ПЕРША ЗВІСТКА
ПЕРША ЗВІСТКА
В Народному комісаріаті державної безпеки УРСР з нетерпінням чекали повідомлення Морського з ворожого тилу.
Відповідальний черговий по зв’язку Павиліченко одержав наказ: особисто встановити зв’язок з «кореспондентом 1043» й негайно доповісти, як тільки той з’явиться в ефірі.
Старший лейтенант зайшов у кімнату, де розміщались радисти. Жаринками світилися вогники передавав чів, гули трансформатори, пахло розігрітим лаком. Одягнув навушники. В ефірі щебетали морзянки. Десь у тривожній далині вистукували на ключах радисти, відомі лише з кодів чи умовних позивних. Знав одне: нелегко, ой нелегко доводиться їм на чужині, де щомиті чатує смерть!
Увійшов начальник шифрувальної служби. Жодних новин. Засмутився й цей, як називали його, всесильний маг, що вмів, здавалось, безсистемні стовбчики цифр швидко перетворювати в чіткі конкретні повідомлення.
Спливав час, а кореспондент мовчав.
В ту пізню вересневу ніч розвідники групи Морського, розкидані вітром по гірському лісі після десантування, ще тільки збиралися в умовленому місці. Вранці до них підійшов майор Радянської Армії в супроводі людей, озброєних автоматами.
— Пароль? — запитав він.
— «Славутич», — відповів високий на зріст, стрункий чоловік з орлиним носом і глибоким шрамом на правій щоці.
Прикмети старшого й пароль були відомі майорові з радіограми Українського штабу партизанського руху. Проте уточнив:
— Хто командир групи?
— Я, — мовив той же десантник. — А ви хто такі?
— Командир партизанського загону майор Величко. Це мої люди, — вказав на партизанів і зажадав од Морч ського: — Пред’явіть документи!
Той неквапливо розстебнув комбінезон, кітель, потім фінкою відпоров підшивку, дістав клаптик білого шовку й подав його майорові.
«Посвідчення
Пред’явник цього підполковник Морський Михайло Петрович є начальником чекістсько-диверсійної групи. Прохання до всіх командирів партизанських з’єднань і загонів та частин Червоної Армії надавати тов. Морському всіляку допомогу у виконанні покладених на нього завдань».
— З щасливим прибуттям, дорогі співвітчизники! — посміхнувся Величко.
Лише після цього очікувані гості в супроводі бійців рушили на базу керованого Величком партизанського загону.
…Генерал приїхав на роботу раніше, ніж звичайно. Запитав про групу Морського й посмутнів: звісток ще не було. Підійшов до стіни, розсунув білу штору, яка закривала карту, відшукав район висадки, задумався: «Чому мовчить Морський? У нього ж дві рації!»
Генерал відчинив вікно, увімкнув приймача. Кабінет сповнила музика з опери Берджиха Сметани «Продана наречена». Потім передавали для дітей казки Пушкіна.
Годинник відлічував хвилини. Місто вже прокинулось і гомоніло за вікном, коли з’явився полковник Сидоров і доповів:
— Радіограма від «кореспондента 1043»!..
Генерал узяв простягнутий аркуш паперу, прочитав уголос текст:
— «Приземлились в районі Святого Мартіна. Починаємо виконувати завдання…»
Знову наблизився до карти й очі сяйнули радістю.