БОРЩІВСЬКИЙ ПОВІТ

Бабинці біля Звенигорода, ґміна Мельниця Подільська – село з перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 400 мешканців.

Під кінець 1944 року відбувся напад бандерівців на деякі польські обійстя. «Протягом трьох тижнів від цієї трагічної ночі, – пише мешканка села Марія Кшижевська, матір якої зґвалтували й побили, – ми з мамою ходили ночувати до наших приятелів-українців. Але й там було небезпечно, бо за переховування поляків бандерівці били своїх земляків. Обидві з мамою ми виїхали до Мельниці Подільської».

Джерело: Свідчення Марії Кшижевської-Крупник, [у:] H. Koma?ski, S. Siekierka, Ludob?jstwo..., Wroc?aw 2004, с. 538.

Бережанка, ґміна Турильче – село з перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 450 мешканців.

3 серпня 1944 року був вбитий, за надавання допомоги полякам, мешканець села, українець. 7 листопада 1944 року були викрадені та вбиті дві вчительки – полька та українка, яка допомагала полякам.

Джерело: BOss, 16630/I, t. 1, Materia?y J?zefa Opackiego dotycz?ce zbrodni ukrai?skich w Ma?opolsce Wschodniej i na Wo?yniu w latach 1939–1945, арк. 138; H. Koma?ski, Powiat Borszcz?w, ч. 11, „Na Rubie?y” 2004, № 76, с. 38.

Бурдяківці, ґміна Гуштин – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 1800 мешканців.

У травні 1945 року було повішено двох місцевих українців за те, що надавали допомогу полякам.

Джерело: H. Koma?ski, S. Siekierka, Ludob?jstwo..., s. 1144.

Глубічок, ґміна Глубічок – село з перевагою польського населення над українським, яке налічувало близько 2800 осіб.

У цьому селі від рук УПА загинуло 128 поляків, інші виїхали до Польщі.

1943 рік. Бернард Юзвенко згадує про українця, який зробив значну послугу полякам, що знаходилися під загрозою, коли члени УПА приготовлялися до нападу на село: «Ті симульовані спроби нападу вказували на те, що бандерівці готують атаку більшого масштабу. Про те нас поінформував також українець, який змалку виховувався з нашою молоддю і нам сприяв. Він нам повідомив про концентрацію чужих бандерівських загонів на українській стороні села. Отже ми зміцнили наші представництва по цій стороні села».

Полякам сприяла також родина Михайла Градового, якого дві дочки вийшли заміж за поляків, а молодший син, разом з шуринами, у 1944 році вступив до Польського війська. Наприкінці 1945 року Михайло Градовий з дружиною «за погане виховання дітей були УПА покарані мученицькою смертю, а їхні спотворені останки були вкинуті до їхньої власної криниці».

Джерело: B. Juzwenko, Zag?ada Polak?w we wsi G??boczek, „Na Rubie?y” 1993, № 6, с. 20, 22; H. Koma?ski, Powiat Borszcz?w, ч. 9, „Na Rubie?y” 2002, № 60, с. 30.

Єрмаківка, ґміна Кривче Горішнє – село, яке налічувало близько 4000 осіб, у цьому близько 1000 поляків.

У селі кілька разів, у тому числі в лютому, серпні та жовтні 1944 року, відбувалися акції УПА проти польського населення, в результаті яких смерть понесло понад 100 осіб. «Побоюючись нападу, – пише Данута Конопська, – з червня 1944 року ми не спали вдома. Вночі ми переховувалися в знайомих українців, які в цілому приймали нас доброзичливо. Однієї ночі до родини українців, у яких ми спали, прийшов їхній син. До того часу ми були переконані, що він пішов до війська, тим часом був у банді УПА. Він досить голосно розмовляв зі своїми батьками, з підвищених голосів виникало, що між ними доходило до суперечки. Нас охопив страх, може бути, він знав, що ми ночуємо в його батьків».

У своєму свідченні вона також згадує про іншого українця, лісника Кифяка, одруженого з полькою Софією Конопською: «Коли розпочалися вбивства поляків, чоловік моєї тітки імовірно отримав наказ вбити свою дружину й синочка. Цього наказу він не виконав. Його вбили бандерівці в лісництві, де він працював».

Після жовтневих убивств родина авторки заховалася в Кривчі Долішньому. Її сестра Станіслава возом повернулася до Єрмаківки, щоб забрати решту майна. «На початку села вона зустріла знайому українку, яка їй відмовляла наближатися до свого дому, тому що там вже нічого нема, а сусіди-українці все розграбували. Спершу сестра упиралася, що мусить сама це перевірити, тоді ця українка нагадала їй трагічну долю декількох польських дівчат. Стася поради послухала, розвернула віз і поїхала назад».

Джерело: D. Kosowska z d. Konopska, By?am ?wiadkiem, „Na Rubie?y” 2000, № 47, с. 38–39.

Іванє Пусте, ґміна Іванє Пусте – село з великою перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 2100 мешканців.

Уночі з 17 на 18 лютого 1944 року бандерівці вбили близько 20 поляків, у цьому числі Бєлявських і Бєрнацьких. Загинуло також шість осіб з родини господаря Урбана. Під час нападу частина родини втекла до сусіда-українця. «Коли бандити з хати Урбана зайшли до хати сусіда-українця, витягли звідти членів родини Урбана, відвели до їхньої хати і здійснили вбивство. 8-річна донька Урбанів, Марія, сховалася за спідницю українки, яка заслонила її собою, і врятувалася».

Джерело: BOss, 16630/I, t. 1, Materia?y J?zefa Opackiego..., с. 136–137.

Михайлівка, ґміна Мельниця Подільська – село з перевагою українського населення, яке налічувало понад 800 мешканців.

Влітку 1944 року поляки, побоюючись нападів бандерівців, заховалися у Борщеві. Частина залишилися в селі, приховуючись, між іншим, у заприязнених українських родин. У вересні бандерівці виловлювали тих поляків, які приховувалися. Тих, кого піймали, били, не щадили також українців, які відважилися надавати їм допомогу.

Джерело: H. Koma?ski, S. Siekierka, Ludob?jstwo..., с. 46.

Новосілка Єпископська, ґміна Новосілка Єпископська – село з перевагою польського населення над українським, яке налічувало понад 1100 мешканців.

17 листопада 1944 року бандерівці, переодягнені в радянську військову форму, вбили 40 поляків, у тому числі керівника місцевої школи Мечислава Вєжбицького. Його дружині й дочці допоміг тоді сусід-українець на прізвище Синьчук: «Він нам порадив негайно сховатися і остеріг, що нам також загрожує небезпека. Завдяки цьому, ми обидві врятувалися. Наступного дня, коли ми з мамою відшукали тіло мого батька, той же українець порадив нам, щоб ми швидко втікали з села, а він постарається перевезти тіло батька до Мельниці. І так, наражаючи своє життя, зробив. Він завантажив останки батька на підводу, прикрив соломою і завіз до Мельниці, де допоміг нам у похороні. Нам також допомогла наша знайома, українка на прізвище Гоїк, яка нас обидві переодягнула в сільський український одяг і провела до Мельниці Подільської».

Джерело: Свідчення Аліни Урбан, дівоче Вєжбицька, [у:] H. Koma?ski, S. Siekierka, Ludob?jstwo..., с. 549–550.

Озеряни, ґміна Озеряни – село, яке налічувало понад 4000 мешканців, з чого половину становили євреї (у 1942 р. вбито їх в гетто у Борщеві), а поляки – близько 20 відсотків.

У 1944–1945 роках від рук бандерівців понесло смерть кількадесятьох поляків, а також 8 українців, у тому числі Батринчук, Хлібороб, Владислав Стичишин, Томко, Зазуляк. Українці були вбиті за те, що засуджували злочини УПА щодо поляків та проповіді місцевого греко-католицького священика Вальницького, які закликали розправитися з польським населенням.

У березні 1945 року члени УПА вбили родину Сороковських. «З погрому, – пишуть Бернард Юзвенко та Генрік Команський, – врятувався наймолодший син Леон. Коли він глибоко спав, батько прикрив його периною, чого кати не зауважили. Про трагедію, яка зустріла його родину, дізнався щойно вранці, коли прокинувся. Тим часом до хати увійшла сусідка-українка. Не приховуючи здивування, що хлопець живий, порадила йому швидко втікати з хати, якщо він хоче жити. Леон побіг до своїх дідусів, маминої родини».

Джерело: B. Juzwenko, H. Koma?ski, Powiat Borszcz?w, ч. 1, „Na Rubie?y” 1994, № 8, с. 15; H. Koma?ski, S. Siekierka, Ludob?jstwo..., с. 41–42.

Пилатківці, ґміна Озеряни – село з перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 1300 мешканців.

Уночі з 8 на 9 лютого 1944 року на польські обійстя напала сотня УПА. Убито 17 осіб, серед них Агнешку Трач. Малолітніх дочок вбитої, Ванду й Чеславу, врятувала служниця-українка Розалія, яка бандерівцям заявила, що це її діти.

У березні 1944 року загинув, тому що не хотів брати участі у вбивстві поляків, український поліціант Михайло Ярик (Єрик). Цього самого місяця, за відмову брати участь у вбивстві поляків, смерті зазнав українець на прізвище Кушмерук.

Джерело: H. Koma?ski, S. Siekierka, Ludob?jstwo..., с. 50; Cz. Blicharski, „Petruniu ne ubywaj mene!”. Czystka etniczna w wykonaniu nacjonalist?w ukrai?skich na terenie wojew?dztwa tarnopolskiego, Biskupice 1998, с. 46.

Пилипче, ґміна Устя Єпископське – село з великою перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 1800 осіб.

У результаті нападів бандерівських боївок загинуло кільканадцять осіб польської національності. У селі було багато випадків захисту й допомоги полякам з боку українців – були попередження перед запланованими нападами та надавалося заховання на ніч в українських обійстях.

Джерело: H. Koma?ski, S. Siekierka, Ludob?jstwo..., с. 36.

Сков’ятин, ґміна Королівка – село з перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 1200 мешканців.

Бандерівці викрали й вбили кільканадцятьох мешканців села. Серед них був українець Ілько Щербанюк – у лютому 1944 року покараний смертю за сприяння полякам. Декількома днями пізніше подібна доля зустріла іншого українця, Йосипа Химейчука.

Джерело: B. Juzwenko, H. Koma?ski, Powiat Borszcz?w, cz. 1, „Na Rubie?y” 1994, № 8, с. 19.

Слобідка Мушкатівська, ґміна Волківці – село з перевагою польського населення над українським, яке налічувало близько 1000 мешканців.

Під час нападу бандерівців 17 квітня 1945 року було страчено 35 поляків. В одній з атакованих хат урятувалася Сабіна Посиняк: «Я звернулася з проханням до сусіда-українця, Михайла Кучери, щоб мені допоміг і відвіз залишки врятованого майна до Борщева. Він виявився хорошою й доброзичливою людиною. [...] Тіло моєї доньки, Марисі, я загорнула в простирадло й ковдру, та поклала на віз. На це сусід-українець хвилину вагався і сказав: «Трохи боюся, але відвезу вас до Борщева, я дуже любив цю дитину». Він дотримав слова. Завіз нас до Борщева. Марисі я влаштувала католицький похорон зі священиком».

Джерело: S. Posyniak, By?am ?wiadkiem, „Na Rubie?y” 2000, № 47, с. 42.

Турильче, ґміна Турильче – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 1100 мешканців.

У серпні 1944 року, за допомогу полякам, бандерівцями були вбиті четверо українців з невідомими прізвищами – двох молодих вагітних жінок повісили, а жінку та її дорослого сина втопили в річці Збруч.

Подібна доля зустріла українське подружжя з селища Підгородище на Збручі. Жертви разом пов’язали дротом і кинули в річку.

Едвард Карпінський згадує, як восени 1944 року його молодша сестра разом з бабусею сховалися в сусіда-українця: «Коли до Салія зайшли бандерівці, сильно побили бабусю. Вони запитали, чия це дитина? Старий Салій відповів, що з його родини. І це врятувало мою сестру від смерті [...] Ми з мамою й сестрою мали тільки те, що мали на собі, без харчів, без одягу, ми втратили все. Через кілька днів після нападу бандерівців, нам вдалося втекти через Іванків до Борщева. Нас, схованих у соломі на возі, вивіз сусід-українець».

Джерело: J. Selwa, Turylcze, ч. 2, „Na Rubie?y” 2000, № 47, с. 43; H. Koma?ski, S. Siekierka, Ludob?jstwo..., с. 54–55; E. Karpi?ski, By?em ?wiadkiem, „Na Rubie?y” 2006, № 85, с. 52.

Цигани, ґміна Гуштин – село з невеликою перевагою польського населення над українським, яке налічувало понад 2000 мешканців.

У цьому селі багато разів доходило до нападів бандерівців на польське населення (напр., 20 вересня 1944 і 23 лютого 1945 р.). В їх результаті понад 100 осіб було вбито. Деякі українці надавали полякам допомогу. «До таких українців у нашому селі належав Беднарчук, який врятував від смерті мою сестру Марію», – згадує Владислав Кшиськів. Він також називає жінку на прізвище Замрикіт (Замрикіна), яка врятувала від смерті двох маленьких дітей, його родичок – Аню й Янка Скавінських, подаючи цих дітей за своїх. «Моя тітка, Вероніка Карвацька, – розказує Кшиськів, – побита бандерівцями, знепритомніла. Кати думали, що вона не живе. Коли вона опритомніла, доповзла до сусіда-українця Лисяка, який, ризикуючи життям, відвіз її до лікарні в Борщеві».

У 1945 році українка, дружина вбитого поляка Леона Траутмана, отримала наказ вбити двох синів, яких вважали поляками. Вона не виконала наказу, переховуючись з дітьми у Борщеві.

Джерело: W. Krzy?k?w, By?em ?wiadkiem, „Na Rubie?y” 1996, № 15, с. 28; H. Koma?ski, S. Siekierka, Ludob?jstwo..., с. 34.