ІСТОРІЯ ІГРАШОК

Баз і Вуді спішать на порятунок

Джефрі Катценберґ

«Дуже приємно робити неможливе», — сказав якось Волт Дисней. Такий підхід Джобсові подобався. Він захоплювався тим, із якою увагою ставився Дисней до деталей і зовнішнього вигляду, і вважав, що Риса/-і кіностудія, яку заснував Дисней, чудово пасували одна до одної.

The Walt Disney Company надала ліцензію для Ріхаг’s Computer Animation Production System і таким чином стала найкрупнішим покупцем піксарівських комп’ютерів. Одного дня Джефрі Катценберґ, голова диснеївського кіновідділу, запросив Джобса до студій Burbank, щоби той подивився на технології, якими вони оперували. Під час екскурсії, яку влаштували йому хлопці з Disney, Джобс повернувся до Катценберґа й запитав:

- Чи Disney задоволена Ріхаг?

Катценберґ із повною впевненістю відповів, що так. Тоді Джобс запитав:

- Чи вважаєте ви, що ми в Р/хаг задоволені Disney!

Катценберґ відповів, що, на його думку, задоволені.

- Ні, ми незадоволені, — сказав Джобс. - Ми хочемо зробити з вами фільм. От тоді ми будемо задоволені.

Катценберґ виявив бажання спробувати. Він захоплювався ані-мованими короткометражками Джона Ласетера й безуспішно намагався заманити його назад у Disney. Тож Катценберґ запросив піксарівську команду, щоби обговорити партнерську роботу над фільмом. Коли Кетмул, Джобс і Ласетер розташувалися за великим столом, Катценберґ заговорив начистоту:

— Джоне, оскільки ти не хочеш повернутися й працювати на мене, — сказав він, дивлячись на Ласетера, — я піду таким шляхом.

Так само, як Disney мала багато спільних рис із Ріхаг, чимало спільного було й між Катценберґом і Джобсом. Обоє вміли бути чарівними, коли хотіли, і агресивними (чи навіть гірше), коли це відповідало їхньому настрою чи інтересам. Елві Рей Сміт, який саме збирався покинути Ріхаг, був присутнім на тій зустрічі.

— Мене вразило те, наскільки Катценберґ і Джобс схожі, - пригадує він. — Тирани з неймовірним даром базікати.

Катценберґ чудово знав про це.

— Усі думають, піо я тиран, — сказав він піксарівському колективу. - Я і є тираном. Але я зазвичай правий.

Легко можна собі уявити, що Джобс каже те саме.

На перемовини між двома чоловіками з однаковою пристрастю, які дуже пасували одне одному, пішли місяці. Катценберґ наполягав, щоби Disney отримала права на запатентовані технології для створення анімації у ЗВ-форматі, які належали компанії Ріхаг. Джобс відмовлявся робити це і, зрештою, переміг у даному питанні. У Джобса також була власна вимога: РЬсаг матиме часткове право на володіння фільмом і його героями, а також змогу контролювати права на відео та можливі його продовження.

— Якщо ти хочеш цього, — сказав Катценберґ, — то ми можемо просто припинити цю розмову, і ти підеш.

Джобс залишився, поступившись у цьому питанні.

Погляд Ласетера був прикутим до того, як два міцні й «туго закручені» директори роблять випади й парирують.

— Я просто був у захоплені, спостерігаючи за тим, як Стів і Джефрі це робили, — пригадував він. — То було наче матч із фехтування. Вони обидва були майстрами своєї справи.

Але Катценберґ прийшов на матч із шаблею, а Джобс - усього лише з рапірою. Р/хаг перебував на межі банкрутства й потребував ухвалення угоди з Disney значно більше, ніж Disney потребувала угоди з Ріхаг. Крім того, Disney могла собі дозволити профінансувати всю справу, а Ріхаг— ні. Результатом того став договір, укладений у травні 1991 року, відповідно до якого Disney цілковито володітиме правами на картину та її героїв, контролюватиме творчий процес і заплатить Ріхаг близько 12,5% доходів від продажу квитків. За Disney залишаються право (але не зобов’язання) випустити два наступних мультфільми компанії Ріхаг і право створити (із чи без Ріхаг) продовження, використовуючи героїв мультфільму. могла також знищити фільм у будь-який момент, заплативши лише незначний штраф.

Ідея, яку запропонував Джон Ласетер, називалася «Історія іграшок». Вона виникла з вірування — яке Джон розділяв разом зі Сті-

BOM — у те, що предмети мають певну сутність, мету, заради якої вони створювалися. Якби об’єкти могли відчувати, то ці почуття базувалися би на їхньому бажанні зреалізувати власну сутність. Наприклад, мета склянки - тримати в собі воду; якби в неї були почуття, то вона була би щасливою у наповненому стані й нещасною, коли порожня. Сутність комп’ютерного екрану - служити засобом зв’язку з людською істотою. Сутність одноколісного велосипеду — щоби на ньому їздили в цирку. Мета іграшок полягає в тому, щоби з ними бавилися діти, і їхнім екзистенційним страхом є те, що їх можуть викинути чи відставити вбік заради нових іграшок. Тож приятельський фільм (від англ. buddy movie — піджанр художнього фільму, у якому центральне місце займає дружба між двома героями чоловічого роду. — Прим, пер.), у якому би стара іграшка об’єдналася з блискучою новою, уже містив би в собі драму, особливо коли дії розгорталися б навколо іграшок у той час, коли дитини коло них немає. Перший опис починався так: «У кожного в дитинстві був травматичний досвід, коли ви губили якусь іграшку. Наша історія показує, що відчуває іграшка, коли вона втрачає й намагається знову завоювати те єдине, що важить для неї найбільше: щоби діти нею бавилися. Це причина, з якої всі іграшки існують. Це - емоційна основа їхнього існування».

Два головних герої пройшли через багато змін і покрашень, поки не стали Базом Рятівником і Вуді. Кожних декілька тижнів Ласетер і його команда складали докупи свою останню розкадровку чи відзнятий матеріал, щоби показати її у Disney. Під час ранніх кінопроб Ріхаг хизувалася своєю дивовргжною технологією, яка виявлялася, наприклад, у таких деталях: у сцені, де Вуді крутиться на вершечку комода, світло стр^тменить через венеційські жалюзі, які відкидають тіні на його сорочку в клітинку — ефект, який практично неможливо було би відтворити від руки. Проте вразити Disney сюжетом було набагато складніше. На кожній презентації, яку проводила Ріхаг, Катценберґ багато чого перекреслював, гаркаючи і розкидаючись своїми деталізованими зауваженнями та коментарями. А зграя посіпак із нотатниками завжди наглядала за тим, щоби кожна пропозиція і примха Катценберґа була врахована.

Головна ідея Катценберґа полягала в тому, щоби додати зухвалості двом головним героям. Це може бути мультфільм, який називається «Історія іграшок», але не варто розраховувати лише на дитячу аудиторію.

- Спершу там не було ніякої драми, ніякої справжньої історії, ніякого конфлікту, - пригадував Катценберґ.

Він порадив Ласетеру переглянути декілька класичних приятельських фільмів штибу «Ті, що не схилили голови» {The Defiant

Ones), «48 годин» {48 Hours), у яких два героя з різним ставленням до життя потрапляють в ситуацію, де їм потрібно діяти разом і налагоджувати зв’язок. На додачу він продовжував просувати думку, що в мультфільмі має бути те, що чоловік називав «ребром», — це означало, що герой Вуді мав би бути більш заздрісним, злим і воювати проти База, нового непроханого гостя в коробці з іграшками.

- Це світ, у якому іграшка воює проти іграшки, — каже Вуді у якийсь момент, виштовхуючи База з вікна.

Після багатьох раундів вислуховування зауваг від Катценбер-ґа та інших диснеївських керівників із Вуді зіскоблили майже всю його чарівність. У якійсь сцені герой скидає інші іграшки з ліжка й гукає до Жилки, щоби той прийшов на допомогу. Коли Жилка вагається, Вуді гаркає:

- Хто тобі сказав, що тобі треба думати, ти, ходяча віденська сосиска?!

Жилка тоді ставить питання, яке члени колективу Ріхаг скоро почнуть ставити самим собі: «Чого ковбой такий страшний?». У якийсь момент Том Генкс, який озвучував Вуді, вигукнув: «Та цей чувак - реальний покидьок!».

Знято!

Ласетер і його піксарівська команда пціготували першу половину фільму для показу до листопада 1993 року, тож вони привезли Гі на студію Burbank, щоби показати зроблене КатценберГу та іншим диснеївським керівникам. Пітеру Шнайдеру, який очолював вівдіп анімації, ніколи не подобалася ідея Катценберґа щодо того, щоби люди, які не працювали в штаті компанії, створювали анімацію для Disney, тож він назвав роботу непотребом і наказав, щоби її випуск зупинили. Катценберг погодився.

- Чому воно настільки жахливе? - запитав він у колеги, Тома Шумахера.

- Тому що це більше не їхній фільм, - відповів Шумахер прямо.

Згодом він пояснив: «Вони дослухалися до порад Катценберґа,

і проект просто повністю з’їхав із рейок».

Ласетер усвідомлював, що Шумахер був правим.

- Я сидів там, і мені було соромно дивитися на те, що появлялося на екрані, — пригадував він. — То була історія про найбільш незадоволених і злих героїв, яких я коли-небудь бачив.

Він попросив у Disney, щоби йому дали шанс повернутися в Р/хАг і переробити сценарій. Катценберґ підтримав його.

Джобс не надто долучався до творчого процесу. Враховуючи його схильність до контролю, особливо в питаннях смаку й зовнішнього вигляду, таке самоусунення було свідченням його поваги до Ласетера та інших художників із Ріхаг — так само, як і вміння Ласетера і Кетмула не підпускати його до своєї творчості. Проте він допомагав у врегулюванні стосунків із Disney, і колектив Ріхаг то дуже цінував. Коли Катценберґ і Шнайдер зупинили випуск «Історії іграшок», Джобс підтримував роботу над мультфільмом, фінансуючи її із власної кишені. Він також зайняв сторону піксарівської команди проти Катценберґа.

— Він перекрутив усю «Історію іграшок», — говорив згодом Джобс. — Він хотів, шоби Вуді був поганим пацаном, і коли він закрив нас, ми типу дали йому копанця під зад і сказали: «Це не те, шо ми хочемо», — і зробили все так, як завжди самі хотіли.

Колектив Ріхаг повернувся з новим сценарієм через три місяці. Герой Вуді трансформувався із тиранічного боса інших іграшок Енді в їхнього мудрого лідера. Заздрість, яка виникла в нього після приїзду База Рятівника, була зображена із більшим співчуттям, і це відобразилося у пісні Ренді Ньюмана «Дивина» {Strange Things). Сцена, у якій Вуді випхав База з вікна, була переписана, тож тепер Баз випав у результаті нешасного випадку, спричиненого маленьким трюком із використанням лампи Luxo, який вигадав Вуді. Катценберґ і Ко схвалили новий підхід, і до лютого 1994 року фільм знову був у виробництві.

Катценберґ був вражений, шо Джобс наполягав на тому, щоби контролювати всі витрати.

— Навіть на початку процесу вкладання бюджету Стів дуже хотів зробити все максимально ефективно, — казав він.

Але виявилося, що бюджет у 17 мільйонів доларів був занадто малим, особливо зважаючи на величезне переопрацювання проекту після того, як Катценберґ змусив їх зробити Вуді занадто негативним персонажем. Тож Джобс почав вимагати більше грошей для того, щоби правильно закінчити мультфільм.

— Послухай, ми домовилися, - сказав йому Катценберґ. - Ми довірили тобі керування справою, і ти погодився зробити це за ту суму, яку ми запропонували.

Джобс був розлюченим. Він телефонував Катценберґу, прилітав до нього й поводився, за словами Катценберґа, «настільки дико невідступно, як міг те робити лише Стів». Джобс наполягав на тому, що Disney несла відповідальність за додаткові витрати, спричинені тим, що Катценберґ настільки сильно покалічив оригінальну концепцію, що довелося докласти чимало зусиль, щоби її відновити.

— Хвилиночку! — відстрілювався Катценберґ. — Ми допомагали вам. Ви отримали вигоду з нашої креативної допомоги, а тепер ти ще хочеш, щоби ми вам за це заплатили?!

То був саме такий випадок, коли два затяті контролери сперечалися з приводу того, хто кому робить послугу.

Ед Кетмул, будучи більш дипломатичним, ніж Джобс, зумів досягти компромісу стосовно нового бюджету.

— я бачив Джефрі з биіьш позитивного боку, ніж деякі інші люди, котрі працювали над фільмом, - сказав він.

Але цей випадок спонукав Джобса почати планувати, як отримати більше важелів упливу на Disney у майбутньому. Йому не подобалася роль звичайного підрядника — він хотів контролювати. Це означало, що Лхаг доведеться принести свої власні фінансові інвестиції в майбутні проекти, і для цього потрібна буде нова угода з Disney.

Робота над фіньмом прогресувала — і Джобс віцчував усе більше радісного збудження з цього приводу. Раніше він вів перемовини з різними компаніями, починаючи віц Hallmark і закінчуючи Microsoft, щодо продажі Ріхаг, але коли побачив, як Вуді й Баз ожили, то усвідомив, що, ймовірно, саме перебуває на межі перевороту в сфері кіноіндустрії. Коли сцени з мультфільму були завершені, він передивлявся їх знову й знову та запрошував друзів до себе додому, щоби вони могли розділити з ним його нове захоплення.

— я не можу вам сказати, скільки версій «Історії іграшок» я передивився до того, як мультфільм вийшов у прокат, — сказав Ларі Елісон. — Зрештою то перетворилося на одну з форм тортур. Я вмикав мультик і бачив останніх десять відсотків покращень. У Стіва є нав’язлива ідея довести все до досконалості — як сюжет, так і технологію, — і його не влаштовує нічого, крім самої лише досконалості.

Джобсова думка про те, що його інвестиції в Ріхаг можуть згодом виправдати себе, була підкріплена тим, що запросив його відвіцати організований для преси урочистий перегляд сцен із мультфільму «Покахонтас» у січні 1995 року в наметі посеред Центрального парку на Мангеттені. На тій події виконавчий директор Disney Майкл Айзнер оголосив, що прем’єра «Покахонтас» відбудеться на Великій галявині Центрального парку перед 100 тисячами глядачів. Джобс був умілим шоуменом, який знав, як улаштовувати величні прем’єри, але навіть його вразив цей план. Прекрасний заклик База Рятівника «До нескінченності й далі!» раптово виявився вартим того, щоби до нього дослухатися.

Джобс вирішив, що вихід «Історії іграшок» того листопада стане хорошою нагодою, щоби зробити Р/хаг відкритим акціонерним товариством. Однак навіть ті банкіри, які зазвичай з готовністю інвестували, вважали цей проект підозрілим і казали, що нічого путнього з нього не може вийти. Протягом п’яти років PiXflr нестримно втрачала гроші. Але Джобс був налаштований рішуче.

- Я хвилювався і доводив, що ми маємо дочекатися виходу нашого другого фільму, — пригадував Ласетер. — Стів не послухав мене й сказав, що нам потрібна була готівка для того, щоби зібрати гроші на свої фільми й переукласти угоду з Disney.

До нескінченності!

У листопаді 1995 року відбулися дві прем’єри «Історії іграшок». Disney організувала одну в ЕІ Capitan, величному старому театрі в Лос-Анджелесі, й збудувала іграшковий будиночок, у якому виступали герої мультфільму, коло нього. Ріхаг отримала жменю квитків, проте і сам вечір, і список запрошених зіркових гостей були продумані Disney, Джобс навіть не пішов туди. Натомість, наступного вечора він орендував Regency, схожий театр у Сан-Франциско, і провів свою власну прем’єру. Замість Тома Генкса і Стіва Мартіна були запрошені знаменитості Силіконової Долини, такі як Ларі Елісон і Енді Ґроув. Це було однозначно власним шоу Джобса; він, а не Ласетер, вийшов на сцену, щоби представити мультфільм.

Дуель прем’єр вивела на передній план наболіле питання: чиїм мультиком була «Історія іфашок» - Disney чж Ріхаг? Чи то Ріхаг була просто анімаційним підрядником, який допомагав Disney створювати мультфільми? Чи то студія Disney була звичайним дистрибутором і маркетологом, який допомагала Ріхаг представити його продукт? Відповідь знаходилася десь посередині. Питанім полягало в тому, чи могли великі еґо - в основному ті, що належали Майклу Айзнеру і Стіву Джобсу, - пристосуватися до такого партнерства.

Ставки піднялися, коли «Історія іграшок» досягла фінансового успіху й отримала похвалу від критиків. Мультфільм «відбив» затрачені на нього кошти вже за перші вихідні: касовий збір із першого відкриття в самих лише Сполучених Штатах становив ЗО мільйонів доларів. «Історія» стала найприбутковішим фільмом року, переміг-ши навіть «Бетмена назавжди» і «Аполлон 13» і зібравпш 192 миіьйо-ни доларів виручки в США і 362 мільйони загалом по всьому світі. Як зазначається на сайті, на якому публікуються кінорецензії. Rotten Tomatoes, 100% із 73 опитаних критиків висловили позитивний відгук. Ричард Корліс із часопису Time назвав мультик «найбільш винахідливою комедією року», Девід Енсен із NewsWeekoтoлocaв його «дивовижею», а Джанет Маслін із New York Times рекомендувала його до перегляду дітям і дорослим як «витвір неймовірної кмітливості у найкращих дворівневих диснеївських традиціях».

Єдине, що неприємно зачепило Джобса, — що такі оглядачі, як Маслін, написали про «диснеївські традиції», а не про виникнення Ріхаг. Прочитавщи її рецензію, він вирішив, що мусить піти в наступ, щоби підвищити рейтинг своєї компанії. Коли він із Ла-сетером пішов на телешоу до Чарлі Роуз, Джобс наголошував, що «Історія іграшок» була піксарівським мультфільмом, і навіть намагався наголосити на історичному моменті народження нової студії.

— З того часу, як вийшла «Білосніжка», кожна велика студія намагалася ввійти в анімаційний бізнес, але донині Disney була єдиною студією, яка випускала мультфільми, котрі би ставали блок-бастерами, — сказав він Роуз. — Ріхаг стала другою студією, якій удалося зробити це.

Джобс показав Disney просто як дистрибутора піксарівського фільму.

— Він постійно повторював; «Ми і Ріхаг — ото справжня потуга, а ви і Disney — лайно», — пригадував Майкл Айзнер. - Але саме ми зробили все для того, щоби з «Історії іграшок» вийшло щось притомне. Ми допомагали сформувати фільм і скликали всі наші вівділи — від маркетологів, які досліджують споживацький ринок, до працівників телеканалу Disney Channel, щоби зробити цей мультфільм хітом.

Джобс дійшов висновку, що фундаментальне питання — чий то мультфільм? — краще вирішувати через укладання контракту, ніж за допомогою словесної війни.

— Після успіху «Історії іграшок», — сказав він, — я усвідомив, що нам час нарізати нову угоду з компанією Disney, якщо ми збиралися створити студію, а не залишатися підрядниками по найму.

Але для того, щоби стояти нарівні з Disney, Ptxar мала прийти зі своїми грішми. А для цього потрібно було провести успішну первинну публічну пропозицію і перетворити фірму на ВАТ.

Первинна публічна пропозиція була оголошена рівно через тиждень після виходу «Історії іграшок». Джобс побився об заклад, що цей мультфільм стане успішним, і його ризиковане парі таки виплатилося — та ще й як. Як це було з перетворенням Apple на ВАТ, святкування мало за планом проводитися в офісі провідного синдикату, що виступав гарантом, у Сан-Франциско о сьомій ранку, коли акції виходили на продаж. Початковий план полягав у тому, щоби продавати перші акції за ціною близько 14 доларів за одиницю, щоб їх точно хтось купував. Джобс наполягав на тому, щоби поставити ціну в 22 долари, що дало би компанії більше грошей у випадку, якщо пропозиція виявиться успішною. Проте результати перевищили навіть його найсміливіші мрії. Компанія обігнала Netscape і стала найуспішнішою первинною публічною пропозиці-

ЄЮ року. За перших півгодини ціна акцій виросла до 45 доларів, і торги були відкладені, тому що було занадто багато ордерів на покупку. Затим ціна піднялася навіть вище - до 49 доларів, а потім, до кінця дня, встановилася на 39.

Раніше того ж року Джобс сподівався знайти покупця на Ріхаг, що дало би йому можливість принаймні повернути ті 50 мільйонів доларів, які він уклав у компанію. До кінця дня ті акції, які він утримав для себе - 80%, - вартували аж у двадцять разів більше й становили неймовірних 1,2 мільярда доларів. Це було приблизно в п’ять разів більше, ніж те, що він заробив, коли компанія Apple перетворилася на ВАТ у 1980 році. Але Джобс сказав Джону Маркофу із New York Times, що гроші для нього мало що значили.

- Я не планую купити собі яхту в майбутньому, - сказав він. - Я ніколи не робив цього заради грошей.

Успішна первинна публічна пропозиція означала, що Ріхаг більше не має залежати від Disney у питаннях фінансування своїх фільмів. Це було саме тим важелем управління, про який мріяв Джобс.

- Оскільки ми тепер самі були здатні фінансувати половину вартості своїх фільмів, я міг вимагати половину прибутків, — розповідав він. - А також — і саме це було найважливішим - я хотів, щоби продукт виходив у визнаному співавторстві. Наші мультфільми мали вважатися настільки ж піксарівськими, наскільки диснеївськими.

Джобс полетів на зустріч із Айзнером, якого приголомшила зухвалість Стіва. У них була угода на створення трьох мультфільмів, а Ріхаг зробила лише один. У кожної сторони була своя атомна зброя. Після гострої сварки з Айзнером Катценберґ покинув Disney і став одним із співзасновників (разом зі Стівеном Спілберґом і Де-відом Ґефеном) компанії DreamWorks SKG. Якщо Айзнер не погодиться підписати нову угоду з компанією Ріхаг, сказав Джобс, тоді ЛхйА-звернеться до іншої студії, як-от Катценберґової, відразу після того, як виконає свою домовленість щодо трьох мультфиіьмів. у руках в Айзнера була погроза, що Disney зможе, якщо таке станеться, випустити власне продовження «Історії іграшок», використовуючи Вуді, База й усіх інших героїв, яких створив Ласетер.

- Це було все одно, що дозволити, щоби хтось розбещував наших дітей, - пригадував згодом Джобс. - Джон почав плакати, коли уявив собі таку ймовірність.

Тож вони витесали нову домовленість. Айзнер погодився дозволити Р/ХАЛ укласти половину грошей у підготовку наступних мультфільмів і забирати половину прибутків.

- Він не думав, що в нас вийде багато гітів, тож уважав, що економить собі трохи грошей, — сказав Стів. — Але в підсумку то було просто прекрасно для нас, оскільки Ріхаг випустила десять блок-бастерів один за одним.

Вони також погодилися щодо співавторства, хоча, щоби визначитися з тим, чоловіки чимало торгувалися.

— Я зайняв позицію, що це — мультфільми компанії Disney, але зрештою я пішов на поступки, — пригадував Айзнер. — Ми почали обговорювати, наскільки великі літери мають бути в слові Disney і наскільки великими вони мають бути в слові Ріхаг, геть як якісь чотирирічні дітлахи.

Але до початку 1997-го вони вклали угоду про випуск п’яти мультфільмів протягом десяти років і навіть роз’їхалися друзями — принаймні, на той момент воно виглядало саме так.

— Айзнер був розсудливим і чесним щодо мене тоді, — сказав пізніше Джобс. — Але врешті-решт, протягом того десятиліття, я дійшов висновку, що він був темною людиною.

у листі до акціонерів компанії Ріхаг Стівен пояснив, що право, яке вони вибороли, на рівнозначне співавторство із Disney в усіх мультфільмах, як і в рекламі та іграшках, було найважливішим аспектом угоди. «Ми хочемо, щоби Лхаг виросла у бренд, який стане символом такого ж рівня довіри, як і бренд компанії Disney, - писав він. - Але для того, щоби Ріхаг завоювала цю довіру, покупці мають знати, що Ріхаг створює мультфільми». Протягом усієї кар’єри Джобса його знали як людину, яка створює прекрасні продукти. Але таким самим визначним було його вміння створювати прекрасні компанії, які відзначалися цінними брендами. І він створив дві найкращі такі компанії своєї доби: Apple і Ріхаг.