РЕЙС НА СХІД

РЕЙС НА СХІД

Комендант невеликої польської станції Бжег зачинився в кабінеті. Світла кімната, до якої звик за півтора роки роботи, тепер здавалась йому незатишною й тісною. Він не помічав, що портрет Гітлера на стіні перекосився, а в широкому венеціанському вікні бракувало шибок. Взагалі, комендант чекав того, що сталось. Але не сподівався, що прийде воно так зненацька. Фронт ще досить далеко, і раптом… диверсія!

На пероні — метушня. Прямо перед вікнами темніють вагони. Поїзд, котрий ішов на схід, затримувався на станції уже більш як десять годин. Такого тут ще не траплялося.

До кабінету постукали. Знову лаятимуть. Комендант зморщився — перерва ж! У двері загримали. Хай вам грець! Відсунув крісло, рішуче відчинив замок. На порозі стояла молода вродлива жінка.

— Пробачте, що потурбувала, — мовила по-німецькому з помітним акцентом.

Незнайомка виглядала втомлено; була вдягнена зі смаком — у строгу темну сукню й габардиновий плащ сталевого кольору. Комендант зміряв гостю гострим поглядом. Та, не чекаючи запрошення, переступила поріг, мовчки підійшла до стіни, й поправила перекошений портрет Гітлера.

— Даруйте, не помітив… — тихо зронив господар кабінету. — Це його так од вибуху…

Він зам’явся, застебнув комірець і зупинився біля столу. Поведінка таких, підкреслено ввічливих і впевнених у собі персон, завжди викликає почуття неспокою. Так заходили до кабінету співробітники різних таємних служб. Від них уже були прикрощі. Але акцент?..

— Чим можу бути корисний?

Жінка розкрили жовту шкіряну сумочку. Погляд коменданта впав на крупні купюри рейхсмарок. Відвідувачка дістала складений вчетверо цупкий аркуш паперу, розгорнула його.

Там значилось: «Представникам військових властей пропонується надавати всіляку допомогу власникові документа…» Підпис і печатка не викликали сумніву.

— Сьогодні я мушу звідси виїхати до Кракова, — сказала жінка. — Клята поїздка! За дві доби шість пересадок…

— Але ж колія… міст… — розвів руками комендант.

— Я вже з’ясовувала. Ремонт закінчать через дві—три години. Обставини вимагають залізного порядку, пане комендант.

Той ствердно закивав головою, підійшов до столика, зв’язався по телефону з диспетчером. Одержавши підтвердження на слова жінки, запросив худорлявого унтер-офіцера в пожмаканій вермахтівській формі.

Німець сонними очима втупився в жінку. Дізнавшись, нарешті, чого від нього хочуть, узяв посвідчення й пішов на пункт військової жандармерії. Хвилин через десять він повернувся в супроводі вайлуватого патруля з нагрудним металевим знаком підковоподібної форми. Незабаром той вийшов.

— Вам пощастило, фрау, — мовив унтер-офіцер. — Згідно з розпорядженням гауптмана відправимо вас на Краків негайно, в офіцерському вагоні.

— Щиро вдячна вам і вашому гауптману, — посміхнулась пасажирка.

Виходячи з кабінету, вона зиркнула на портрет фюрера, і комендантове обличчя вкрилося холодним потом.

Як тільки кроки віддалилися, він визирнув у вікно. Пероном пробіг черговий по станції. Жінка в супроводі унтер-офіцера сіла в класний зелений вагон у кінці поїзда. Пролунав гудок, ешелон повільно рушив.

…В одному з нею купе розмістились двоє літніх офіцерів-зенітників. Спробували зав’язати розмову, але супутниця не підтримала її. Сиділа біля вікна стомлена, задумана. Вагон хитало і в такт ритмічно погойдувало пасажирів.

Зенітники заходились грати в карти. Програвали по черзі: то лисий гауптман, то обер-лейтенант. Балачки точилися навколо воєнних подій і домашнього затишку, за яким, видно, скучили ці бувалі у бувальцях німецькі вояки.

Поїзд їхав повільно, немов шукав у дощовій пітьмі зручну стежку.

— Не скоро, мабуть, ця черепаха доповзе до Кракова, — ні до кого не звертаючись, сказала жінка.

— Так, так, — підтримав обер-лейтенант, тасуючи колоду. — Зате менше риску… Ви не бажаєте? — вказав очима на карти.

Пасажирка заперечно похитала головою. Обер-лейтенант почав здавати. Раз, удруге зіграли у брідж. Поїзд ще більше сповільнив хід. Жінка не приховувала досади.

— Заспокойтесь, фрау. Недарма кажуть: поволі їдеш — далі будеш, — це, чи щось схоже на приказку, сердито кинув гауптман.

Німці — один і другий — одразу ж поплатилися за свою відвертість.

— Видно, ви люди зі страху, — обурилась супутнє ця. — Це не личить офіцерам рейху.

— Що ви маєте на увазі? — насторожився гауптман.

— Я маю на увазі ваші настрої…

— Гм… Настрої?

Лисий зенітник ображено засопів, його напарник зітхнув, відкинув набік карти, підвівся.

— Чи відомо фрау, чому цей поїзд простояв на станції півдоби? Ви надмірна оптимістка, та ваш оптимізм не виправданий. Так, так, на нашому шляху висадили в повітря міст, невеликий, але дуже важливий. Це зробив не загін, не десяток бандитів підривав, а один диверсант з татуїровкою на руці: ім’я «Marta» і якір. Його вбили: патруль знищив росіянина-більшовика неподалік місця диверсії, за насипом.

— Чому ви вважаєте, що то був росіянин, а не хтось з місцевих?

— Вранці фуражири брали на луках сіно і в копиці знайшли парашут. Не англійський, не американський, а радянський.

— Давайте краще подрімаємо, — запропонував гауптман і додав примирливо: — Страх і справді поганий союзник. Нам потрібні спокій і відпочинок. Вранці прибудемо до Кракова, а там — чим далі на схід, тим небезпечніше… Війна ж…

— Війна однаково зобов’язує до дії як чоловіків, так і жінок, — озвалась супутниця. — Ми теж боремось проти дорога.

Обер-лейтенант не став більше сперечатися. Іронічно-зневажлива посмішка зникла з його обличчя. Він зібрав і заховав до кишені карти, відкинувся на спинку сидіння й заплющив очі. Гауптман довго шукав сірники. Нарешті, знайшов їх, прикурив сигарету і вийшов у тамбур.

Жінка пильно глянула на офіцера, що задрімав на сидінні, потім перевела погляд на свій плащ, котрий висів поряд із зелено-сірими шинелями. В ньому були зашиті таємні розвідувальні відомості з Берлінського тайника «Сокола». Згідно з наказом Центру розвідниця поспішала до Кракова, щоб відзвітувати про поїздку в Берлін і одержати нове завдання.

Несподівано поїзд загальмував і зупинився.

— Що могло статися? — вбіг до купе лисий гауптман. — Невже знову диверсія?

— Семафор, — пояснив залізничник, який проходив вагоном. — Червоний сигнал семафора.

Заскрипіли колеса, захитався вагон. Поїзд рушив далі на схід.

Насувалася ніч. В купе спалахнула лампочка. Офіцер зашторив вікно. Пасажири лаштувалися спати.

Поїзд важко гупав у ніч.