66

На початку червня 1943 року містом розійшлася зловісна чутка, що німці приступають до ліквідації ґетто, тобто починають акцію повного знищення усього єврейського населення, яке ще досі уціліло. Говорилося про те, що єврейська молодь приготувалася на такий випадок і дасть гітлерівцям останній смертний бій. Наскільки це відповідало дійсності свідчив той факт, що на вимогу гестапівців під територію ґетто спровадили міські пожежні автомобілі. Окремі будинки, де зустрічався опір, німці підпалювали. Міські пожежники мали пильнувати, щоб вогонь не перекидався на сусідні квартали за межами ґетто. Знищення ґетто через опір його жителів затяглося майже на два тижні.

В один з тих жахливих днів акції у ґетто я їхав трамваєм за маршрутом номер п'ять: міська різня — центр міста. Тим маршрутом, який проходив через робітничі квартали Підзамча, користувалися зазвичай прості люди, грубоватої поведінки, схильні до сварок і конфліктів. Колія п'ятого номера з Жовківської вулиці переходила на вулицю Бальонову (тепер Гайдамацька), і в певний момент трамвай опинявся немов на горі, звідки проглядалася частина вулиці Замарстинівської, якраз та, де було розташоване ґетто. Коли трамвай доїхав до того місця, пасажири раптом різко закричали до водія: «Зупини трамвай! Зупини трамвай! Негайно зупини, тобі сказано!».

Від несподіваного наказу переляканий водій затримав трамвай. Відгороджена ланцюгом «Тільки для німців» передня частина вагона була на той час зовсім порожньою. Хтось з пасажирів сміло відкинув «расовий ланцюг», і всі з'юрмилися на передньому помості, щоб краще бачити, що відбувається у ґетто.

Звідти долітали постріли. Пасажири жваво обмінювалися репліками: «Глянь, гестапівці ходять з псами»; «Дивись, горять будинки. Валяються трупи людей». Хтось вигукнув: «Гляньте, людина на даху!». Всі ми побачили постать молодого чоловіка, який швидко, з краю в край перебігав дахом. Раптом він немов спіткнувся і упав униз.

— Він падає, його застрелили!

— Ось знову хтось виліз на дах! Кам'яниця палає!

Видно було, як полум'я з вікон піднялося вище даху і чоловік у розпачі не знав, що робити.

— Кинувся сам! Ні, застрелили!

— Шваби прокляті! Бандити! Звірі!

Так у львівському трамваї реагувала проста публіка на знищення ґетто. Минуло кілька хвилин. Водій благальним голосом пояснив, що ззаду під'їхав новий вагон і він не може довше стояти. Трамвай мусить дотримуватися графіка руху.

Вагон поволі рушив. Люди повернулися за «расову» перегородку. Невеликий відрізок шляху трамвай проїжджав уздовж паркану ґетто. Звідти чулися постріли і крики. У нашому вагоні пасажири відкрито заговорили, що німці — бузувіри, ні з ким не рахуються і не мають ніякого співчуття до інших народів. Усе гребуть для себе, все у них «Nur f?r Deutsch».

— Скінчили з євреями, візьмуться за нас, — сказав хтось під загальне потакування. Серед львів'ян вже давно панувало переконання, небезпідставне, що після євреїв прийде черга на поляків і українців.

Того ж дня прибігла до нас в стані шоку тітка Юстина (сестра мами). Вона розповіла, що якимсь чином опинилася випадково на окраїні ґетто і бачила трупи євреїв у калюжах крові.

— Я остовпіла, — розповідала вона, — зробилася дерев'яною, навколо крики, зойки, стрілянина, горять будинки, а я стою, мов вкопана, не можу зрушитися з місця. Дивлюся, гестапівець підійшов до дитячої коляски, що стояла на вулиці, добув звідти немовля і жбурнув через вікно в палаючий будинок. — Говорячи, тітка заплакала, — а за нею і мама.

До кінця свого життя тітка Юстина, переповідаючи цю історію, кожен раз гірко плакала.

Розлючені опором німці вбивали на території ґетто всіх євреїв без розбору, де б вони їх не зустріли. Після закінчення ліквідації ґетто, оголосили місто Львів «вільним від євреїв» («judenfrei»). А після ліквідації у листопаді 1943 року Янівського лаґера бриґадефюрер СС Кацман оголосив місто Львів «Judenrein»), тобто чистим від євреїв.