У ПОШУКАХ КРЕМЕНЯ

У ПОШУКАХ КРЕМЕНЯ

Особливих причин веселитись у гітлерівців не було. Та за традицією у вільний від служби час співробітники «Зондерштабу-Р» та інших таємних відомств збавляли годину — другу за кухлем баварського пива в прокуреній «бірштубе», де можна було в невимушеній обстановці обмінятись враженнями про події на фронтах. Для Шлезінгера такі зустрічі стали чудовою нагодою для ближчого знайомства з «колегами».

Заходила мова й про Словаччину, де вже не раз доводилось бувати з особливими завданнями співробітникам другого відділу. Політична ситуація там дедалі ускладнювалась. Це примушувало абвер, СД та інші розвідувальні органи рейху тримати на гарячому місці численні штати розвідників, контррозвідників, таємної та звичайної поліції. З усього було видно: «східний район» от-от стане ареною важливих подій. Це підтверджувалось також інформацією, яка таємними каналами надходила із Словаччини до управління штандартенфюрера СС Пайчера.

Ознайомившись з новими донесеннями з головного міста[5] так званої Словацької держави, шеф управління і «Зондерштабу-Р» викликав до себе Шлезінгера.

— Ось що, Раулю, — сказав штандартенфюрер, — готуй чемодани. Є дозвіл на твою поїздку до Словаччини. Гадаю, проти цього заперечувати не станеш. Перед тобою відкриваються неабиякі можливості…

— Я солдат фюрера, — виструнчився обер-лейтенант, — і готовий виконати будь-який наказ!

— Це добре, — схвально кивнув головою шеф. — Але не забувай: ти не лише солдат фюрера, а й розвідник. Крім основної роботи по лінії «Зондерштабу-Р», виконуватимеш і мої особисті доручення. В чому вони полягають — поговоримо перед від’їздом. А тепер займемося іншими питаннями. Я доручив тобі підібрати й підготувати агента для засилки в Харків. Що можеш доповісти з цього приводу?

— Намітив об’єкт для вербування, та з цим полоненим треба ще попрацювати. Хочу переселити його з карлхорстського табору в інше місце.

— Гаразд, я зв’яжуся з комендантом табору, і він видасть тобі кілька в’язнів. Але ж дивись, людина ця має бути такою, з якої можна було б зробити хорошого розвідника. Даю на підготовку додатковий час. Через два тижні доручення має бути виконане. Зрозумів?

— Так, гер штандартенфюрер!

Розмова з шефом зміцнила намір Шлезінгера негайно зустрітися з матросом. Про нього пам’ять зберегла враження як про порядну людину, патріота, хоча дотепер не міг згадати, де й коли вони зустрічались. Однак розвідник сподівався: потрапивши на Батьківщину в ролі фашистського агента, матрос напевне з’явиться з повинною і чесно розповість про все органам державної безпеки.

Перед відправкою в радянський тил одержить інформацію, з якої в Центрі здогадаються, від чийого імені він діє. Одним словом, матрос, сам того не знаючи, допоможе йому. Якщо розрахунок справдиться, то новий зв’язковий шукатиме «Сокола» уже в Словаччині.

Наступного ранку обер-лейтенант поїхав до карлхорстського табору.

Погода знову зіпсувалася. З неба сіялась дрібна мжичка, землю встеляв туман. На сторожових вишках ледь бовваніли постаті вартових. Охоронники в чорних клейончатих плащах ліниво походжали з вівчарками вздовж огорожі з колючого дроту.

Коли у двір вивели військовополонених для ранкової перевірки, наглядачі попідтягували поводки вівчарок. Пролунала команда «Шикуйсь!» і з невеликого цегляного будинку вийшли двоє: начальник табору майор Зеем, якого за злість і підступність тут охрестили «змієм», і якийсь молодий обер-лейтенант. Вони мовчки стали обходити ряди бранців. Невдовзі гість зупинився біля русявого, худого полоненого в потертому флотському бушлаті. Той раптом зблід. «Здається не він, хоч і схожий, — міркував обер-лейтенант. — Треба перевірити».

— Guten tag! — привітався Шлезінгер по-німецькому й торкнув полоненого рукою за плече.

Цей жест мав особливе значення — коли до в’язня звертався хтось із службових осіб, охорона негайно його відокремлювала. Серед бранців не було більше схожих на того матроса, однак, маскуючи свій намір, обер-лейтенант ще двічі вітався та клав руку на плечі полонених.

Перед від’їздом Шлезінгер довго сидів у кабінеті начальника концтабору. Той частував гостя французьким коньяком, але тримався насторожено. Кортіло запитати, навіщо знадобились обер-лейтенантові полонені, та не наважувався. Лише натякнув:

— Гадаєте, щойно підібрані росіяни підійдуть вам?

На обличчі Шлезінгера майнула іронічна посмішка.

Навіть самому собі він не зміг би дати відповідь на це питання. Був певен в одному: того, кого шукав, у таборі, на жаль, не знайшов.

Зеєм примружився й повів мову далі:

— Раджу вам бути обережним. Я давно працюю в таборах, і добре вивчив психологію більшовиків. Це люди фанатичної віри в свої ідеали… До речі, в камері-нулівці другу добу перебуває один справжній фанатик — чорноморський матрос. У нього в кишені знайшли вирізаний з якоїсь газети портрет Леніна розлінований олівцем на квадратики — видно збирався перемалювати. Єфрейтор забрав той портрет. І що ви думаєте? Матрос кинувся на охоронника з кулаками! Ми, звичайно, могли б його розстріляти, але цікаво дізнатися, хто передав йому вирізку з газети. Про цього типа я повідомив у гестапо. Сподіваюся, там він заговорить.

— Кажете, матрос? — пожвавішав обер-лейтенант. — Покажіть мені цього фанатика.

Коли полоненого завели до кабінету, Шлезінгер від радості мало не схопив його в обійми. Це був той матрос, на якого він покладав надії.

— Ну, Крифорученко, — есесівець скалічив звук «в», вимовляючи українське прізвище, — признавайся, хто дав тобі портрет?

«Криворученко… Криворученко… Криворученко Олександр», — раптом згадав розвідник секретаря комсомольського осередку гальмового цеху Харківського паровозного заводу, де колись разом працювали.

Полонений стояв мовчки, і лише тугі жовна ворушились на худому обличчі.

Тоді обер-лейтенант задав в’язню кілька запитань, але той навіть не глянув у його сторону.

Поведінка матроса вивела з рівноваги есесівця. Він вийняв з шухляди кастет і наблизився до бранця.

— Стривайте, — зупинив його Шлезінгер. — Цим мовчуном займеться наше управління. Хай відправлять його в машину до відібраних полонених.

— Але ж… — запнувся Зеєм. — Я повідомив гестапо.

— Як представник управління «Зондерштабу-Р» вимагаю передати цього матроса в наше розпорядження. Потрібні додаткові вказівки? Ви їх одержите! А зараз даю вам розписку…