ПІДГАЄЦЬКИЙ ПОВІТ

Божиків, ґміна Боків – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 2100 мешканців.

8 лютого 1944 року члени УПА вбили кільканадцятьох поляків. Броніслава Губер, дівоче Ґут, яка втратила майже всю родину, під час нападу була схована на горищі своєї хати. «Протягом трьох днів мене приховувала в себе самотня старша українка, наша сусідка. Тим часом приїхав хтось з нашої родини зі Львова і забрав мене до себе».

Джерело: B. Huber z d. Gut, By?am ?wiadkiem, „Na Rubie?y” 2002, № 63, с. 23.

Боків, ґміна Боків – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 1500 мешканців.

Уночі з 10 на 11 лютого 1944 року, в результаті нападу УПА загинуло близько 60 поляків. Священик Людовик Храпек врятувався завдяки війтові, українцеві, який його зберіг від вбивства бандерівцями, вночі вивозячи до Бережан.

Джерело: K. Bulzacki, H. Koma?ski, Powiat Podhajce, ч. 2, „Na Rubie?y” 1996, № 17, с. 23.

Гнильче, ґміна Завалів – село з перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 3 тис. мешканців.

У серпні 1944 року, під час чергового нападу УПА на село, загинуло кільканадцять поляків. Врятувалася, між іншим, родина Сроковських. Їх остерегла, а потім зберегла в криївці під своєю стодолою, українська сусідка Ольга Мисюрак. Письменник Станіслав Сроковський, який був тоді дитиною, записав пронизливе бачення цієї події в оповіданні Ангели.

Джерело: S. Srokowski, Nienawi?? (opowiadania kresowe), Warszawa 2006, с. 209–218, 253.

Завалів, ґміна Завалів – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 1000 мешканців.

У січні 1944 року група мешканців Завалова взяла участь у похоронах кількадесяти жертв вбивства, доконаного бандерівцями в сусідньому селі Маркова. «Я не знаю, – згадує Яніна Чубак, яка на похорон подалася разом з матір’ю, – що сталося з іншими жінками й дітьми, бо ми мусили втікати з Завалова. Сусідка-українка, яка дружила з моєю мамою, попередила нас, щоб ми негайно тікали до міста, так, як стоїмо, тобто не забираючи з собою жодних пакунків і багажу. Решта поляків, мешканців Завалова, також були попереджені своїми сусідами-українцями: „Ми не хочемо вашої смерті, втікайте”. Ми залишили хати та все майно. Знайшли притулок у польських родин, які проживали в місті». Рішення про втечу було виправдане; до кінця 1944 року від рук УПА в Завалові загинуло близько 30 поляків.

Джерело: Z. ?yromski, Zagadka tragedii w Markowej, „Na Rubie?y” 2005, № 77, с. 26–27 (за свідченням Яніни Чубак).

Маркова, ґміна Товстобаби (зараз Високе) – село з перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 1200 мешканців.

Уночі з 14 на 15 січня 1944 року члени УПА вбили понад 50 поляків, у тому місцевого настоятеля парафії, священика Миколу Ференса. Яніна Чубак, яка брала участь в його похороні, описала спроби порятунку священика. «Одна жінка, може це була господиня священика, говорила до зібраних: „Священик міг ще жити, тому що український священик три рази посилав свого дяка та просив його, щоб той необхідно прийшов до нього, бо загрожує йому небезпека”. На жаль, прохання не дало результатів. За третім разом священик передав через дяка: „Все село оточене. Я прошу, рятуйте своє життя. Я вас збережу. В мене буде безпечно”. Але настоятель з Маркової сказав: „Я не можу залишити своїх парафіян. Те, що їх чекає, то й мене нехай не минає”. [...] Він подякував українському священикові за піклування за його життя». Цим українським священиком був Михайло Щуровський. Про його поставу пише також священик Антоні Каня з парафії Нова Гута, який вже на початку лютого 1944 року склав список убитих у Марковій: «Тим часом отець Щуровський був на місці. Він не влаштовував йорданської процесії, а навіть у день Йордану не відправляв урочистого богослужіння. Відправив ур[очисте] богослужіння за душу бл.п. священика Ференса, а потім за всіх убитих і запросив їхні родини. Останньої неділі, тобто 30 січня, він оголосив, що покидає село, тому що: «Я поміж бандитів не хочу вмирати. Шкода моєї 30-річної роботи”, – говорив під час проповіді».

Серед мешканців села, які послухали остережень і врятувалися, була Ромуальда Рафальська. «З того часу ми з матір’ю вже не ночували дома, – вона згадує. – Ми приховувалися в сусідів, часто в українців. [...] Я пам’ятаю, одного разу вночі, бандерівці, шукаючи поляків, зробили перевірку у хаті та обійсті нашого сусіда-українця Микити Семака. Питалися, чи в них нема поляків. Сусіди заперечували. Мене сховала в хаті стара українка, а маму заховала в стодолі у соломі. Під час цієї ревізії нас не знайшли. Ситуація ставала дуже небезпечною, тому через кілька днів переховувань, ми втекли до Манастириська.

Джерело: Z. ?yromski, Zagadka tragedii w Markowej, „Na Rubie?y” 2005, № 77, с. 26–27 (за свідченням Яніни Чубак); Лист о. Антоні Кані, [у:] ks. J. Wo?cza?ski, Eksterminacja narodu polskiego..., ч. 1, с. 298; R. Kucy z d. Rafalska, By?am ?wiadkiem, „Na Rubie?y” 2004, № 73, с. 41–42.

Михайлівка, ґміна Вишнівчик – польсько-українське село, яке налічувало понад 600 мешканців.

У квітні 1944 року бандерівці ув’язнили 14 поляків і наказали їм копати спільну могилу. Про намір скоїти злочин місцева українка повідомила поляків із сусідньої Білокриниці, ті привели німців, які прибули до Михайлівки, роззброїли бандерівців і звільнили ув’язнених.

Джерело: H. Koma?ski, S. Siekierka, Ludob?jstwo..., с. 265.

Слов’ятин, ґміна Слов’ятин – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 1700 мешканців.

Уночі з 17 на 18 вересня 1939 року, оунівці вбили 50 осіб. Серед них була вчителька Ірина Здеб, дівоче Малачинська, яка проживала в української родини. Як пише її брат, Ян Малачинський, господарі «намагалися її врятувати, переодягнули в українське вбрання і сховали в саду біля хати. Однак нападаючі її відшукали та закололи вилами. [...] У господаря-українця залишилася дочка сестри Божена, 1937 року народження, яку він сховав, і таким чином врятував від смерті».

За свідченням Яніни Мазур, тоді був також вбитий українець Перекоп – за приховування поляка, Владислава Свіжа.

Джерело: J. Ma?aczy?ski, By?em ?wiadkiem, „Na Rubie?y” 2000, № 48, с. 51; J. Mazur, By?am ?wiadkiem, „Na Rubie?y” 1996, № 3, с. 25.

Товстобаби, ґміна Товстобаби – село з перевагою польського населення над українським, яке налічувало понад 3600 мешканців.

22 грудня 1944 року після обіду, великі сили УПА атакували село та вбили близько 80 поляків. «Йдучи далі, – згадує Щепан Сєкерка, – я наштовхнувся на тіло мого дядька, Яна Сєкерки. Біля трупа сиділа його дружина й голосно плакала. За походженням вона була українкою. Плачучи, розповідала нам про вбивство свого чоловіка. Говорила, що на колінах благала бандерівців подарувати життя чоловікові. Однак, вони були безжалісні. Тільки відповіли: „Ми тебе залишимо, не вб’ємо, бо ти українка, але твого чоловіка мусимо вбити, бо він у костелі хрещений”».

Джерело: S. Siekierka, By?em ?wiadkiem, „Na Rubie?y” 1993, nr 5, s. 24.