КОПИЧИНЕЦЬКИЙ ПОВІТ

Зелене, ґміна Майдан – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 500 мешканців.

На початку 1944 року бандерівці застрелили українця, Миколу Музику, який відмовився брати участь у вбивстві поляків.

Джерело: H. Koma?ski, F. Iskra, Powiat Kopyczy?ce, ч. 3, „Na Rubie?y” 1997, № 23, с. 30.

Клювинці, ґміна Хоростків – село з перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 2000 мешканців.

За свідченням Тадеуша П’ясковського, поодинокі напади бандерівців на мешканців села відбувалися вже в 1942 році. «З серпня 1944 року в хатах ми вже не спали – по підвалах, стайнях, горищах, де тільки було можна. [...] У Святвечір 24 грудня 1944 року, українка, у великій таємниці, остерегла пані Лупковську, нашу сусідку, що сьогодні ходитимуть з козою іроди. Блискавкою все село було повідомлене. Всі покинули свої хати, ховаючись, як завжди. Ми сховалися в бабусі Бурської [...] Близько 23.00 години ми почули рух та тихе кликання бандерівців, які обшукували кожний кут [...] дверей до сіней, за якими все приміщення було забите людьми, не розбили. [...] усе село перетрясли, заглядали в кожну мишачу діру, але нікого не знайшли». Наступного дня всі мешканці, які приховувалися, втекли до ближнього містечка, Хоросткова.

Джерело: AW, II/2212/p, Свідчення Тадеуша П’ясковського, арк. 1–2.

Коцюбинці, ґміна Коцюбинці – село з перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 2700 мешканців.

У лютому 1945 року українці Петро Бала та Михайло Юрків були вбиті бандерівцями за відмову брати участь у вбивстві поляків і за публічне осудження злочинів УПА.

Джерело: Cz. Blicharski, „Petruniu ne ubywaj mene!”..., с. 110.

Майдан, ґміна Копичинці – село зі значною перевагою польського населення над українським (головне змішані родини), яке налічувало близько 1000 мешканців.

У березні 1944 та січні 1945 років, в результаті нападів бандерівців, загинуло разом понад 150 поляків. З другої атаки пережила, між іншим, Станіслава Живіна. «Цієї трагічної ночі 26 січня 1945 року мені було 23 роки. Я пішла ночувати до хати знайомого сусіда-українця на прізвище Леон Зюлковський, із впевненістю, що це мені гарантує безпечну ніч. [...] Господар лежав у ліжку, був важко хворий, в нього були паралізовані ноги. [...] Незабаром ми почули гвинтівкові постріли, крики й зойки вбиваних людей. [...] Я розуміла, що втеча з цього дому означає смерть. Не було куди тікати. Я боялася того, що якщо бандерівці прийдуть до хати, домочадці можуть мене видати. Я розраховувала на те, що в хаті українця вони мене не шукатимуть. Повна неспокою і страху, я сховалася в ніші під піччю, закриваючи отвір периною. Більш менш у цьому часі господиня вибігла на подвір’я і я почула, як вона кричала, що є українкою, і щоб її хати не підпалювали. У певний момент до хати зайшли бандерівці і підійшли до ліжка господаря, питаючи, чи ще хтось є в хаті. Той відповів, що він сам. Після хвилин почулися стріли – це бандерівці застрелили хворого господаря. [...] Я вискочила через вікно [...] Побігла в напрямку своєї хати».

Джерело: S. ?ywina, By?am ?wiadkiem, „Na Rubie?y” 1997, № 21, с. 38.

Новий Нижбірок, ґміна Копичинці – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 1600 мешканців.

Українця Кузьму, 45 років, застрелив його власний син, бандерівець, за засуджування ним злочинів УПА.

Джерело: H. Koma?ski, F. Iskra, Powiat Kopyczy?ce, ч. 3, „Na Rubie?y” 1997, № 23, с. 24.

Чабарівка, ґміна Гусятин – польсько-українське село, яке налічувало 4200 мешканців.

2 лютого 1944 року вояками УПА був убитий українець Василь Боднар за те, що дзвонив у церкві на тривогу, коли до села наближалися члени УПА.

Джерело: H. Koma?ski, F. Iskra, Powiat Kopyczy?ce, ч. 3, „Na Rubie?y” 1997, № 23, с. 32.