ТАК ВИЗНАЧАЛИСЯ ЦІЛІ

We use cookies. Read the Privacy and Cookie Policy

ТАК ВИЗНАЧАЛИСЯ ЦІЛІ

Зв’язкова Зіна, що підтримувала контакт з розвідником «Соколом», котрого так дбайливо оберігає Центр, була відома тут, на словацькій землі, лише Морському і Григор’єву. Тільки вони знали справжні «комерційні справи», якими Зіна займалася в Банській Бистриці, Братіславі, Комарно та інших містах. Саме тому, незважаючи на бурхливий потік щоденної розвідувальної, диверсійної та бойової роботи, розвідники ніколи не забували й не порушували терміну зустрічей з нею.

Ця українська дівчина, що народилась у великій робітничій сім’ї залізничника, ще на початку війни, за велінням серця й патріотичним обов’язком, віддала себе важкій, небезпечній, але почесній справі — розвідці. Чудово володіла німецькою та польською мовами, була людиною виняткової сили волі, твердої витримки. Але цього разу, доповідаючи Морському, хвилювалася:

— Чергова календарна зустріч з «Соколом» не відбулася. Не вийшов він і на контрольну. Причин поки що не знаю…

Порушення зв’язку із «Соколом» неабияк стривожило Морського та Григор’єва. Такого ще не траплялось, щоб він без попередження не прийшов навіть на контрольну явку.

«Що ж могло статися?» — непокоївся Морський. Він добре знав, що з наближенням Східного фронту до Словаччини, гітлерівська контррозвідка посилювала тут свою діяльність. Це, безумовно, дуже й дуже утруднювало роботу й вимагало ще більшої обережності та конспірації, чіткості дій і зв’язку.

Після тривалих роздумів керівники загону вирішили: Зіна відвідуватиме місця зустрічі в ті ж години впродовж наступних трьох днів.

Та вже другого вечора пощастило: «Сокіл» прийшов і пояснив зв’язковій:

— На зустріч вчасно прибути не зміг. Довелось вилетіти в Берлін на терміновий виклик шефа. Все гаразд. Перевіряю дуже важливі відомості. Чекайте мене в цей час у пункті «три» через дві доби. Запасна зустріч — третього дня о двадцять другій годині. Про все негайно передайте Морському. — І непомітно поклав до кишені Зіниного пальта аркушик паперу.

Необізнана людина з цього густо списаного папірця могла довідатись хіба що про співвідношення цін на продукти харчування в Братіславі порівняно з цінами в Празі.

«Вигідніше тут купувати харчові продукти оптом. Можна добре заробити, але не слід зволікати більше двох днів, бо ціни не стійкі»,— прочитав Морський в кінці тексту приписку, яка підтверджувала час наступної зустрічі «Сокола» із Зіною.

Незабаром шифрувальниця Большакова — симпатична й розумна дівчина, яку не за віком, а з поваги звали у штабі Вірою Олександрівною, — швидко перетворила на слова цифри «продуктових цін»:

«Німецькі війська збираються застосувати газові засоби. В Братіславу приїхав підполковник Рідер — представник хімічного управління «вермахту». Його місія секретна. Вживаю заходів, щоб довідатись про все. Гітлерівці одержують протигази. Вчора почали перевірку протигазів у солдатів, які готуються обороняти Дукельський та Лупківський перевали».

Ці дані Морський негайно передав своєму наркоматові.

Через три дні «Сокіл» сповістив: «Наміри гітлерівців застосувати гази підтверджуються терміновим обладнанням газосховищ безпосередньо на лініях оборони та в стратегічних пунктах районів Банської Бистриці, Брно, Братіслави. Рідер наказав особливу увагу приділити водним дегазаторам».

Одержавши ці повідомлення, керівництво наркомату почало вживати термінових заходів.

Представник «вермахту» Рідер вечорами ще насолоджувався пльзенським пивом у кав’ярні «Карлтон», а радянські війська, що наступали на цій ділянці фронту, вже готувалися до газової загрози фашистів.

Центр вимагав від розвідників усе нових і нових даних. І якби Морський у цей час міг сам зустрітися з «Соколом», то він побачив би, як виснажився обер-лейтенант за останні місяці важкої, смертельно небезпечної роботи.

Та уповноважений «Зондерштабу-Р» Шлезінгер продовжував ретельно виконувати обов’язки, покладені на нього штандартенфюрером СС Пайчером. Користуючись особливими повноваженнями, обер-лейтенант вимагав від керівників поліції безпеки, таємничих служб, що діяли в Братіславі, інформації про заходи, яких вони вживають проти радянських розвідників, партизанів і місцевих антифашистів. Уповноважений з Берліна обурювався, що каральні загони та агентура таємних відомств діють неефективно.

— Ми робимо все можливе, — доводив підполковник Брюмер. — Вікульська школа розвідки підготувала й випустила 120 агентів для боротьби з партизанами. Головна мета — знищити їхній командний склад. В район діяльності Морського кинуто групу з восьми агентів. Її очолює гардист капітан Гавелка. До складу групи, крім словаків, входять росіяни: Курсон, Белозеров, Петров, Головко. Вони вже закріпилися в загоні. «Командгрупа Едельвейс», якою керує досвідчений контррозвідник Фердінанд фон Тгун обживається в місті Жиліні. Завдання — захопити живим, або, якщо не вдасться, знищити керівника найбільшого в цих місцях партизанського з’єднання — Єгорова…

І Шлезінгер доповідав… Його повідомлення різного змісту йшли різними шляхами — на схід і на ^захід. їх майже одночасно читали і по-своєму оцінювали генерал Савченко у Києві та штандартенфюрер Пайчер у Берліні…

Якось розвідник побачив на вулицях Братіслави: солдати споруджують укріплення з бетону, дерева й каміння. А незабаром комендант фортеці майор Кордорл, що заприятелював з Шлезінгером, запропонував йому поїхати до будинку Торгової Академії на вулицю Палісади.

Будинок посилено охоронявся. На подвір’ї було багато солдатів, переважно похилого віку.

— Здогадуєтесь, що тут будується? — притишено запитав Кордорл, торкнувшись ліктя Шлезінгера.

— Судячи з охорони, якийсь важливий об’єкт. Але чому ви, шановний коменданте, використовуєте на цьому будівництві солдатів, а не полонених? — запитав обер-лейтенант.

— Ви що, любий друже?! На об’єкті такого характеру це виключається. Звичайно, після виконання робіт полонених можна ліквідувати, як воно й робиться. І все ж навіть такі заходи не гарантують, що таємниця не буде розголошена, бо в процесі будівництва, незважаючи на суворий режим охорони, полоненим іноді вдається передати певні дані за колючий дріт. Тому головнокомандуючий наказав командний пункт для нього будувати силами лише перевірених солдатів, членів нашої партії. Он як старанно працюють! Вже закінчують будівництво, а разом з тим, здається, ніби воно лише розпочинається. Та це тільки зовні: всі три поверхи заховані глибоко в землю.

— Гадаєте, і Братіславу доведеться обороняти?

— Війна є війна. Вона перевіряє всіх і все, — ухилився від прямої відповіді комендант. — Повірте моєму досвідові інженера-фортифікатора: щоб утримати Братіславу, все місто треба перетворити на фортецю, та при сучасній військовій техніці навіть такі заходи не зарадять лихові.

— Давайте краще поговоримо про щось веселіше, — запропонував Шлезінгер. — Бачу, обставини складаються так, що мені доведеться вернутись до Берліна. Ви, мабуть, теж незабаром будете в столиці? Зателефонуйте. В мене там широкі знайомства, весело проведемо час.

Попрощавшись з майором, обер-лейтенант сів у машину і відправився на вокзал.

Там чекала зв’язкова.

А вже о дев’ятій ранку наступного дня доповіли генералові у Києві текст радіограми від «Кореспондента 1043». Він попросив принести карту Братіслави. Відшукав вулицю Палісади, а на ній — прямокутник будинку Торгової Академії.

За вікном наростав гуркіт, дзеленчали шибки. В небі ланка за ланкою пролітали літаки. «Свої, — визначив генерал. — Невдовзі така ж червонозоряна армада з’явиться над Братіславою, і пункти, яких на карті торкнувся олівець, стануть цілями радянських бомбардувальників».