ДОДАТОК ПОЛЯКИ – З ДОПОМОГОЮ УКРАЇНЦЯМ

Белз, Сокальський повіт, Львівське воєводство

У 1945 році священик Каня під час проповіді засуджував польські напади на українців, за що УБ хотів його арештувати, отже влітку того ж року він утік з містечка. За українкою, Анною Кіт, священик Каня виставив їй римо-католицьке свідоцтво про народження.

Джерело: Спогад Петра Школи, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 215; Спогад Анни Кіт, дівоче Леськів, там само, с. 319.

Бінчарова, Новосанчівський повіт, Краківське воєводство

На початку липня 1947 року Семан Мадзелян, призначений разом з іншими мешканцями села до виселення в рамках операції «Вісла», був свідком, як старик-поляк знаком хреста благословляв кожну проїжджаючу підводу з від’їжджаючими українцями.

Джерело: Спогад Семана Мадзеляна, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 24 (у спогаді село зветься Більцарева); див. також: S. Madzelan, Spowied? z nie pope?nionych grzech?w, [у:] Mniejszo?? w warunkach zagro?enia. Pami?tniki ?emk?w, Wroc?aw 1996.

Вербиця, Томашівський повіт, Ряшівське воєводство

Солдат ВП став на захист українки, яку бив інший солдат.

Джерело: Спогад Стефанії Левко, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 80.

Вільшаниця, Ліський повіт, Ряшівське воєводство

Дві польки у Вільшаниці остерегли жінок, які поверталися з СРСР у Команчу, щоб ті оминули Угерці, тому що там військо.

Джерело: Спогад Юлії Кошіль, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 272.

Вітольдів, ґміна Порицьк/Павлівка, Волинське воєводство

Після вбивства 11 липня 1943 року членами УПА декількох поляків з родини Стащиків і Станкевичів з Володимира-Волинського, прибули озброєні польські залізничники, серед них брати Станкевичі. Вони піймали українця Штикалу як підозрюваного у вбивстві. Чеслав Стащик заступився за українця, стверджуючи, що той «не міг вбити». Штикалу відпустили вільно.

Джерело: AW II/2665, C. Staszczyk, O?wiadczenie w sprawie mord?w w Kolonii Witold?w pow. W?odzimierz Wo?y?ski gmina Poryck, арк. 3–4.

Воля Крецівська, Сяніцький повіт, Ряшівське воєводство

Два поручики ВП погодилися на невиселення до СРСР однієї української родини з села.

Джерело: Спогад Юлії Шишко, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 89.

Гораєць, Любачівський повіт, Ряшівське воєводство

Марія Сиглова подає, що комендант міліції з Плазова, Хропуста, у травні 1947 року остеріг мешканців села Гораєць про заплановану акцію ВП. За словами Миколи Кошіля, поляк Леон Ґнєвік надавав заховання українцям перед нападами війська.

Джерело: Спогад Марії Сиглової, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 148; Спогад Миколи Кошіля, там само, с. 157.

Гронзьова, Перемишльський повіт, Ряшівське воєводство

Настоятель греко-католицької парафії на прізвище Гамілка перед тим, як виїхав на Західні землі, багато разів відправляв недільні богослужіння для прикордонників у сторожовій вежі. «Він і солдати вважали, що Бог є один, а обряд – це вторинна річ».

Джерело: Свідчення Владислава Тарнавського, [у:] Z. Ziembolewski, W morzu nienawi?ci..., с. 119.

Губинок, Томашівський повіт, Люблінське воєводство

Українські мешканці Губинка, які хотіли уникнути виселення до СРСР, у римо-католицького священика купували свідоцтва про народження або переховувалися у польських родин.

У червні 1947 року ескорт залізничного транспорту затримував потяг для того, щоб конвойовані українські родини могли нарвати трави або взяти сіна для худоби. Люди отримували їжу тричі на день.

Джерело: Спогад Василя Сподарика, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 172, 174.

Гута Бжуська, Перемишльський повіт, Ряшівське воєводство

У січні 1946 року під час пацифікації ВП у Жогатині, Стефанія Тхір була підстрелена в ноги. Її відшукав брат і хотів завезти до лікарні в Сяноці, але по дорозі в селі Гута вони попали в облаву. В якійсь хаті вона залишилася зі старенькою жінкою, яка також не була в змозі втікати. Два польські солдати не підпалили хату, винесли дівчину на двір і прикрили периною. З усього села залишилася лише ця одна садиба, решта були спалені.

Джерело: Спогад Стефанії Тхір, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 203.

Дуньківці, Ярославський повіт, Ряшівське воєводство

У березні 1946 року полька Сімінська викликала українців, щоб ті пішли до її хати та рятували українських візників, яких там перетримував польський відділ.

Джерело: Спогад Марії Марушко, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 424.

Жогатин, Перемишльський повіт, Ряшівське воєводство

Два солдати ВП у селі Жогатин викликали лікаря до українки, яка погано почувалася після пологів.

Джерело: Спогад Мирона Паливоди, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 584.

Жужіль, Сокальський повіт, Львівське воєводство

За спогадами Петра Школи, в селі Жужіль станичний ОУН і його заступник з Жабча, у 1943–1944 роках приховували поляка, а пізніше мали в нього свою криївку. Однак, були ним видані.

ВОП, які тимчасово розташувалися в селі Жужіль, у 1946 році захистили мешканців від нападу белзьких міліціонерів. Комендант станиці ВОП у Жужелі, пор. Ринґвальський, допомагав українцям та роззброїв групу міліціонерів, які хотіли грабувати село.

Джерело: Спогад Петра Школи, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 214–216.

Загір’я, Ліський повіт, Ряшівське воєводство

Під час виселення українців у 1946 році, поляк Касевич видавав українцям довідки їхньої лояльності.

Джерело: Спогад Степана Боївки, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 284.

Завадка Морохівська, Сяніцький повіт, Ряшівське воєводство

У січні, березні й квітні 1946 року відділи ВП пацифікували село. Загинуло близько 70 українців.

За спогадами Анни Баб’як, під час пацифікації під кінець січня, один із солдатів ВП не дозволив колезі застрелити молоду українську дівчину.

Джерело: Спогад Анни Баб’як, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 225.

Залужжя, Любачівський повіт, Ряшівське воєводство

Поручик ВП Микола Ґродзицький надавав допомогу, зібраним на станції в селі Залужжя українцям, особливо дітям і матері з новонародженою дитиною.

Джерело: Спогад Йосипи Жаркі, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., s. 400–401.

Ігровиця, Тернопільський повіт, Тернопільське воєводство

Полька Стефанія Сирока надала допомогу двом українцям з дивізії СС «Галичина», коли, втікаючи від радянських військ восени 1944 року, вони прийшли до її хати. Нагодувала їх і дала два цивільних вбрання свого чоловіка. Під час нападу бандерівців у січні 1945 року вони їй дарували життя.

Джерело: J. Bia?ow?s, By?em ?wiadkiem, „Na Rubie?y” 1998, № 26, с. 26–27.

Кам’янка, Сяніцький повіт, Ряшівське воєводство

15 квітня 1945 року поляк, в останню мить, остеріг українську родину Ковальчиків перед польським нападом.

Джерело: Спогад Володимира Ковальчика, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 101.

Команча, Ліський повіт, Ряшівське воєводство

За словами Юлії Кошіль, 50 родин з Команчі від війта мали звільнення від виїзду в СРСР.

15 вересня 1945 року українці з ґміни Команча написали петицію до МГБ з проханням про невиселення. Петицію підтримали Рада і Управління ґміни Команча, війт ґміни Команча Станіслав Касевич та голова Ґмінного управління Союзу селянської взаємодопомоги у Команчі.

16 лютого 1946 року петицію до маршалка Ролі-Жимерського з проханням про невиселення лемків з ґміни Команча підписали солтиси: Радошиць, Команчі, Довжиці, Туринського, Явірника, Ослав’я.

23 березня 1946 року в ході спалення села відділом УПА, мало не був знищений монастир сестер назаретянок, дуже заслужених для місцевого лемківського й польського населення. Завдяки втручанню командира місцевої клітини ОУН «Макаренка», монастир пощадили. Нападаючі погодилися також на подальше в ньому перебування сестер, що в той час було абсолютно неможливим.

Джерело: Спогад Юлії Кошіль, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 273; AMSWiA, MAP, sygn. 304; AAN, G??wny Przedstawiciel Rz?du ds. Ewakuacji Ludno?ci Ukrai?skiej, sygn. 397/164; M. Koprowski, Nazaret na stokach Birczy, „Go?? Niedzielny” 2001, № 37.

Коросно, Короснянський повіт, Ряшівське воєводство

Мешканці Коросна – Л. Зайдель, Й. Пшибила та інженер Г. Вуйтович – 29 березня 1946 року звернулися з проханням до Владислава Ґомулки, щоб не виселяти лемків.

Джерело: AAN, Prezydium Rady Ministr?w, sygn. 21/3.

Корчмин, Томашівський повіт, Люблінське воєводство

26 червня 1947 року відділ ВП, як свідчить Йосип Лапчук, проводив облаву на бандерівців. Молодь встигла втекти, отже було заарештовано 54-річного Семена Лапчука. Його вели через кладку на Річиці два солдати. Один з них зіштовхнув Семена у воду і хотів втопити. Тоді другий солдат вскочив і врятував його. Лапчук був осаджений у таборі в Явожні, де він у січні 1948 року загинув.

За словами Анни Кіт, дівоче Леськів, 24 червня 1947 року військо арештувало її батька та Марка й Дмитра Бісів. Солтис Корчмина Мартин Ліпінський заступився перед офіцерами ВП за арештованими українцями.

Джерело: Спогад Йосипа Лапчука, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 316, 331; Спогад Анни Кіт, там само, с. 323.

Куляшне, Сяніцький повіт, Ряшівське воєводство

Солтис Куляшного, Петро Дембіцький та солтиси: Щавного, Височан, Полонної, Морохова, Репеді, Прибишева й Мокрого, 11 лютого 1946 року підписали петицію до Президії Ради Міністрів з проханням про невиселення лемків з ґміни Куляшне.

Джерело: AAN, Urz?d Rady Ministr?w, sygn. 14/19.

Лісько, Ліський повіт, Ряшівське воєводство

Ліський староста Павлусевич уможливлював уникання українцями виселення до СРСР.

Джерело: AMSWiA, MAP, sygn. 304.

Луг, Ліський повіт, Ряшівське воєводство

У лютому 1947 року група членів УПА з’явилася в знайомої польської родини для того, щоб поїсти. Дочка господарів запропонувала, що вона їх заховає, однак вони не погодилися.

Джерело: Спогад Михайла Шиманського, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 368.

Любачів, Любачівський повіт, Ряшівське воєводство

За словами священика Мищишина, після того, як польський солдат убив українську дитину, римо-католицький священик, декан Собчинський з Любачева сказав: «солдат заплямив польський мундир кров’ю невинної дитини».

Полька, дружина українця Стронського, після вбивства її чоловіка поляками, відреклася від польськості і хотіла охрестити дитину в церкві у Любачеві.

Джерело: Спогад о. Мирослава Мищишина, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 340–341.

Мельники, Любачівський повіт, Ряшівське воєводство

У лютому 1947 року Ольга й Зося Петрівські з Мельників надали заховання членам УПА.

Джерело: Спогад Михайла Шиманського, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., s. 369.

Миколаїв, Жидачівський повіт, Станіславівське воєводство

За словами Ярослава Пришляка, 10 вересня 1939 року, з ініціативи ОУН, у Миколаєві та околицях вибухнуло збройне повстання проти польської влади, яку трактувалося як «окупаційну». Затята боротьба тривала декілька днів. Каральна військово-поліцейська експедиція дійшла до Миколаєва. Там було спалено господарські будівлі батька Пришляка. Його хотіли застрелити, але на його захист став католицький настоятель парафії та польські сестри-служебниці, які обслуговували будинок для престарілих.

Джерело: Я. Пришляк, За Україну! Записки члена ЗП УГВР, Миколаїв–Монтреаль–Львів 1999, с. 12–13.

Мізоч, Здолбунівський повіт, Волинське воєводство

Наприкінці серпня 1943 року члени УПА вбили близько 100 осіб. Перед нападом, за відмову вступу до УПА, був убитий, разом з родиною, столяр, українець на прізвище Захмаст (або Захмач). Врятувався тільки його 8–9-річний син, яким попіклувалися поляки.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 977–980.

М’якіш Новий, Ярославський повіт, Ряшівське воєводство

Деякі поляки з М’якіша Нового плакали й прощалися з українцями, яких виселяли на захід.

Джерело: Спогад Петра Коваля, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 412.

Новий Люблинець, Любачівський повіт, Ряшівське воєводство

У березні 1945 року поляк Коваль попереджав українців про запланований напад на Новий Люблинець.

Джерело: Спогад Агафії Грицько, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 377.

Новосілки, Грубешівський повіт, Люблінське воєводство

Православний священик з Новосілок, Микола Гольц, разом з місцевим римо-католицьким священиком, на зламі березня й квітня 1944 року об’їжджали навколишні села, щоб запобігти польсько-українській боротьбі.

Джерело: Свідчення Юрія Макара, [у:] Холмщина і Підляшшя в першій половині XX століття, Львів 2003, с. 51.

Новосільки Козицькі, Ліський повіт, Ряшівське воєводство

Священик Ричан рятував своїх знайомих, молодих українців, від мобілізації до УПА, виставляючи їм римо-католицькі свідоцтва про народження, через що вони не підлягали призову до сотні.

У селі діяла захоронка для дітей, якою опікувалися п’ять римо-католицьких сестер. Їхня настоятелька, сестра Червець, «рятувала здоров’я і життя всім, без винятку, навіть бандерівцям, пораненим у боях з польським і радянським військами або міліцією. Її дуже поважали. За такого роду діяльність вона могла понести сувору кару. Вона напевно це розуміла, але для неї не було поляків чи русинів, а просто люди».

Полька Марія Сидор переховувала пораненого стрільця з сотні. «Чи могла відмовити йому заховання, знаючи його від дитини і раніше з ним друживши?».

Джерело: Свідчення Владислава Тарнавського, [у:] Z. Ziembolewski, W morzu nienawi?ci..., с. 116–119.

Павлокома, Березівський повіт, Ряшівське воєводство

3 березня 1945 року відділ АК «Вацлава», підтримуваний поляками з навколишніх місцевостей, у відплаті за попереднє викрадення УПА 10 мешканців Павлокоми і 3 мешканців Динова, зробив напад на село. Було розстріляно від 120 до 150 українців (згідно українських даних – понад 360).

Після операції «Вісла», здійсненої у 1947 році, у польських господарів приховувалися три колишні члени УПА, які походили з Павлокоми.

Джерело: Z. Konieczny, By? taki czas. U ?r?de? akcji odwetowej w Paw?okomie, wyd. 2 rozsz., Przemy?l 2005, с. 64. Пор. також: П. Потічний, Павлокома. Історія села 1441–1947, Львів 2001; Даровано життя, щоб правду розказати. Павлокома 3 III 1945, опрац. Є. Місило, М. Паньків, Варшава 2006.

Пискоровичі, Ярославський повіт, Ряшівське воєводство

17 квітня 1945 року в результаті нападу на село відділів Національної військової організації під командуванням «Меви» і Юзефа Задзерського «Волиняка», загинуло, за різними оцінками, від 120 до 400 українців.

Під час польського нападу один із поляків сховав, а потім весь тиждень переховував, українку Анну Сороку.

За словами Анни Папи, комендант міліції, Юзеф Бружко відмовився від участі в акції на Пискоровичі, за що був польським відділом застрелений. Під час нападу польська родина надала заховання українській родині.

Джерело: Спогад Анни Сороки, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 470; Спогад Анни Папи, [у:] там само, с. 473.

Підлужжя, Дубенський повіт, Волинське воєводство

1 червня 1943 року члени УПА вбили двох працівників млина, в тому числі Євгена Чарнецького, шанованого як поляками, так і українцями, за неупередженість і чесність. Вацлав Чарнецький згадує, що вже в середині 1942 року деякі українці остерігали всіх трьох братів Чарнецьких, щоб вони не ночували в хатах.

У ході організації похорону дбох убитих поляків, брати Чарнецькі зустріли компанію угорських солдатів під командуванням знайомого їм поручика: «Він нас питав, чи в нас є підозра, з якого села можуть походити вбивці. Ми не могли нічого сказати, бо брат з усіма жив у згоді!... Тоді поручик Кечкейс своїм солдатам наказав оточити кілька найближчих хат і їх підпалити. Мій брат Стефан почав істерично кричати: «Там жінки й діти! Тільки не це! Не поглиблюйте ненависті!». Я підтримав брата. Поручик ще раз до мене звернувся, просто вимагаючи, щоб я сказав, на кого падає хоч якась тінь підозри. Я йому сказав, що навіть якби я знав, то не хочу відплачувати тим самим, людям, які, можливо, і винні. На другий день ми поховали брата на кладовищі в Дубні. Він осиротив дружину та двох дітей. Через деякий час від доброзичливих українців ми дізналися, що того дня нас з братом Стефаном також мали вбити».

Джерело: AIPN, 27 WDAK, VIII/6, Свідчення Вацлава Чарнецького, арк. 15.

Потік, Білгорайський повіт, Люблінське воєводство

У 1942–1944 роках польські сусіди надавали заховання й допомогу родині українки Марії Джус, яка мусила приховуватися від польських банд.

Джерело: Спогад Марії Джус, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 477.

Річки, Рава-Руський повіт, Львівське воєводство – село з перевагою польського населення над українським, яке налічувало близько 2000 мешканців.

На початку травня 1944 року УПА розпочала акцію вбивства польських жінок – дружин українців. Щоб чоловіки не ставали тому на перешкоді, їх було викликано на збори в будинок культури, а члени УПА пішли вбивати дружин. Тоді, серед інших, загинула Агнешка Морозова, дівоче Жилаківна, а дві її дочки (3-річна й 11-місячна) були поранені. Нещасним чоловіком-українцем та його дочками опікувалися монашки в Ярославі.

Джерело: J. W?gierski, Armia Krajowa – oddzia?y le?ne..., с. 41.

Ришкова Воля, Ярославський повіт, Ряшівське воєводство

Весною 1946 року польський солтис Ришкової Волі, Ризнер, уможливив 8 українським родинам з колонії Ходані уникнення виїзду до СРСР.

Джерело: Спогад Володимира Слюсара, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 486.

Сливниця біля Красичина, Перемишльський повіт, Ряшівське воєводство

Священик Ян Лясек українським греко-католикам видавав «латинські» свідоцтва про народження, щоб захистити їх від виселення до СРСР.

Джерело: Свідчення Августа-Станіслава Фенчака, [у:] Z. Ziembolewski, W morzu nienawi?ci..., с. 129–131.

Сорогів Горішній, Сяніцький повіт, Ряшівське воєводство

Солтис громади Сорогів Горішній, 15 вересня 1945 року звернувся до Польського військового командування у Сяноці з проханням не виселяти українців. Їхню лояльність підтвердив комендант поста ГМ у Юрівці, Пінчинський.

Джерело: AMSWiA, MAP, sygn. 304.

Сянік, Сяніцький повіт, Ряшівське воєводство

За словами Юлії Шишко, Станіслав Ґібала остеріг українця Володимира Тимця перед арештом і смертю, які йому загрожували.

Повітова міжпартійна комісія з примирення у Сяноці, 6 жовтня 1945 року звернулася петицією до МГБ у справі призупинення виселення лемків та відсунення їх від акції війська. Петицію підписав також голова Повітової національної ради у Сяноці, Михайло Ґуля.

Джерело: Спогад Юлії Шишко, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 91; AMSWiA, MAP, sygn. 304.

Телятин, Томашівський повіт, Люблінське воєводство

У 1946 році місцеві солдати Армії Крайової приховували від виселення до СРСР українську родину, яка втекла зі Жнятина (Сокальський повіт). Тут також українцям допомагав місцевий поляк на прізвище Поляк.

Джерело: Спогад Марії Луцась, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 198.

Угринів, Сокальський повіт, Львівське воєводство

12 червня 1946 року один з офіцерів ВП передав українцям з Угринова інформацію, щоб вони сховалися, тому що через три дні закінчується угода про виселення до СРСР, отже, той, хто не встигне виїхати, того вже не виселять.

Джерело: Спогад Степана Мацієвича, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 124.

Улюч, Березівський повіт, Ряшівське воєводство

У 1945 році старша полька протестувала проти грабування ВП українських родин в Улючі.

Джерело: Спогад Михайла Полянського, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 500.

Царинське, Ліський повіт, Ряшівське воєводство

У січні або лютому 1946 року взвод ВП отримав завдання виселити село. Був, однак, оточений сотнею «Біра» і, в порозумінні з українським солтисом та командиром сотні, не виконав депортації.

Джерело: G. Motyka, Tak by?o w Bieszczadach..., с. 287–288.