ПІДСТУПНИЙ ПЛАН

ПІДСТУПНИЙ ПЛАН

Штандартенфюрер Пайчер, як завжди, вранці ознайомлювався з таємними повідомленнями, що надходили до його відомства. Аркуші шифровок з грифом «Цілком таємно» були невтішні. Сповіщалось про нову партію вантажів, доставлених радянськими літаками на аеродром повстанців у Словаччині неподалік Банської Бистриці. «Божевілля! — хитнув головою шеф управління. — Там відкрито орудують партизани, приземляються десантно-диверсійні групи. Бунт набирає загрозливих масштабів, погіршується стратегічна обстановка в Центральній Європі, усе йде шкереберть, а місцеві власті на чолі з поліцією безпеки і СД не вживають заходів».

Погляд штандартенфюрера зупинився на матеріалі розширеного засідання, на якому Карол Шмідке й підполковник Ференчик доповідали у повстанському центрі результати поїздки в СРСР. Пайчер розумів: з боку Радянського Союзу допомога словакам буде, й вони, сподіваючись на це, відстоюватимуть захоплену територію. Але хвиля піднесення, яку викликало в населення повідомлення делегації Словацької національної ради, ще більше дратувало керівника одного із шпигунських центрів рейху.

І ще одна новина кинула абверівця в жар: частини Червоної Армії з боями просувалися в напрямку Дуклінського перевалу, намагаючись вийти в Словаччину, щоб з’єднатися з повстанцями.

Пайчер потер долонею лоба, нервово засовався в кріслі. Потім надрізав кінчик сигари, припалив і взяв новий аркуш. Із Словаччини повідомляли:

«5.09 1944 — Висаджено в повітря ешелон з танками на залізниці в районі села Красне».

«8.09 — в Банській Бистриці обеззброєно загін словацької жандармерії. Захоплено склад зброї».

10.09 — Безслідно зникли офіцери штабу 17-ї дивізії СС Гергард Майєр та Роберт Безіц, а з ними — таємні накази».

«11.09 — Висаджено в повітря міст через річку Ваг в районі Жиліна, по якому одночасно проходили два ешелони з боєприпасами»…

Пайчер читав і хвилювався: «Знову буде неприємна розмова з генералом Лахузеном». Адже у повідомленнях ішлося не лише про диверсії. Його як розвідника й контррозвідника особливо непокоїло те, що в Словаччині почали безслідно зникати офіцери штабів і таємні документи. «Це справа рук не звичайних диверсантів, а, найвірогідніше, радянської розвідки, — дійшов висновку начальник управління. — Можливо, керує розвідувальною мережею в Словаччині хтось з партизанських ватажків».

Задзвонив телефон.

— Гер штандартенфюрер, машину подано! — пролунало в трубці.

— Поверніть її в гараж, — сердито буркнув Пайчер. — Я не поїду обідати.

Під вечір начальник управління викликав до себе одного з керівників «Зондерштабу-Р» фон Рейхенау-Смисловського. Ці два вовки допізна гризлися, не виходячи з кабінету.

Наступного дня Пайчер засів за план операції під кодовою назвою «Дим». Невдовзі про сплановані заходи він доповів своєму шефу Лахузену, а той — особисто рейхсфюреру Гіммлеру. План було схвалено. Відповідальність за операцію Гіммлер поклав безпосередньо на генерала Лахузена як керівника «абверу-2».

…В ту ранню годину, коли «опель-адмірал», розсікаючи фарами сіру імлу, вирушив у напрямку аеропорту Темпельгоф, вулиці Берліна були ще порожні.

Погода псувалася. Пронизливий північний вітер ставав дедалі вологішим, і пасажири «опеля» — генерал Лахузен і троє офіцерів — з тривогою поглядали в небо. Та в літаку, вони заспокоїлись. Незабаром «Юнкерс-52» без перешкод піднявся в повітря і взяв курс на Словаччину.

В м’якому кріслі поряд з генералом сидів обер-лейтенант Рауль Шлезінгер — особистий уповноважений шефа управління «Зондерштабу-Р» штандартенфюрера СС Пайчера.

Нудно спливав час. Молодий офіцер розгорнув газету, та раптом, відчувши на собі погляд Лахузена, акуратно згорнув її і заховав у портфель. Повернувся обличчям до генерала.

— Своїм пишним темним волоссям ви схожі на тірольця, — не без заздрості зауважив Лахузен.

— Я народився на острові Рюген, — мовив Шлезінгер і, оцінивши доброзичливість генерала, додав жартома: — Мій батько був володарем Балтійського моря.

Лахузен примружив очі й посміхнувся, заохочуючи підлеглого до розмови.

— Невдовзі ми перебралися в Гамбург, — вів далі офіцер. — Але в цьому місті разом прожили недовго: батько нас покинув, і я з матір’ю опинився аж у Судетах. Виріс у містечку Хеб. Після смерті батька я став спадкоємцем рибного промислу й заводу в Штральзунде. Згодом продав спадщину й переїхав до Берліна. Про це не шкодую, бо робота в абвері стала моїм справжнім покликанням…

Далі розмова перейшла на службові теми й закінчилася тоді, коли літак приземлився на братіславському аеродромі.

Між іншим, керівник «абверу-2» пообіцяв:

— Старайтеся, обер-лейтенант. Я зроблю все, щоб ваші майбутні успіхи були відзначені гідною нагородою і порадували мого друга Пайчера.

У Словаччині Лахузен затримався недовго. Він зустрівся з німецьким головнокомандуючим у Братіславі генералом СС Хьофле, а також з полковником Бізанцом, який на чолі пошарпаної в боях під Бродами й. поповненої новим гарматним м’ясом дивізії СС «Галичина» брав участь у придушенні Словацького національного повстання.

Докладно ознайомившись з політичним становищем у країні, начальник «абверу-2» наступного дня провів нараду з керівниками таємних служб. На ній поряд з Лахузеном був присутній Шлезінгер.

Зі слів учасників наради неважко було зрозуміти, якого нищівного удару завдало гітлерівцям повстання. Народи Словаччини не лише стали на відкриту боротьбу проти фашизму, а й заявили про належність до спільної і єдиної Чехословацької держави, продемонстрували прагнення до демократичної перебудови всього суспільства.

І хоча наприкінці жовтня ворогові вдалося захопити визволену повстанцями територію, населення не склало зброю. Дедалі ширше розгорталась підпільна й партизанська боротьба. З цим не могло миритись німецьке командування, яке хотіло перетворити Словаччину в бастіон своєї оборони.

Шлезінгер фіксував у пам’яті відомості, що могли зацікавити Центр, а також партизанів.

Гітлерівці намагатимуться ізолювати словаків від радянського впливу. З цього приводу міністр внутрішніх справ Словаччини давній агент фашистських таємних служб Шаньо Мах запропонував створити лісові загони, призначення яких — всіляко компрометувати радянських партизанів.

Лахузен одразу ж схопився за цю думку. Спритний майстер мокрих справ рекомендував частіше засилати провокаторів у партизанські формування з тим, щоб розкладати їх зсередини, знищувати за допомогою кулі й отрути їхніх командирів і комісарів, повести широким фронтом провокаторську роботу серед населення.

Він не обминув увагою і загону підполковника Морського в районі Банської Бистриці, призначення якого, за даними абверу, — не що інше, як розвідка.

— Тому, — вів далі генерал, — необхідно з’ясувати усе можливе про цей загін і його командира. Морського треба схопити або знищити. Для цього в Берліні розроблено спеціальний план…

Нарада скінчилась далеко за північ. Вранці керівник «абверу-2» вилетів до Берліна. Для контролю за здійсненням операції «Дим» Лахузен залишив підполковника Брюмера й уповноваженого «Зондерштабу-Р» обер-лейтенанта Шлезінгера.