«КАЗКИ ВІДЕНСЬКОГО ЛІСУ»

«КАЗКИ ВІДЕНСЬКОГО ЛІСУ»

Як завжди, того вечора на естраді маленького затишного ресторана в Банській Бистриці грав оркестр. З тацями в руках заклопотано снували офіціанти.

За столиком у кутку сидів підполковник словацької армії з красивим бородатим обличчям. VТут його знали як завсідника. Щедро роздавав офіціантам чайові, і ті завжди намагалися догодити йому.

З облюбованого місця підполковникові було добре видно увесь зал, кожного, хто входив до ресторану чи виходив з нього.

Як тільки він сів, підбіг офіціант в блакитному під-’ жаку з срібними погончиками.

— Принесіть токаю, — зажадав офіцер.

За кілька хвилин на сніжнобілій скатертині уже стояла затуманена росою пляшка вина й легка закуска. Підполковник повільно смакував янтарний токай. Тим часом не зводив погляду з дверей.

Невдовзі увійшла молода, вродлива жінка в супроводі літнього чоловіка з сивиною на скронях. То був відповідальний працівник банськобистрицького магістрату. Вони сіли неподалік і замовили вечерю.

Офіцер покликав офіціанта.

— За мій рахунок замовте оркестру «Казки Віденського лісу» й одразу ж «Аргентинське танго».

— Слухаю, вклонився офіціант.

Через кілька хвилин зал сповнили ніжні звуки вальсу Штрауса. То був умовний сигнал для зустрічі радянських розвідників Григор’ева і Зіни, яка нещодавно прибула в Банську Бистрицю, Жінка поволі підвела голову, її очі когось шукали серед присутніх.

Підполковник уважно стежив за жінкою. Він вийшов з-за столика лише тоді, коли скрипка повела мелодію танго. Наблизився до чарівної незнайомки і запросив її до танцю.

Зустріч була діловою. Обмінявшись паролями, розвідники домовились, як Зіна здійснюватиме зв’язок з «Соколом» у Братіславі, з одного боку, і з Григор’євим та Морським — з другого. В разі відсутності комісара, контакт із зв’язковою мав підтримувати командир.

Оркестр замовк. Офіцер провів жінку до столика, подякував. На замовлення групи угорських офіцерів у залі загримів веселий «Чардаш». Григор’єв розрахувався з офіціантом і, не допивши токаю, вийшов.

Уже в гардеробі він знову побачив Зіну. Пальто по-давав їй той же чоловік, з яким вона прийшла до ресторану. Вираз її обличчя, великі карі очі не раз спливатимуть в пам’яті комісара.

…Минали дні, тривожні, неспокійні, Григор’єв не лише виконував завдання розвідцентру, а й брав участь у підготовці бойових операцій, диверсій. Здобуті відомості у вигляді радіохвиль летіли через гори й долини, через вогненну лінію фронту туди, де їх приймали і розшифровували…

Група Морського зростала, боролась, діяла.