62

Розташована у центрі міста вулиця Сонячна (тепер Пантелеймона Куліша) належить до найрухливіших львівських артерій, колись нею їздив трамвай. Забудована стильними сецесійними кам'яницями, Сонячна знаходилася поруч старого Краківського ринку та неіснуючого вже ринку Теодора (тепер тут клуб «Міленіум»). Здавна вулиця носила торговельно-діловий характер. За часів німецької окупації в кінці Сонячної, де височить арка залізничного мосту, починалося єврейське ґетто. Вхід і вихід звідти євреїв жорстко контролювали, а неєвреям заходити до ґетто суворо заборонялося.

Війна війною, але потреба здобувати хліб насущний гнала людей на ринки, аби щось там продати чи купити. На ту пору розташована близько центральних міських ринків Сонячна нагадувала розворушений мурашник. Численні перехожі поспіхом, зосереджено сновигали невпинно тротуарами. Вулиця гуділа від руху.

Одного пополудня 1942 року потрапив я на Сонячну з наміром дістатися площі Теодора. Невдовзі зауважив, що ритм вулиці, її повсякденна, нормальна пульсація чомусь порушена. Хвиля перехожих, що рухалися з центру вниз лівою стороною, в одному місці зупинялася перед якоюсь перешкодою, ніби плин води перед скелею, і розтікалася обабіч. Таким чином, багато людей переходило в тому місці на другий бік вулиці. Ті, що йшли знизу, там же притулялися до муру будинку і сповільнювали рух. Коли я наблизився до цього гальмівного місця, то почув застережливий шепіт: «Обережно, попереду суне «бомбовець». Чомусь словом «бомбовець» називали львів'яни німецьких жандармів. Їх боялися і люто ненавиділи. Взагалі німецькі жандарми відзначалися в Україні особливо дикою жорстокістю.

Я якось не розрахував, не сповільнив кроку, і перед і мною враз виросла спина німецького жандарма. Перебував жандарм на патрульній службі, при «виконанні», на голові — шолом, застібнутий ремінцем під бородою, на плечі- гвинтівка. Звичайно рядові німецькі солдати ходили по вулицях у пілотках без зброї, лише офіцери носили пістолі. Навколо жорстокосердного жандарма утворився своєрідний вакуум. Від перехожих його віддаляла невидима стіна страху та ненависті. На два-три метри перед ним, і стільки ж позаду нього, утворився порожній простір. Ніхто ближче не підходив. Перехожі оминали катюгу, щоб, борони Боже, не торкнутися: наслідки могли бути щонайгірші.

Жандарм рухався спроквола, часто зупинявся, вдивляючись у людський потік суворо і пильно. На бульдожій, вгодованій пиці грала самовдоволена усмішка. Адже він тут завойовник, повелитель расово неповноцінних тубільців, які перед ним тремтять зі страху. Переганяти німця я теж не наважився і так йшов за його спиною на віддалі двох-трьох метрів. Серед зустрічного потоку людей, що йшли вгору від мосту, несподівано блимнула нарукавна пов'язка з зіркою Давида. Ходити євреям містом без спеціального супроводу не дозволялося. Не було сумніву, знизу, з ґетто, у велелюдному струмені перехожих йшов одинокий єврей. Невдовзі я його виразно побачив: середніх літ, інтелігентного вигляду, до виснаження змарнілий, у простенькій чистій одежі. Він поспішав кудись цілеспрямовано, нервовим уроком, мало звертаючи увагу на оточення. Побачив єврея ще швидше, ніж я, німецький жандарм, який тут же застиг на місці, як, мисливський пес, що занюхав здобич. Жандарм, не відриваючи погляду від нещасного, що затоплений у своїх думах швидко наближався, став поволі, крадькома знімати з плеча гвинтівку. Інстинктивно відчувши смертельну небезпеку, єврей різко підвів голову і зустрівся поглядом з німцем. Він і собі на мить заворожено заціпенів. Перед ним постало зриме втілення смерті. Охоплений панікою, єврей гарячково став розглядатися усебіч. Сховатися було нікуди. Залишився єдиний рятунок — утікати. І він повернувся, намагаючись пропхатися крізь щільний людський потік назад у бік ґетто. Жандарм тут же звів зброю і став спокійно цілитися в гущу перехожих. Єврей міняв позицію, а цівка рушниці пересувалася за ним услід. Втікач озирнувся. Стало зрозуміло, що німець готовий відкрити пальбу прямо по натовпу. Щоб цього не сталося, єврей вибрався з потоку перехожих на вільну проїжджу частину вулиці і кинувся бігти. Трамвай, що прямував згори, зупинився — водій помітив, що відбувається. Це була відчайдушна спроба врятуватися. Біг чоловік мляво, надто повільно -йому явно бракувало сил, або, можливо, охопила резиґнація. Жандарм старанно прицілився. Гримнув постріл і одночасно втікач, немов підкошений, упав на брук, обличчям униз. Куля пробила голову навиліт. Кат не поспішав підійти до своєї жертви. Він із задоволеним виразом неквапно закурив сигарету. Якась немолода жінка накрила закривавлену голову вбитого газетою і перехрестилася.

А вуличний натовп мовчки, беземоційно, наче нічого не сталося, продовжував поспішати у своїх справах — хто вгору, а хто вниз. Тоталітарний режим не лише творить зло, він очерствує людські душі, робить їх боязкими, підлими, нікчемними. Тоталітаризм призвичаює людей за маскованою байдужістю ховати свій страх і незворушно спостерігати страждання жертв злочинного режиму. В Харкові та інших містах під час голодомору на прилеглих до вокзалу вулицях щоранку десятками лежали помираючі, опухлі селяни, а натовп перехожих, опустивши очі, обминав їх.