Рональд Рейґан: Людина, яка здобула перемогу в «холодній війні»

«Другорядний актор, який так само погано грає роль президента, як примітивно зображував чесних шерифів, щирих ковбоїв та стопроцентних американських хлопців» і «один з найвидатніших лідерів нації в XX столітті». «Типовий трієчник, який ніколи в житті нічого до ладу не вивчив» і «людина, яка здобула перемогу в «холодній війні». «Робін Гуд навпаки, який відібрав гроші в бідних і віддав їх багатим, а також змусив країну жити в борг» і «людина, яка повернула Америці повагу до самої себе». «Дешевий позер, який, будучи напівсліпим, принципово не носить окулярів» і «політик, який забезпечив Сполученим Штатам світове лідерство в сфері високих технологій». «Оскаженілий антирадянщик, палій війни» й «головна надія вільного світу».

Все це — про Рональда Рейґана, 40-го президента Сполучених Штатів Америки, без якого й Америка, й увесь світ не були б такими, якими вони є нині. «Вплив Рейґана був настільки значним, що зараз знайдеться зовсім небагато молодих людей, які могли би повною мірою усвідомити, наскільки іншими були Америка та й світ у цілому до його президентства», — стверджує колишня представниця США в ООН Джін Кіркпатрік. А британська «залізна леді» Марґарет Тетчер лаконічніша: «Рейґан — справді великий американський герой».

Гидке каченя, яке перетворило себе на лебедя

6 лютого 1911 року в містечку Тампіко, штат Іллінойс, у родині продавця взуттєвого магазину Джона Рейґана (який, утім, чомусь усе життя вперто називав себе Джеком) та його дружини Неллі народився другий син. Пологи були вкрай важкими, лікарі заледве врятували життя як матері, так і хирлявого немовляти й заборонили Неллі мати в майбутньому ще дітей. Попри це (а може, саме через це) син став материним улюбленцем. Неллі домоглася, щоб її меншенького хрестили у протестантській церкві, як колись її саму, а не в католицькій, як батька та старшого на два роки сина Ніла. І дала йому як друге ім’я своє дівоче шотландське прізвище. Так з’явився на світ Рональд-Вілсон Рейґан.

Через сім десятків років журналісти, близькі до керівництва Республіканської партії США, зробили «відкриття» — Рейґан є прямим нащадком славетного ірландського короля Брайана Бору Бороїма, який 1014 року при Клонтарфі розгромив вікінгів і звільнив свій Зелений острів від цих загарбників.

Насправді королівське походження Рейґана дуже сумнівне. Єдиний аргумент — прадід майбутнього президента носив прізвище О’Ріґан, а таке саме прізвище ще в XVII сторіччі отримала одна з молодших гілок нащадків легендарного короля. Достеменно відомо лише, що прадідусь Майкл був украй убогим ірландським селянином, який у пошуках кращої долі переселився до Англії. А ще «нащадок короля» був напівписьменним — замість Ріґан (Reegan) він написав Рейґан (Reagan) та ще й опустив приставочку О’. Так цей О’Ріґан і всі його нащадки стали Рейґанами. Дід майбутнього президента Джон-Майкл з Англії подався до Америки, де працював на елеваторі у штаті Іллінойс. Тут же народився і батько Рональда.

Джек Рейґан був не просто продавцем. Ця людина ціле життя носилася з ідеєю створення в американській глибинці мережі спеціалізованих магазинів із продажу модельного взуття. Чарівний, веселий та красномовний, він був суперпродавцем — нікому не вдавалося так легко переконувати недовірливих фермерів із Середнього Заходу, що найдорожче модельне взуття, дібране індивідуально для вас, — це те, що відрізняє справжнього американського джентльмена від репаного селюка. Лише одна ідея Джека: він якось придбав для взуттєвого магазину… рентгенівський апарат. Покупцеві робили знімок стопи й добирали взуття відповідно до будови кісток його ноги.

Кілька разів продавець Джек Рейґан піднімався до рівня співвласника взуттєвої крамниці. Щоразу за однією й тією ж схемою: гроші давав компаньйон, який- небудь адвокат, директор школи чи землевласник, якого Рейґан переконав, що цей бізнес — золоте дно, а внесок самого Джека полягав у безпосередньому керівництві магазином. І щоразу такий магазин банкрутував. Можливо, містечка Іллінойсу на початку XX століття ще не доросли до таких «бутіків». Але головна причина невдач полягала в тому, що Джек Рейґан страждав, як кажуть в Америці, на «ірландську хворобу» — був запійним п’яницею. Та ще й, будучи п’яним, неодмінно грав у карти. Майже після кожного чергового запою Джек втрачав свій бізнес або роботу. Відтак у роки дитинства майбутнього президента періоди відносного матеріального добробуту стрімко змінювалися абсолютним безгрошів’ям. До того ж родина була змушена постійно змінювати місце проживання. Тампіко, Чикаґо, Ґейлсберґ, знову Тампіко, Монмут, Діксон — ось перелік міст, які родина Рейґанів змінила за перших 10 років життя Рональда. І лише в Діксоні вони затрималися на довгих 12 років. Саме це містечко Рейґан згодом і вважав своєю малою батьківщиною.

Коли Рональд у семирічному віці пішов до школи, з’ясувалося, що він страшенно короткозорий. До того часу ніхто не здогадався перевірити його зір. «Мені й на думку не спадало, що я короткозорий, — писав Рейґан згодом в автобіографії. — Я просто вважав, що весь світ складається з кольорових плям, які набирають чіткості мірою наближення до них. Я був переконаний, що такими ж були і всі інші люди». Відтоді хлопцеві довелося вдягнути окуляри з товстими скельцями, з тим щоб не знімати їх, здавалося б, ціле життя. Протягом усіх шкільних років окуляри були його прокляттям — по-перше, він був єдиним «очкариком» у класі і його дражнили, по-друге, вони заважали йому займатися спортом, зокрема улюбленим американським футболом. Відтак, закінчивши школу, Рейґан прийняв вольове рішення — викинув окуляри геть і ніколи їх більше не мав. Зайве й казати, що таке рішення створювало для нього величезні професійні та побутові проблеми. Але він стійко тримався свого. Й лише через багато десятиріч, коли в Америці з’явилися контактні лінзи, Рейґан став одним із перших, хто скористався цією новинкою медицини й нарешті розв’язав свої проблеми із зором.

Рональд аж ніяк не був «заученим» відмінником, яким, по ідеї, мав би бути єдиний «очкарик» у класі. Він був радше «міцним середняком» і сам визнавав згодом, що «С» (аналог нашої «трійки») — це його оцінка. Рон уникав читати підручники, втім, як і будь-які інші книжки, свої оцінки отримував за рахунок феноменальної пам’яті — вже тоді міг, прослухавши кілька сторінок тексту, повторити їх без жодної помилки. Головним його заняттям у ті роки був спорт. Голландець Рон, як чомусь прозвали Рейґана, був худорлявим і слабеньким хлопчиком, до того ще й короткозорим. Але він довго й наполегливо «качався» й за кілька років став вправним плавцем і бейсболістом, членом збірних школи з цих видів спорту. Рейґан-юнак мав уже атлетичну фігуру «чоловіка-красеня», яку зберіг завдяки тривалим та інтенсивним щоденним вправам до глибокої старості. У віці 15 років йому вдалося влаштуватися рятувальником на міському пляжі Діксона. Й працював він там щоліта сім років поспіль. При цьому переконаний, можна сказати «ідейний», трієчник відкладав щотижня по 20 доларів на… навчання в коледжі. Рейґан-бо поставив собі за мету здобути вищу освіту.

Час закінчення Рейґаном школи збігся з початком Великої депресії 1929—1933 років. Мільйони американців втратили роботу. Серед них був і Джек Рейґан. Мати знайшла собі роботу на півдня у швацькій майстерні, старший брат Рональда Ніл пішов працювати на цементний завод. Але Рон таки став студентом. Він відшукав дешевий коледж у крихітному містечку Юріка за 150 кілометрів від Діксона, домовився, що з урахуванням його спортивних успіхів плату за навчання для нього буде знижено вдвічі — до 90 доларів на рік. Рейґан-студент, попри величезний рівень безробіття, знайшов собі аж дві роботи — мив посуд у чоловічій студентській їдальні й на кухні жіночого гуртожитку. Він не тільки утримував себе сам, а й допомагав матеріально батькам, а через рік витягнув до коледжу й старшого брата, навчання якого теж частково оплачував. Окрім миття посуду, Рейґан у студентські роки активно займався спортом, грав у самодіяльному студентському театрі. Він лише практично не… вчився. «Професор знав, що мені потрібен лише диплом, що предмет моєї спеціалізації (а це була економіка) за жодних обставин не відіграватиме скільки-небудь важливої ролі в моєму житті, — згадував Рейґан через багато років, — що мені немає потреби його вчити, й тому не був занадто вимогливим до мене». «Отож я ніколи не мав оцінки вище «С» (трійки. — Авт.)». Попри це Рейґан зрештою здобув ступінь бакалавра економіки, а через кілька десятиріч став першим в історії Сполучених Штатів президентом, який міг стверджувати, що має вищу економічну освіту.

Рейґан завжди пишався тим, що ані він сам, ані його родина навіть у найскрутніші часи не користувалися ніякими видами соціальної допомоги. Й якщо в 60—70-ті роки XX століття ліберальні американські політики любили розводитися про своє бідне, важке дитинство — син мільйонера Ліндон Джонсон натякав виборцям, що підлітком голодував, а Джіммі Картер свідомо намагався створити враження, що був сином «бідного фермера», — Рейґан згадував свої дитинство та юність як «гідні та щасливі». А ще з неприхованою недоброзичливістю ставився до всіх тих, хто «намагався сидіти на шиї» у федерального уряду чи влади штату — різних там безробітних, інвалідів, самотніх та багатодітних матерів тощо. І, прийшовши до влади спочатку в Каліфорнії, а потім у загальноамериканському масштабі, робив усе, аби якомога більше урізати всі програми соціальної допомоги.

Тьмяна зірка

Закінчивши коледж, Рейґан зіштовхнувся з проблемою пошуку роботи — Велика депресія тривала, у країні було 13 мільйонів безробітних. Його економічні знання були, за власним визнанням майбутнього президента, вкрай слабенькими. Й Рейґан вирішив стати… радіокоментатором. Телебачення тоді ще не існувало, й радіо було найпопулярнішим видом масової культури. Але всі провідні радіостанції в Чикаго та інших великих містах давали відкоша юнакові без фахової освіти, досвіду роботи та зв’язків. Та впертий Рон вирішив за будь-яку ціну влаштуватися на будь-яку радіостанцію «хоч підмітайлом». І за кілька місяців йому зрештою поталанило — на радіостанції містечка Давенпорт у сусідньому з його рідним Іллінойсом штаті Айова йому дозволили підмінити хворого коментатора й провести репортаж з футбольного матчу. Винагорода склала 5 доларів. Дебют виявився вдалим, і вже за кілька тижнів Рейґан отримав постійну роботу з платнею 100 доларів на місяць. А за півроку нову зірку ефіру запросили на радіо найбільшого міста Айови Де-Мойна з платнею 75 доларів на тиждень. Це було вдвічі більше, ніж будь-коли отримував його батько.

Причиною успіху Рейґана став його… голос. Через багато десятиріч, коли він уже став президентом, журнал «Тайм» писав: «Жоден президент від часів Кеннеді не мав такого водночас характерного й чарівливого голосу. Він у потрібні моменти стає тихим, ледь чутним, і набирає соковитості в напружених ситуаціях». А ще Рейґан вирізнявся чудовою здатністю до імпровізації.

За кілька років Рейґан став місцевою зіркою в Де-Мойні — окрім радіорепортажів, підробляв ведучим на різних політичних бенкетах та вечірках, тамадою на весіллях, купив собі досить дорогий автомобіль «Неш» з відкидним верхом та розкішний бежевий костюм, влаштував на свою радіостанцію менеджером старшого брата, що врешті закінчив коледж, практично утримував батьків.

1937 року життя Рейґана знову круто змінилося. Відправившися коментувати черговий бейсбольний матч у Лос-Анджелесі, Рейґан за протекцією уродженки Де-Мойна Джой Ходжес, яка стала на той час уже досить відомою голлівудською акторкою та співачкою, отримав змогу пройти кінопроби на кіностудії «Ворнер бразерс». Суворі екзаменатори нічого не сказали Рональду, пообіцявши повідомити свій вердикт згодом. І Рейґан повернувся до Де-Мойна, переконаний, що провалив пробу. А за кілька тижнів отримав звістку, що з ним укладено контракт на півроку з правом подовження з боку студії на сім років. З оплатою 200 доларів на тиждень і гарантованими ролями в кіно.

Через багато років старий Рейґан згадував найщасливіший момент свого життя: це був не день, коли він одружився зі своєю коханою Ненсі, не день, коли його обрали губернатором штату чи президентом США, не день перемоги у Другій світовій чи розпаду СРСР. Це був день, коли 26-річний молодик «їхав на Захід, сидячи за кермом гордості всього мого життя — мого першого автомобіля з відкидним верхом. Тривала громадянська війна в Іспанії, японці знову воювали в Китаї, Гітлер розірвав Версальську угоду, а я був у мирі з усіма. І знав, що в цьому світі немає нічого, що я не здатний був би зробити».

Втім, кінокар’єра Рейґана-актора, хоч і розвивалася досить успішно, блискучою так і не стала. В першій же своїй картині «Кохання в ефірі» він зіграв роль радіокоментатора, що вступив у нерівний двобій з мафією. Фільм був категорії «Б» — малобюджетний, з примітивним сценарієм, розрахований на так званий «другий екран». І саме цей фільм назавжди визначив артистичне амплуа Рейґана — «щирого хлопця з привабливою зовнішністю, але без особливих інтелектуальних даних». Стати «героєм-коханцем» Рейґан так ніколи й не зміг. В екранних любовних трикутниках Рейґан, як правило, отримував роль «третього зайвого», в ковбойських перестрілках — ставав однією з перших жертв. Його екранних «коханих» постійно відбивали «справжні» герої. За роки своєї артистичної кар’єри Рейґан зіграв у 56 художніх фільмах. І всі ці ролі були головними у фільмах категорії «Б» або другорядними в категорії «А». Жодної головної ролі в першокласному фільмі!

Не випадково 1966 року власник кіностудії Джек Ворнер, дізнавшися, що Рейґан балотується на посаду губернатора штату, єхидно прокоментував: «Ні, ні! Ви помиляєтеся! Це Джіммі Стюарт (голлівудська мегазірка того часу. — Авт.) балотується в губернатори Каліфорнії, а Рональд Рейґан балотується на роль його найближчого друга!»

Втім, чимало «зірок другої величини», що починали голлівудську кар’єру разом із Рейґаном, за кілька років узагалі зникли з екрана. А Рональд утримався. Хоча б тому, що вмів дуже швидко завчити текст ролі й ніколи його не перебріхував, а ще завжди дисципліновано виконував усі вказівки режисерів, не дозволяв собі «зіркових» вибриків на знімальному майданчику. А ще «Рейґан мав здатність переконувати, що він абсолютно вірить у все, що каже». Ця якість, до речі, стала йому у великій пригоді, коли Рейґан з актора перетворився на політика.

Тут слід зупинитися ще на одній обставині. Переважна більшість американських зірок того часу знімалася не під власними іменами, а під сценічними псевдонімами. Рейґан же, з якоїсь незрозумілої причини, знімався під власним прізвищем. А, як згоджуються практично всі американські політологи, «людина, яка змінила отримане від батьків при народженні ім’я на якесь інше з будь-якої причини, практично не мала шансів зробити політичну кар’єру в Америці 1960—1970-х років».

26 січня 1940 року Рейґан одружився. Його обраницею стала 24-річна голлівудська зірка Джейн Вайман (справжнє ім’я — Сейра-Джейн Фулкс). Шлюб сприяв кар’єрі обох молодят. Річ у тім, що в доволі пуританській Америці того часу саме виник потужний громадський рух, що засуджував «розбещеність», яка існувала в Голлівуді й через екран поширювалася на цілу країну. Відтак, власники кіностудій та медіа-магнати на чолі з Херстом вирішили провести «контрпропагандистську кампанію» — показати, що й у Голлівуді є «порядні люди» — наприклад, зіркова пара, де й чоловік, і жінка зворушливо люблять одне одного, не стрибають у гречку, не вживають наркотиків, практично не п’ють алкоголю й навіть не лаються гидкими словами. На цю роль і було обрано дует Рейґан — Вайман. Перший шлюб Рейґана виявився невдалим і розпався через 9 років. Джейн насправді аж ніяк не була пуританкою, любила принади нічного життя Лос-Анджелеса, вважала Рона нудним педантом, абсолютно не поділяла його зацікавленості політикою та спортом. Та ще, як на гріх, виявилася більш вдалою актрисою, ніж Рональд, і 1948 року отримала Оскара, чого Рейґан так ніколи й не спромігся зробити. Але все це вийшло назовні згодом. Поки що ж обоє молодят старанно розігрували перед пресою та широким загалом «справжню американську ідеальну сімейну пару».

Через два роки, у грудні 1941-го, Японія напала на Перл-Харбор і Штати було втягнуто у Другу світову війну. А в березні 1942-го «справжній американський хлопець Рон сказав: «Бувай, Кнопко (прізвисько Джейн. — Авт.)», — і вирушив у свій полк». Він писав їй зворушливі листи з армії, які якимось дивним чином потрапляли до газет, а вона, така гарна та смутна, але оптимістична, віддано чекала свого коханого з перемогою. Ця зворушлива історія була однією з головних тем американської преси протягом війни. Насправді все це було фарсом. Напівсліпий Рейґан у принципі не надавався до служби в діючій армії. Й хоча він дійсно зголосився добровольцем, після місячного «курсу молодого бійця» в Сан-Франциско отримав призначення в Перший кінематографічний підрозділ армійського військово-повітряного корпусу, який базувався в… Голлівуді й виготовляв навчальні фільми для льотчиків та аеродромних техніків. Відтак Рейґан жив удома й щодня їздив на службу власним автомобілем. Хтось із голлівудських дотепників згодом стверджував, що Рейґан усі три з половиною роки своєї військової служби знімав 15-хвилинний фільм «Розбирання, змащення та збирання двигунів бомбардувальника В-1 в умовах польового аеродрому» й обов’язково довів би свою епохальну роботу до завершення, якби війна протривала ще з півроку. Згодом, коли Рейґан балотувався в губернатори, а потім і у президенти, епопея з його військовими «подвигами» активно використовувалася політичними опонентами, щоб підірвати його імідж, і завдала йому чимало прикрощів.

З Лос-Анджелеса до Сакраменто

Ще 1938 року, через кілька місяців після початку своєї артистичної кар’єри, Рейґан став членом кінематографічної профспілки правого спрямування — Гільдії кіноакторів, яка конкурувала з лівою Конференцією студійних профспілок. 1941 року він уже був членом правління Гільдії. Повернувшись 1945 року з «війни», Рейґан дедалі більше уваги приділяв роботі в Гільдії, президентом якої його було обрано 1947 року, й дедалі менше часу суто сценічній діяльності. Можливо, 35-річний Рейґан усвідомив, що стати зіркою першої величини в кінематографі йому вже не вдасться, й вирішив стати такою зіркою в… політиці.

Друга половина 1940-х в Америці — епоха «полювання на відьом» Комісії конгресу США з розслідування антиамериканської діяльності, очолюваної сенатором Джозефом Маккарті. Й одним із головних полів цього «полювання на комуністів» став Голлівуд. Рейґан обирався головою Гільдії кіноакторів як представник ліберального крила голлівудської громади. Одначе в ході цієї «війни» проти лівих він зайняв чітко виражену антикомуністичну позицію. «План комуністів стосовно Голлівуду, — стверджував Рейґан, — був надзвичайно простий. Він полягав у тому, щоб заволодіти кінопромисловим бізнесом з метою створення колосальної всесвітньої пропагандистської бази». Рейґан давав свідчення на відповідних слуханнях у Вашингтоні, за деякими даними, негласно співпрацював з ФБР в антикомуністичній боротьбі. В цій боротьбі він знайшов і своє особисте щастя. Розлучившись 1949 року з Джейн Вайман, Рейґан два роки вів «парубоцьке життя». Аж доки 1951 року один із друзів Рейґана не попрохав його зустрітися з молодою актрисою Ненсі Девіс, яку помилково було внесено до списків співчуваючих комуністам. З’ясувалося, що існує ще одна актриса з таким самим ім’ям та прізвищем, але «справжня Ненсі» (як називав її з того часу Рейґан) є цілком благонадійною дочкою відомого чиказького нейрохірурга та політичного діяча ультраконсервативного спрямування Лойала Девіса. Це було взаємне кохання з першого погляду, й у березні 1952 року Ненсі та Рональд побралися. На відміну від Джейн, Ненсі не «нудило» від політики, вона стала найближчою помічницею, радницею та натхненницею Рейґана в його політичній кар’єрі й, як стверджує багато оглядачів, організаторкою всіх його перемог у цій царині. Принаймні, після знайомства з Ненсі Рейґан став помітно консервативнішим. І навряд чи це — звичайний збіг обставин.

Одруження Рейґана збіглося в часі з остаточною втратою інтересу до нього як до актора з боку кіномагнатів. Останнім художнім фільмом, у якому знявся Рейґан, стали «Морські дияволи» в 1956 році — до речі, єдиний фільм, де Рональд і Ненсі грали разом.

Але ще 1954 року Рейґан укотре змінив професію. Він став ведучим щотижневої телевізійної програми «Театр Дженерал електрик». Ця компанія мала 139 заводів у 38 штатах. І щотижня Рейґан привозив яку-небудь зірку кіно, театру чи естради на якийсь завод «Дженерал електрик». Виступ зірки транслювався на всю країну, але він доповнювався бесідами цієї ж зірки та ведучого Рейґана з працівниками заводу, які теж транслювалися в ефір і мали на меті «утвердження американських цінностей». За 8 років роботи в «Театрі» Рейґан об’їхав усі ці заводи, провів перед мікрофоном загалом 40 тисяч годин, здійснюючи часом по 14 виступів на день.

1961 року Рейґану виповнилося 50 років. Він був ведучим популярної телепрограми, володів великим будинком на березі Тихого океану, стайнею та величезною земельною ділянкою. Дружна родина складалася з дружини Ненсі, дочки Патті та сина Ронні-молодшого. Й хоча «Театр Дженерал електрик» наступного року припинив своє існування, Рейґан став ведучим інших програм. А 27 жовтня 1964 року виголосив свою відому промову на підтримку консервативного кандидата в президенти США Баррі Ґолдвотера. «Ми зрозуміли, що Рейґан викладає позицію Ґолдвотера краще, ніж сам Ґолдвотер», — охарактеризував цю промову лідер каліфорнійських консерваторів. Саме в цей день Рейґан іще раз змінив професію — став політиком. А вже 8 листопада 1966 року республіканець-консерватор Рейґан завдав повної поразки демократу-лібералу Пету Брауну на виборах губернатора Каліфорнії. 3 січня 1967 року Рейґан «вселився» в губернаторську резиденцію в місті Сакраменто.

Рейґан провів у ній вісім років, очолюючи найбільший і найрозвинутіший штат Америки, який за обсягами промислового виробництва вже тоді випереджав переважну більшість країн світу.

Рейґан запровадив у своїй роботі стиль, принципово відмінний від стилю попередників: замість того, щоб особисто займатися всіма, навіть третьорядними проблемами роботи адміністрації штату, він зосередився лише на ключових питаннях. Зокрема, в перший же рік свого губернаторства йому вдалося навести лад в Берклійському університеті, який був чи не головним центром екстремістсько-лівацького студентського руху в США в 1960-ті роки.

«Нєт, містер Брежнєв!»

Рейґан дуже швидко став визнаним лідером консервативних сил у загальноамериканському масштабі. Й уже 1968 року був реальним претендентом у кандидати на президенти США від Республіканської партії. Проте він програв тоді досвідченому Річарду Ніксону. Перемога Ніксона на президентських виборах у листопаді 1968-го означала, що він автоматично буде висунутий кандидатом від республіканців і 1972 року, а наступний шанс Рейґан отримає лише 1976 року, коли йому виповниться вже 65 років, а в такому солідному віці ще нікому не вдавалося стати президентом США. Багатьом його шанувальникам тоді здалося, що «потяг Рейґана вже пішов». Проте сам Рейґан з цим був категорично не згодний. Тим, хто передрікав «смерть» штату Каліфорнія під керівництвом «актора-невігласа», довелося крізь зуби визнати, що за 8 років губернаторства Рейґана Каліфорнія не просто «вижила», а перетворилася на найважливіший фактор впливу на політичне та економічне життя всього американського суспільства.

Попри це, Рейґан програв боротьбу за право стати республіканським кандидатом і 1976 року, щоправда, з дуже незначним відривом, — президенту Джеральду Форду, який замінив Ніксона після Вотергейтського скандалу. Форд, у свою чергу, програв президентські вибори демократу Джіммі Картеру.

Саме тоді Рейґан визнав у розмові з сином, що найбільше шкодує про свою поразку через неможливість зустрітися в ролі президента США з… радянським Генеральним секретарем Леонідом Брежнєвим: «Я б сидів і слухав, як протягом двох годин перекладач доводить до мого відома, яких поступок чекає містер Брежнєв від президента Сполучених Штатів, якщо останній хоче зберегти дружбу з Росією. Потім би я повільно підвівся, обійшов би довкола столу й прошепотів би містеру Брежнєву на вухо по-російськи: «Нєт!» Мені справді дуже шкода, що тепер цього не відбудеться».

Шкодування виявилися передчасними. 1980 року Рейґан таки використав свій шанс, став президентом і повів дуже жорстку політику стосовно СРСР, яка й стала однією з причин загибелі цієї наддержави. Щоправда, особисто зустрітися з Брежнєвим, обійнявши посаду президента, Рейґану так і не довелося — Генсек, що впадав у маразм, помер менше ніж за два роки після обрання Рейґана президентом, а за цей час особиста зустріч лідерів двох супердержав не відбулася з огляду на напружені двосторонні відносини.

У 60—70-ті роки минулого століття Сполучені Штати, залишаючися найбільшою економічною та політичною потугою світу, переживали кризові явища у своєму розвитку. Програна війна у В’єтнамі стала не тільки й не стільки суто військовою, скільки психологічною поразкою. Значна частина американців втратила віру в те, що саме вони — «хороші хлопці», які захищають увесь світ від «поганих хлопців» — комуністів. Економіка розвивалася невисокими темпами, але при цьому інфляція була дуже значною. Уособленням усіх проблем Сполучених Штатів став 39-й президент Джіммі Картер, демократ-ліберал, за часів якого, за словами Джін Кіркпатрік, «американські літаки не могли літати, ми були сповнені сумнівів і непевності, а радянське правління перебувало на піку своєї могутності». Й саме Рейґан кинув виклик Картеру.

4 листопада 1980 року Рейґан завдав Джіммі Картерові нищівної поразки й оселився в Білому домі на довгих вісім років. 1984 року Рейґан ще більш тріумфально виграв у демократа Волтера Мондейла. Більше того, можна сказати, що правління Рейґана певною мірою продовжилося й на третій термін, позаяк 41-м президентом став рейґанівський віце-президент Джордж Буш-старший, який переміг значною мірою завдяки авторитету свого патрона й попередника.

Рейґан + економіка = рейґаноміка

За що ж більшість американців так полюбили «актора-нездару», який до того ж, здавалося б, не надто переобтяжував себе роботою? Справді, за свідченням одного з його радників, «Рейґан не є керівником картерівського типу, який хоче знати кожну деталь кожного проекту. Він схильний до того, щоб намалювати загальну картину, залишивши розробку деталей сильним управлінцям».

Перш за все — це чисто людські якості, те, яким Рейґан був як людина чи, принаймні, виглядав в очах виборців. Він не справляв враження інтелектуала, глибоко обізнаного в речах, не відомих широкому загалу, але справляв враження людини, яка дивиться на більшість речей у світі так, як пересічний американець. Дуже підняв симпатії до Рейґана й замах, який здійснив на нього напівбожевільний маніяк Джон Гінклі 30 березня 1981 року, на самому початку першої президентської каденції. Рейґана було важко поранено, але поводився він надзвичайно мужньо. Десятки мільйонів американців повторювали його жарти, звернені до медсестри, яка роздягала його перед операцією: «А що, коли про це дізнається Ненсі?» — та до дружини: «Вибач, кохана, я не встиг пригнутися».

Та, звичайно ж, головною причиною популярності Рейґана стали реальні здобутки його адміністрації, перш за все економічна політика, що з легкої руки журналістів отримала назву «рейґаномікиі». Сам Рейґан називав її «економікою, орієнтованою на пропозицію» (supply-side economy). Суть її зводилася до зниження податків як найефективнішого засобу відродження ділової активності та економічного підйому в країні. І справді, справи в Рейґана не розійшлися зі словами — в перші три роки свого президентства він щороку знижував прибутковий податок на 10 відсотків. При цьому це стосувалося й бідних, і багатих. Було запроваджено податкові пільги на інвестиції у високі технології, що дозволило Америці суттєво посилити свій технологічний відрив від решти країн світу, включно з найближчими «переслідувачами» — Японією та Західною Європою. Було створено привабливі умови для іноземного капіталу, й у країну ринув потік інвестицій з усього світу. За роки правління Рейґана Америка перетворилася з найбільшого у світі нетто-експортера на найбільшого нетто-імпортера капіталу. Рейґан астрономічно збільшив державний борг США, ігноруючи похмурі застереження, що він перекладає сьогоденні проблеми на плечі наступних поколінь. Лише в перший рік свого правління Рейґан скоротив витрати державного бюджету на 35 мільярдів доларів і взяв під контроль інфляцію, рівень якої за рік зменшився вдвічі — з 12,4 до 6 відсотків. Водночас Рейґан жорстко урізав усі соціальні програми бюджету. «Це злочин, коли людина, здатна прогодувати себе сама, живе за рахунок податків своїх співгромадян», — говорив президент. Унаслідок цього чисті доходи 10 відсотків найбагатших американців за перші три роки правління Рейґана зросли більше ніж на 20 відсотків і настільки ж скоротилися реальні доходи 10 відсотків найбідніших. Уїдливі журналісти негайно охрестили президента «Робін Гудом навпаки, який відібрав гроші в бідних і віддав їх багатим». Проте більшості американців, вихованих у традиціях індивідуалізму та розрахунку на власні сили, цей курс сподобався.

Єдине, на що президент не шкодував бюджетних коштів, — військові витрати. Рейґан відкинув досягнуті урядом Картера домовленості з Радянським Союзом про обмеження стратегічних озброєнь і натомість почав «зоряні війни» проти «імперії зла», як він публічно (й вельми недипломатично) охрестив Радянський Союз. Суть Стратегічної оборонної ініціативи, яка коштувала десятки мільярдів доларів, зводилася до створення ефективної системи протиракетного захисту над усією територією Штатів, яка позбавила би СРСР можливості гарантовано знищити США у разі виникнення ядерної війни. Новий виток гонки озброєнь, з одного боку, сприяв стрімкому розвиткові у Сполучених Штатах нових технологій, з другого, — призвів до того, що Радянський Союз надірвався економічно. А це стало однією з причин горбачовської перебудови і, зрештою, краху СРСР. З кінця 1950-х і до 1989 року головною ідеєю Рейґана було звільнення Східної Європи від комуністичного панування. Й хоча остаточний крах СРСР і «світової системи соціалізму» відбувся вже за президента Буша-старшого, як слушно зауважив член Ради національної безпеки США Джордж Блуер, «саме в період Рейґана світ переконався, що демократичний капіталізм здолав соціалізм».

Прогнози, які не збулися

За часів президентства Рейґана, року так десь 1983-го, радянські експерти «переконливо» доводили, що рівно через двадцять років під тягарем величезного державного боргу американська економіка зазнає неминучого краху, який призведе якщо не до ліквідації Сполучених Штатів як таких, то до різкого зменшення їхнього економічного та політичного впливу у світі. Комуністичні прогнозисти влучили пальцем у небо. Незабаром припинив своє існування сам Радянський Союз, а Штати стали єдиною у світі наддержавою, абсолютним лідером у сфері високих технологій. І якщо до президентства Рейґана можна було вести мову про скорочення відриву між США та іншими світовими центрами сили у сфері економіки та політики, зокрема Євросоюзом та Японією, то при ньому цей розрив тільки збільшувався. Потужний поштовх, який Америка отримала в епоху Рейґана, відчувається й досі.

Доля Рейґана після завершення президентських повноважень склалася трагічно. Він дуже швидко підупав на здоров’ї, а 1994 року йому було поставлено страшний діагноз — хвороба Альцгеймера. Ця невиліковна хвороба мозку веде до поступового розпаду особистості. Відтак Рейґан прийняв важке, але гідне рішення — попрощався з нацією й усамітнився разом із Ненсі у своїй каліфорнійській резиденції. Він хотів, щоб Америка й цілий світ запам’ятали його сильним та розумним. Так Рейґан прожив ще 10 років, а в останні місяці не впізнавав уже навіть Ненсі.

6 червня 2004 року Рональд-Вілсон Рейґан помер, а його тіло поховане за його волею біля будинку Президентської бібліотеки та музею Рональда Рейґана в містечку Сімі-Веллі, штат Каліфорнія.