АГЕНТ «ТРИСТА ШІСТЬ»

АГЕНТ «ТРИСТА ШІСТЬ»

В кабінеті згустились вечірні сутінки. На круглому старовинному столі в бронзовому канделябрі горіли чотири свічки, потріскуючи гнотиками. Густий жовтий віск стікав на бронзу. Тепер обстановка не була схожою на офіційну, що, на думку міністра, мало сприяти майбутній розмові.

Мах не курив — з дитинства звик до солодкого. Взяв з дерев’яного човника цукерку й почав жувати. Шоколад розтанув, як грудочка снігу.

До кабінету ввійшов представник відділу «абвер-2» з Берліна обер-лейтенант Шлезінгер. Коли він переступив поріг, полковник саме наказував по телефону:

— Приведіть до мене «триста шостого».

Мах повісив трубку і, привітавшись із Шлезінгером, сказав:

— Вам, обер-лейтенант, буде цікаво познайомитись з одним нашим агентом, дуже спритним типом, що видає себе за родича Петлюри.

Хвилин за десять з’явився той, кого чекав господар кабінету.

— Сідайте, — кивнув Мах на м’яке крісло.

Він пройшовся кімнатою. На стіні з візерунчастими шпалерами мелькнула химерна тінь, полум’я свічок хитнулося.

— Ви скінчили спецшколу, пройшли практику в таборі військовополонених, — звернувся полковник до агента. — Крім того, набули досвіду таємної боротьби з більшовиками на Україні…

Агент засовався в кріслі, підвівся.

— Сидіть, сидіть, — зупинив його Мах. — Тепер для вас є делікатне завдання.

Полковник пильно глянув на шпигуна. Цей тип уже не раз сидів перед ним. Видно, Мах не дуже довіряв агентові, тому намагався діяти, як кажуть, кнутом і пряником. Пригрозивши карою в разі провалу наміченого плану, він дістав з шафи пляшку коньяка й маленькі чарочки на срібній таці.

— Надворі негода, холоднеча, — пояснив. — Не завадить перед дорогою розігріти кров.

Налив чарку собі, Шлезінгеру й агентові «триста шість».

— Пийте, — запропонував тоном наказу.

Випили мовчки, заїли цукерками. Перехилили ще по одній.

«Дивна прикмета в цього суб’єкта, — міркував Шлезінгер. — Їсть чи розмовляє, а вуха ворушаться, як у віслюка».

— Зважте, — продовжував Мах, поглядаючи на петлюрівця, — якщо успішно виконаєте доручення, на ваше ім’я буде відкрито рахунок в Дрезденському банку. А тепер поговоримо про діло… Гер обер-лейтенант, увімкніть, будь ласка, світло.

Шлезінгер підійшов до дверей і натиснув кнопку біля шовкової портьєри. Високо під стелею спалахнула люстра. Кімната вмить наче побільшала, вогники свічок зблякли. Шлезінгер погасив їх.

Мах добув з кишені довгастий шкіряний футлярчик, дістав з нього низку ключів і відімкнув шухляду письмового столу. Вийняв звідти невелику коробочку.

— Вас учили користуватися спеціальною фотоапаратурою?

Агент ствердно кивнув головою. Мах підняв кришку.

— Тут — дві камери. Їх, як ви знаєте, легко ховати в одязі. В касетах надчутлива плівка. Ви мусите будь-що пробратись у загін Морського й особисто зустрітися з ним. Що належить робити — поясню…

Шпигун сприйняв завдання спокійно. Тільки чарка лишилась недопитою.