ЗБАРАЗЬКИЙ ПОВІТ

Кошляки, ґміна Кошляки – село з перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 2500 мешканців.

Уніатський настоятель парафії Кошляки, священик Теофіл Луцик, написав листа до Митрополичої курії латинського обряду у Львові, в якому поінформував про викрадення УПА 5 листопада 1944 року вікарія місцевої римо-католицької парафії, священика Володимира Сєкерського. Він також повідомляв, що особисто зайнявся похороном померлого своєю смертю католицького настоятеля, священика Яна Білінського.

Джерело: ks. J. Wo?cza?ski, Eksterminacja narodu polskiego i Ko?cio?a rzymskokatolickiego przez ukrai?skich nacjonalist?w w Ma?opolsce Wschodniej w latach 1939–1945. Materia?y ?r?d?owe, ч. 1, Krak?w 2005, с. 347.

Просівці, ґміна Скорики – польсько-українське село, яке налічувало близько 450 мешканців.

У листопаді 1944 року бандерівці вбили українця Григорія Хінія та п’ять осіб з його родини за те, що вони засуджували грабування і вбивства поляків.

Джерело: H. Koma?ski, Powiat Zbara?, ч. 2, „Na Rubie?y” 1996, № 19, с. 20.

Старий Збараж, ґміна Чернихівці – село з перевагою польського населення над українським, яке налічувало понад 1100 мешканців.

Ян Кониш описує подію, учасником якої він був у липні 1941 року. Українські поліцейські зібрали 60 поляків нібито для лісових робіт. «У групі був також і я. Як я пізніше дізнався, всі мали бути розстріляні. До цієї різанини не дійшло тільки завдяки втручанню місцевого греко-католицького священика на прізвище Богатюк, та дяка Дідуха. Ті два вплинули на зміну раніше прийнятого рішення. Я добре пам’ятаю також те, що цей дяк Дідух врятував від смерті мою старшу сестру. Українські поліціанти напоїли німця і хтось з них сказав, що моя сестра єврейка. П’яний німець зразу дістав пістолет і націлив ним у мою сестру. Тоді цей дяк Дідух підбив руку з пістолетом, так що куля пройшла поруч моєї сестри».

Джерело: J. Konysz, By?em ?wiadkiem, „Na Rubie?y” 1996, № 19, с. 21.

Стриївка, ґміна Максимівка – село з перевагою польського населення над українським, яке налічувало понад 1800 мешканців.

У 1943 році бандерівці скоїли напад на село. «Коли прийшли ввечері 11 листопада 1943 року вбити мого батька, Яна Робака, – згадує його дочка, Владислава Левчук, дівоче Робак, – то вдерлися силою, виламуючи двері в сінях. Тоді, як почали грюкати в двері, мій дідусь вийшов з кімнати, підійшов до дверей і запитав: „Якого біса товчетеся по ночі?”. Бандерівці, які вже вломилися до сіней, сказали йому: „Будьте тихо, ми вам нічого не зробимо!”. Вони світили електричними ліхтариками по хаті, шукаючи нашого батька. Але наш батько, приблизно двома годинами раніше, був забраний, майже силою, нашим сусідом-українцем, Михайлом Кушляком – шкільним колегою нашого батька, який разом з ним сховався в сусіда, Івана Сови. Кушляк не сказав батькові, чому він виводить його з хати».

Антоні Сокіл пише, що під час цього нападу його мати і сестра заховалися в українця Туранського. «Коли затихли стріли і бандерівці відійшли, Туранський разом з моєю мамою пішли до нашої хати і там застали мого застреленого батька Яна Сокола».

«Українці в селі мусили знати подробиці нападу, – пише Болеслав Лукасевич, – бо не спосіб інакше пояснити вчинку Михайла Кушляка чи Палажки Нагайової зі Скалатщини, яка мало не силою затягнула до своєї хати і там сховала від нападу свого сусіда Стаха Ґановського. Це свідчить про те, як сильно відрізнялося ставлення українського населення Стриївки. Одні, не зважаючи на наслідки, намагалися допомагати полякам, у той час, як їхні родичі або приятелі вбивали своїх сусідів».

Джерело: W. Lewczuk z d. Robak, By?am ?wiadkiem, „Na Rubie?y” 2001, № 56, с. 33; A. Sok??, By?em ?wiadkiem, там само; AW, II/2089, B. ?ukasiewicz, Wspomnienia ze Stryj?wki, арк. 64.

Тарасівка, ґміна Залужжя – польсько-українське село, яке налічувало близько 450 мешканців.

У липні 1943 року дійшло до масового вбивства близько 500 мешканців Колодного (Кременецький повіт, Волинське воєводство), віддаленого від Тарасівки на сім кілометрів. «З села Тарасівка, – пише Станіслав Маленчак, – на території села не загинув ніхто з поляків. Це сталося частково завдяки позиції українців цього села, які не заангажувалися до участі у вбивствах своїх сусідів».

Джерело: H. Koma?ski, Powiat Zbara?, ч. 2, „Na Rubie?y” 1996, № 19, с. 23.

Чагарі-Збаразькі, ґміна Максимівка – село з перевагою польського населення над українським, яке налічувало близько 700 мешканців.

«Те, що моя вся родина і я уникнули смерті, – згадує Рудольф Мілашевський, – ми завдячуємо Миколі Сивому, українцеві з нашого села. Коли ввечері я повертався до дому [літо 1943 р.] з іншого села, я його зустрів і він мені сказав: утікайте з села, бо може статися щось погане, вам загрожує небезпека».

Як подає Едвард Палиневич, 2 лютого 1945 року з хати українця Павлишина, в якого приховувався разом з матір’ю, був викрадений і вбитий бандерівцями 17-річний Густав Дробницький. Важко побита мати врятувалася завдяки допомозі сусіда-українця.

Джерело: R. Milaszewski, By?em ?wiadkiem, „Na Rubie?y” 2001, № 56, с. 29; E. Paliniewicz, By?em ?wiadkiem, там само, с. 27.