odzimierz Wo?y?ski gmina Poryck, арк. 1–5; пор. також: B. Odnous, Lato 1943, „Karta” 2005, № 46, с. 103.

Вітольдівка, ґміна Порицьк/Павлівка – польсько-українська колонія.

Українець Василь Горбачевський надав притулок кільком полякам з Вигранки, врятованим після вбивства, яке 11 липня 1943 року здійснили члени УПА над 150 мешканцями цієї місцевості. Вранці під час втечі цю групу під Вітольдівкою затримала українська боївка, однак, завдяки втручанню українки Козибороди, їх відпустили і вони могли податися в подальшу дорогу – на територію Сокальського повіту Львівського воєводства.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 903–904.

Глубочиця, ґміна Олеськ – колонія, яка налічувала сімдесят польських і чотири українські господарства.

29 серпня 1943 року відділ УПА, за підтримки селян із сусідніх сіл, вбив близько 250 поляків. Врятувалося двоє дітей з родини Вінярських, дівчинка і 2-річний хлопець. Їх пригорнув до себе українець Олександр Кушнірук, а в 1944 році передав до Польського Червоного Хреста в Холмі Люблінському.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 872–874; пор. також: B. Odnous, Lato 1943..., с. 120–121.

Грабина, ґміна Олеськ – польська колонія.

29 серпня 1943 року члени УПА, при участі місцевих українських селян, вбили близько 150 мешканців.

Декілька осіб, у цьому числі Гелю Ольшевську та її сестру Антосю, врятував українець Пиріг. Українка на прізвисько «Димиянка» переховала й провела до Турійська (Ковельський повіт) шестеро дітей з родини Пшибишів і 14-річного Юзефа Ґрабажа.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 874–875.

Грушів, ґміна Порицьк/Павлівка – українське село, в якому проживали дві польські родини.

У липні 1943 року від рук УПА загинуло вісім поляків. Був також вбитий, – як згадує Софія Шваль, – українець Шевчук, який критично висловлювався про дії УПА щодо поляків. «Його повісили на дереві біля церкви, а обійстя спалили. [...] Я думаю, що не всі схвалювали вбивства, але були так залякані, що боялися що-небудь зробити проти волі бандитів».

Джерело: AW, II/953, Z. Szwal, Zbrodnie dokonane na Polakach w Orzeszynie przez UPA, арк. 8.

Гутин, ґміна Грибовиця – польська колонія, яка налічувала 35 польських і кілька українських родин.

У липні 1943 року численна група УПА з-поза Гутина винищила близько 140 мешканців колонії та сусіднього села Мишів.

Врятовану від нападу 18-річну Аполлонію Трачикевич, яка була свідком вбивства своєї родини, в стані шоку, забрав до себе українець Петро Музика, вчитель і член УПА. Його застрілили, оскільки не схотів її видати УПА. Тоді його мати вночі провела Аполлонію в Іваничі (ґміна Порицьк/Павлівка), де діяла польська самооборона.

Анна Адамкевич з Мишова вибралася поранена з палаючої кузні, в якій нападаючі закрили кількадесят осіб. Старий українець завіз її у Володимир-Волинський, сховану на возі під сіном.

Троє дітей Яна Кшиштана, які вибралися з кузні та сховалися в збіжжі, взяла до себе стара українка. Через деякий час прийшли до неї члени УПА, змусили віддати дітей і втопили їх у криниці.

Павло Буба, попереджений старим українцем, що члени УПА для нього і його дружини-українки видали смертний вирок, утік до свого брата у Володимир.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 828–829; AIPN, 27 WDAK, IV/17, Свідчення Альфонса Кшиштана, арк. 65–67.

Домінополь, ґміна Верба – польське село, в якому також проживало декілька українських родин.

У липні 1943 року члени УПА вбили близько 250 осіб. Як згадує Мечислав Леськевич, загинуло, між іншим, кількадесят поляків, членів польсько-українського партизанського відділу, організованого з ініціативи УПА нібито для спільної боротьби з німцями.

За спогадами Франциска П’юрковського (псевдонім «Коваль»), в селі залишилася польсько-українська родина, в якій двох синів належали до УПА. Вони задумували вбити матір-польку, однак батько-українець став на її захист і застрелив одного з них. Другий син утік і через деякий час застрелив батька, натомість старенька мати залишилася жива, тому що командир групи бандерівців не дозволив її застрелити.

Джерело: AIPN, 27 WDAK, IV/23, Свідчення Мечислава Леськевича, арк. 86–88; W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 916 (на основі свідчення Франциска П’юрковського).

Дуліби, ґміна Олеськ – українське село.

З початку вересня 1943 року українка на ім’я Малашка півроку переховувала у своєму господарстві Броніслава Куниша з Грабини (ґміна Олеськ), який врятувався від вбивства 140 осіб в колонії Сорочин (ґміна Олеськ), здійсненого УПА 29 серпня 1943 року. Коваль на ім’я Павло певний час переховував його, а потім випровадив у Турійськ (Ковельський повіт) інших врятованих мешканців Грабини, Юзефу Ярошек з дітьми та Чижову з двійкою дітей.

6-річною Терезою Персон, яка як єдина залишилася живою з усієї родини Персонів, убитої в Небридові 29 серпня 1943 року, два роки опікувалися Дмитро, Наташа і Катя Хвищуки. «Ця родина, наражаючи на небезпеку своє життя, опікувалася мною та багато років після трагедії, могилами моїх найближчих. У жовтні 1994 року дирекція колгоспу Дуліби поставила пам’ятник, металевий хрест та огорожу на могилах моїх батьків, братів і сестер, убитих на колгоспному полі та в лісі. До сьогодні місцеві українці називають ці околиці „Персоновим полем”».

Українець Сидорук, – подає Казимир Косовський, – три місяці приховував кравця Болеслава Баньку з дружиною і трійкою дітей. 11 листопада 1943 року всі були знищені УПА, члени якої раніше використовували Баньку для шиття мундирів і, мабуть, тому так довго дозволяли його зберігати.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 872; Свідчення Терези Ґуз, дівоче Персон, [у:] Okrutna przestroga..., с. 324; AIPN, 27 WDAK, IV/20, Свідчення Казимира Косовського, арк. 75зв.

Жджари Великі, ґміна Грибовиця – українське село, в якому проживало дванадцять польських родин.

11 липня 1943 року члени УПА і місцеві українці вбили невизначену кількість поляків. Врятувалася родина вчителя і члена конспірації СЗБ-АК Яна Цихоцького, яку в останній момент перед нападом остеріг українець, Іван Балут.

Обставини події Цихоцький описав у тексті, анонімно вміщеному в конспіративному журналі „Walka” («Боротьба»):

«Протягом 26 років серед місцевого населення я користувався найкращою довірою, був для цих людей батьком, учителем, лікарем, суддею, війтом, на кожному кроці я допомагав доброю порадою, тому майже у кожному селі в мене були знайомі, приятелі, куми, добрі сусіди, які довіряли мені та завжди зверталися до мене за порадою, і розповідали мені про всі події [...]. Це населення завжди говорило, що без їхнього відома нічого поганого не може мені трапитися. Всі одноголосно засуджували грабежі, вбивства та спалювання обійсть. Усе-таки, трагічного дня 11 липня цього року, всі знали про те, що відбувалося навколо мене, однак ніхто з найближчих приятелів-сусідів не захотів мене попередити. Чотири місяці я не ночував вдома, тільки у полях, в кущах. Трагічної ночі я також не спав дома. Коли 11 липня о 2 годині 30 хвилин я почув постріли в ближніх колоніях, сам подався до хат і розпитував, що твориться. Відповідь звучала одноголосно: „Ми нічого не знаємо”. Але за півгодини до нападу на мою хату, чоловік, який був злодієм, кілька разів карався за різні злочини, в останній момент прибіг до моєї хати. Він плакав немов мала дитина і все мені розповів, про те, що було вночі вирішено на зборах і що навколо відбувається; він просив мене, що якщо мені з родиною вдасться втекти живими, щоб я колись в житті згадав його, сказав також, що він був впевнений, що найближчі сусіди й приятелі мені про все повідомили, однак вони нічого до останньої хвилини не сказали, і, дивлячись на смерть, яка наближається на мене і мою родину, він поспішив, щоб остерегти. І лише завдяки йому я з родиною вижили».

Джерело: BOss, 16630/I, t. 5, To tylko fragment... (opowiadanie ?wiadka rzezi wo?y?skiej), „Walka” № 45 (25 XI 1945), арк. 61. Поширений варіант, який був звітом для Командування АК Львів, надруковано у: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 2, с. 1268–1275.

Заболотці, ґміна Грибовиця – українське село, в якому проживало кільканадцять польських родин.

11 липня 1943 року в результаті нападу УПА загинуло 76 поляків. Луцію Серватовську врятував один з місцевих українців.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 838.

Зашковичі Старі, ґміна Порицьк/Павлівка – українське село, в якому проживали дві польські родини.

11 липня 1943 року під час обшуку села групою УПА було вбитих п’ять осіб з родини Жмудських. 13-річний син, врятований цього дня від вбивства в костелі у Порицьку/Павлівці, знайшов притулок у місцевого українця, прихильника секти суботників, який кілька тижнів приховував хлопця, його матір та сестру, які також врятувалися з костелу у Порицьку/Павлівці.

Джерело: AW II/1144, K. Kaszuba, Mord Polak?w na Wo?yniu dokonany 11 lipca 1943 roku, арк. 2–6.

Іваничі Старі та Іваничі Нові, ґміна Порицьк/Павлівка – українське село та чеська колонія.

11 липня 1943 року відбувся напад УПА на Іваничі Старі, польських жертв було ймовірно близько десяти. Місцевий вчитель, член АК, Владислав Філяр, на світанку попереджений втікачем із колонії Гурів (ґміна Грибовиця), мешканці якої були вбиті, сховався з родиною (дружиною, сином Владиславом і дочкою) у чехів в Іваничах Нових. «Вранці, – згадує син, – у чеські Іваничі прийшли українці з Іванич Старих, знайомі батька. Без зброї, хоч, мабуть, вже УПА мобілізовані. Розквартирувалися в ближніх хатах. Ми не знали навіщо. Виявилося, що вони пильнують, щоб на нас не напав хтось чужий. З такою охороною ми протрималися наступний день.

Наступної ночі спання взагалі не було, звідусіль було чути стріли. Коли світало, нас відшукав Андрій Мартинюк. Він сказав, що ми мусимо виїхати до міста, бо вони, наші сусіди-українці, не зможуть нас захистити від чужих українців. Полями ми пішли до залізничної станції, а пан Андрій та інші батькові колеги – напевно, багато з них були в українській конспірації – йшли як наша охорона. Я впевнений, що таким чином вони врятували нам життя. Я за це їм невимовно вдячний».

Українець Гаврилюк деякий час переховував подружжя Яремчуків і братів Яремчукової, Карасів, з недалекої колонії Судова. Цій родині також допомагав українець Шелест з Радович.

Джерело: ?yjemy dzi?ki Ukrai?com, kt?rzy ocalili nas przed Ukrai?cami. Rozmowa z prof. W?adys?awem Filarem, „Gazeta Wyborcza”, 7 VIII 2003; W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 888–889.

Когильне, ґміна Верба – українське село, в якому проживало близько двадцяти польських родин.

Улітку 1943 року від рук УПА загинуло понад сімдесят поляків.

У липні члени УПА вбили родину коваля Янчевського. Його дружині, яка була на останньому місяці вагітності, розрізали живіт і вбили дитину. Коли кати пішли, сусід-українець загорнув її в солом’яну циновку і завіз у лікарню до Володимира-Волинського. Вона прожила ще чотири роки.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 922–923.

Ласків, ґміна Хотячів – українське село, в якому проживало декілька польських родин.

12 липня 1943 року, за надавання допомоги полякам, члени УПА вбили 5-особову українську родину на прізвище Дик.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 820.

Ляхів, ґміна Порицьк/Павлівка – українське село, в якому проживало кільканадцять польських родин.

У березні 1943 року члени УПА вбили управителя маєтку Ляхів, Петра Бернардта. 11 травня вони спалили всі обійстя. Бездомну родину Бернардта взяв до себе місцевий православний священик Балицький, який переховував також єврея Енсера.

11 липня 1943 року і в наступні дні було вбито понад двадцять поляків. Доньки Бернардта, врятовані від вбивства в костелі у Порицьку/Павлівці (див. с. 31), були попереджені українською вчителькою на прізвище Покидько (або Погидько) і змогли втекти.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 891; т. 2, с. 1233; AIPN, 27 WDAK, IV/73, Свідчення Ядвіги Краєвської, дівоче Бернардт.

Марія-Воля, ґміна Микуличі – польсько-українська колонія.

12 липня 1943 року члени УПА вбили близько 220 поляків і десять осіб з польсько-українських родин. Загинув, між іншим, українець Владислав Дідух з дружиною полькою (Броніславою, дівоче Вовк) та дітьми, оскільки він відмовився вбити дружину.

Джерело: AIPN, 27 WDAK, IV/36, Свідчення Мечислава Футими, арк. 128.

Маркелівка, ґміна Верба – колонія з перевагою українського населення над польським.

Улітку 1943 року члени УПА вбили кільканадцять поляків. Родина Зарембів врятувалася завдяки допомозі зі сторони українського сусіда, Гергеля. «Дружба між моїм братом Владиславом, – згадує Станіслава Токарчук, дівоче Заремба, – і українцем Тольком Гергелем вплинула на наше життя. [...] Я досить добре запам’ятала день, коли ми мали померти за те, що були поляками. День був сонячний, гарний, віяв легенький вітер. Це ще було перед жнивами, повністю доспіли черешні. [...] Раптом прийшов сусід Только Гергель [...] покликав Владка до огорожі, і на самоті йому сказав, що цієї ночі приїдуть вбивці і нам треба втікати».

Заремби вночі втекли до Володимира-Волинського. «З’явилася проблема з відсутністю харчів. Матуся, ризикуючи життям, ходила до Маркелівки і приносила нам їжу з нашого господарства. [...] Одного дня в полі, на великій відстані від обійстя, вона зустріла сусідку Зюньку Гергель, дружину Толька Гергеля. Виявилося, що бандерівці організували засідку в хаті.

Пані Гергель чекала багато годин, три дні підряд, щоб остерегти матусю від пастки. Бандити сподівалися, що якщо затримають матір, то за нею прийдуть діти та вони зможуть усіх убити. Більше туди мама не пішла, а їжу брала на полях чужих, незнайомих людей. [...] Усі будинки нашого господарства і наших українських сусідів були спалені».

Джерело: Свідчення Станіслави Токарчук, дівоче Заремба (у зборах Ромуальда Нєдзелька).

Миколаївка, ґміна Верба – польська колонія.

У серпні 1943 року в результаті нападів УПА загинуло близько сорок поляків, а також українець, греко-католик, Дрозд з дітьми – за переховування поляків.

Українець Саламаха переховував Анастасію Ґаєвську, дівоче Стасилевич, та її дітей.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 926.

Нова Верба, ґміна Верба – польсько-українська колонія.

Валентин-Ян Боровський врятував своє і своєї родини життя завдяки українцеві, Стьопі Годоруку. Незадовго до нападу УПА, Годорук попередив його, що незабаром поляки повинні загинути. Попереджені мешканці колонії встигли втекти у Білин. Убивства в довколишніх місцевостях відбулися 29 серпня 1943 року.

Джерело: L. Kar?owicz, Ludob?jcy i ludzie, Lublin 2000, с. 147 (за свідченням Яна Боровського).

Новосілки, ґміна Олеськ – українське село з декількома польськими родинами.

У липні 1943 року українець Бортничук повідомив місцевого вчителя Щенсного, що йому загрожує небезпека, завдяки чому той зміг втекти разом з дружиною і трійкою дітей.

Джерело: AIPN, II/13, Свідчення Маріанни Таданевич, арк. 23.

Олин (Олень, Улин), ґміна Порицьк/Павлівка – маєток, в якому проживало кільканадцять польських родин.

11 липня 1943 року частина поляків, попереджена одним з українців, змогла втекти від нападу УПА.

Джерело: BOss, 16630/I, t. 5, Tragedia Wo?ynia trwa, „Nasze Ziemie Wschodnie” 1943, № 5 (серпень–жовтень), арк. 10; AAN, Delegatura Rz?du na Kraj, Departament Informacji i Prasy 1943–44, Sprawozdanie sytuacyjne Biura Wschodniego z Ziem Wschodnich z m-c lipiec 1943, sygn. 202/III-193, арк. 42.

Орищі, ґміна Порицьк/Павлівка – польська колонія, яка налічувала сімдесят родин.

11 липня 1943 року члени УПА вбили понад 300 мешканців. Полька на прізвище Мунякова, яка була привалена вкинутими до рову тілами розстріляних поляків, врятувалася завдяки одному з нападаючих. Серед близько 60 вцілілих поляків була Ганна Лесько з новонародженою дитиною. Під час вбивства українка з сусіднього села Самоволя допомогла їй народити та не дозволила вбити ні матері, ні дитини, а потім заопікувалася обома й допомогла втекти. Через деякий час сама була вбита.

Джерело: AW, II/953, Z. Szwal, Zbrodnie dokonane na Polakach w Orzeszynie przez UPA, арк. 2–3; W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 892–895.

Порицьк/Павлівка, ґміна Порицьк/Павлівка – містечко, населене, в більшості, євреями (до ліквідації гетто в 1942 р.), а також українцями й поляками.

11 липня 1943 року члени УПА здійснили вбивство людей, які зібралися в костелі. Раніше настоятель костелу, священик Болеслав Шавловський, попереджений Володимиром Кулаєм, українцем з села Порицьк/Павлівка, наказав костельним прислужникам оголосити, щоб люди не приходили на богослужіння об 11 годині, оскільки повинен відбутися напад. Заклики не подіяли, парафіяни чисельно зібралися. Священик не покинув своїх вірних, він був серед близько 100 смертельних жертв нападу. За однією з версій, яку передав, між іншим, Зигмунт Станський, до помираючого священика, на його прохання, з ближньої церкви прибув православний священик, помазав його святими оліями та висповідав.

Янові Б. з Олина, який прибув до костелу разом з дідусем, сестрами й братом, під час нападу вдалося вирватися назовні. «Я пробирався, – він згадував, – через гору вбитих біля головних дверей. Коли виходив на двір, я завмер, бо побачив двох українців при кулеметі. Раптом один сказав іншому: „Пусти, його і так вовки з’їдять”».

З костелу вдалося також вибратись Ришарду Й. з родиною. «Ввечері ми добралися до обійстя нашого колишнього сусіда-українця Кірика М. Там нам дали їсти й переночували. На другий день Кірик М. поїхав до нашої хати в Порицьку/Павлівці і привіз нам валізи з речами, які були готові на всякий випадок, а також сховані гроші та документи. Ввечері 12 липня ми подалися до Сокаля».

Яніну Воєводку, яка вціліла від нападу, два тижні переховував українець Йоахим Кислий. Її матір Ядвігу, також два тижні, переховувала українська родина Ваколюків. Тадеушу Воєводці в перші години після вбивства допомогу надав українець Артем Гаркіс. Двох дівчат – поранену Ельжбету Сажинську і Камілу Цибуховську – зберігав українець Сьоха.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 896–899; Z. Sta?ski, W. Sta?ski, Poryck, miasteczko kresowe – symbol tragedii Polak?w na Wo?yniu, Toru? 2005, с. 59; B. Odnous, Lato 1943..., с. 107–108 (свідчення Яна Б. і Ришарда Й.).

Русів, ґміна Хотячів – українське село, в якому проживало декілька польських родин.

Улітку 1943 року родина Лепиків була остережена місцевими українцями про напад УПА, який мав відбутися, і переправлена через Буг в районі Крилова.

Джерело: H. Smalej, Zbrodnie ukrai?skie na terenie gminy Moniatycze pow. Hrubiesz?w w latach 1939–1944, Zamo?? 2003, с. 86.

Свійчів, ґміна Верба – польсько-українське село.

31 серпня 1943 року члени УПА вбили близько 90 поляків. У день вбивства поляків приховував і надавав їм допомогу українець Гліб Дубенчук. Софію Гасяк з 9-річним синком Ришардом 8,5 місяців приховували Дубенчуки, солтис-українець Цибуля та українська дівчинка Олена Ляшук.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 935–938.

Селець, ґміна Микуличі – українсько-польське село.

13 липня 1943 року внаслідок нападу УПА загинуло кільканадцять поляків. Іншим родинам, серед них Млинарським, удалося втекти, в чому допомогли їм, між іншим, сусіди-українці, Олександр Захарчук і Мойсей Юзюк. Вони переправили людей через річку Лугу (міст був спалений УПА) і довели до залізничної станції Бубнів (ґміна Микуличі), звідки врятовані доїхали до Володимира-Волинського потягом, ескортованим німцями. Родину Стичинських урятував українець Юхно (батько одного з нападаючих). Владислав Шостачук (брат одного з нападаючих) попередив родину Морельовських і завдяки ньому вони вчасно втекли. Родині Ґуляровських у відшукуванні й втечі допоміг українець Льонька Засадко. Він завіз їх у Володимир-Волинський, однак, коли через кілька тижнів повернувся до села на жнива, сам був вбитий.

Джерело: AIPN, 27 WDAK, IV/64, Свідчення Зигмунта Млинарського, арк. 182зв.; W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 866–867.

Сомин, ґміна Олеськ – українське село, в якому проживало декілька польських родин.

У 1943 році українець Сергій Чоботар деякий час у своєму господарстві приховував дві польки, яких він вивіз з Радович (Ковельський повіт), Катерину Кулаковську і Катерину Млинек, кожну з двійкою дітей, після чого організував переправу обох родин за Буг. Там вони були схоплені українськими поліціантами і передані до Сомина. Обидві польські родини та їхнього українського опікуна місцеві члени УПА вбили.

Джерело: F. Budzisz, Podr?? na Wo?y?, „Biuletyn Informacyjny. 27 Wo?y?ska Dywizja AK” 1992, № 2, с. 43–44; його ж, Z ziemi cmentarnej, Gda?sk 1998, с. 182.

Стасин (д. Калусів), ґміна Грибовиця – польська колонія, яка налічувала кільканадцять родин.

11 липня 1943 року велика група УПА зігнала мешканців до двох стодол і розстріляла 105 осіб. Серед десяти осіб, які врятувалися, був однорічний син Дрожджовських, Мар’ян. Його живого серед звалища трупів знайшов під час поховання вбитих, українець на ім’я Платон і забрав додому. Три тижні його доглядала донька Соня, але в результаті погроз УПА ця родина віддала дитину в лікарню у Володимир-Волинський, де знаходився його поранений батько.

Джерело: AIPN, 27 WDAK, IV/11, Свідчення Адольфа Косновича, арк. 44–44зв.; W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 834–836.

Стрілецьке, ґміна Коритниця – велика польська колонія, в якій проживало декілька українських родин.

У 1943 році члени УПА вбили понад сто поляків.

17 листопада 1943 року українці вбили Агату Гоярську, яка раніше прибула до колонії на жнива. Решта родини врятувалася, втікаючи до Устилуга (Володимир-Волинський повіт), вчасно остережена українкою Прокоп’юк.

Василь Ковалюк не допустив вбивства своєї дружини-польки. Він також допомагав іншим полякам, у тому числі родині Шведів.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 850–851 (за свідченнями Розалії Василевської та Юліана Ґжесіка); L. Kar?owicz, Ludob?jcy i ludzie..., с. 67.

Тересин, ґміна Верба – польська колонія, населена 300 поляками і декількома українськими родинами.

29 серпня 1943 року українські селяни з сіл Когильне і Гнійне, разом з членами УПА, здійснили збройний напад на польське населення. Загинуло понад двісті осіб.

Родину Краков’яків сховав українець Кирило Сидорук з Вільки Свійчівської, а Тиміш Сюня надав притулок Станіславу Бидихаєві і його матері, а потім показав безпечну дорогу до Володимирівки (ґміна Микуличі). Родину Стефанусів за тиждень до нападу попередив Симон Середа. «Я не знаю, що сталося Середі, – пише Антоні Стефанус, – за те, що нас остеріг, а тижнем пізніше [...] живцем закопав троє дітей».

Українець Григорій Столярук вбивав поляків, а його родич Анастазій – рятував; Киричук був одним з нападаючих, натомість його дружина носила хліб полякам, які після вбивства приховувалися в лісі.

8-річній Розалії Бойко, яка врятувалася як єдина з родини, наказали йти до солтиса. Там вона зустріла бандерівців. Вони розпитували її, ким вона є, і сказали: «якщо вижила, то нехай буде» – і так ще раз врятувалася. Потім вона працювала в дуже складних умовах в українській родині, доки її не віднайшов, після закінчення війни, дядько.

Джерело: AIPN, 27 WDAK, IV/49, Свідчення Антоні Стефануса, арк. 153зв.; AW II/2558, R. Wielosz z d. Bojko, List – wspomnienia, арк. 2–3.

Турівка, ґміна Верба – польське село, в якому проживало декілька українських родин.

30 серпня 1943 року члени УПА з Гнійна, Могильна та Ревушок вбили понад тридцять польських мешканців.

Місцеві українці – Михайло й Микита Флисюк, греко-католики (за іншою версією: євангелісти) Івась Коцюба і Михайло Венгрин – остерігали поляків і їх переховували; вони випровадили до Володимира-Волинського близько 30 осіб, переважно жінок і дітей. Коцюба і Венгрин два тижні приховували півторарічну дитину Мар’яна Лиськевича, після чого передали її старшим братам. Брат українця Івана Дрозда разом з дітьми був вбитий за переховування поляків. Українець Саламаха надав заховання Анастасії Стасилевич з двійкою дітей.

Наприкінці вересня 1943 року було вбито інваліда Чеслава Бучка, що не зміг втекти зі своєю родиною, якого переховував і годував Микита Флисюк.

Джерело: AIPN, 27 WDAK, IV/21, Свідчення Казимира Лиськевича, Генріка Лиськевича, Мечислава Лиськевича, Єжи Освенцимського, арк. 80–81; W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 942–944.

Улянівка, ґміна Микуличі – польсько-українське поселення.

12 липня 1943 року відбувся напад УПА з довколишніх місцевостей. Загинуло близько 30 осіб, у цьому Андрій і Анелія Павляки. Їхніх дітей – Христину й Леокадію – врятувала українська родина Прохорів. Допомогу полякам надавала також українська родина Штунів.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 867–868; AIPN, 27 WDAK, IV/25, Свідчення Едварда Лукасевича, арк. 90; пор. також: B. Odnous, Lato 1943..., с. 110.

Федірполь, ґміна Верба – польська колонія.

У липні 1943 року родина Станіслава і Стефанії Зельників, яких син Чеслав діяв у конспірації СЗБ-АК і якого розшукували члени УПА, була попереджена українцем Кравчуком про планований на них напад, завдяки чому вони встигли втекти у Володимир-Волинський.

У серпні 1943 року від рук УПА загинуло понад 60 мешканців колонії.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 917–918.

Фундум, ґміна Хотячів – польсько-українська колонія.

У травні 1943 року українці вивісили плакати, в яких намовляли поляків вступати до польсько-української партизанки, яка саме організувалась. Українець Сергій Костюк остеріг Юзефа Шведа, що мета цієї акції – відібрати полякам зброю і винищити чоловіків, що й сталося в ніч з 10 на 11 липня в Домінополі, де застрелено близько 20 завербованих поляків.

Леокадія Смолич, дівоче Левандовська, згадує, як у 1943 році її польсько-українська родина два місяці день і ніч приховувалися в сховищі – через загрозу нападу з боку племінника Левандовської та сусіда, які належали до УПА. Левандовських кілька разів остерігали інші сусіди-українці, також перед черговою атакою, яка відбулася наприкінці серпня 1943 року. Тоді вони встигли втекти до Устилуга.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 818 (за свідченням Юзефа Шведа); AW/1425/2k, L. Smolicz, Kresy Wschodnie, арк. 8–11.