ТАЄМНИЦЯ МАХА

We use cookies. Read the Privacy and Cookie Policy

ТАЄМНИЦЯ МАХА

— Ви знаєте цю людину? — полковник кинув на стіл фотографію.

Жінка глянула, від несподіванки зблідла й заплющила очі.

— О, навіщо так? — полковник відкоркував пляшку мінеральної води, налив у склянку. — Заспокойтесь. Лийте. Це — «віші», з французьких джерел. Чудовий напій.

Жінка ковтнула холодної води, що вигравала срібними пухирчиками газу.

— Ви така молода, вродлива, а… нерви! — похитав головою.

Вона сиділа змучена, приголомшена, в сірих очах застигли страх і чекання.

— Я вас розумію, такі потрясіння завдають шкоди. Але здоров’я можна підремонтувати. — Він примружив очі, блиснув золотим зубом. — Головне, що ви впізнали. Він?

— Він, — ще більше хвилюючись, прошепотіла жінка.

Чи могла вона забути того, кого так палко кохала, хто став її чоловіком? Не встигли налюбуватись, напеститись, коли через місяць почалася війна.

Лейтенант Червоної Армії Нечипорук, молодий, здоровий, завжди спокійний і розважливий, збирався на фронт, як на військовий парад. Випрасував командирську форму, підшив білий комірець до гімнастерки. Прощаючись з рідними, запевняв, що швидко повернеться додому. Та невдовзі прийшла листівка з військкомату: «Пропав безвісти». А далі — чорна й страшна окупація. В теплушці її вивезли до Німеччини в Деггендорф, похмуре задимлене місто. Працювала хатньою робітницею в паралізованого старого домовласника. Двоє синів його воювали на Східному фронті. Коли від них довго не було звісток, господиня лютувала і зганяла свою злість на служниці.

Той осоружний будинок стояв неподалік залізничного вокзалу. Ніхто не бачив, як уночі молода полонянка зірвала зі своєї сукні нашивку «Ост», забралась на платформу, вантажену сірими паперовими мішками, й залізла під цупкий брезент. Поїзд рушив. Досвіта він прибув до Братіслави. І тут утікачку спіймали. Допитували: хто вона, звідки, хто чоловік. Якийсь час тримали у в’язниці. А сьогодні привели сюди, до фашистського полковника.

Мах ще раз показав жінці фотографію: змучене обличчя, замість чепурної командирської гімнастерки — смугаста роба арештанта.

— Отже, ваш чоловік живий. Ми знайшли його в концтаборі. За дезертирство ви теж заслуговуєте суворої кари, але, справді, мені було б прикро дізнатись, що така молода пара загинула. — Фашист зітхнув. — Цікавитесь чому! Скажу про це пізніше. Я хочу вам зберегти життя. Лейтенант Нечипорук вийде на волю цілий і здоровий. І вас ніхто не посміє зачепити. Однак ви маєте зробити невелику послугу.

Полковник не квапився. Він поволі підвівся з-за столу, підійшов до радіоприймача, клацнув клавішею. Золотими рисочками засвітилися на шкалі назви міст. Довго шукав потрібну хвилю. Червона смужка, що бігла по склу, нарешті зупинилась. Кімнату сповнили звуки вальса.

— Відень, — усміхнувся Мах. — Відень танцює. Музика — життя юності, і шкода, коли молодість так передчасно гасне… Отже, майбутнє ваше і вашого чоловіка у ваших-таки руках. Маленька послуга — і щастя, воля повернуться до вас.

Приглушивши звук приймача, полковник підійшов до сейфа і дістав звідти металеву коробочку. Виважив її на долоні й обережно відкрив. У м’якому клубочку вати лежала тоненька скляна трубочка.

— В цій ампулі — смерть, — примружив очі Мах. — Смерть, яка може й повинна врятувати двох: вас і вашого чоловіка.

…Жінка довго відмовлялась, вагалася. Та невдовзі досвідчений провокатор зламав її волю: полонянка дала згоду виконати завдання поліції безпеки.

Через тиждень Шаньо Мах похвалявся своїм успіхом представникові «Зондерштабу-Р» Шлезінгеру.

— Незабаром ви зможете доповісти в Берлін панам Лахузену і Пайчеру, що персона, яка так непокоїть усіх нас, — мертва.

— Невже Морський? — здивувався обер-лейтенант. — Яким чином?

— До певного часу винахідники тримають свої задуми в таємниці. Чи не так, гер обер-лейтенант?

— Ви праві, — підтвердив Шлезінгер. — Але чи надійна у вас людина? Не підведе?

— Бачите, справа ця дуже тонка, і я не можу бути цілком певним. Але сподіваюся на успіх. Виконавець акту — молода красуня. Ця жінка в наших руках: її суджений, що пропав безвісти, при перевірці знайшовся в концтаборі. Він став заложником. Залишається чекати. Може, день, а може, й тиждень…