ЛУЦЬКИЙ ПОВІТ

Андріївка, ґміна Чаруків – польська колонія.

У січні 1944 року мешканці, разом з німцями, які евакуйовувалися, виїхали до Володимира-Волинського. Українці спалили польські обійстя та шкільний будинок, місцезнаходження польської самооборони. У колонії залишився Пєяк та його батько. Обох переховував українець-баптист, якого, після приходу совєтів, місцеві українці звинуватили у співпраці з німцями (фактично, він був членом польської самооборони і від німців мав дозвіл на зброю), в результаті чого був засуджений на 10 років ув’язнення.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 534–535.

Баківці, ґміна Полонка – українське село з декількома польськими родинами та чеська колонія.

22 червня 1943 року члени УПА вбили подружжя Іполита і Юстину Родзевичів. Їхнім сином Яном опікувалися українці Захар Проць, Харитон Пастерук, Лахтіон Мавзелепа та Вичинюк, а також двох чехів. «Я переховувався тими людьми, – згадує Ян Родзевич, – ризикуючи життям, протягом 8 тижнів і 3 днів у підвалах і на горищах. Попри подальші невтомні пошуки членів банди, мене ніхто не видав. Переодягнений, з запущеними бородою й вусами, зі столярськими інструментами, для більшої переконливості, що я столяр, який шукає роботу, добрався до Луцька».

Джерело: AIPN, 27 WDAK, V/5, Свідчення Яна Родзевича, арк. 25.

Берестяне, ґміна Сильне – українське село, в якому проживало декілька польських родин.

У 1943 році владу в селі виконували члени УПА. З лютого по 20 травня 1943 року родину вчителя Коляди поперемінно переховували кілька місцевих українських родин. Коли українці відмовились далі допомагати, Коляди залишили майно та втекли до Цуманя.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 617.

Боратин, ґміна Торчин – українське село, в якому проживало декілька польських родин.

За свідченням Владислава Седлецького, в липні 1943 року в Боратині і околицях члени УПА вбили 11 українців, які допомагали полякам.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 638.

Будки Городинські, ґміна Щурин – польська колонія.

На вістку про вбивства поляків, до яких дійшло в багатьох місцевостях Волині 11 липня 1943 року, мешканці залишили колонію та втекли до Торчина. «Місто гарантувало безпеку, – згадував Євген Ружанський, – це правда, але не було в ньому необхідних харчів для людей, а також для домашніх тварин, які разом з людьми там опинилися. Порадившись з собою, люди вирішили їздити за продуктами у свої господарства, де їх чекали розпочаті жнива, а вночі повертатися до Торчина і там ждати на наступний день.

Під час якогось повернення до Торчина, з придорожніх кущів на дорогу вийшов молодий чоловік, близький родич місцевого попа. Мій батько зупинив віз. Юнак попросив батька про хвилину розмови. „Ви сюди більше не приїжджайте, – сказав без жодного вступу. – Наші люди нічого вам не зроблять, чого не можу сказати про чужих. Передайте це, будь ласка, своїм людям, але про мене – нічого і нікому, бо це буде для мене як смертний вирок...”.

За бажанням молодого українця, зміст остереження був переданий усім втікачам ще того ж дня. Наступного ранку дорога з Торчина до Будок Городинських була порожня. Тільки двох не послухали – чоловік в розквіті сил та Домінік Ґроцький, хлопець двадцяти з чимось років. Вони знехтували остереженням чи, може, не повірили. Поїхали до себе, першому вдалося втекти, але другий вже не повернувся».

Джерело: E. R??a?ski, Nie ka?dy Ukrainiec by? Polakowi wilkiem. Ukrai?cy, kt?rzy pot?piali ideologi? g?oszon? przez OUN-UPA, ostrzegali Polak?w przed napadami, ukrywali ich i bronili przed ?mierci?, nie szcz?dz?c przy tym w?asnego ?ycia, ч. 2, „Na Rubie?y” 2003, № 67, с. 10.

Галинівка, ґміна Сильне – польська колонія, яка налічувала 42 господарства.

28 березня 1943 року українець Гриць, який у червні 1941 року попередив родину Рокитів про депортацію вглиб Радянського Союзу, остеріг, що на Галинівку буде напад УПА. Більшість людей втекла до лісу, однак частина не сприйняла остереження та залишилася в хатах. Вночі члени УПА з Софіївки напали на колонію і вбили 40 осіб.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 621–622.

Глинне, ґміна Колки – польська колонія.

Влітку 1943 року за протистояння вбивствам поляків, членами УПА були повішені українець Квач з дружиною та дочкою Параскою. Наймолодший син Василь зміг вирватися катам та втекти.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 568.

Діброва, ґміна Колки – польська колонія.

20 червня 1943 року українці вбили чотири особи з родини Рудницьких та 17-річну Ванду Стемпєнь. Її родина була схована українцем-баптистом і перевезена до Маневичів.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 568.

Жабче, ґміна Чаруків – українське село, в якому проживало декілька польських родин.

У липні 1943 року члени УПА закрили в церкві і живцем спалили греко-католицького священика Серафима Горосевича. Разом з ним згоріло чотирьох поляків, яких він приховував. У своїх проповідях він засуджував злочини, які здійснювалися українцями на польському населенні.

У 1943 році члени УПА відрубали голову українцеві Милисевичу, ковальському помічникові, одруженому на польці, за відмову вбити дружину.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 552; A. Zawilski, Zn?w o?ywaj? kurhany..., с. 250–251.

Журавичі, ґміна Сильне – українське село.

Восени 1941 року група молодих українців затримала Фелікса й Станіслава Трусевичів з Оборок (ґміна Колки), які переходили через село, і відвела на допит до солтиса. Там Станіслав був роздягнений догола. Молоді українці заглядали в хату солтиса, погрожуючи сокирами й ножами. Солтис заспокоїв боївку і атаковані повернулися додому.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 629–630.

Загаї, ґміна Чаруків – польсько-українська колонія.

У червні 1943 року польські мешканці, остережені українцями про небезпеку, що їм загрожує з боку УПА, змогли заховатися в селі Несвіч та в Луцьку. Частину залишених хат члени УПА спалили, а майно пограбували.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 551–552.

Знамирівка, ґміна Сильне – українське село з двома польськими родинами.

У травні 1943 року члени УПА напали на дві польські родини і частину людей вбили. Чотирма врятованими дітьми, в тому числі Мечиславом Камінським, заопікувався місцевий українець. Через два тижні дітей забрали та вивезли до лісу на розстріл. Врятувався тільки Мечислав Камінський – поранений, отямившись, він повернувся до українця, який раніше його переховував, а той завіз його до Гути Степанської (Костопільський повіт).

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 628–629.

Козакова Долина, ґміна Чаруків – українська колонія, в якій проживало декілька польських родин.

Під кінець березня 1943 року українець Євчук остеріг Павла Завільського про приготований напад на його брата Аполлінарія. За сприяння полякам, і, особливо, за попередження про плановані напади бандерівців, всю родину Євчуків було вбито.

Джерело: Свідчення Леокадії Завільської, „Na Rubie?y” 1998, № 30, с. 18.

Кошів, ґміна Торчин – село з перевагою українського населення над польським.

29 червня 1943 року члени УПА вбили 31 поляка. Нечисленним удалося сховатись. Сховок і допомогу надали їм українські родини Сапожників і Шереметів, родина Костянтина Бойчука, а також Іван Гродський та Семен Яцюр.

Одна з польських родин за дві години перед атакою була майже силою спроваджена знайомим українцем, сином Петра Бамбули з Линева (ґміна Свинюхи/Привітне Горохівського повіту), до обійстя його батька. Вони там приховувалися протягом декількох днів. Поранену дружину Юліана Соколовського українці завезли до лікарні, а двох врятованих синів взяли під опіку.

Родину Маріанни Бонк остерегла перед нападом 23-річна Шура Сапожник. «Ми врятувалися дивом, – пише Ірина Юстина, дівоче Бонк, – увесь час сиділи в цій стодолі, ніхто нас не видав. Деякі українці були для мене дуже добрі і прихильні, наприклад, Бойчук Костек – ми разом викопали такий бункер в землі, нагорі була рухома покрівля, на ній росла трава. Часто ми там ховалися від бандитів. Івасик Шеремета, молодий українець, мав 13–15 років, інформував нас про наміри й рухи банд. Деякі українці, які співчували полякам, поділили ту саму долю.

Шура Сапожник, найгарніша дівчина в селі [...]. Я пам’ятаю, як вона разом з моєю мамою оплакували смерть моєї сестри Ванди і співчували полякам [...]». У липні 1943 року, за сприяння «ляхам» та невиявлення криївки її брата Толька, який відмовився брати участь в акції проти поляків і вступати до УПА, Сапожник була вбита членами УПА.

З їхніх рук також загинули українці, брати Іван та Петро Черваки – за затаювання місця приховування їхнього брата Романа, одруженого з полькою. Він відмовився вступити в УПА, брати участь у вбивствах поляків та вбити свою дружину.

12-річна Ольга Червак врятувала польку, свою молодшу подругу. «Одного дня я пішла з нею до церкви в Садові, – згадує Сабіна Круліковська, дівоче Тарнавська. – Там відбувалося щось незвичайне. Українці зносили сокири, вила, ножі, а піп святив їх, щоб ішли вбивати поляків і таким чином отримати вільну Україну. Тоді вона вивела мене зі святині і показала стежку, кажучи швидко тікати». Коли під кінець серпня 1943 року Тарнавські втекли до Локачів, українець з польським прізвищем Войцеховський привіз їм збіжжя. «Він нам привіз до Локачів 1 центнер пшениці і 1 центнер жита. Сказав тоді батькові: „Ти, Мар’яне, не маєш хліба, то я тобі привіз, бо взяв твоє збіжжя”. Коли повертався додому, зустріли його націоналісти і так сильно побили, що він помер. А жахливу кару отримав за те, що возив полякові хліб».

Джерело: AIPN, 27 WDAK, V/52, Свідчення Тадеуша Жуковського, арк. 171зв. (тут наведене свідчення Ірини Юстини); I. Justyna z d. B?k, By?am ?wiadkiem, „Na Rubie?y” 2004, № 72, с. 42–43; S. Kr?likowska z d. Tarnawska, By?am ?wiadkiem, там само, с. 44–45.

Кресівка, ґміна Колки – польська колонія.

Весною 1943 року мешканці колонії, яким загрожували напади зі сторони УПА, в більшості втекли до села Колки. «Стефанію та Зенона Барвінських, – розповідає командир самооборони в ближній Рафалівці Аполлінарій Олива, – переховувала в себе одна українка, яка ще раніше, як тільки могла, остерігала їх та інших поляків перед намірами дегенератів її національності. Ця жінка зі сльозами на очах розповіла їм, що двох її синів у банді і вона сама мусить їх остерігатися, тому не може вже довше переховувати в себе поляків. Рідна хата Барвінських була в Кресівці. Вони хотіли до неї повернутися. Не допомогли остереження українки, яка казала, що туди нема за чим повертатися, бо від банд в околиці аж роїться. Не послухали її та пішли». У Кресівці Барвінських схопили бандерівці. Над ними знущалися, але наприкінці відпустили.

«І раптом серед збіжжя наштовхнулися на Терешкову – цю українку, яка переховувала їх у себе. Коли вона не хотіла допустити, щоб ті пішли просто в гніздо бандитів – Барвінські з нею не погодилися. Вони вже досить волочилися і перебували в постійному страху. Їм вже було все одне. Однак ініціатива належала Терешковій. Відважна жінка вирішила виступити проти наказів і терору власних синів. Дійшли до її обійстя. Вона сховала Барвінських у стодолі і кілька днів носила їм їсти. Якогось дня прийшла з Корнелюком – довіреною людиною, який також не погоджувався з бандитизмом земляків. Було вирішено, що Корнелюк проведе Барвінську, переодягнену в український одяг, до села Пшебраже, а пізніше повернеться за Барвінським. Так і сталося. Стефанія з граблями на спині, в товаристві Корнелюка, безпечно добралася до села Пшебраже. Вночі Корнелюк провів її чоловіка». Автор спогадів підкреслює, що українець Корнелюк не прийняв, в якості оплати, запропонованих йому доларів.

Джерело: A. Oliwa, Gdy po?wi?cano no?e, Opole 1973, с. 73–74.

Курган, ґміна Щурин – польська колонія.

15 липня 1943 року під час нападу УПА українець Гриць Кучерук дав заховання родині Станіслава Сорочинського, а потім вночі провів її до Березолуп. Натомість тим часом син і донька Кучерука брали участь у погромі польських мешканців поселення Келецького в Горохівському повіті.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 633.

Лаврів, ґміна Полонка – велике українське село, в якому проживало кільканадцять польських родин.

У червні 1943 року більшість поляків виїхали до Луцька. Родину Бучинських про плановані вбивства остеріг українець Іван Серветник. Декілька родин, які залишилися в селі, члени УПА вбили.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 599.

Ломанівська Площа, ґміна Полонка – українська колонія.

21 червня 1943 року члени УПА вбили кільканадцять осіб, утікачів із сусіднього Сосновця та з Томашева (ґміна Деражне, Костопільський повіт). Уціліла, між іншим, малолітня Отилія Фурманек з Томашева. Вона була поранена в ногу і не могла далі тікати: «дивлячись на безнадійність ситуації, вона почала плакати й лементувати українською, взиваючи Бога на допомогу. Тоді бандита, вочевидь, загризла совість і він сказав: „Якщо ти полька, то чому молишся українською?”. Не отримавши жодної відповіді, пішов від неї». Українка, яка поблизу проживала, остерегла Отилію, що нападаючий зараз повернеться. Дівчина почала повзти у напрямку Луцька. Наступного дня вона зустріла українця, який підводою відвіз її до лікарні в Луцьку.

Джерело: AW II/1283/2k, M. Gawe?, Opis tragedii ludno?ci polskiej na Wo?yniu w czasie II wojny ?wiatowej, арк. 12–13.

Лопатень, ґміна Сильне – польське поселення.

У червні 1943 року було вбито, за відмову вбити свою дружину, українця Муханюка, одруженого з Яніною Домалевською. Доля його дружини залишається невідома.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 624 (за свідченнями Едмунда Домалевського).

Луцьк – повітове й воєводське місто, яке налічувало близько 41 тис. мешканців: поляків, євреїв (до ліквідації гетто в 1942 р.) і українців (близько 17 відсотків).

24 грудня 1943 року відділи УПА атакували передмістя Луцька, вбиваючи близько 100 мешканців міста і втікачів з різних сторін повіту. Уникнула смерті, серед інших, родина Ванди Ґлушек, яку охоронив українець Вадинюк.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 657–661.

Майдан Комаровський, ґміна Колки – польська колонія.

У травні–червні 1943 року члени УПА вбили родину Гілари Борецького (у цьому четверо маленьких дітей). Завдяки допомозі українки врятувалася дружина Борецького, Агата. Вона від неї отримала одяг і щасливо добралася до Маневичів, а потім до Луцька, де відшукала свою дальшу родину.

Джерело: A. Oliwa, Gdy po?wi?cano no?e..., с. 83–84.

Малі Березолуки (Ксаверівка), ґміна Щурин – українське село, в якому проживало декілька польських родин, а також маєток.

У серпні 1943 року групка озброєних українців напала на хату управляючого маєтком Березолуки, Калішевського. Його дочка втекла до сусіда-українця, який її сховав. Нападаючі до того сусіда привели подружжя Калішевських з сином та Станіслава Реґіоновича і там вбили. Врятовану дівчину сусід-українець передав полякам.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 631.

Маруся, ґміна Чаруків – польська колонія.

У 1943 році в колонії діяв осередок самооборони. Завдяки остереженню українця Порубчука, колонія змогла в червні 1943 року протистояти атаці УПА. Спалено тільки кілька обійсть, ніхто не загинув. Проте вже наступний напад, 15 січня 1944 року, приніс вісім смертельних жертв.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 543–544.

Мар’янівка, ґміна Чаруків – польська колонія.

У червні 1943 року українець Грегорка (Григорій) Гнатюк попередив мешканців про планований напад УПА. Поляки в паніці залишили свої обійстя, втікаючи до Несвіча, Скірча, Луцька та інших місцевостей.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 543.

Мар’янівка Березолупська, ґміна Щурин – колонія, населена 24 польськими та 3 українськими родинами.

Наприкінці червня 1943 року Леонард Рудницький місцевим українцем був остережений про планований напад УПА. Польські родини втекли до маєтку Малі Березолуки, якого охороняв німецький гарнізон з кількох осіб, та до польських колоній Кременець і Копачівка в ґміні Рожище, де була організована самооборона. В день, коли поляки залишили колонію, члени УПА спалили всі польські обійстя.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 633.

Несвіч, ґміна Чаруків – велике українське село, в якому проживало близько 25 польських родин.

У січні 1944 року, незадовго перед вступом радянських військ, члени УПА вбили п’ятьох поляків, серед них вдову Мар’яна Пашковського (Пачковського?), вбитого українцями в 1940 році. До часу експатріації в 1945 році, трійкою її дітей опікувалася українська родина Вільковських.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 545–546.

Озеро, ґміна Ківерці – українське село, в якому проживало кілька польських родин і, до 1942 року, єврейських.

Зіновій Яницький згадує про українського православного священика, Костянтина Донця, який не тільки не закликав до вбивства поляків, але й посприяв укладенню договору з командуванням осередку самооборони в ближньому селі Пшебраже, відповідно до якого його підопічні зберігатимуть повний нейтралітет, ніколи не братимуть участі в нападах ані на Пшебраже, ані на навколишні польські села й поселення. Він обґрунтовував це тим, що досі з поляками жили в злагоді, допомагали один одному, тому не мають приводу виступати проти них. Укладеного договору він строго дотримувався, завдяки чому залишив по собі добрі спогади не тільки в мешканців села Пшебраже.

Джерело: Z. Janicki, W obronie Przebra?a..., с. 17, 52, 69–70.

Озеряни Шляхетські, ґміна Чаруків – польсько-українська колонія.

19 червня 1943 року члени УПА з сусідніх сіл вбили 49 поляків. В українця Якова Ковальчика знайшла притулок 6-особова родина Марковських, однак через тиждень вони також були викриті й вбиті.

Українці Пукшти (двоє братів і сестра), протягом двох місяців переховували – в сховищі, викопаному в саду – свого доброго знайомого 70-річного Яна Мармуцького. Після кількаразових візитів бандерівців, які шукали захованих поляків, Пукшти вирішили вивезти Мармуцького з Озерян. «Вони сховали мене на дні возу, а на верх поклали декілька мішків зі збіжжям, ніби контингент для німців». Калина Пукшта завезла його до Несвіча, де тимчасово розташувалися німецькі солдати. Звідти він виїхав до Луцька, а в 1945 році до західної Польщі.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 539–540; J. Marmucki, By?em ?wiadkiem, „Na Rubie?y” 2000, № 48, с. 41.

Острів, ґміна Тростянець – українське село з декількома польськими родинами.

Наприкінці квітня 1943 року члени УПА закрили в стодолі та вбили кільканадцять осіб з групи поляків, які приїхали з села Пшебраже, щоб купити харчів. Домінік Ковальський, повішений нападаючими, за допомогою решти сил зміг звільнитися з петлі. «Увечері, – пише Зіновій Яницький, – біля хати проїжджав українець, що повертався з млина. Почувши зойки в стодолі, він зайшов всередину. Побачивши страшно пораненого чоловіка, забрав його до свого дому в селі Славатичі і сховав у стодолі. На другий чи третій день, прийнявши всілякі міри безпеки, за допомогою своїх сусідів, яким він довіряв, той українець пораненого поляка увечері привіз до села Пшебраже».

Джерело: Z. Janicki, W obronie Przebra?a..., с. 33–35.

Прогонів, ґміна Торчин – українська колонія.

За свідченням Владислава Седлецького, в 1943 році члени УПА вбили двох українців за надану полякам допомогу.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 642.

Пшебраже, ґміна Тростянець – польська колонія, що налічувала близько 1100 мешканців.

Влітку 1943 року в колонії, яка була сильним осередком польської самооборони, перебувало близько 10 тис. утікачів з довколишніх місцевостей. Кільканадцять осіб зустріли смерть внаслідок багаторазових нападів УПА.

За спогадами Богуслава Лозинського, два українці, Сидір Ольхович та Никифор Климчук, попередили поляків, що в сусідньому Тростянці бандерівці створюють сильний центр. Вони обидва прибули до села Пшебраже з білими хустками в руках і заявили, що вони українські патріоти, але не визнають методів, які використовують бандерівці. Командуванню Пшебража вони надали детальну інформацію про сили УПА у Тростянці та погодилися бути провідниками, якщо дійде до експедиції. Атака була вдалою, бандерівський центр був розбитий.

Джерело: L. Kar?owicz, Ludob?jcy i ludzie..., с. 125–126 (за опрацюванням Богуслава Лозинського); AIPN, 27 WDAK, V/15, Свідчення Зіновія Яницького, Леонарда Яницького, Тадеуша Яницького, арк. 59.

Скірче, ґміна Чаруків – село з перевагою українського населення над польським та польський маєток.

У жовтні 1943 року українці вбили вдову Аделю Мрозінську та її сина Чеслава. Врятувався її 4-річний син Адам, який під час нападу спав на запічку. Ним заопікувалася сусідка-українка. Вона його завезла до сусіднього Чорного Лісу (ґміна Торчин) і там залишила в чеській родині на прізвище Юзва. Врятований Адам Мрозінський був ними усиновлений і після війни вони забрали його до Чехословаччини.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 547–549.

Смолигів, ґміна Торчин – українське село, в якому проживало декілька польських родин.

За спогадами Владислава Седлецького, в 1943 році члени УПА вбили дві українські родини, разом п’ять осіб, за допомогу, надану полякам.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 643.

Торчин, ґміна Торчин – містечко, населене, в більшості, українцями, а також євреями (до ліквідації гетто в 1942 р.) та поляками.

Поляки, які в липні 1943 року пережили погром Вільки Садовської (ґміна Кисилин Горохівського повіту), отримали матеріальну допомогу і притулок в українців у Торчині, Костя Горошка з родиною, який проживав на вул. Переможців, та Колі Климовича, який проживав на вул. Смолиговській. «Вони допомагали полякам, – засвідчує Станіслав Ляхевич, – зокрема своїм сусідам. Попереджали про злочинницькі наміри своїх побратимів, надавали своє житло для криївок, часто виражали спротив дегенератству, яке в ці роки заволоділо більшістю українців».

Джерело: AIPN, 27 WDAK, VII/7, Свідчення Станіслава Ляхевича, арк. 14.

Усичі, ґміна Торчин – українське село, в якому проживало кільканадцять польських родин.

У березні 1944 року члени УПА забрали коваля Стефана Раєвського та трьох інших поляків, які перебували в нього у кузні. Коваля врятував місцевий українець Лука Сименюк, решта пропали безвісті.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 645; AIPN, 27 WDAK, V/34, Свідчення Казимира Пєтшиковського, арк. 99зв.

Холоневичі, ґміна Сильне – українське село, в якому проживало близько 10 польських родин.

28 березня 1943 року в село прибули члени УПА з сусідньої Софіївки з наміром вбити поляків у костелі. Чесний українець Гриць – за посередництвом родини Рокитів з Галинівки – попередив про небезпеку, завдяки чому до костелу прийшло лише кілька старших осіб і УПА передумала нападати.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 618–619.

Хоробрів, ґміна Чаруків – польсько-українське поселення.

Під кінець червня 1943 року, після декількох нападів УПА, в яких загинули поодинокі особи, частина польських родин вирішила рятуватися втечею до ближніх місцевостей – Несвіча, Лаврова, Мар’янівки та Скірча. Родини Филипчаків та Куреків перед черговою атакою остеріг українець Санько Клепець: «Він сказав, – згадує Мирослава Побоха, дівоче Курек, – що його наречена Поля (польська вчителька) була вбита. Він закликав нас до втечі. Санько не зміг доїхати до свого дому – був побратимами убитий».

Родина Себастіанських шукала сховища в різних місцевостях, тікаючи в напрямку Володимира-Волинського. 11 липня вночі заприязнений українець повідомив їх, що вони знов у небезпеці. «Наступного дня ми разом з родиною тітки сховалися в сусідньому українському селі, серед прихильників штундизму. Через кілька днів наш господар прибіг з поля, наказуючи нам заховатися в коноплях, бо йдуть бандерівці. Бандерівці обшукали обійстя та остерегли, що за приховування ляхів каратиметься смертю. Вночі ми повернулися до обійстя тітки та переховувалися в стодолі. Під кінець липня мама вирішила повертатися до Скірча. Ми переодягнулися в український одяг, і, поміж бандерівцями, подалися в дорогу. Мама говорила українською, що її чоловіка і синів вбили „польські бандити”, бандерівці остерігали нас, що в селі Скірче є ляхи [...] ми зустріли знайомих, з якими щасливо дісталися Скірча».

Джерело: Свідчення Мирослави Побохи, дівоче Курек, [у:] ?ladami ludob?jstwa na Wo?yniu..., с. 262; Z. Sebastia?ska, H. Hilbrecht z d. Sebastia?ska, By?y?my ?wiadkami, „Na Rubie?y” 1998, № 30, с. 22.

Хорохорин, ґміна Щурин – село зі значною перевагою українського населення над польським і, до 1942 року, єврейським.

За словами Владислава Седлецького, в 1943 році члени УПА вбили шістьох українців, які допомагали полякам.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 632.

Ягеллонів, ґміна Олика – польське поселення.

10 серпня 1943 року члени УПА вбили декількох поляків. Родина Юстковських була вчасно остережена українцем Олександром Хламаздою з села Башлики, і врятувалася.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludob?jstwo..., т. 1, с. 581.