НАЗУСТРІЧ СМЕРТІ
НАЗУСТРІЧ СМЕРТІ
Фронт уже наближався до району, де діяв загін Морського. Обстановка ускладнювалась, почастішали диверсії, гарячі сутички з гітлерівцями, а Центр давав усе нові й нові завдання.
«Командуванню Радянської Армії потрібна всебічна інформація про розташування гітлерівських військ, їх кількість, технічне озброєння та про оборонні укріплення в районах можливих боїв — Банської Бистриці, Комарна, Братіслави… Одночасно посильте диверсійну діяльність на залізницях та шосейних шляхах. Використовуйте всі засоби для затримання і знесилення ворожих військ, що перекидаються на фронт».
Відповідно до обстановки за кожною групою була закріплена певна ділянка роботи. При цьому командир враховував досвід, здібності й можливості груп та їхніх керівників.
Як тільки згустились сутінки й затопили гірські долини, з Козиного Хребта, де розташовувався табір загону, в різні напрямки потягнулись вервечки людей. Їхні постаті майже зливались Із сніговою білішою, і тільки де-не-де поверх маскувальних халатів брудними плямами сіріли мішки з вибухівкою.
У групі Федора Володченка було четверо. Двоє тутешніх словаків — Позеф Ямришко та Фраішішск Ми-ханліна — добре знали місцевість, де намічалась операція, мали там надійні зв’язки. Третій — Володимир Свита — володів німецькою новою. А четвертим був сам командир, колишній залізничник, майстерний підривник. Їм доручалось особливо відповідальне й дуже небезпечне завдання — перекрити важливу ділянку залізниці між гірськім тунелем та залізничним мостом. Усі підступи до мосту та входів тунелю гітлерівці замінували, тому вважали їх неприступними.
І ось «представник» банськобистрицької жандармерії пан Марко (Володченко) в цивільному одязі, з великим чорним портфелем у супроводі двох жандармів і перекладача пізнього вечора прибув у село Ульмамка, розташоване поблизу залізниці. Особа кожного з них і мета появи підтверджувались відповідними документами. Приїжджі непомітно зайшли до будинку колійного майстра Спишека і там зупинилися.
Вранці, як тільки перші промені заіскрились на білому сніговому килимі, а німецька охорона, дрімаючи, ще відігрівалася після морозної ночі в теплих хатах, Спишек уже показував Михайліні, де і як можна пройти до залізниці через мінне поле. Колійний майстер твердив, що ця таємниця відома лише кільком певним людям. Той, хто цього не знає, злетить шматками в повітря…
— Так, місце цілком надійне. Підемо доповімо панові Марку, хай нас довго тут не тримає, — запропонує вав Михайліна.
Протягом дня Володченко та його помічники «прицілювались» до завдання. Вони були задоволені успішною розвідкою замінованої ділянки і повернулися на ночівлю до Спишека.
За вечерею господар добряче хильнув, намагався довести свою вірність жандармерії та відданість обов’язкам її інформатора. Сп’янівши, він розповідав:
— Нині о другій годині ночі через нашу станцію пройде на Ружомберок ешелон з боєприпасами. З Бан-ської Бистриці попередили, щоб простежили й дали вантажеві зелену дорогу…
Ця звістка схвилювала гостей. Та Спишек навіть не здогадувався, чого це пан арко, подякувавши за гостинність, заспішив відпочивати.
Володченко і ного помічники залишили п’яного господаря і пішли з дому обміркувати план операції. А ще через якийсь час вони зачаїлись у схованці, Володченко, присвітивши ліхтариком, глянув на голяввнк, прошепотів:
— Нам пора, друзі
Всі четверо залишили свій притулок. Ішли мовчки — попереду Міхайліна з командиром, за ними — Свита з толовою міною в портфелі, а далі — Ямришко. «Тільки б втрапити на вільний од мін прохід», — не виходило з голови Михайліни.
— Ось тут, — зупинився він.
— Рушаймо, але будьте обережні, — застеріг Володченко.
Троє сміливців лягли на землю і по-пластунському поповзли косогором угору, торкаючись руками до країв вузької смужки, поряд з якою причаїлась смерть.
Невеличка, у два десятки метрів відстань, здалася надзвичайно довгою. Та ось кінець коридора. Михайліна залишився на місці, щоб не загубити стежку, а Володченко й Свита полізли до колії. Діяли вони швидко, спокійно і впевнено. Минуло кілька хвилин, і міна лягла під рейки…
Ще за кільканадцять хвилин розвідники сиділи в безпечній криївці й прислухались, як десь далеко в нічній тиші гучно чмихає паровоз. Поїзд наближався до місця, де на нього чекала страшна сила, прихована під рейками…
І раптом пролунав оглушливий вибух. За ним другий та ще кілька струснули повітря. То розсаджувало вагони з боєприпасами… Скрегіт металу, тріск дерева злилися в пекельний гуркіт. Його множила гірська лу^ на. А в серцях тих, хто ризикував життям, сміливо і мужньо йшов назустріч смерті, бурхала радість.
Згодом Володченко доповів:
— Група завдання виконала. Знищено паровоз і дванадцять вагонів з боєприпасами. Вхід до тунелю завалений.