КОСІВСЬКИЙ ПОВІТ

Кобаки, ґміна Рожнів – польсько-українське село.

Від березня 1944 року в селі доходило до нападів УПА на поляків. Ванда Яскуловська згадує, як разом з родиною, заради безпеки, приховувалися, ночуючи поза домом. «Погода дуже погіршилася. Не можна було далі спати в полі. Отже, моя мама попросила сусідку, дуже добру українку, Ілону Романюк, щоб прийняла до себе на ніч дітей. Вона не відмовила, прийняла нас. Батьки, натомість, пішли до іншого українця, старого дідуся Михайла Сороханюка. Він їм наказав роздягтися і входити на піч. Сам з дружиною сіли біля вікна і спостерігали. [...] Постукали й крикнули, що це бандерівці і їм негайно треба відкрити. [...] запитали: „А поляків у вас немає?”. Дідусь відповів, що в нього нікого нема. Бандерівці пішли. Моя мама так тряслася зі страху, що не могла вимовити слова. Дивом залишилися живими. [...] Ілона надалі нам не відмовляла у допомозі. Приймала нас часто, всупереч тому, що знала, якщо бандерівці знайдуть в неї польських дітей, то і її разом з нами вб’ють». Восени 1944 року, коли від рук членів УПА гинули мешканці сусідніх сіл Рибне і Новоселиця, родина авторки знову мусила приховуватися – аж до виїзду до Польщі.

Джерело: AW, II/157, Свідчення Ванди Яскуловської, арк. 3–4.

Косів (Гуцульський) – повітове місто, яке налічувало понад 7000 мешканців, до війни в половині населене євреями; українці становили 40 відсотків, а поляки і вірмени – 10 відсотків населення.

За свідченням Яна Ситника, у 1944 році українці Іван Ковалюк і Марійка Ковалюк, Ірина Млинчак, Василь Порчак, Микола Сорохан і Петро Стринадюк, наражаючи на небезпеку власне життя, допомагали полякам, застерігаючи їх і приховуючи від бандерівців.

У квітні 1944 року українка Марія Майданюк попередила матір Єви Островської, щоб та на ніч заховалася, тому що її родині загрожує небезпека з боку УПА. Інша українка, Катерина Павлик, відвела Єву до тітки, поселеної в селі Черганівка.

Леслава Маслянкевич, дівоче Волощук, описує, як під час нападу бандерівців у 1944 році, вона шокована бігала навколо палаючої рідної хати, стаючи легкою жертвою для нападаючих. «Тим часом наша сусідка-українка Стопчицька, мене зауважила, поклала на своєму подвір’ї і накинула на мене картопляне бадилля, яке тут лежало від осені, і сказала: лежи тихо, не кричи, не рухайся». Так вона врятувала життя дитини.

Інженер-лісник Юзеф Волощук у 1944 році керував управлінням лісового господарства Косівського повіту. «Я мешкав з дружиною і донечкою в будинку управління лісового господарства. Попереджений знайомим українцем про планований напад, я зі своєю родиною заховалися в спеціальній, попередньо підготовленій, криївці на єврейському кладовищі».

Мешканець Косівського селища Москалівки, Владислав Гук розповідає про допомогу, яку в період загрози бандерівських нападів у 1944 році надавали полякам українці. «Уночі 29/30 березня ми спали в знайомого каменяра Юрака, українця в Кутах, я з дружиною на сіні в шопі, а син у хаті Юраків. Господиня дала нам їсти на вечерю і на сніданок. Потім бездоріжжям ми повернулися до хати [...].Часто застерігав мене гайовий – українець. Батьки моєї дружини кожної ночі спали у знайомих українців. Мій брат Станіслав мав у хаті сховок під підлогою, але також часто разом з дружиною і двійкою дітей приховувалися в Москалівці у знайомих українців, а кільканадцять разів у Білинської, українки, яка засуджувала бандерівські злочини. Кузинки моєї дружини, Ядвіга Вальтер і Стефанія Станкевич, також ходили з дітьми на ніч до українців [...]. Дружина лікаря Тобічика, вчителька, попереджувала всіх мешканців Пістинської вулиці, завдяки чому ніхто там не загинув. У польських будинках ночували українці, завдяки чому бандерівці їх не спалили. [...] Українець Мирослав Романів приховував двох польок – сестер».

Джерело: J. Sitnik, By?em ?wiadkiem, „Na Rubie?y” 2001, № 54, с. 41; E. Ostrowska, By?am ?wiadkiem, „Na Rubie?y” 1998, № 31, с. 33–34; L. Ma?lankiewicz z d. Wo?oszczuk, By?am ?wiadkiem, „Na Rubie?y” 2001, № 54, с. 38; J. Wo?oszczuk, By?em ?wiadkiem, „Na Rubie?y” 2001, № 54, с. 39; W. Huk, By?em ?wiadkiem, „Na Rubie?y” 1998, № 31, с. 32 i 33.

Кути, ґміна Кути – місто, яке налічувало близько 7000 мешканців; поляки і вірмени становили 40 відсотків, а українські гуцули 20 відсотків населення.

Гелена Лисяк з Рибного описує, як під час втечі від бандерівців у березні 1944 року знайшла притулок у Кутах. «У Кутах нами попіклувався колега вбитого дядька Кульбицького – Дмитро Баб’юк. Він був українцем. У нього була дружина-полька. Обоє були дуже добрими людьми. Ми в них поселилися аж до нашого виїзду на Західні землі».

Єжи Зелінський у своєму свідченні подає, що його родину перед нападом бандерівців остеріг українець Стефан Полек. Завдяки цьому, Зелінські, за винятком бабусі, яку було вбито, змогли втекти в поля і залишитися живими.

Джерело: H. ?ysiak, By?am ?wiadkiem, „Na Rubie?y” 2000, № 48, с. 10; Свідчення Єжи Зелінського від 14.02.2004 (у зборах Ромуальда Нєдзелька).

Рибне, ґміна Старий Косів – село з перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 1300 мешканців.

У березні 1944 року Гелена Лисяк разом з матір’ю та дядьком і його дружиною приховувалися в оборі сусіда: «Сусід-українець, був дуже доброю людиною. Він знав про те, що кожну ніч ми проводимо в його оборі і лише нас дуже просив, щоб, якщо банда нас знайде, ми не говорили, що ми перебуваємо там за його дозволом. Тоді був би вбитий так само, як і ми».

Джерело: H. ?ysiak, By?am ?wiadkiem, „Na Rubie?y” 2000, № 48, с. 10.

Тюдів, ґміна Старі Кути – українське село, проживали тут 1–2 польські родини.

У березні 1944 року боївкою СБ ОУН за сприяння полякам були вбиті Сливинські – греко-католицький священик (українець зі змішаної родини) та його син.

Джерело: H. Koma?ski, Powiat Kos?w Huculski, „Na Rubie?y” 2000, nr 48, s. 15.

Черганівка, ґміна Старий Косів – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 900 мешканців.

У березні 1944 року члени УПА вбили близько 20 поляків. Врятувалися лише Бірута Дзивінська з дочкою Софією Здзеховською, вчителькою. Під час нападу гуцули їх обох сховали і охороняли аж до червня 1944 року, коли вони були евакуйовані в район Снятина.

Джерело: H. Koma?ski, Powiat Kos?w Huculski, „Na Rubie?y” 2000, № 48, с. 9.