БУЧАЦЬКИЙ ПОВІТ

Бариш, ґміна Бариш – місто зі значною перевагою польського населення над українським, яке налічувало близько 7000 мешканців.

У результаті багатократних нападів бандерівців у 1941–1945 роках загинуло близько 200 поляків. Бандерівці видали вирок смерті, між іншим, на польського священика Адама Дзедзица, якого німці використовували як перекладача під час стягання контингенту в місцевих селян. «Один зі знайомих йому українців остеріг його про це, а інший приятель-українець, вивіз священика, захованого на підводі, на залізничну станцію в Манастириськах, – пише свідок Петро Вархал. – У другій половині 1943 року священик виїхав до центральної Польщі».

Джерело: P. Warcha?, By?em ?wiadkiem, „Na Rubie?y” 2002, № 59, с. 3.

Бобулинці, ґміна Кійданів – село з перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 1800 мешканців.

Уночі з 13 на 14 березня 1944 року боївка УПА, підтримувана місцевими українцями, зробила напад на польські будинки. Загинуло понад 40 осіб. Врятувалася частина поляків – ті, які притаювалися в сусідів-українців.

Джерело: Свідчення Станіслава Зимроза, [у:] H. Koma?ski, S. Siekierka, Ludob?jstwo..., s. 691.

Бучач – повітове місто, яке налічувало близько 12 тис. мешканців, у більшості євреїв (у 1941–1943 рр. винищених), а також поляків і українців.

4 лютого 1944 року Томаш Мизьолек, економ маєтку з села Ліщинці, був затриманий бандерівцями на дорозі і викрадений до лісу. Пропав безвісті.

Свідком викрадення була українка, яку звали «Чорною Параскою» – вона в той час збирала хмиз у лісі і бачила цю подію. Вона передала вістку дружині й дочці Мизьолека, які протягом довгого часу марно його шукали.

Джерело: H. Koma?ski, L. Buczkowski, J. Skiba, M. Dumanowski, Powiat Buczacz, cz. 1, „Na Rubie?y” 1995, № 14, с. 12.

Залісся Коропецьке, ґміна Зубрець – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 700 мешканців.

7 лютого 1945 року бандерівці, повертаючись до своєї бази з погрому польського населення у Бариші, зупинилися в селі Залісся, де почали збирати пійманих в околицях поляків. Потім близько 70 осіб спалили в сушарні тютюну. Деякі з пійманих все ж таки вижили. Данута Лаврущак була в групі поляків, зібраних біля млина: «Навколо цієї групи стояло багато озброєних бандерівців. Славко Данилевич, українець, власник млина, звернувся до бандерівців з проханням, щоб вони мене відпустили, бо я майже дитина. Ті, однак, посміхалися, не відповідаючи на його просьбу». Авторку свідчення допитували й били, після чого намагалися застрелити: «Я опритомніла на світанку і біля себе побачила лежачих мертвих бабусю Борковську і малу Стасю Яжицьку. Тоді до кімнати зайшов старий українець, знайомий мого батька. Коли він це побачив, почав плакати й проклинати бандерівців. Він звернувся до мене, щоб я пішла разом з ним, а він мене сховає. Я тоді страшно боялася. Не дуже йому довіряла. Він підняв мене і коли я встала, відчула себе більш впевнено та могла йти самостійно».

Франциск Марковський вижив, хоча й від бандерівців отримав смертний вирок. Його свідчення переписав Мечислав Бєрнацький: «Бандерівець, що виводив його на розстріл, дуже добре знав Франциска Марковського, сказав йому: „Рятуйся, як можеш, в тебе маленькі діти, тікай!”. Він віддав три стріли вгору і відійшов. Напівсвідомий, після побиття, Франциск Марковський доповз до хати знайомого українця, який заховав його в себе до ранку, а вранці поклав на підводу, прикрив соломою, вдарив коней батогом, які повернулися з побитим до Пужників, дякуючи чому, він врятувався від смерті».

Вищезгаданий українець Славомир Данилевич, власник млина, був кількома днями пізніше вбитий бандерівцями через відмову виконати наказ УПА вбити свою матір, яка була полькою.

Джерело: Свідчення Данути Лаврущак, дівоче Борковська, [у:] H. Koma?ski, S. Siekierka, Ludob?jstwo..., с. 670; Свідчення Франциска Марковського, переписане Мечиславом Бєрнацьким, там само, с. 671; Свідчення Фелікса Пророка, там само, с. 675.

Зубрець, ґміна Зубрець – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 2000 мешканців.

У 1944 році і в першій половині 1945 року від рук українських націоналістів загинуло кількадесятьох поляків.

За свідченням Мар’яна Федоровича, в селі, паралельно з бандерівцями, діяли також мельниківці (з більш поміркованої фракції ОУН, на чолі з Андрієм Мельником), а також ундівці (члени УНДО – Українського національно-демократичного об’єднання, яке у Польщі до 1939 р. діяло легально). «Українці з цих двох останніх угрупувань ставилися до нас, поляків, прихильно. Часто траплялися випадки, що вони ночували й приховували поляків, остерігали їх про загрожуючу небезпеку. Таку допомогу відчули і я, і моя родина».

Федорович згадує також випадки смертного покарання УПА тих українців, які протестували проти антипольської акції націоналістів, між іншим, колишнього підофіцера австрійської армії та дружини Івана Пивоварчука, яка публічно засудила вбивство греко-католицького священика Терешкуна «за зраду України».

Джерело: M. Fedorowicz, By?em ?wiadkiem, „Na Rubie?y” 1998, № 27, с. 10–11.

Коропець, ґміна Новосілка Коропецька – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 6400 мешканців.

У грудні 1943 року члени УПА вбили українку Юстину Мацьків, дружину поляка, разом з трійкою дітей. Після цієї події поляки не ночували в себе, переховуючись у хатах знайомих українців. Націоналісти загрожували, що в покарання їх спалять, отже поступово польське населення виїжджало до безпечніших місцевостей.

Греко-католицький священик Скорохід, який під час проповідей закликав до того, щоб відмовлятися від убивств поляків, бандерівцями був вигнаний з села.

Джерело: H. Koma?ski, S. Siekierka, Ludob?jstwo..., с. 154; Cz. Blicharski, „Petruniu ne ubywaj mene!”..., с. 86.

Ліщинці, ґміна Зубрець – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 1300 мешканців.

Уночі з 18 на 19 вересня 1939 року боївка ОУН вчинила напад на родину власника маєтку, Владислава Ґолембського. Було вбито його шурина, потім піймано та піддано тортурам сестру й дочку Ґолембського, Софію Гарсдорф і Ядвігу Праґловську. Залишені під лісом жертви зустрів українець похилого віку, який відвів їх до лісника Підлісного, також українця. Той надав їм заховання в стодолі, а наступного дня організував транспорт до лікарні в Бучачі, де вони вилікувалися.

Джерело: Свідчення Ядвіги Праґловської, [у:] H. Koma?ski, S. Siekierka, Ludob?jstwo..., с. 674–675.

Озеряни, ґміна Озеряни – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 1500 мешканців.

18 грудня 1945 року від рук УПА загинуло четверо поляків та 18-річний українець Микола Рівний – за відмову брати участь у вбивстві поляків.

Джерело: H. Koma?ski, S. Siekierka, Ludob?jstwo..., s. 153.

Олеша, ґміна Григорів – село з перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 750 мешканців.

У селі була сильна організація ОУН, тимчасово розташовувався місцевий штаб УПА. Більшість поляків знайомими українцями були остережені про небезпеку, яка їм загрожувала, і в другій половині 1944 року вони заховалися в Манастириськах.

Джерело: H. Koma?ski, S. Siekierka, Ludob?jstwo..., с. 164.

Петликівці Старі, ґміна Петликівці Старі – село з перевагою польського населення над українським, яке налічувало близько 2600 мешканців.

У 1943–1945 роках від рук бандерівців загинуло кільканадцятьох поляків. 29 вересня 1943 року пропав безвісті батько Броніслави Дрозд, Тадеуш. «Протягом довгого часу разом з родиною ми розшукували мого батька, – пише Броніслава Дрозд.

– Під час цих пошуків деякі мої подруги-українки остерігали мене, щоб я цього не робила, бо мене й мою родину може зустріти нещастя. [...] Пізньою осінню 1944 року його останки випадково відкрила й розпізнала Мариська Курмило (вона походила зі змішаної родини, батько українець, мати полька). Сталося це можливим завдяки тому, що хтось спустив воду з греблі. Про факт відшукання останків, Мариська повідомила радянського офіцера, який проживав у Петликівцях. [...] Бандерівці, дізнавшись про відкриття останків, того самого дня прийшли до Мариськи Курмило і викрали її з хати. Вона була в розвиненій вагітності. Була ними вбита. [...] Про обставини смерті мого батька я дізналася від декількох осіб, як від безпосередніх свідків, так і посередніх. [...] Інформацію передали також особи української національності, прізвищ яких я не можу подати за зрозумілих обставин».

У другій половині 1945 року все польське населення залишило село, переселяючись до Польщі. У листопаді 1945 року з роботи в Німеччині до рідного села повернувся Юзеф Скотницький. Він тут не застав вже ані своєї родини, ані нікого з поляків. Пішов до сусіда-українця, Котоніса, в якого отримав їжу та остереження, що мусить негайно втікати, бо йому загрожує смерть. Остереження прийшло в саму пору, бо Скотницького вже раніше побачили, коли він ішов до села і готувалося вбивство. Після багатьох драматичних переживань (дворазова спроба вбивства, важкі поранення), йому вдалося виїхати до Польщі, де він поселився.

Джерело: B. Drozd, By?am ?wiadkiem, „Na Rubie?y” 1995, № 14, с. 17–18; Свідчення Юзефа Скотницького, переписане Мечиславом Думановським, [у:] H. Koma?ski, S. Siekierka, Ludob?jstwo..., с. 678–679.

Переволока, ґміна Петликівці Старі – переважно українське село, яке налічувало понад 3300 мешканців.

У березні 1945 року було вбито українця, мельника Михайла Хомута, за те, що він допомагав полякам і молов їм збіжжя. Місяцем раніше від рук цих самих злочинців загинула його дружина-полька.

Джерело: H. Koma?ski, Powiat Buczacz, „Na Rubie?y” 1998, № 27, с. 7.

Пужники, ґміна Коропець – село, в якому майже виключно проживало польське населення, що налічувало понад 900 мешканців.

У 1944–1945 роках було вбитих УПА понад 100 осіб. До найбільшої кількості жертв привів напад 13 лютого 1945 року (понад 80 осіб). «За два дні до нападу УПА на Пужники, – читаємо в загальних спогадах мешканців села, – Іоанна Кшесінська, дружина Яна, будучи в родичів у Новосілці, від знайомої українки дізналася, що полякам у Пужниках загрожує небезпека. Вона говорила, що може відбутися щось погане. Ці остереження привели до того, що частина польських родин, побоюючись за життя, виїхали до Бучача».

Джерело: Загальні свідчення мешканців Пужників, [у:] H. Koma?ski, S. Siekierka, Ludob?jstwo..., с. 656.

Скоморохи, ґміна Потік Золотий – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 1400 мешканців.

У 1943 році священик Павло Барановський був арештований українською поліцією і відісланий у гестапо до Станіславова. Поліціант-українець, що його конвоював, випровадив священика з вокзалу в Станіславові, провів його кількома вулицями та відпустив на свободу. Всього лише його остеріг, щоб не повертався до Скоморохів.

17 березня 1944 року під час нападу бандерівців на польські обійстя, серед 14 смертельних жертв опинилися два українці. Микола Феськів був вбитий за те, що виступив на захист поляків. Ядвіга Крочинська згадує: «Цієї ночі було також вбито українця на прізвище Реґо. Його цвяхами прибили до дощок у стодолі в покарання за те, що він критично виразився про вбивства поляків». Авторку свідчення, тоді дитину, під час поховання жертв атаки, врятувала українка Катерина Феськів: «Раптом почалася стрілянина. [...] Феськів прикрила мене полою свого довгого кожуха і сказала мені польською: „Ходи зі мною, бо тут тебе вб’ють”. Ця жінка приховувала мене в своїй хаті до українського Великодня. Потім таємно провела через ліс до римо-католицької садиби священика в Потоці Золотому».

Джерело: ks. S. Bizu?, Historia krzy?em znaczona. Wspomnienia z ?ycia Ko?cio?a katolickiego na Ziemi Lwowskiej 1939–1945, wyd. 2, Lublin 1994, с. 190; J. Kroczy?ska, By?am ?wiadkiem, „Na Rubie?y” 1998, № 27, с. 19–20.

Сороки, ґміна Зубрець – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 1700 мешканців.

Уночі з 24 на 25 березня 1944 року, під час нападу на польські господарства, загинуло близько 30 осіб. Розалія Єзерська втратила тоді чоловіка і 5-річну доньку, сама була поранена. «Нападаючі, думаючи, що я не живу, залишили мене в спокої. Через деякий час я опритомніла і доповзла до сусіда-українця, Дмитра Крижанівського. Я знайшла там притулок. Але на наступний день бандерівці мене відшукали і знов спробували вбити. [...] Убивці, думаючи, що вже не живу, непритомною залишили мене в сусіда-українця. Звідти мене відвезли до сестри мого чоловіка [...]».

Джерело: R. Jezierska, By?am ?wiadkiem, „Na Rubie?y” 1998, № 27, с. 8.

Тростянці, ґміна Устя Зелене – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 1600 мешканців.

У квітні 1944 року від рук УПА загинуло близько 30 поляків, а також три жінки-українки – матері молодих українців, які загинули під час нападів на польські села. Вони публічно називали бандерівців злочинцями, винними у смерті синів, звинувачували бандерівських командирів. Українець Цюренко був вбитий за те, що відмовився вбивати поляків.

У лютому 1944 року бандерівці вбили Івана Гроната, українця, великого приятеля поляків, який багато разів їх остерігав перед нападами та багатьом врятував життя.

Джерело: H. Koma?ski, S. Siekierka, Ludob?jstwo..., с. 175.

Устя Зелене, ґміна Устя Зелене – українсько-єврейсько-польське село, яке налічувало понад 2400 мешканців.

2 лютого 1945 року, в результаті нападу УПА, незважаючи на опір самооборони, загинуло понад 130 поляків. За відмову приймати участь у вбивстві поляків, був убитий українець Славко Голуб. На його грудях повісили картку з написом: «Хто не з нами, той проти нас».

Джерело: H. Koma?ski, S. Siekierka, Ludob?jstwo..., с. 177.

Чехів, ґміна Манастириська – село зі значною перевагою українського населення (нечисленні польські родини), яке налічувало понад 700 мешканців.

На початку липня 1941 року українські націоналісти зробили напад на польські будинки та вбили 14 поляків і 9 українців. Поміж інших загинула, разом з дитиною, українка Пломинська, дружина поляка, бо не захотіла зрадити криївку чоловіка.

Джерело: H. Koma?ski, S. Siekierka, Ludob?jstwo..., с. 149.