БЕРЕЖАНСЬКИЙ ПОВІТ

Августівка, ґміна Конюхи – село з перевагою польського населення над українським, яке налічувало понад 800 мешканців.

За свідченням греко-католицького священика Павла Олійника, українець Петро Васильчишин, призваний до Баудінсту (німецької примусової будівельної служби), восени 1943 року вступив до партизанки УПА, але після трьох місяців відмовився брати участь в антипольських акціях. Він заховався в батьків, однак, незабаром його піймала та розстріляла Служба безпеки ОУН («партизанське гестапо», як пише Олійник). Його батьків, доведених до відчаю після втрати сина, також було вбито.

Джерело: o. П. Олійник, Зошити, Київ 1995, с. 87.

Бережани – повітове місто, яке налічувало понад 12 тис. мешканців, у цьому 50 відсотків поляків, 30 відсотків євреїв (до 1942 р.) та 20 відсотків українців.

У 1943–1944 роках члени УПА вбили кілька десятків поляків. 26 лютого 1944 року загинув відомий лікар Стефан Білинський. Як пише свідок, Вітольд Рапф, про плани винищення Білинського «в українському середовищі мусило бути голосно, бо його кілька разів остерігали знайомі українці. Серед них була Оксана, дочка місцевого українського попа Бачинського, з яким родина Білинських підтримувала товариські відносини. Дівчина просила його, щоб він уважав на себе та наодинці не віддалявся від хати й лікарні, особливо вечорами чи вночі. На жаль, д-р Білинський недооцінював ці остереження і просто не вірив, що хтось міг би загрожувати його життю». Він був підступно викликаний до нібито хворої дитини і, після прибуття на місце, застрелений.

Джерело: W. Rapf, By?em ?wiadkiem, „Na Rubie?y” 1996, № 16, с. 13.

Біще, ґміна Біще – польсько-українське село, яке налічувало близько 1000 мешканців.

У 1944 році від рук УПА загинуло кілька десятків поляків. «2 червня 1944 року, за сприяння полякам був вбитий Петро Ґамуґа, українець, років близько 35. Жорстоким способом його побили палицями на подвір’ї та порізали ножами Марію Замойську, років близько 54, його господиню. Потім її та Петра Ґамуґи останки пов’язали колючим дротом і втопили в річці».

Джерело: BOss. 16722/II, т. 1, List (niepodpisany) z 1944 r. do Polskiego Komitetu Opieki w Brze?anach, с. 129.

Гайок, ґміна Бережани – колонія біля Бережан, населена близько 150 мешканцями, переважно поляками.

18 вересня 1939 року дійшло до збройного нападу боївки ОУН на колонію. Було вбито сім осіб. Деякі українці допомогли жертвам: «Близько півдня приїхала підвода, а на ній трьох старших українців, – пише Яніна Ґіжицька.

– Вони про щось розмовляли, а потім забрали Вольну [поранену польку] до Бережан, де помістили її в лікарні». Мати і брат авторки свідчення під час нападу переховувалися в стозі сіна: «Після відходу українців, мати з Анатолем вийшли з вже палаючого стогу. Тоді вони зустріли старого українця, який забрав їх до себе. Він дав матері український одяг, щоб переодяглася і пригрозив членам родини, що розквитається з ними, якщо зустріне її щось поганого. [...] Коли все заспокоїлося, той хороший чоловік наказав допомогти матері відшукати інших дітей».

Джерело: Свідчення Яніни Ґіжицької, [у:] H. Koma?ski, S. Siekierka, Ludob?jstwo..., с. 621.

Гиновичі, ґміна Бережани – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 800 мешканців.

У ніч з 23 на 24 березня 1944 року бандерівські боївки напали на польські обійстя. Було вбито 22 поляки. «У польських хатах не було чоловіків, отже жінки збивали труни, як уміли, – пише свідок подій Юзеф Березюк. – Деяким допомагали українці. Труни на останки Яна Якубця та Юзефа Борека зробив Стефан Липка, якому допомагав інший українець, Стефан Козак (обидва пізніше загинули при загадкових обставинах)». Цей сам свідок пише, що його батько знайшов притулок у хаті українця Луцишина в Бережанах.

У квітні 1944 року, за попередження і надавання допомоги полякам, були вбиті також українці Ілля Білик і Дмитро Вітковський «Круць».

Джерело: H. Koma?ski, S. Siekierka, Ludob?jstwo..., с. 110; Свідчення Юзефа Березюка, там само, с. 612–613.

Гута Шкляна, ґміна Нараїв – польсько-німецьке село, яке налічувало близько 400 мешканців.

У березні 1944 року бандерівці вбили кілька десятків поляків. Христина Дудзицька описує, як разом з матір’ю вони уникнули смерті від рук нападаючих, тікаючи з власного дому. «Ніч. Ми доходимо до самотньої української хати родини Сновидів. Вони не хочуть нас впустити. Чоловіків нема. Якась жінка говорить: Пані, йдіть, я боюся. – Незважаючи на її опір, ми заходимо до хати, падаємо на лави, повністю виснажені переживаннями та важкою засніженою дорогою. Проминає ясна від заграви пожеж ніч. Українка весь час стоїть на сторожі на подвір’ї. Вона боїться бандерівців. Говорить, що спалять хату, а її вб’ють за надавання притулку».

Джерело: K. Dudzicka, By?am ?wiadkiem, „Na Rubie?y” 1996, № 16, с. 19.

Запуст Львівський, ґміна Нараїв Місто – село зі значною перевагою польського населення над українським, яке налічувало близько 1000 мешканців.

У квітні 1944 року (з 11 на 12 та з 13 на 14) в результаті нападів бандерівців загинуло понад 100 осіб.

Владислав Жолновський вимінює декількох українців, завдяки яким багато поляків врятувалося.

Стефунко Олекса, бандерівець, мав поінформувати відділ УПА в ближньому Болотницькому Лісі, куди поляки, у випадку атаки на Запуст, планують тікати, а мешканців намовляв, щоб ті шукали заховання в Нараєві, але своїм землякам подав зовсім протилежний напрямок. Після викриття цієї гри, він був болісно побитий, внаслідок чого помер.

Українка Франциска Ґідур, мешканка Новосілки, була інформаторкою УПА, однак бандерівцям передавала фальшиві, перебільшені дані про озброєння самооборони у Запусті, натомість за посередництва польки із Запусту, своєї приятельки Єви Касак, вона поляків попереджувала про майбутній напад.

Член УПА Нечипор приймав участь у нападі 12 квітня. В одному з будинків потрапив на своїх добрих знайомих, подружжя Кшаків. Він сказав супутникам, що сам з ляхами розправиться. Випровадив обох за стодолу на поле, наказав їм утікати і вистрілив два рази в повітря. Коли це розкрили, також його у покарання було вбито.

Схожа доля зустріла українця Григорія Куку, господаря в Запусті, після того, як у своїй хаті приховував Марію Пруцналь, коли ця влітку 1944 року повернулася до свого села за швейною машиною (у квітні вона втратила чоловіка і двоє дітей; п’ятеро врятованих дітей вивезла до Бережан). Кука допомагав також іншим польським сусідам, які цього потребували.

Господар Іван Проць у своїй хаті зберіг на ніч з 12 на 13 квітня 15-річного Франциска Цибулю, а бандерівець Федик наказав своїм підлеглим винести з дому кількамісячну Аню Куйстру, і поставити колиску проти вітру, на випадок пожежі, завдяки чому дівчинка врятувалася.

Родину Дереньовських про небезпеку остерігали українці Дмитро Куций, Василь Нагірний, Дмитро Олексів та Іван Горлатий.

Родину Яновичів у біді підтримав український сусід Кармазин, а раніше солтис Запусту, українець Зорій, остеріг їх, що вони мусять сховатися. «Зорій одних обманював, – пише Владислав Жолновський, – говорив їм неправду і цим ослаблював їхню пильність. Інших попереджав про небезпеку. Він був роздвоєною людиною: між страхом перед своїми неформальними начальниками, бандерівцями, і співчуттям до своїх сусідів, співмешканців колонії».

Джерело: W. ?o?nowski, W trzeci? noc po Wielkiejnocy, Opole 2004, с. 129–130, 160–164, 192, 230–237. Див. також: AW, II/86/?, A. Dereniowski, Wschodnie losy Polak?w; AW, II/1304/2k, T. Janowicz, Powstanie i zag?ada Zapustu Lwowskiego.

Козова, ґміна Козова – місто, яке налічувало понад 6500 мешканців, у більшості поляків, а також євреїв (до 1942 р.) та українців.

У 1944 році була викрадена і вбита бандерівцями за надавання допомоги полякам українка Катерина Кусна, повитуха й акушерка.

Джерело: H. Koma?ski, S. Siekierka, Ludob?jstwo..., s. 113.

Котів, ґміна Потутори – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 1400 мешканців.

15 серпня 1943 року був викрадений і вбитий членами УПА адміністратор парафії Котів, священик Владислав Білинський, який повертався з відпусту (престольного свята) в Літятині. Його тіло ніколи не віднайшли. Служниця священика першу інформацію про цю подію отримала від української родини, на полі якої жертву піймали й підстрелили. Інша українка з Котова розповіла їй подальші подробиці про те, як кати знущалися над своєю жертвою. «Факт вбивства священика Білинського, – у 1948 році писав вікарій з Бережан, священик Зигмунт Бармінський, – був пізніше підтверджений однією греко-католицькою монашкою, яка, потрясена злочинами побратимів, підірвавши навіть довіру до свого греко-католицького священика, зав’язала таємний контакт з нашим священиком у Бережанах і, мабуть, для заспокоєння власного сумління, неодноразово остерігала поляків перед запланованими нападами, які загрожували їм з боку українців».

Джерело: ks. J. Wo?cza?ski, Relacja o ?mierci ks. W?adys?awa Bili?skiego w 1943 roku z r?k ukrai?skich nacjonalist?w, „Studia Rzeszowskie”, т. 5 (1998), с. 154.

Куропатники, ґміна Конюхи – село з перевагою польського населення над українським, яке налічувало понад 2000 мешканців.

У квітні 1944 року від рук УПА загинуло понад 30 поляків.

«Українець одержує наказ убити польського священика, – свідчить Адам Адамів, – приходить вночі, б’є в двері, священик відкриває. Я прийшов тебе вбити, такий маю наказ. Ну що ж, сину, якщо я в чомусь винуватий, стріляй. Жертва і нападаючий подивилися один одному в очі. Нападаючий відійшов. Після тижня прийшов вдруге, схожа історія. Я знаю, що ти ні в чому не винний, але мушу тебе вбити, бо інакше мене вб’ють. Якщо мусиш, стріляй, – говорить священик. Я не можу, сказав нападаючий і пішов. На другий день він попрощався зі своєю родиною і сказав – мене викликають, може це останнє прощання. Після років, на українському кладовищі, на занедбаній безіменній могилі хтось зробив хрест з табличкою і прізвищем того українця, який не вбив священика. Вирок над ним виконали кати з організації».

У 1950 році бандерівцями був вбитий українець Дмитро Куцель за те, що допоміг своїй сестрі, Катерині Когут, заміжньої за поляком, коли вона разом з дітьми виїжджали до Польщі.

Джерело: A. Adam?w, Wspomnienia, AW, II/17, арк. 3–4; H. Koma?ski, S. Siekierka, Ludob?jstwo..., с. 114.

Мечищів, ґміна Куряни – село з перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 2700 мешканців.

23 лютого 1944 року вночі відбулася атака бандерівців на польські обійстя. Було вбито понад 20 осіб. Декільком пораненим допомогли місцеві українці: Розалією Джевецькою заопікувався сусід, який завіз її до лікарні у Бережанах, де вона вилікувалася. У сусіда-українця Малицького також знайшов допомогу вісімдесятирічний Франциск Штайнер – його відвезли до доньок, які проживали в Бережанах.

Джерело: T. Nowak, By?em ?wiadkiem, „Na Rubie?y” 2000, № 45, с. 50; Свідчення Тадеуша Новака, [у:] H. Koma?ski, S. Siekierka, Ludob?jstwo..., с. 637–638.

Нараїв Місто, ґміна Нараїв Місто – українсько-єврейсько-польське село, яке налічувало понад 3600 мешканців.

У першій половині 1944 року від рук бандерівців загинуло кільканадцятьох поляків. Була вбита також українка Катерина Яцик за те, що просила катів подарувати жертвам життя. У той же час СБ ОУН був вбитий українець на ім’я Гриць, тому що не хотів вбивати поляків.

Джерело: H. Koma?ski, S. Siekierka, Ludob?jstwo..., с. 118.

Плауча Велика, ґміна Плауча Мала – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 2500 мешканців.

Уночі з 30 на 31 березня 1944 року, під час нападу УПА на польські обійстя, було вбито 112 осіб. Про випадки допомоги, яка надавалася полякам деякими місцевими українцями, пишуть Ян Рибачик та Марія Майхер-Тарньова, на листа якої Рибачик посилається.

З родини Тарньової загинули б три особи, «якби не втручання одного з сусідів-українців, Микити, який своїм співучасникам нападу наказав залишити жертви у спокої. [...] Родини Кароля Блашкова з п’яти чоловік і Антоні Мушинського з трьох осіб знайомими сусідами-українцями були сховані в їхніх хатах і завдяки цьому врятувалися. Під час нападу бандерівці не зберегли також деяких українців. Вбили тоді чотири родини. В родині Миколи Велишного вбили три особи: чоловіка, дружину і їхню дочку. [...] Однією з причин такого вбивства була допомога полякам і співчуття, яке після нападу голосно виражала донька».

Джерело: J. Rybaczyk, By?em ?wiadkiem, „Na Rubie?y” 1996, № 16, с. 24.

Плауча Мала, ґміна Плауча Мала – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 1300 мешканців.

З початку 1944 року, побоюючись за життя, родина Яніни Радачинської вночі приховувалася в сусідів-українців, найчастіше в сусідки, Фроськи Цисло. 12-річна Радачинська ночувала також у Маринки Псюрської у Томашівці. Одного разу в її хаті вона наштовхнулася на групу бандерівців, але завдяки пильності господині змогла вчасно втекти. Подалася до іншої українки, вдови на прізвище Лучків, в якої вже раз ночувала. «Ця жінка зглянулася наді мною, – згадує Радачинська. – Вона дала мені гарячого молока, постелила біля печі та поклала мене спати. Я відчувала, що вона сама боїться, бо за зберігання поляків погрожувало навіть смертне покарання. Я була їй дуже вдячна». Потім родина авторки приховувалася в українській частині села, в знайомого батька, Івана Барана. «Не дуже охоче нас там прийняли, особливо через те, що до цього дому прийшло багато втікачів-поляків, споріднених з дружиною господаря. У хаті було повно людей. Ми спали на підлозі, на розкладеній соломі, після трьох днів перебування в цій хаті, син господаря, який належав до УПА, сказав моєму батьку, що вони вже довше не можуть нас у себе тримати, що ми повинні шукати собі іншого місця».

Наприкінці березня 1944 року члени УПА скоїли напад на два сусідніх села, Плаучу Велику й Малу. «Крізь віконце на горищі, – пише далі Радачинська, – мама зауважила сусідку-українку і почала її просити, щоб вона нам допомогла звідси вибратися. Вона десь побігла і за хвилину повернулася з декількома сусідами, які принесли з собою довгий шнур і кинули нам на горище, а самі почали гасити палаючий будинок. По мотузці ми спустилися на землю. Тими сусідами були Дмитро Баб’як і Мілян Ревний, обидва вже не живуть. Коли я, по мотузці зіскочила на землю, Мілян Ревний сказав мені українською: „дитино, втікай світ за очі”. І я побігла, майже непритомна від страху».

Джерело: J. Krzyka?a z d. Radaczy?ska, By?am ?wiadkiem, „Na Rubie?y” 2001, № 53, с. 42–43.

Рогачин Місто, ґміна Рогачин Місто – село з перевагою польського населення над українським, яке налічувало близько 900 мешканців.

13 квітня 1945 року бандерівці вбили понад 30 поляків. «Василь Дробницький належав до цих українців, – як ми читаємо у свідченні Владислава Жолновського, – які відмовилися співпрацювати з УПА у вбивствах поляків. Він приховував і годував поляків, уцілілих від погрому в поселенні Гута, цієї ночі [з 13 на 14 квітня] бандерівці його застрелили в покарання за те, що переховував поляків».

Цей самий свідок пише також про іншого українця, Богдана Нараєвського, провідника УПА в селі, «він раніше брав участь у вбивстві євреїв та поляків, але радикально помінявся. Зрозумів, що нема сенсу вбивати сусідів, жінок, людей похилого віку та дітей тільки тому, що вони поляки. З убивці він став захисником своїх побратимів. Це в його хаті і будинку його батька знайшла заховання вся моя родина. То 25 березня 1944 року, коли бандерівці, після спалення й винищення поляків у Гуті [...], попрямували до мого рідного села [...], він став на містку, який вів у село і, мав сказати: „Ви пройдете, але через мій труп”. Від них почув обіцянку, що нікого не вб’ють і не спалять жодної польської хати. Бандерівці пройшли через село, але тільки налякали поляків. Вони пограбували декілька господарств та спалили одну хату в кінці села. За свою гуманітарну людську позицію щодо поляків Богдан Нараєвський поплатився життям».

Джерело: W. ?o?nowski, By?em ?wiadkiem, „Na Rubie?y” 1996, № 16, с. 26. Пор. також: W. ?o?nowski, W trzeci? noc po Wielkiejnocy..., с. 97; AW II/1506/2k, W. ?o?nowski, Czas morowy. Ostatnia niedziela w niepodleg?ej II Rzeczypospolitej, арк. 48–52.

Саранчуки, ґміна Потутори – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 2300 мешканців.

У березні 1944 року від рук УПА загинуло кільканадцятьох поляків. Більшість поляків з цього села, попереджена доброзичливим українцем, сховалася у Тростянці.

Джерело: H. Koma?ski, Powiat Brze?any, cz. 4, „Na Rubie?y” 2001, № 53, с. 51.