РУДЕЦЬКИЙ ПОВІТ

Комарно, ґміна Комарно – містечко, яке налічувало близько 5500 мешканців, до війни в половині населене єврейським населенням; українці становили 30, а поляки 20 відсотків населення.

У липні 1944 року боївка СБ ОУН розстріляла трьох українців – Йосипа Косса, Олександра Шпиця та Владислава Крука – за відмову вступити до УПА і брати участь у вбивствах поляків.

Джерело: H. Koma?ski, Powiat Rudki, „Na Rubie?y” 2000, № 42, с. 24.

Румно, ґміна Комарно – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 2500 мешканців.

У ніч з 2 на 3 червня 1944 року та впродовж декількох наступних днів від рук УПА у цій місцевості загинуло близько 40 осіб.

Родина Тадеуша Патера (на прізвисько «Стець») змогла врятуватися завдяки допомозі сусідки-українки. «Батьки нас прокинули, всю п’ятірку, і з вузликами, поспішно захопленими, відвели до української родини, як я собі нагадую, її звали Шило Катерина, прізвисько Грушка. Втікаючи серед стрілянини через сад, ми бачили, як горіли стайня і стодола. [...] Михайло Побідка (Карабін) забезпечив нашу хату, стежачи її; після повернення з-за Сяну, переховував наші корову й коня (стайня згоріла). Як сусід він був доброзичливим до нашої родини. Ми йому вдячні за цю допомогу».

Станіслав Патер, син Юзефа, згадує: «Мама з Доротою і Тадеушем приховалися в хаті сусідки Нацьки, українки [...] Саме ця вдова, Анастасія Каландяк (яку звали Нацька Дикого), виявилася до кінця чесною, людяною, як запевняла раніше, і відважною, на міру жінки-героїні (після виїзду поляків вона багато витерпіла від своїх сусідів і українських організацій)».

«Коли ця жахлива акція, – пише Юзеф Патер „Марцинко”, – добігла кінця і настав світанок, всією четвіркою ми повернулися додому; в садах, там, де ми мешкали, не палили і не вбивали, бо близькі сусіди не дозволили, наш сусід-українець Іван Паньчишин „Гавришко”, був доброю людиною; він під час акції до свого дому пустив мого батька, бабусю й дядька Войтека, які там сиділи, доки все закінчилося. Були ще інші, які надавали допомогу полякам, серед них дві жінки-українки, які багато разів інформували поляків-сусідів про наміри бандерівців; вони навіть донесли про те, коли вбиватимуть поляків; але коли про це говорилося польським господарям [...], то вони не хотіли вірити, та відповідали: такого – щодо огидного вбивства – не може бути, а до мене: що ти знаєш, ти молодий. Однак пізніше, на жаль, виявилося, що це все було правдою. Цими доброзичливими жінками були дві Анни – Анна Лищишин „Бундзьова” та Анна, дружина „Федька”, її прізвища я не пам’ятаю».

Ян Ґерус (тоді 11-річний) згадує, як восени 1944 року сусід-українець, з яким він пішов до лісу по дрова для опалювання, захистив його від озброєного бандерівця, заявляючи, що Ґерус це його небіж.

У ході атаки бандерівців з 2 на 3 червня врятувався також, тоді 11-річний, Тадеуш Паньчишин. У своїй книжці, присвяченій селу Румно, він пише: «серед української спільноти значна кількість родин не була прихильниками здійснюваного УПА людиновбивства. Незважаючи на заборони і навіть загрози смертної кари за спілкування з поляками, деякі українці, дотримуючись обережності, інформували своїх польських сусідів про прийдешню небезпеку. В результаті цих попереджень, деякі поляки у своїх городах, садах та інших місцях підготували провізорні сховища для укриття своїх родин. Завдяки таким, часто винахідливим, сховищам і криївкам, врятувалося багато родин».

Джерело: Свідчення Тадеуша Патера «Стеця», [у:] ks. T. Pater, Oczyma i sercem. Wie? Rumno w latach 1939–1945, t. 2, Przemy?l 2000, с. 85; Свідчення Станіслава Патера, там само, с. 117; Свідчення Юзефа Патера, там само, с. 80; Свідчення Яна Ґеруса, там само, с. 183–184; T. Pa?czyszyn, Rumno: pomnik pami?ci 1944–1945, Przemy?l 1998, с. 103; див. також: M. Pabis, Zgin?li, bo byli Polakami. 60. rocznica ukrai?skiego ludob?jstwa w Rumnie, „Nasz Dziennik”, 16 III 2004.