ІКАРУС

Те, що піднімається...

Високо літати

Запуск Macintosh у січні 1984 року підняв Джобса до ще вищих орбіт зірковості, і це було очевидним під час його подорожі по Мангеттену. Він пішов на вечірку, яку Йоко Оно організовувала для свого сина Шона Леннона, і подарував дев’ятирічному хлопчику Macintosh. Малий надзвичайно захопився машиною. Митці Енді Ворхол і Кіт Геринг також були там, і вони були настільки зачаровані тим, що вони можуть створити за допомогою комп’ютера, що світ сучасного мистецтва ледь не опинився під загрозою.

- Я намалював коло, - гордо викрикнув Ворхол, користуючись QuickDraw.

Ворхол наполіг, щоби Джобс показав комп’ютер Міку Джаґґеру. І коли Джобс приїхав до будинку рок-зірки, Джаггер виглядав здивованим. Він майже нічого не чув про Джобса.

— Я думаю, він був під дією наркотиків, — пізніше говорив Джобс своїй команді. — Ну або він просто божевільний.

Дочка Джаґгера - Джейд, одразу підійшла до комп’ютера і почала малювати у MacPaint, і Джобс натомість дав машину їй.

Джобс купив дворівневу квартиру на найвищому поверсі, яку він покаже Скаллі у Сан-Ремо на західній частині Центрального парку на Мангеттені. Він винайняв Джеймса Фріда з фірми М. Реі, аби той зробив ремонт, однак так ніколи туди і не переїхав. (Пізніше він продасть її Боно за 15 мільйонів доларів.) Він також придбав особняк із чотирнадцятьма спальнями в іспанському колоніальному стилі у Вудсайді — пагорбах над Пало-Альто. Особняк був збудований мідним бароном, і Джобс переїхав туди, але поки не завершив його умебльовувати.

у Apple його статус поновився. Замість того щоби шукати шляхи зменшення Джобсової авторитарності, Скаллі дав йому більше обов’язків: тепер підрозділи виробництва Lisa і Macintosh були об’єднані, й Джобс керував ними обома. Він високо літав, та це не робило його поступливішим. Натомість Стів показав свою брутальну чесність, коли стояв перед обома командами — Lisa і Macintosh,

— пояснюючи, як вони об’єднуватимуться. Лідери Macintosh отримають усі вищі позищії, сказав він, а чверть команди Lisa доведеться звільнити.

— Хлопці, ви провалилися, — говорив Джобс, дивлячись прямо на тих, хто працював над Lisa. - Ви - команда Б. Гравці Б. Багато людей тут гравці класу Б, або навіть і В, і тому сьогодні ми відпускаємо декого з вас, щоби ви працювали у наших братських підприємствах тут, у долині.

Білл Еткінсон, який працював в обох командах, уважав це не лише грубим, а й нечесним.

— Ті люди працювали дуже старанно й були хорошими інженерами, — розповідав він.

Проте Джобс був щиро переконаний у тому, що називав найголовнішим уроком із Macintosh: потрібно бути жорстоким, якщо хочеш виховати команду гравців А.

— Надто легко миритися з гравцями Б, коли команда тільки встановлюється, але потім вони приваблюють ще кілька гравців Б, а згодом у команду приходять і гравці В, — пригадував він. - Робота у Macintosh навчила мене, що гравці А люблять працювати лише з гравцями А, тому не потрібно робити поблажок гравцям Б.

Джобс і Скаллі завжди могли переконати себе, що їхня дружба все ще така ж сильна, як і була. Вони заявляли про захоплення один одним дуже експресивно і часто скидалися на двох закоханих біля стенду з привітальними картками. Перша річниця з моменту початку роботи Скаллі відбулася у травні 1984 року, і, щоби відсвяткувати цю подію, Джобс запросив Джона на вечірку в Le Mouton Noir — елегантний ресторан на пагорбах, що розкинулися на південний захід від Купертіно. Скаллі здивувався, що Джобс запросив членів правління Apple і навіть деяких інвесторів зі східної частини США. Скаллі згадував, що, вітаючи його, «Стів сяяв на фоні всіх, кивав головою, а на його обличчі була усмішка Чеширського кота». Джобс розпочав вечерю підлабузницьким тостом.

— Найщасливішими двома днями в моєму житті були ті, коли Macintosh надійшов у продаж і коли Джон Скаллі погодився працювати у Apple, - говорив він. - Цей рік був найкращим у моєму житті, бо я дуже багато навчився у Джона.

І потім він показав Скаллі кадри пам’ятних подій того року.

у відповідь Скаллі розговорився про те, скільки радості йому принесло те, що він був Джобсовим партнером протягом останнього року. Закінчив він реченням, яке, чомусь, запам’ятав кожен за столом.

- У Apple є один лідер, - сказав він, — Стів і я.

Він подивився у протилежний бік кімнати, зловив погляд Джобса і помітив, що той усміхається.

- Ми наче спілкувалися один з одним, — згадував Скаллі.

Він також помітив, що Артур Рок та інші дивляться на них глузливо і навіть скептично. Вони вважали, що Джобс використовує його. Адже вони найняли Скаллі, щоби той контролював Джобса, а зараз стало очевидним, що все контролював Джобс.

- Скаллі настільки жадав Стівової похвали, що не міг піти проти нього, - пригадував Рок.

Тримати Джобса у полі зору і робити його щасливим, можливо, здавалося Скаллі розумною стратегією. Але він не усвідомлював, що Джобс за своєю природою був тим, хто не ділився контролем. Він не народився з шанобливим ставленням до інших. Він почав більше говорити про те, як потрібно управляти компанією. На зборах з приводу вибору стратегії 1984 року, скажімо, він проштовхував ідею, щоби компанія робила тендер на послуги відділу централізованих продаж і маркетингу. (Це означало б, для прикладу, що група Macintosh могла вирішити не користуватися послугами маркетингового відділу Apple і натомість створити свій такий відділ.) Здавалося, що нікому більше це не подобалося. Але Джобс і далі проштовхував цю ідею.

- Всі дивилися на мене і наче благали взяти ситуацію під свій контроль, посадити Джобса на стілець і заткнути йому рота, але я не зробив цього, - пригадував Скаллі.

Коли збори підходили до кінця, він почув, як хтось прошепотів: «Чому Скаллі не заткне йому рота?».

Коли Джобс вирішив побудувати мистецький завод у Фрімонті, щоби виготовити Macintosh, його жага до естетичності та контролююча натура зіграли злий жарт. Він хотів, щоб апарат був розмальований у яскраві відтінки, які і логотип Apple, але він стільки часу обирав відтінки, що директор з виробництва Мет Картер нарешті виготовив їх у звичному бежевому та сірому кольорах. Коли Джобс пройшовся виробництвом, він наказав, щоби машини перефарбували у кольори, які він хотів. Картер заперечив, адже це був точний механізм, перефарбування якого могло спричинити проблеми. І він виявився правим. Одна з найдорожчих машин, яку перефарбували у яскраво-синій колір, працювала неправильно, за що її прозвали «Стівова помилка». Врешті-решт Картер звільнився.

- йшло стільки енергії на боротьбу з Джобсом, і практично завжди для сварки навіть не було причини, шо я вирішив, ш;о з мене досить, - згадував він.

Як заміну Джобс приєднав до компанії Дебі Коулмен - запального, але доброго фінансового директора Macintosh, яка якось виграла відзнаку компанії за те, ш;о виявилася людиною, котра стала проти Джобса. Вона знала, як потурати його примхам, коли це було необхідно. Коли арт-директор Apple Клемент Мок розповів їй, шо Джобс хоче, шоби всі стіни були бідими, вона почала протестувати.

- Не можна, шоби стіни заводу були бідими. На них завжди буде пилюка та бруд.

- Немає такого бідого, який був би надто білим для Стіва, - відповів Мок.

їй довелося погодитися. Коулмен говорила, що з бідими стінами та машинами, розфарбованими у кольори веселки, підлога заводу «була схожа на вітрину Александра Колдера» (Адександр Колдер -відомий американський скульптор. - Прим. пер.).

Коли я запитав у Джобса про його надмірну увагу до вигляду заводу, Джобс відповів, що таким чином він проявляв своє прагнення досконалості:

Я міг прийти на завод, надягти білу рукавичку і почати перевіряти, чи є у приміщеннях пилюка. І я знаходив її всюди - на мащинах, на верхівках стелажів, на підлозі. І я просив Дебі прибрати. Я говорив, що ми повинні мати змогу їсти з підлоги на заводі. Це доводило Дебі до сказу. Вона не розуміла, чому так. І тоді я не міг цього пояснити. Бачиш, на мене дуже вплинуло те, що я бачив в Японії. Те, чим я захоплювався і чого не було в нас, — це відчуття командної роботи і дисципліни. Якщо у нас не було дисципліни і ми не могли втримувати те місце в ідеальній чистоті, це означало, що у нас не було дисципліни змусити машини працювати.

Якось вранці в недшю Джобс привів свого батька, щоби той подивився на завод. Пол Джобс завжди був педантичним щодо того, щоби все було в порядку, щоби його інструменти були гарно складені, і син, пишаючись, показав йому, що може зробити так само. Коулмен також прийшла, щоби провести екскурсію.

- Стів наче сяяв, - пригадувала вона. - Він дуже пишався, що може показати батькові своє творіння.

Джобс пояснював, як усе працює, і його батько насправді захоплювався всім, що бачив.

— Він спостерігав за батьком, який торкався всього і милувався тим, яке все було чисте і досконале.

Але все не було настільки ж чудовим, коли Даніель Міттеран відвідала завод з екскурсією. Дружина французького президента-со-ціаліста Франсуа Міттерана, яка захоплювалась Кубою, ставила багато запитань через свого перекладача. Її цікавило все — скажімо, умови праці, і Джобс, узявши собі за перекладача Алана Росмана, намагався пояснити, що він удосконалює робототехніку й технології. Коли Джобс саме говорив про точні графіки виробництва, вона запитала, чи платить він понаднормові. Він розсердився і пояснив, як автоматизація допомогла заощадити витрати на робочу силу, - підняв тему, яка, він знав про це, не надто її зацікавить.

— Це важка робота? - запитала вона. - Скільки часу у них триває відпустка?

Джобс не міг стриматися.

— Якщо її так цікавить їхній добробут, — сказав він перекладачу,

— то скажи їй, що вона може прийти і працювати тут у будь-який час.

Перекладач зблід і не промовив ні слова. За мить вступив Росман і сказав французькою; «Пан Джобс дякує вам за ваш візит і вашу зацікавленість у заводі». Ні Джобс, ні пані Міттеран не усвідомили, що саме трапилося, але перекладачу значно полегшало.

Після того, коли він поспішав на своєму «Мерседесі» до Купертіно, Джобс нарікав Росману на поведінку пані Міттеран. Він їхав трішки більше як 160 кілометрів за годину, як його зупинив полісмен і почав виписувати штраф. За кілька хвилин Джобс почав сигналити.

— Перепрошую, — промовив поліцейський.

— Я поспішаю, - відповів Джобс.

Хоч як дивно, але офіцера це не роздратувало. Він спокійно закінчив виписувати штраф і попередив, що якщо Джобс знову поїде понад 90 кілометрів за годину, то його посадовлять до тюрми. Тільки-но поліцейський вщійшов, Джобс знову поїхав зі швидкістю 160 кілометрів.

— Він щиро вірив, що правила його не стосуються, — дивувався Росман.

Його дружина Джоана Гофман спостерігала подібні ситуації, коли їздила з Джобсом до Європи за кілька місяців після запуску Macintosh.

— Він був нестерпний і вважав, що виплутається з будь-якої ситуації, — пригадувала вона.

У Парижі вона влаштувала офіційний обід із французькими розробниками програмного забезпечення, але Джобс раптово вирішив, що він не хоче йти на прийом. Натомість він грюкнув дверима в обличчя Гофман і сказав, що іде дивитися роботи ілюстратора і карикатуриста Фолона.

- Розробники були такі розлючені, що навіть не тиснули нам руки, — пригадує вона.

В Італії йому відразу не сподобався генеральний директор Apple

— гладкий пухкенький чоловік, який був вихідцем із традиційного бізнесу. Джобс прямо сказав йому в очі, що не був вражений його командою чи стратегією продажів.

- Ти не заслуговуєш можливості продавати Macintosh, — холодно сказав Джобс.

Та це ще було не особливо жорстко, якщо порівнювати з реакцією на ресторан, який вибрав бідолашний директор. Джобс попросив веґанську їжу, та офіціант таки приніс соус зі сметани. Джобс став таким нестерпним, що Гофман довелося йому погрожувати. Вона прошепотіла, що якщо він не заспокоїться, то вона виллє гарячу каву на його коліна.

Найбільше непорозуміння, яке було у Джобса під час туру Європою, стосувалося передбачення продажів. Користуючись своїм ефектом викривлення реальності, Джобс постійно підштовхував команди до того, щоб у них були вищі прогнози. Він погрожував європейським менеджерам, що більше не дасть їм жодних асигнувань, якщо вони не передбачать більші прогнози. Вони наполягали, що хочуть залишитися реалістами, і Гофман довелося виступити суддею.

- Наприкінці тієї подорожі все моєї тіло трусилося, - пригадувала Гофман.

Під час тієї подорожі Джобс познайомився з Жаном-Луї Гассе -менеджера Apple у Франції. Гассе був один із тих, хто якось постав проти Джобса під час одного з візитів.

- Він мав свою правду, ~ згодом зазначав Гассе. -1 єдиним способом поводитися з ним - було ображати його більше, ніж він би міг образити тебе.

Коли Джобс звично почав погрожувати зменшенням асигнувань, якщо Гассе не підвищить прогнози продаж, Ґассе розлютився.

- Пригадую, я схопив його за шкірку і сказав припинити, і тоді він заспокоївся. Я також був злим чоловіком. Я був придурком, який почав виліковуватися. І я міг бачити це у Стівові.

Ґассе, з іншого боку, був вражений тим, як Джобс міг уключити шарм, коли йому це було потрібно. Франсуа Міттеран упроваджував принцип комп’ютеризації для всіх, і різноманітні академічні експерти у технологіях, такі як Марвін Мінскі та Ніколас Ніґро-понте, прийшли поспівати хором. Джобс виступив із промовою до групи у готелі «Брістоль» і намалював картину, як Франція може рухатися вперед, якщо впустить комп’ютери у щколи. Париж також розбудив у ньому романтика. Ґассе і Ніґропонте розказували байки, як Джобс там чіплявся до кожної спідниці.

Провал

Після сплеску збудження випуском нового Macintosh у другій по -ловині 1984 року його продажі почали знижуватися. Існувала серйозна проблема: він був сліпучим, але жахливо повільним і малопотужним комп’ютером, і жоден фурор не міг приховати цього. Його краса була у гарному інтерфейсі, який виглядав, як сонячна ігрова кімната, а не темний екран із пульсуючими зеленими літерами з непривітними командними лініями. Та це призводило до найбільш слабкої сторони: літера на текстовому дисплеї виглядала не як код, а коли Macintosh малював літери елегантних шрифтів, піксель за пікселем, потрібно було у 20-30 разів бшьше пам’яті. Lisa справлялася з цим, бо у неї було понад 1000 кілобайтів оперативної пам’яті, а Macintosh мав лише 128 кілобайтів.

Іншою проблемою була відсутність внутрішнього жорсткого диску. Джобс називав Джоану Гофман «фанаткою «Ксерокса», коли вона боролася за цей накопичувач. Він же наполіг, щоб у Macintosh був лише один драйвер для дискети. Якщо потрібно було скопіювати дані, можна було накачати собі руку, виймаючи одну дискету і засовуючи іншу. У Macintosh також не було охолоджувача, і це було ще одним прикладом Джобсової впертості. Охолодж^'вачі, він уважав, відволікали від спокою комп’ютера. Та це спричиняло провали у системі, і Macintosh стали називати «бежевим тостером», що зовсім не сприяло його популярності. Було неприємно, що продажі, хоч і були високими протягом перших кількох місяців, потЬл упали, коли люди дізналися про його обмеження.

- Ефект викривлення реальності спочатку підбадьорює, але ж потім з’являється реальність, — пізніше журилася Гофман.

Наприкінці 1984 року, коли Lisa вже зовсім не продавалася, а продажі Macintosh впали до нижче як 10 тисяч на місяць, Джобс прийняв хибне нетипове рішення, бо він був у відчаї. Він вирішив скласти опис непроданих машин Lisa, з’єднати їх з програмами Macintosh і продати їх як нову машину — Macintosh XL. Оскільки Lisa зняли з виробництва, для Джобса було незвичним випускати те, у що він не вірив.

— Я був розлючений, адже Macintosh XL не був справжнім, — говорила Гофман. - Це просто було хоч якесь використання непотрібних комп’ютерів Lisa. Продавалася машина непогано, але нам довелося припинити випускати цю фальшивку, і я пішла у відставку.

Поганий настрій можна було прослідкувати й у рекламі, розробленій у січні 1985 року, яка мала нанести удар у відповідь резонансним почуттям від реклами акт-IBM«19S4». На жаль, існувала велика різниця: перша реклама залишила героїчне, оптимістигане враження, а друга, яку назвали «Лемінги» і яка була представлена Лі Клоу і Джеєм Чятом, показувала корпоративних менеджерів у темних костюмах із зав’язаними очима, які направлялися до круч своєї смерті. На початку і Джобс і Скаллі не погоджувалися з такою рекламою. Зовсім не здавалося, шо це створить славетний образ для Apple і, навпаки, образить кожного менеджера, хто купить IBM.

Джобс і Скаллі питали, чи у когось є інші щеї, але працівники агенції відступали.

- Ви не хотіди реклами «1984» минулого року, - сказав один із них.

- Я поставлю на кін цієї реклами свою репутацію, поставлю все,

- говорив Лі Клоу, як пригадував Скаллі.

Коли з’явилася знята версія, яку знімав брат Рідлі Скотта - Тоні, концепція виглядала ще гіршою. Нерозумні менеджери марширували до круч і співали похоронну пісню з «Бідосніжхи» — «Хей-хо, хей-хо», і темна зйомка робила все ще більше депресивним, ніж це було в ескізах.

- Я просто не можу повірити, що ти хочеш образити всіх бізнесменів Америки цим, — кричала Дебі Коулмен на Джобса, коли вона побачила рекламу.

На маркетинговїіх зустрічах вона встала, щоби пояснити, як сильно їй не подобалася реклама.

- Я поклала на його стії заяву про звільнення. Я написала заяву на своєму Macintosh. Я вважала це образливим для корпоративних менеджерів. А ми ж тільки почали налагоджувати співпрацю з ними.

Незважаючи на це, Джобс і Скаллі схилялися до благань агенції і запустили рекламу під час футбольного турніру Super Bowl. Вони пішли на гру на стадіон Стенфорда всі разом - Скаллі з дружиною Лізі (яка не переносила Джобса) і Джобс з новою дівчиною, Тіною Редс. Коли рекламу показали десь наприісінці четвертого тайму похмурої гри, вболівальники, побачивши ії на екранах, відреагували мляво. Та й в усій країні загалом реакція була негативною.

- Вона образила саме тих, кому Apple хотів прорекламувати, -говорив президент фірми з дослідження ринку в інтерв’ю часопису Fortune.

Менеджер з маркетингу Apple згодом запропонував, щоби компанія купила рекламну площу в Wall Street Journal і вибачилася.

Джей Чят погрожував, що якщо вони і справді таке зроблять, то його компанія перекупить сторінку перед тим і буде вибачатися за вибачення.

Дискомфорт Джобса від реклами та загальної ситуації, яка склалася в Apple, був очевидним, коли він у січні поїхав до Нью-Йорка, щоби влаштувати ще один раунд інтерв’ю сам-на-сам. Енді Каннінґем з фірми Реґіса Мак-Кени відповідала за логістику у готелі «Карлайл». Коли Джобс приїхав туди, то сказав їй, що його кімнату потрібно повністю переробити, хоча була десята ранку і зустрічі мали починатися вже наступного дня. Піаніно було не там, де мало бути, полуниці були іншого сорту. Але найбільше йому не подобалися квіти. Він хотів кали.

— Ми навіть пересварилися через те, якими є кали, — згадувала Каннінґем. - Я знаю, які вони, бо вони були у мене на весіллі, але він вибрав інші лілії і назвав мене «дурепою», бо я, мовляв, не знала, які з себе кали.

І Каннінґем пішла, беручи до уваги, що це був незнайомий Нью-Йорк, шукати місце, де б вона могла опівночі купити лілії, які він забажав. Після того як вони переробили все у кімнаті, Джобсу стало не подобатися те, у що Енді вбрана.

- Цей костюм просто огидний, - сказав.

Каннінґем знала, що в нього бували безпричинні напади злості, і намагалася його заспокоїти.

— Я знаю, що ти злишся, і знаю, як ти почуваєшся, — сказала вона.

- Ти не маєш жодного уявлення, як я почуваюся, - кричав він у відповідь, — не маєш жодного уявлення про те, як це — бути мною.

Тридцятирічний

Тридцятиріччя для більшості людей означає певну межу, тим паче для покоління, яке проголосило не довіряти нікому з тих, хто досягнув того віку. ПДоби відсвяткувати власне тридцятиріччя у лютому 1985 року, Джобс влаштував надмірно-офіційну, але водночас і грайливу вечірку з обов’язковим «дрес-кодом»: костюми і кеди. Вечірка для тисячі осіб проводилася у бальній залі готелю «Святий Франциск» у Сан-Франциско. На запрошенні було написано: «У старій індійській приказці йдеться: «Перші тридцять років свого життя ти набуваєш собі звичок. Останні тридцять років твого життя твої звички набувають тебе». Приходьте і допоможіть мені святкувати».

За одним столом сиділи магнати програмного забезпечення, включаючи Білла Ґейтса та Мітча Капура. За іншим — старі друзі, як то Елізабет Голмс, яка привела з собою жінку, вбрану у фрак. Енді Герцфельд і Барел Сміт узяли фраки на прокат, а взуті були у спортивні шльопанці, і це дуже запам’яталося, коли вони кружляли під вальси Штрауса, які грав симфонічний оркестр Сан-Франциско.

Елла Фітцджеральд розважала всіх, оскільки Боб Ділан відмовився. Вона співала свій звичний репертуар, час від часу переробляючи пісні типу «Дівчина з Іпанеми» так, шо там раптом виявлявся хлопець із Купертіно. Вона мала деякі замовлення, але Джобс відкликав кідька з них. А завершила вона повільним виконанням «З Днем народження».

Скаллі підійшов до столу проголосити тост за «найбільшого мрійника у сфері технологій». До столу підійшов і Возняк, шоби подарувати Джобсові фальшивку Zaltair ще з комп’ютерної ярмарки у 1977 році, де презентували Apple II. Капіталіст Джон Валентайн дивувався тому, шо за десять років стільки всього змінилося.

— З Хо Ші Міна, який казав, шо не довірятиме нікому після тридцяти, він перетворився на людину, яка влаштовує собі прекрасне святкування тридцятиріччя з Еллою Фітцджеральд, — говорив він.

Багато хто ретельно обрав подарунки для людини, якій нелегко було догодити. Дебі Коулмен, скажімо, знайшла перший випуск «Останнього магната» Френсіса Скотта Фітцджеральда. Але Джобс у своїй звичній манері залишив усі подарунки в своєму готельному номері. Возняк та інші ветерани Apple не стали чекати, покн принесуть козячий сир і мус із лосося, зустрілися після вечірки і пішли вечеряти у Denny’s.

- Не часто можна побачити тридцяти— чи сорокарічного митця, який зробив щось величне, — мрійливо розповідав Джобс журналісту Девіду Шефу, який опублікував довге інтимне інтерв’ю у часописі Playboy того ж місяця, коли Стіву виповнилося трвдцять.

- Звичайно, є люди, які природно цікавляться і протягом усього свого життя є малими дітьми, але це трапляється не так часто.

У інтерв’ю йшлося про багато речей, але найгострішими були роздуми Джобса про старість і майбутнє:

Шаблони ваших думок — як риштування у вашій голові. І ви перетравлюєте ці хімічні шаблони. У більшості випадків люди застрягають в цих шаблонах, як доріжки на вініловій платівці, і ніколи звіцти не вибираються.

Я завжди буду прив’язаний до Apple. Сподіваюся, що протягом усього мого життя я матиму провідну ниточку, і ниточка Apple переплететься з моєю, яку у гобелені. Може бути, що на кілька років мене там не стане, але я таки повернуся...

Якщо ви хочете жити творчим життям, життям митця, вам потрібно не обертатися назад. Потрібно взяти те, що ви зробили, і того, ким ви були, і просто викинути це геть.

Чим більще оточуючий світ намагається підсилити ващ образ, тим важче продовжувати бути митцем, і тому багато митців кажуть: «До побачення. Мені потрібно йти. Я божеволію й іду звідси». І вони йдуть і десь падають у сплячку. Можливо, потім вони знову з’являються дещо по-іншому.

У кожному з цих тверджень Джобс наче передчував, що його життя скоро зміниться. Можливо, нитка його життя і справді буде переплітатися з ниткою Apple. Можливо, то був час викинути геть того, ким він був. Можливо, то був час сказати: «До побачення, мені потрібно йти», — а згодом знову відродитися, думаючи інаюпе.

Вихід

Після виходу Macintosh у 1984 році Енді Герцфельд узяв відпустку. Йому потрібно було підзарядити свої батарейки і відійти від свого наставника Боба Бельвіля, якого він не любив. Якось він дізнався, що Джобс роздав бонусні 50 тисяч доларів інженерам Macintosh. І він піщов до Джобса просити про свій бонус. Джобс відповів, що Бельвіль вирішив не давати бонусів тим, хто був у відпустках. Пізніше Герцфельд почув, що таким було Джобсове рішення, і він заявив про це. Джобс спочатку відповідав двозначно.

— Припустимо, те, що ти кажеш, - правда, - за мить сказав він.

— Що це змінює?

Герцфельд сказав, що якщо Джобс не хоче давати йому бонус,

бо хоче його повернути, то він не повернеться принципово. Джобс пом’якшав, але ця розмова залишила Герцфельду неприємні відчуття.

Коли його відпустка добігала кінця, Герцфельд домовився про вечерю з Джобсом, і вони пройшлися пішки від офісу до італійського ресторанчику, за кілька кварталів.

— Я дуже хочу повернутися, — сказав він Джобсу. - Але все виглядає таким хаотичним зараз.

Джобс був трохи роздратований і спантеличений, а Герцфельд продовжував далі.

— Команда розробників програмного забезпечення повністю деморалізована і майже нічого не робила протягом кількох місяців, а Барел настільки втомлений, що навряд чи протягне до кінця року.

І тоді Джобс перебив його.

— Ти не знаєш, про шо говориш! - сказав він. - Команда Macintosh працює добре, і зараз я почуваюся найкраще у житті. Ти просто нічого не знаєш.

З його погляду було видно, що він утрачав цікавість, але він намагався слухати те, що говорив Герцфельд.

— Якщо ти дійсно віриш у те, про що говориш, я не думаю, що зможу повернутися, - похмуро промовив Герцфельд. - Команди Macintosh, до якої я б хотів повернутися, вже просто не існує.

— Команда Macintosh мала подорослішати, і тобі також треба підрости, — відповів Джобс. — Мені б хотідося, щоби ти повернувся, але якщо не хочеш, то так і буде. Ти все одно не важиш настільки багато, як ти думаєш.

Герцфельд не повернувся.

На початку 1985 року Барел Сміт також був готовий покинути компанію. Він хвилювався, що буде важко піти, якщо Джобс почне переконувати його у протилежному. Зазвичай йому було важко противитися ефекту викривленої реальності. І вони разом із Герц-фельдом роздумували, як він має звільнитися.

— Я зрозумів! — якось сказав він Герцфельду. — Я знаю хороший спосіб звільнитися, який скасує ефект викривленої реальності. Я просто зайду до Стіва в офіс, зніму штани і почну мочитися на його стіл. І що він на це скаже? Це спрацює гарантовано.

У команді Macintosh сперечалися, що навіть хороброму Барелу Сміту забракне сміливості це зробити. І коли він нарешті вирішив зробити собі перерву десь близько того часу, коли Джобс святкував свій день народження, він домовився про зустріч із Джобсом. Він широко усміхався, коли Барел зайшов у його кабінет.

— Ти це зробиш? Ти і справді це зробиш? - запитував він. Він уже чув про план.

— Ая маю? Я зроблю, якщо це треба, - подивився на нього Сміт.

Але Джобс глянув на нього у відповідь, і Сміт вирішив, що вчиняти замислене було необов’язково. І він звільнився менш драматично і розійшовся з ним у хороших стосунках.

Невдовзі за ним звільнився інший хороший інженер Macintosh — Брюс Горн.

— Все погане, що сталося з Macintosh, - твоя вина, — сказав йому Стів, коли Горн прийшов попрощатися.

— Насправді, — відповів Горн, — багато хороших речей у Мгсш/05/г

— це також моя вина, і я мусив дуже боротися, щоб ці речі там були.

— Ти правий, — погодився Стів. - Я дам тобі частку у п’ятнадцять тисяч, аби ти залишився.

Коли Горн відхилив пропозицію, Джобс розчулився.

— Обійми мене, — сказав він. І вони обійнялися.

Та найбільшою новиною того місяця стало звільнення з Apple одного із засновників — Стівена Возняка. Возняк тихенько працював інженером у відділі, який займався Apple П і був непомітним скромним талісманом компанії, який намагався бути так далеко від управління нею і корпоративної політики, як лишень міг. Він уважав, і у нього були для цього всі підстави, шо Джобс не високо цінує Apple II, хоч ця машина і залишалася для компанії основним джерелом доходу і отримала 70% від усіх продаж під час Різдва 1984 року.

— Люди з групи Apple //відчувають, шо з ними поводяться, як з чимось незначним у порівнянні з рештою працівників компанії, — говорив він згодом. — І це незважаючи на те, шо Apple //був продуктом, який поки що найбільше продавала компанія і продаватиме ще наступні роки.

Він навіть підбурив себе зробити щось дуже для нього незвичне. Якогось дня він набрав номер Скаллі і вилаяв його за те, що той приділяє так багато уваги Джобсу та відділу Macintosh.

Розчарований Возняк вирішив піти тихо і відкрити свою власну компанію, яка розробить універсальний пульт, що він вигадав. Через пульт можна буде управляти телевізором, стереомагнітофоном та іншими електронними пристроями, легко програмуючи кнопки. Він проінформував керівника інженерного відділу Apple //про своє звільнення і не вважав за потрібне повідомити про це Джобсу чи Маркулі. І Джобс уперше почув про це, коли новина просочилася у Wall Street Journal. Возняк з усією щирістю відповів волонтеру, коли той йому зателефонував. Так, він відчував, що Apple приділяє мало уваги -щщшу Apple II.

- Напрямок Apple жахливо неправильний ось уже п’ять років, -зауважив він.

Менше ніж за два тижні після того Возняк і Джобс разом поїхали до Білого дому, де Рональд Рейган вручав їм першу Національну медаль з технології. Президент процитував іншого президента. Резерфорда Гейза, коли йому вперше показали телефон: «Чудовий вина-хіо,, але хто і коли ним буде користуватися?» — а потім пожартував: «Тоді я гадав, що, напевно, він помиляється». Оскільки ситуація навколо Вознякового звільнення склалася незручна, Apple не влаштовував урочистої вечері. Тож Джобс і Возняк після вручення пішли на прогулянку і з’їли по бутерброду. Вони приємно поспілкувалися, пригадував Возняк, і намагалися не говорити про непорозуміння.

Возняк хотів, щоби його звільнення було приємним. Таким був його стиль. І він погодився залишитися в Apple частково на зарплаті у 20 тисяч доларів і представляти компанію під час різних подій і виставок. Було б непогано ось так розійтися. Але Джобс не міг жити в спокої. Якось у суботу, за кілька тижнів після того як вони разом їздили до Вашингтона, вже будучи у Пало-Альто, Джобс пішов до нових студій Гартмута Еслінджера, чия дизайнерська фірма переїхала сюди, шоби розробляти дизайн для Apple. Там він вішадко-во побачив нариси дизайну нового пульта, які робилися для Воз-някової фірми, і він почав лютувати. Був пункт у контракті з Apple, у якому йшлося про заборону роботи над іншими проектами, які стосувалися комп’ютерного дизайну, і Джобс зачитував це.

— Я проінформував їх, - згадував він, — шо робота над проектом Воза буде неприпустимою для роботи з нами.

Коли у Wall Street Journal почули, шо трапилося, вони зв’язалися з Возняком, який був чесним і відкритим, як завжди. Він говорив, шо Джобс тиснув на нього.

— Стів Джобс ненавидить мене. Можливо, це через те, шо я говорив про Apple, — сказав він репортеру.

Реакція Джобса була на диво незначною, але вона частково була викликана тим, що він розумів того, що інші не розуміли, а саме, що вигляд і стиль продукту значно впливали на його брендинг. Пристрій, на якому було ім’я Возняка і який мав дизайн тих самих розробників, які працювали над Apple, можуть сприйняти за те, що виробив Apple.

— Нічого особистого, — сказав Джобс для газети, пояснюючи, що він просто хотів впевнитися, що пульт Возняка не буде виглядати як щось, вироблене Apple. — Ми не хочемо бачити почерк Apple в інших продуктах. Воз має знайти власні ресурси. Він не може використовувати ресурси Apple, ми не можемо давати йому на це поблажку.

Джобс захотів оплатити дизайн, який уже зробили для Возняка, та навіть тоді керівники сторопіли. Джобс вимагав, щоби йому надіслали ескізи, розроблені для Возняка, проте йому відмовили. Джобс мав надіслати їм листа, у якому йшлося про зберігання договірних прав. Директор з дизайну фірми Герберт Пфайфер ледь стримував свій гнів, публічно заперечуючи його слова, що диспут із Возняком не був особистим.

— Такими є владні ігри, - сказав Пфайфер виданню Journal. -Між ними стоять особисті проблеми.

Герцфельд був обурений тим, що зробив Джобс. Він жив десь за дванадцять кварталів від Джобса, і той часто заходив до нього, прогулюючись.

— Я настільки розізлився через той пульт, що не пустив Джобса на поріг, коли той якось прийшов до мене, - згадував Герцфельд.

— Він знав, що він неправий, але намагався бути раціональним, і, можливо, його викривлена реальність і була раціональною.

Возняк, який завжди скидався на плюшевого ведмедика, навіть коли був розсерджений чимось, оплатив послуги іншої дизайнерської фірми і навіть погодився залишитися працювати делегатом від Apple.

Конфронтація, весна 1985року

Існувало багато причин для розриву Джобса і Скаллі навесні 1985 року. Деякі з них були лише непорозуміннями в бізнесі, як-от спроба Скаллі збільшити до максимуму прибуток, утримуючи ціну на Macintosh високою, тоді як Джобс хотів зробити Гі доступнішою. Інші причини були психологічними, і випливали вони з палкого захоплення одне одним, яке було між ними на початках. Скаллі надзвичайно потребував уваги Джобса, Джобсу дуже була потрібна батьківська і менторська підтримка, та коли запал охолодився, стався емоційний прихід. Та, по суті речей, зростаючий конфлікт мав дві основні причини, по одній з кожного боку.

Для Джобса було завжди проблемою, шо Скаллі так і не став людиною продукції. Він навіть не робив спроб і не хотів розуміти деталей того, що вони виробляли. Він навпаки вважав Джобсову пристрасть до технічних вивертів і придідення уваги до деталей у дизайні надмірним і непродуктивним. Протягом своєї кар’єри він продавав газовану воду і легкі закуски, рецепти яких не мали для нього значення. У нього не було природної пристрасті до продукту, що, за мірками Джобса, було найбільшим гріхом.

- Я намагався навчити його деталей інженерної справи, - пригадував Джобс, — але він не мав уяви, як виробляється продукція, і згодом ми лише сварилися. Та я знаю, що моя перспектива правильна. Продукція — це все.

Він вважав Скаллі неосвіченим, і його презирство посилювалося, коли він бачив, як Скаллі воліє його прихильності та помилок.

Для Скаллі проблема полягала у тому, що Джобс, коли він був не у фліртувальному чи маніпулятивному настрої, часто був нестерпний, грубий, егоїстичний і неприємний стосовно інших. Він уважав Джобсову невихованість такою ж мерзенною, як Джобс уважав мерзенним те, що Скаллі не мав пристрасті до деталей продукції. Скаллі був надзвичайно вихованим і добрим. Якось вони мали зустрітися з віце-керівником «Ксероксу» Биїлом Ґлавіним, і Скаллі благав Джобса, щоби той добре поводився.

- Ви не маєте найменшого поняття у тому, чим ви займаєтесь, -сказав Джобс, тільки-но вони сіди за стіл, і зустріч одразу не склалася.

- Перепрошую, але я не міг стриматися, - казав Джобс Скаллі.

То був лише один із багатьох подібних випадків.

— Скаллі хотів, щоб усі були щасливими, і хвилювався за те, якими є стосунки між людьми, — згодом говорив Ел Алкорн з Atari. — Стіву на це було байдуже. Але він турбувався про продукт так, як ніколи не робив Скаллі, і він звільняв багатьох суб’єктів, які працювали на Apple, звинувачуючи їх у тому, що вони ніколи не будуть гравцями А.

Правління компанії було все більше стривоженим безладом, і на початку 1985 року Артур Рок та інші невдоволені директори прочитали сувору лекцію обом. Вони сказали Скаллі, що від нього чекають управління компанією і він повинен це робити з більшою твердістю і меншим бажанням стати другом для Джобса. Джобсу ж вони сказали, що він мусить навести лад у відділі Macintosh і не вказувати іншим відділам, як вони мають працювати. Після цього Джобс пішов до свого кабінету і почав друкувати на своєму Macintosh: «Я не буду критикувати інших в організації, я не буду критикувати інших в організації...».

Оскільки Macintosh продовжував розчаровувати - березневі продажі у 1985 році становили лише 10% від очікуваного бюджету, — Джобс заховався у своєму кабінеті, ходив там із кута в куток, звинувачуючи всіх у цих проблемах. Зміни його настрою стали геть некерованими, і він ще більше ображав усіх навколо. Менеджери середньої ланки почали повставати проти нього. Директор з маркетингу Майк Мюррей домовився про приватну зустріч зі Скаллі на професійній конференції. Вони саме йшли до готельного номеру Скаллі, коли їх угледів Джобс і схотів приєднатися до них. Однак Мюррей попросив його відмовитися від свого задуму. В номері він сказав Скаллі, що Джобс сіє хаос і його потрібно усунути від керування Macintosh. Скаллі відповів, що він наразі не готовий до конфронтації з Джобсом. Згодом Мюррей надіслав записку самому Джобсові, в якій критикував те, як він поводився з колегами, і засуджував «керування з убивчим характером».

Здавалося, що безлад на кілька тижнів припинився. Джобса зачарувала технологія пласких екранів, яку розробила фірма неподалік Пало-Альто, яка називалася Woodside Design і якою управляв ексцентричний інженер Стів Кітчен. Джобса також зацікавив інший новий проект сенсорного дисплея, яким можна було управляти лише пальцем і непотрібно було користуватися мишкою. Всі ці технології могли допомогти Джобсовій ідеї створення «.Macintosh у книжці». На прогулянці з Кітченом Джобс помітив будівлю біля парку Менло і проголосив, що вони мають відкрити там цех піддослідного виробництва, щоби працювати над цими ідеями. Цех може називатися AppleLabs, і Джобс може керувати ним, насолоджуватись роботою в невеликій команді і розробляючи новий продукт.

Скаллі збентежила така можливість. Це розв’яже більшість його проблем з управлінням, якшо можна буде перемістити Джобса у ту сферу, яку він найбільше любив, і таким чином позбавитися його обридлої компанії у Купертіно. У Скаллі також був кандидат на місце Джобса як менеджера відділу Macintosh — Жан-Луї Ґассе, керівник у Франції, який витримав там візит Джобса. Ґассе прилетів до Купертіно і сказав, що зголоситься на цю посаду, якщо отримає гарантії, що він керуватиме відділом, а не працюватиме під наглядом Джобса. Один зі членів правління, Філ ПІлейн із крамниці Macy’s, намагався переконати Джобса, що йому краще вигадувати нову продукцію і надихати на роботу невеличку команду.

Після деяких роздумів Джобс вирішив, що це було не те, чого він хотів. Він відмовився віддати контроль Ґассе, який мудро вчинив, повернувшись до Парижа, щоби уникнути потужного зіткнення, яким уже пахло у повітрі. Тієї весни Джобс вагався. Були моменти, коли він хотів заявити про себе як про корпоративного менеджера. Він навіть писав нагадування про те, що варто було б заощаджувати для того, щоб оплачувати працівникам напої і білети на літак першим класом. Були й моменти, коли він схилявся до того, що говорили йому інші, - керувати новим 'B.mmoMAppleLabs R&D.

У березні Мюррей послабив контроль, написавши інший наказ, на якому надписав «Не поширювати» і вівдав його кільком колегам.

- Під час моєї трирічної роботи в Apple я ніколи не бачив стільки сум’яття, страху і нефункціональності, як у наступні дев’яносто днів, — згадував він. — Ми сприймалися рядовими, як човен без керма, який відпливає у туманне забуття.

Мюррей був з обох боків барикад. Деколи він змовлявся із Джобсом проти Скаллі, але у своїх записах він звинувачував Джобса: «Можливо, через чи внаслідок дисфункції, але зараз Джобс контролює, здавалося б непроникну енергетичну базу».

Наприкінці того місяця Скаллі нарешті наважився розповісти Джобсу, що йому потрібно усунутися від керування відділом Macintosh. Якогось вечора він прийшов у офіс до Джобса і привів фахівця з кадрів - Джей Еліот, щоби конфронтація виглядала офіційніше.

— Немає більше нікого, хто так захоплюється твоїм розумом і мрійністю, ніж я, - почав говорити Скаллі. Він промовляв подібні лестощі й раніше, але цього разу він усвідомлював, що вслід за ними піде брутальне «але». І воно таки пішло. — Але так далі не може тривати. Я втратив віру у те, що ти можеш керувати відділом Macintosh.

Він також вилаяв Джобса за те, що той розпускав про нього плітки, наче Скаллі тупий, і все це було за його спиною.

Джобс був приголомшений і просив дуже дивні речі - щоби Скаллі більше проводив із ним часу, навчаючи.

— Ти повинен побути зі мною більше.

Він сказав Скаллі, що той не знав нічого про комп’ютери, жахливо управляв компанією і розчарував Джобса з перших днів, відколи з’явився в Apple. Потім він заплакав. Скаллі стояв біля нього і обкушував свої нігті.

- Я говоритиму про це з правлінням, - заявив Скаллі. - Я рекомендуватиму їм, щоби ти залишив свою роботу у відділі Macintosh. Я хочу, щоби ти про це знав.

Він порекомендував Джобсу не противитися, а краще погодитися і працювати над новими технологією та продукцією.

Джобс скочив зі свого сидіння і почав витріщатися на Скаллі.

— Я не вірю, що ти це зробиш, — сказав він. ~ Бо якщо зробиш, то зруйнуєш компанію.

Протягом наступних кількох тижнів поведінка Джобса дуже змінювалася. В один момент він міг говорити про те, що він керуватиме AppleLabs, та вже за мить казатиме, що шукатиме підтримку для витіснення Скаллі. Він тягнутиметься до Скаллі, а потім накидатиметься на нього за його спиною, і все це могло трапитися навіть в один і той самий вечір. Якось о дев’ятій вечора він зателефонував головному адвокату Apple Елу Айзенстату і сказав, що він утрачає довіру до Скаллі і потребує допомоги адвоката у переконанні правління в тому, що Скаллі потрібно звільнити.

- Ти чудовий, і я обожнюю працювати з тобою, - зателефонував він Скаллі об одинадцятій того ж вечора.

На зборах правління 11 квітня Скаллі офіційно проголосив, що хотів би, щоби Джобс відійшов від справ як голова відділу Macintosh, а натомість працював би над розробкою нової продукції. Тоді заговорив Артур Рок — найтвердіший та найбільш незалежний з усіх членів правління. Йому набридли вони обоє: Скаллі

- через те, що не мав сміливості командувати протягом останнього року, а Джобс - через те, що поводився як «зухвалий хлопчисько». Правління повинно розсудити цю ситуацію, і для того, щоби це зробити, потрібно було зустрітися з кожним із них індивідуально.

Скаллі вийшов із кімнати, щоби першим говорив Джобс. Джобс наполіг, що проблема була у Скаллі, адже він не розумів комп’ютерів. Рокі вилаяв Джобса у відповідь. Грізним голосом він сказав, що Джобс рік вів себе, як дурний хлопець, і зараз не має права управляти відділом. Навіть той, хто підтримував Джобса найдужче - Філ ІПлейн, - намагався вмовити його мирно відступити й управляти дослідницькою лабораторією для компанії.

Коли прийшла черга Скаллі на індивідуальну розмову з членами правління, він поставив ультиматум: «Ви або підтримуєте мене, і я беру на себе відповідальність з керування компанією, або ми не робимо нічого, і ви шукаєте собі нового управляючого». Маючи владу, він не буде різким, а навпаки полегшить перебування Джобса на новій посаді наступні кілька місяців. Правління одноголосно підтримало Скаллі. Йому надали владу усунути Джобса тоді, коли прийде час. Джобс стояв у коридорі, прекрасно розуміючи, що він програє, і раптом побачив давнього колегу

— Дела Йакема, і обійняв його.

Після того як правління проголосило своє рішення, Скаллі намагався бути примирливим. Джобс попросив, щоби перехід був повільним, тривав наступні кілька місяців, і Скаллі погодився. Пізніше того вечора виконавчий асистент Скаллі - Нанет Бакхут

— зателефонувала Джобсу, щоби запитати, як у нього справи. Шокований, він ще був у своєму офісі. Скаллі вже пішов, і Джобс подався до Бакхут поговорити. Він все ще вагався у своєму ставленні щодо Скаллі.

- Чому Джон зробив таке зі мною? — казав він. — Він же зрадив мене.

Та за мить він переключився. Можливо, йому потрібен деякий час, щоби покращити стосунки зі Скаллі, казав він.

- Дружба Джона важливіша, аніж що-небудь інше, і я думаю, що мені потрібно концентруватися на нашій дружбі.

Підготовка державного перевороту

Джобс не приймав негативної відповіді. Він пішов у офіс Скаллі у травні 1985 року і попросив дати йому шанс довести, що він може управляти відділом Macintosh. Він, мовляв, доведе, що він хороший операційний менеджер. Та Скаллі не поступався. Джобс удався до відкритого виклику: він попросив Скаллі піти у відставку.

- Я думаю, твій час пройшов, - сказав йому Джобс. - Ти був чудовий протягом першого року праці, але щось трапилося.

Скаллі, який зазвичай був урівноваженим, розлютився і вказав на те, що Джобс не міг розробити програмне забезпечення Macintosh, вигадати нові моделі і привабити більше клієнтів. Зустріч перетворилася на сварку про те, хто з них був гіршим менеджером. Після того як Джобс пішов, Скаллі повернувся до скляних стін свого офісі, через які спостерігали за ним інші, і заплакав.

Питання стали приходити в голову у вівторок, 14 травня, коли команда Macintosh робила квартальну презентацію для Скаллі та інших корпоративних лідерів Apple. Джобс усе ше не відмовився від керування підрозділом і був непокірним, коли зі своєю командою зайшов до зали засідань ради директорів. Він разом зі Скаллі почали з висловлювання різних думок про те, якою була місія пці-роздіду. Джобс говорив, що це — продати більше машин Macintosh. Скаллі ж казав, що місія полягає у служінні інтересам компанії Apple загалом. Як завжди, було небагато співпраці між; підрозділами, і це головним чином було через те, що команда Macintosh планувала у своїх машинах мати нові дисководи, які відрізнялися від тих, котрі розробив підрозділ Apple II. Дебати тривали цілу годину.

Потім Джобс описав наступні проекти: потужніший Macintosh, який посяде місце Lisa, котру зняли з виробництва, і програмне забезпечення FileServer, яке дозволятиме користувачам Macintosh ділитися файлами у мережі. Тоді Скаллі вперше дізнався, що ця продукція вийде пізніше запланованого. Він холодно розкритикував маркетинговий метод Мюррея, те, що Бельвіль пропускає терміни випуску інженерних проектів і Джобсове загальне керівництво. Незважаючи на все це, Джобс закінчив збори тим, що перед усіма просив Скаллі дати йому ще один шанс показати, що він може керувати підрозділом. Скаллі відмовився.

Того вечора Джобс запросив команду Macintosh на вечерю до ресторану Nina’s Cafe у Вудсайді. Жан-Луї Ґассе саме був у місті (бо Скаллі хотів його підготувати до того, що він має взяти керування підрозділом Macintosh у свої руки), і Джобс запросив його приєднатися до вечері. Бельвіль запропонував тост «за тих, хто розуміє, який є світ згідно зі Стівом Джобсом». Та фраза — «світ згідно зі Стівом» — зневажливо використовувалася тими працівниками Apple, хто принижував основи реальності, які Джобс створив. Коли всі вже пішли, Бельвіль сів до Джобса в його «Мерседес» і заохотив його організувати битву до смерті зі Скаллі.

За кілька місяців до того Apple отримав право на експорт комп’ютерів до Китаю, і Джобса запросили підписати угоду в Great Hall of The People під час святкування Дня пам’яті у 1985 році. Він сказав Скаллі, який захотів поїхати один, що той може їхати сам. Джобс же вирішив використати відсутність Скаллі на свою користь і влаштувати переворот. Тиждень до Дня пам’яті він ходив із багатьма працівниками на прогулянки і ділився своїми планами.

- Я збираюся влаштувати переворот, поки Джон буде в Китаї, -розповів він Майку Мюррею.

Сім днів у травні

Четвер, 23 травня

На звичних четвергових зібраннях зі своїми заступниками підрозділу Macintosh Джобс розповів людям із внутрішнього кола про свій план витіснити Скаллі. Він також довірився директору з кадрів Джей Еліот, та вона прямо сказала йому, що така непокора не спрацює. Еліот говорила з деякими членами правління і переконувала їх підтримати Джобса, але виявилося, що більшість у правлінні була за Скаллі. За нього була і більшість старших працівників Apple. Та Джобс йшов напролом. Він розповів про свої плани навіть Ґассе, коли вони гуляли парковкою, незважаючи на те, що Ґассе приїхав з Парижа, щоби зайняти його місце.

— Я зробив помилку, коли сказав Ґассе, — визнав Джобс роками по тому.

Того вечора головний Apple Ел Айзенстат влаштував не

великі посиденььси з барбек’ю у себе вдома для Скаллі, Ґассе та їхніх дружин. Коли Ґассе сказав Айзенстату, що Джобс готував переворот, той порекомендував Ґассе розповісти Скаллі.

- Стів намагався влаштувати інтригу і зробити переворот, щоби позбутися Джона, - пригадував Ґассе. - У будинку Айзенстата я злегка націлив указівного пальця у груди Джона і сказав: «Якщо завтра ти поїдеш у Китай, тебе можуть прибрати. Стів задумує переворот, щоби позбавитися тебе».

П’ятниця, 24 травня

Скаллі скасував свою подорож і вирішив виступити проти Джобса під час зборів у п’ятницю вранці. Джобс прийшов пізно і побачив, що його крісло біля Скаллі зайняте. Скаллі ж сидів у центрі стола. Джобс сів на протилежному дальньому кінці. Він убрався у добре пошитий костюм і виглядав сповненим енергії. Скаллі був блідим. Він сказав, що відмовився від порядку денного, щоби поговорити про те, про що думав кожен.

- До мене дійшли чутки, що ви хочете викинути мене з компанії, - промовив він, прямо дивлячись на Джобса. — Я хотів би запитати, чи це правда.

Джобс такого не очікував. Але він ніколи не соромився брутальної чесності. Його зіниці розширилися, і він утупився у Скаллі своїм відомим поглядом.

— я думаю, що ти не підходиш Apple, і я не вважаю, що ти хороша людина для управління компанією, — він відповів холодно і сухо. -Ти і справді мусиш покинути цю команду. Ти нічого не знаєш про комп’ютери і ніколи не знав.

Далі він звинуватив Скаллі у тому, що той не розуміє процес розробки продукції.

- Я хотів, щоби ти тут працював, бо волів, щоби ти допоміг мені рости, але ти неефективно мені допомагав, - додав він егоїстично.

Решта у кімнаті сиділи, мов заморожені, а Скаллі врешті-решт розлютився. Дитяча заїкуватість, яка не з’являлася вже протягом двадцяти років, здавалося, поверталася.

- Я не довіряю тобі і не буду терпіти цю недовіру, - затинався він.

Коли Джобс заявив, що він краще за Скаллі зможе управляти

компанією, Скаллі ризикнув. Він вирішив опитати тих, хто був у кімнаті, з цього питання.

- Він провернув цей мудрий маневр, - пригадував Джобс, все ще беручи на кпин цю ситуацію, хоча з того часу пройшло вже 35 років.

- То були збори виконавчого комітету, і він запитав: «МЬк мною і Стівом за кого ви голосуєте?». Він так усе обставив, що виглядало, наче, голосуючи за мене, потрібно бути ідіотом.

Раптом закляклі глядачі заметушилися. Делу Йакему довелося говорити першому. Він сказав, що любить Джобса і хоче, щоби той грав якусь роль у компанії, але він таки наважився підсумувати, хоч Джобс і витріщався на нього, що він «поважає» Скаллі і підтримає його кандидатуру на управляючого компанією. Айзенстат дивився Джобсу прямо в лице і говорив приблизно те ж саме: йому подобався Джобс, але підтримував він Скаллі. Реґіс Мак-Кена, котрий був присутній на зборах виконавчого комітету як незалежний консультант, був прямішим. Він глянув на Джобса і сказав, що той неготовий керувати компанією, — те, що він уже говорив йому раніше. Інші також узяли бік Скаллі. Для Білла Кемпбела вибір був нелегким. Йому подобався Джобс, і він не любив Скаллі. Його голос тремтів, коли він сказав Джобсу, що буде підтримувати Скаллі, і закликав їх обох щось придумати і знайти для Джобса якусь роль у компанії.

- Ви не можете дозволити Стіву залишити компанію, — сказав він Скаллі.

Джобс виглядав розбитим.

- Ну що ж, я бачу, як все складається, - сказав він і вискочив з кімнати. Ніхто не пішов за ним.

Він повернувся до свого офісу, зібрав свою команду Macintosh і почав плакати. Сказав, що йому доведеться покинути Apple. Коли він намірився вийти з кімнати, його зупинила Дебі Коулмен. Вона та інші колеги порадили йому заспокоїтися і не робити різких рухів. На цих вихідних йому потрібно згрупуватися. Може, ще було можливо врятувати компанію від розвалу.

Скаллі був спустошеним після своєї перемоги. Як поранений воїн, він відступив до офісу Айзенстата і попросив у корпоративного адвоката, щоби той його підвіз. Коли вони сіли у «Порше» Айзенстата, Скаллі почав плакатися: «Я не знаю, чи витримаю це». Коли Айзенстат запитав, що він має на увазі, Скаллі відповів; «Думаю, я подам у відставку».

— Ти не можеш, — почав протестувати Айзенстат. — Тоді Apple розвалиться.

— Я подам у відставку, - повторив Скаллі. - Не думаю, що я хороша кандидатура для компанії.

— Я думаю, що так ти визнаєш себе винним, — відповів Айзенстат. — Ти мусиш протистояти Джобсу.

Дружина Скаллі здивувалася, коли він прийшов додому посеред робочого дня.

— Я програв, - сказав він зневірено.

Вона була мінливою жінкою, якій ніколи не подобався Джобс, які не подобалася і безрозсудна пристрасть її чоловіка до тієї особи. Тож коли вона почула, що трапилося, вона заскочила у машину і швидко поїхала до Джобсового офісу. Там їй сказали, що він пішов до ресторану Good Earth, і вона поїхала туди та висловила Джобсові своє обурення прямо на парковці, де він стояв зі своєю командою з Macintosh.

— Стів, можна тебе на хвильку? — покликала вона Джобса. У нього від здивування аж щелепа відпала. — Ти взагалі мусиш молитися, що знав Джона Скаллі.

Джобс відвів погляд.

— А ну дивися мені в очі, коли я з тобою розмовляю, — звеліла вона. — Коли я дивлюся в очі більшості людей, я бачу їхню душу. Коли я дивлюся в твої очі, я бачу бездонну яму, порожню дірку, мертву зону.

І піпша геть.

Субота, 25 травня

Майк Мюррей поїхав до будинку Джобса у Вудсайд, щоби порадити йому дещо. Він має прийняти пропозицію працювати в AppleLabs і не залежати від головного офісу. Джобс, здавалося, був готовий до розгляду цієї пропозиції. Але спочатку він хотів помиритися зі Скаллі. Він зателефонував Скаллі і здивував його пропозицією перемир’я. Джобс запитав, чи могли б вони зустрітися того вечора і прогулятися пагорбами над Стенфордським університетом. Вони прогулювалися там у щасливіші часи, тож, можливо, там вони змогли б дійти згоди.

Джобс не знав, що Скаллі сказав Айзенстату, що він хоче звільнятися, але тоді це не мало значення. За ніч Джон змінив своє рішення і вирішив залишитися у компанії. Незважаючи на вибух день перед тим, він усе ще хотів подобатися Джобсу. І тому погодився зустрітися наступного вечора. Якщо Джобс готувався до перемир’я, то це явно не позначилося на виборі фільму, який він обрав для перегляду з Мюрреєм того вечора. Він вибрав фільм «Паттон» - епічну історію про генерала, який ніколи не здавався. Але він позичив касету з фільмом батькові, який колись переправляв війська для генерала. Тож разом із Мюрреєм він поїхав до будинку, в якому провів своє дитинство, щоби забрати фільм. Його батьків не було вдома, а у нього не було ключів віл будинку. Вони обійшли будинок, перевіряючи, може, є якісь незачинені двері чи вікна, і врешті-решт здалися. Крамниця відеофільмів не мала «Паттона», і вони подивилися адаптацію фільму Гарольда Пінтера 1983 року «Зрада».

Неділя, 26 травня

Як і планувалося, Джобс і Скаллі зустрілися у студентському містечку Стенфорда в неділю ввечері і кілька годин гуляли посеред пагорбів та пасовищ. Джобс повторив своє прохання отримати діючу роль у компанії. Цього разу Скаллі був незворушним. Він повторював, що це не спрацює. Скаллі переконував його, що він має бути розробником продукції у лабораторіях і управляти ними, а Джобс заперечував це, повторюючи, що з нього хочуть зробити «підставну особу». Знехтувавши реальною ситуацією, він запропонував Скаллі відмовитися від керування і віддати йому повний контроль над компанією.

— Ти можеш стати керівником, а я буду президентом і головним виконавчим директором, - запропонував Джобс.

Скаллі здивувала серйозність, з якою він говорив.

— Стів, це нісенітниця, — відповів він.

Тоді Джобс запропонував подиіити обов’язки з керування компанією - щоби він відповщав за продукцію, а Скаллі - за ринок і бізнес-сторону. Але правління не лише підтримало Скаллі, але й попросило його змусити Джобса підкорюватися.

— Керувати компанією повинна одна людина, - відповів він. - Я отримав їхню підтримку, а ти ні.

Дорогою додому Джобс зупинився біля будинку Майка Маркули. Його не було вдома, і Джобс залишив йому записку з проханням повечеряти разом того вечора. Він також запросить головних працівників із команди Macintosh. Джобс сподівався переконати Маркулу, що той помилився, підтримавши Скаллі.

Понеділок, 27 травня

День пам’яті був теплим і сонячним. Працівниьси з Macintosh — Де

бі Коулмен, Майк Мюррей, С’юзан Барнс і Боб Бельвиїь - приїхали до Джобсового будинку у Вудсайд за годину до запланованої вечері, щоби продумати стратегію. Сидячи у дворику та спостерігаючи захід сонця, Коулмен порадила Джобсу прийняти пропозицію Скаллі стати розробником і працювати в AppleLabs. З усього внутріщнього кола Джобса Коулмен була найбільшою реалісткою. За новим організаційним планом Скаллі призначив її керувати виробничим відділом, бо знав, що вона вірна Apple загалом, а не лише Джобсу. Інші були хижаками. Вони хотіли переконати Маркулу втілити реогран-цізаційний план і поставити Джобса до керівництва.

Коли Маркула з’явився, то погодився слухати, але з однією умовою: Джобс мусить мовчати.

- Мені і справді хотілося почути думки команди Macintosh, а не Джобса, який підбурюватиме їх до повстання, — пригадував він.

Стало прохолодніше, і вони зайшли в погано вмебльований особняк і розмістилися біля каміна. Замість владних зборів Маркула змусив їх зосередитися на певних проблемах з управлінням - наприклад, що саме призвело до неможливості випуску програмного забезпечення FileServer і чому команда Macintosh не зреагувала на зміну попиту.

Коли вони закінчили, Маркула прямо відмовився підтримати Джобса.

— Я сказав, що не підтримаю його плану, і це все, — пригадував Маркула. — Скаллі був керівником. Вони розізлилися, були емоційними і задумували повстання, але подібні речі так не робляться.

Вівторок, 28 травня

Гнів Скаллі посилився, коли він почув від Маркули, що Джобс витратив увесь минулий вечір, щоби переконати його. У вівторок уранці Скаллі зайшов у Джобсовий офіс. Він говорив із правлінням, сказав він, і отримав їхню підтримку. А зараз Джобс має забратися геть. Потім він поїхав до будинку Маркули і презентував свій план реорганізації. Маркула ставив детальні питання і наприкінці благословив Скаллі на нові звершення. Коли він повернувся до свого офісу, то зателефонував іншим членам правління, щоби пересвідчитися, що вони і досі його підтримують. Вони підтримували.

Тоді він зателефонував Джобсу, щоби переконатися, що той усе зрозумів. Правління дало кінцеве добро на його план з реорганізації, і він почне його втілювати вже цього тижня. Ґассе стане до керма улюбленця Джобса — Macintosh, та іншої продукції, і Джобсові не залишалося підрозділів, якими б він міг керувати. Скаллі все ще був примирливий. Він сказав Джобсу, що той може залишатися головою ради директорів та натхненником продукції без жодних активних обов’язків. На той момент навіть ідея цеху півдослідного виробництва AppleLabs уже навіть не розглядалася.

Все нарешті склалося. Джобс усвідомив усю неприступність ситуації і те, що реальність неможливо змінити. Він розплакався і почав усім телефонувати - Віллу Кемпбелу, Джей Еліот, Майку Мюррею та іншим. Дружина Мюррея, Джойс, говорила із кимось із-за кордону. Коли Джобс зателефонував, оператор утрутився в розмову і сказав, що це критичний випадок. Нехай це тільки буде щось неважливе, відповіла вона оператору.

— Але це важливо, - почула вона голос Джобса.

Коли їі чоловік узяв слухавку, Джобс ридав.

— Це кінець, — сказав він і поклав слухавку.

Мюррей хвилювався через те, що Джобс настільки збентежений, що може вчинити щось нерозсудливе. І він перетелефонував йому. Телефон не відповідав, і він поїхав у Вудсайд. Ніхто не відчинив йому двері, хоч як він стукав. Тоді Мюррей обійшов будинок і зазирнув у вікно спальні. Джобс лежав на матраці у своїй невмеб-льованій кімнаті. Він урешті впустив Мюррея, і вони проговорили майже до світанку.

Середа, 29 травня

Джобс зрештою взяв фільм «Паттон», який він подивився в середу ввечері, але Мюррей попередив його, щоби він не починав нової битви. Натомість він запросив Джобса прийти у п’ятницю на презентацію плану Скаллі з реорганізації. Краще було грати роль хорошого солдата, а не командира-віровідступника.

Як перекотиполе

Джобс тихенько прослизнув, щоби послухати, як Скаллі розповідає новим солдатам про план битви. Багато хто скоса поглядував на нього, але нЬсто не хотів публічно виявити своє хороше ставлення до нього. Він утупився у Скаллі, і той роками по тому згадуватиме це як «Стівовий погляд презирства».

— Він був непохитним, — пригадував Скаллі, — як рентгенівські промені, які наскрізь проникають через кістки — туди, де ти м’який і смертний.

На мить, стоячи на сцені і роблячи вигляд, що він не помічає Джобса, Скаллі пригадав їхню минулорічну спідьну подорож як друзів у місто Кембридж, що у штаті Массачусетс, де вони відвідали кумира Джобса - Едвіна Ленда. Його усунули від справ у компанії, яку він створив — Polaroid, — і Джобс з відразою сказав Скаллі: «Він усього лиш продув кілька мільйонів, а вони забрали його компанію від нього». А зараз, як усвідомив Скаллі, він забирає Джоб-сову компанію від нього.

Пояснюючи графіки реорганізації, Скаллі представив Ґассе як нового керівника об’єднаних відділів Macintosh і Apple II. На графіку було написано маленькими літерами: «Голова», — і жодна лінія не примикала до цього напису, навіть не примикала лінія Скаллі. Скаллі поспішив сказати, що так Джобс гратиме роль «глобального натхненника». Але він не бачив Джобса у аудиторії. Почулися невпевнені рідкі оплески.

Протягом наступних кількох днів Джобс залишався дома. Жалюзі на його вікнах були опущені, автовідповідач — включеним. Він бачився лише зі своєю коханою дівчиною - Тіною Редс. Годинами він сидів і прокручував касети із записами Боба Ділана, особливо слова; «Часи змінюються». Він зачитував другий куплет акціонерам Apple у день запуску Macintosh шістнадцять місяців перед тим. Той куплет закінчувався гарно; «Теперішні невдахи / Скоро переможуть...».

Рятувальна команда його колишньої команди Macintosh прийшла, щоби розвіяти сум, у неділю ввечері. Керували групою Енді Герцфельд і Білл Еткінсон. Джобс не зразу відкрив їм двері, та згодом провів їх у сусідню кімнату до кухні, бо тільки у тій кімнаті були меблі. З допомогою Тіни, він накрив стіл вегетаріанськими стравами, які він замовив.

— То що в дійсності трапилося? - запитав Герцфельд. - Усе насправді так погано, як воно виглядає?

— Ні, все ще гірше, - скривився Джобс. — Усе значно гірше, ніж ви можете собі уявити.

Він почав звинувачувати Скаллі у зраді і сказав, що Apple не буде добре працювати без нього. Його роль голови, обурювався він, була лише для протоколу. Його забрали з його офісу у Bandley-3 і перевели у маленьке, майже порожнє приміщення, яке він прозвав Сибіром. Герцфельд звернув розмову на щасливіші дні, і вони поринули у спогади про минуле.

Раніше того тижня Ділан випустив новий альбом «Бурлеск імперії», і Герцфельд приніс копію, яку вони крутили на високотехно-логічному програвачеві Джобса. Найвизначніша пісня «Коли приходить ніч, падаючи з неба» зі своїм апокаліпсичним посланням здавалася підходящою для вечора, але Джобсу вона не подобалася. Вона звучала майже у стилі диско, і він сумно зауважував, що Ділан котиться вниз із часів виходу «Крові на рейках». І Герцфельд пересунув голку програвача на останню пісню альбому — «Темні очі» — простий акустичний номер Ділана, який грав на гітарі та гармоніці. Після була повільною й тужливою, і Герцфельд сподівався, що вона нагадає Стіву про ранні композиції Ділана, які він любив. Але Джобсу також не сподобалася та пісня, і він не схотів слухати решту альбому.

Таку збуджену реакцію Джобса можна було зрозуміти. Скаллі деяким чином став майже батьком для нього. Таким був і Майк Маркула. Таким був і Артур Рок. Того тижня всі троє залишили його.

- Все це пов’язано з його почуттям відкинутості у ранньому віці,

— пізніше сказав його друг юрист Джордж Ріді. — Це глибока частина його власної міфології, і вона розповідає яким Джобс є насправді.

- Здавалося, що мене сильно вдарили, з мене вийшло все повітря, і я не міг дихати, - згодом згадував Джобс.

Втрата підтримки Артура Рока була найболючішою.

- Артур був мені як батько, — говорив Джобс. — Він узяв мене під своє крило.

Рок навчив його любити оперу, і його дружина Тоні приймала Стіва у Сан-Франциско й Аспені.

- Пригадую, якось я їхав у Сан-Франциско і сказав йому: «О Господи, будівля Банку Америки просто жахлива», а він відповів: «Ні, вона чудова» — й почав пояснювати мені, і, звичайно ж, він був правий.

За кілька років пізніше очі Джобса все ще зволожувалися, коли він згадував цю історію.

- Він обрав Скаллі, а не мене. Це дуже вибило мене з колії. Я ніколи не думав, що він покине мене.

Поганим у цій ситуації було й те, що його улюблена компанія була в руках людини, яку він уважав невігласом.

- Правління не вважало, що я можу управляти компанією, і це було їхнє рішення, - сказав він. — Але вони допустили одну помилку. Вони мали окремо вирішити, що робити зі мною, а що - зі Скаллі. Вони мусили звільнити Скаллі, навіть якщо вважали, що я був неготовим управляти Apple.

Навіть коли він уже майже перестав сумувати, почуття зради Скаллі та злість на нього лише посилювалися.

Ситуація погіршилася, коли Скаллі сказав групі аналітиків, що він уважає Джобса непідходящим для компанії, незважаючи на його посаду голови.

- З точки зору дієвості, у компанії зараз немає ролі для Стіва, і навряд чи вона з’явиться у майбутньому, — говорив він. — Я не знаю, що він тут робитиме.

Така прямота шокувала присутніх, і було чути, як залою прокотилося зітхання.

Можливо, поїздка до Європи допоможе, думав Джобс. І в червні він поїхав до Парижа, де виступив на події віц Apple й узяв участь у вечері на честь Джорджа Буша-старшого. Звідти він поїхав до Італії, де разом з Тіною автомобідем їздив пагорбами Тоскани і купив там велосипед, щоб їздити на ньому самому. У Флорінції він увібрав архітектуру міста і текстуру будівельних матеріалів. Найбільше запам’яталася бруківка, яку привезли з кар’єру Казон, що біля тосканського міста Фірензола. Бона була блакитнуватого заспокійливого кольору. За двадцять років він вирішить, що підлога у бідьшості крамниць Apple має бути з цього каміння.

Apple //тільки почав продаватися в Росії, і Джобс поїхав до Москви, це зустрівся з Елом Айзенстатом. Були деякі непорозуміння з дозволами на експортні ліцензії від Вашингтону, і вони зустрілися з комерційним аташе Майком Мервіном. Той попередив їх, що існували суворі правила щодо спідьного користування технологіями з радянськими громадянами. Джобса це роздратувало. На ярмарку в Парижі віце-президент Буш заохочував його привезти комп’ютери в Росію, щоби «викликати революцію з низів». За обідом у грузинському ресторані, де подавали шапшики, Джобс не припиняв обурюватися.

— Як це може порушувати американські закони, якщо це насправді йде нам на користь? - питав він Мервіна. - Якщо ми дамо росіянам Macintosh, вони зможуть надрукувати всі свої газети.

Джобс також показав свій безтурботний бік у Москві, наполягаючи на розмові про Троцького - харизматичного революціонера, який згодом опинився не у фаворі, і Сталін наказав його вбити. Тоді агент КДБ запропонував йому остудити свій запал.

— Не торкайся теми Троцького, - сказав він. - Наші історики вивчили ситуацію і вирішили, що не такий уже він і великий.

Та це не допомогло. Коли вони приїхали у Московський університет поговорити зі студентами про комп’ютери, Джобс почав свою промову з прославляння Троцького. Він був революціонером, з яким Джобс себе ототожнював.

Джобс і Айзенстат відвідали вечірку з нагоди Дня незалежності Америки в американському посольстві. У листі подяки, який він надіслав згодом послу Артуру Гартману, Айзенстат зазначав, що Джобс планує наступного року розширювати діяльність Apple в Росії з більшим ентузіазмом.

— Орієнтовно ми плануємо повернутися до Москви у вересні.

На якусь мить виглядало, що надія Скаллі на те, що Джобс стане

«глобальним натхненником», рушиться. Але насправді так не було. На вересеіп> уже планувалося щось інше.

Пірати покидають судно

NEXT

Прометей рве пута

Після повернення з Європи у серпні 1985 року, коли він усе ще мудрував над тим, що робити далі, Джобс домовився про зустріч із Полом Берґом, біохіміком зі Стенфорда, щоб обговорити з ним останні досягнення генної інженерії — зрощення генів, генетич-но-модифіковані організми тощо. Берґ пояснив, наскільки складно було проводити досліди в біологічній лабораторії, де від початку експерименту до отримання результатів інколи проходили тижні.

«Чому ж ви не симулюєте їх на комп’ютері?» — запитав Джобс. Берґ відповів, що комп’ютери з такими можливостями задорогі для університетських лабораторій.

— І він раптом захопився цією ідеєю, — згадує Берґ. — Джобс надумав започаткувати нову компанію. Він був молодий, багатий, і йому треба було придумати, що робити решту свого життя.

Джобс уже дізнавався у науковців про їхні вимоги до комп’ютерів. Він цим цікавився від 1983 року, після відвідання від-дідення комп’ютерної науки у Брауні, де він показував можливості Macintosh. Тоді йому повідомили, що, аби приносити якусь користь в університетських лабораторіях, машина ця має бути набагато потужнішою. Мрією дослідників-науковців було мати потужний і персональний комп’ютер водночас. Як начальник відділення Macintosh, Джобс запустив проект із розробки такого комп’ютера, який прозвали Big Мас. Планували використовувати операційну систему UNIX та робоче середовище Macintosh. Але, після того як Джобса поперли з Macintosh, його наступник - Жан-Луї Ґассе — закрив проект Big Мас.

Коли це трапилося, Джобс отримав дзвінок від Річа Пейджа, який тоді працював над мікросхемою для Big Мас. Це була одна з останніх бесід, які Джобс мав із працівниками Apple. Вони у розпачі підштовхували його створити нову компанію — знову самому бути при ділі та їх таким чином урятувати. Ця ідея почала потроху втілюватися безпосередньо перед Днем праці (загальнонаціональне свято у СІЛА, відбувається у перший понеділок вересня. - Прим, пер.), коли Джобс поговорив із Вадом Тріблом, керівником відділу програмного забезпечення в первинному Macintosh, і підняв ідею створення комп’ютера, що був би водночас і потужним і персональним. Він також залучив двох інших працівників Macintosh, які подумували над тим, щоби залишити компанію — Джорджа Крау і С’юзан Барнс.

Лишилася тільки одна ключова вакансія у команді — людина, яка би займалася продажем їхніх виробів університетам. Найпершим кандидатом на це місце був Денл Л’юїн, який організував при Apple університетський консорціум, що дозволило купувати комп’ютери Macintosh гуртом. Окрім пропущених двох літер у його імені, він виглядав як викапаний Кларк Кент (герой американських коміксів, alter ego Супермена. — Прим, пер.) та типовий представник прінстонського бомонду. До того ж у нього було дещо спільне із Джобсом — Л’юїн свого часу в Прінстоні написав доповідь про Боба Ділана і харизматичне лідерство, а Джобсу були близькі обидві ці теми. Л’юїновий консорціум був чудовою знахідкою для Macintosh, але він зійшов на пси, після того як пішов Джобс, а також після реорганізації Біллом Кемпбелом системи продажу комп’ютерів Macintosh в такий спосіб, що значимість їх продажу університетам напряму зменшилася. Л’юїн збирався подзвонити Джобсу того дня, але Стів зв’язався з ним перший. Л’юїн під’їхав до Джобсового невмебльованого маєтку, і, гуляючи на природі, вони обговорювали можливості створення нової компанії. Л’юїн був захоплений ідеєю, але не готовий одразу долучитися. Наступного тижня він і Кемпбел збиралися навідатися в Остін (Техас), тож Л’юїн не хотів приймати якогось рішення до свого повернення звідти. Коли ж повернувся, то його відповідь була «так». Новина ця прийшла 13 вересня, якраз тоді, коли в Apple проходила зустріч ради директорів.

Хоча номінально Стівен Джобс усе ше був президентом компанії, але він наради не відвідував з тієї пори, як утратив свій уплив. Джобс подзвонив Скаллі, повідомив, що цього разу буде, і попросив додати один пункт до порядку денного — звіт голови. Він не сказав, про що саме йтиметься у тому звіті, тож Скаллі зрозумів, що то буде критика останніх перетворень у компанії. Натомість, коли настала його черга доповідати, Джобс повідомив раду про свої плани започаткувати нову компанію.

— Я багато про це розмірковував, і, здається, настав час розібратися зі своїм життям, — почав він. - Треба же щось робити. Мені вже тридцять.

Потім Джобс повернувся до своїх записів, де йшлося про плани створити комп’ютер для університетського ринку. Нова компанія не буде конкурентом Apple, він це обіцяв, і він хотів забрати з собою лиш декілька неключових фахівців. Джобс збирався скласти свої повноваження президента Apple, але сподівався, що вони зможуть і надалі співпрацювати. Можливо, запропонував він, Apple захоче купити права на розповсюдження виробів його нової компанії або ж надасть право використовувати програмне забезпечення Macintosh.

Майка Маркулу не тішила перспектива, що ще хтось покине Apple разом із Джобсом:

— Нащо тобі взагалі когось брати?

— Не переймайтеся, — почав його та решту директорів переконувати Джобс. — Ті люди значної ролі в Apple не грають, і вони в будь-якому випадку збиралися звільнятися.

На початку рада наче радо сприйняла ідею нової справи Джобса. Після невеликого обговорення найвищі чини Apple навіть запропонували викупити десятивідсоткову частку нової компанії та наполягали, щоби Джобс залишався у раді.

Того вечора Джобс і п’ятеро перебіжчиків зустрілися знову — за вечерею в його будинку. Він збирався прийняти інвестицію Apple, але інші його переконали, що це було би нерозважливо. Вони також зійшлися на тому, що буде краще, якщо вони разом й одразу всі звільняться, тоді до їхнього відходу буде менше питань.

Тож Джобс написав офіційного листа Скаллі, в якому перелічив імена п’ятьох осіб, які збиралися піти з компанії, поставив свій розмашистий підпис і наступного ранку поїхав ув Apple, щоби особисто вручити лист, перед ранковою нарадою о 7.30.

— Стіве, це аж ніяк не малозначущі люди для компанії, — заявив Скаллі.

— Але вони, так чи інакше, збиралися звільнятися, — відповів Джобс. - Вони збираються подати заяви про звільнення сьогодні

о дев’ятій.

З погляду Джобса, все було чесно. Жоден із тієї п’ятірки не був керівником якогось вівділення чи членом найвишого керівництва. Навпаки, вони всі почувалися пониженими після того, як компанію було перебудовано. Однак, на думку Скаллі, вони були важливими гравцями: Пейдж — заслужений працівник Apple, а Л’юїн був ключем до ринку вищої освіти. Крім того, вони багато знали про Big Мас, і, попри те, що проект поховали, все ж та інформація належала компанії. Однак Скаллі не впадав у крайнощі. Замість наполягати на своєму він запропонував Джобсу не покидати раду директорів. Джобс відповів, що подумає.

Однак, коли Скаллі розпочав нараду о 7.30 та розповів своїм найближчим помічникам про те, хто залишає компанію, здійнялася справжіш буча. Більшість із них уважали, що Джобс не виконував своїх обов’язків як президент та показав нечувану неповагу до компанії.

— Про це його махлювання треба розповісти людям, щоби його перестали вважати месією, — як пригадує Скаллі, кричав Кемпбел.

Кемпбел цього не заперечує, хоча згодом він став захищати Джобса і підтримувати його на нарадах керівництва, але того ранку він був не в гуморі.

— Мене то страшенно розлютило, особливо те, що він хотів забрати Денла Л’юїна, - каже Кемпбел. - Денл налагодив стосунки з університетами. Він завжди нарікав на те, як важко зі Стівом працювати, і ось він ішов із ним.

Кемпбел був настільки лютий, що покинув ту зустріч, щоби подзвонити Л’юїну додому. Дружина того повіцомила, що він приймає душ, — Кемпбел відказав, що почекає. За декілька хвилин дружина знову підійшла до телефону й сказала, що чоловік і далі в душі, — Кемпбел продовжував чекати. Коли Л’юїн врешті-решт підійшов до слухавки, Кемпбел його прямо запитав, чи то все правда. Л’юїн не став відхрешуватися і все підтвердив. Кемпбел, не сказавши більше і слова, поклав слухавку.

Після обурення своїх підопічних Скаллі опитав членів ради директорів. Вони також відчували, що Джобс їх обдурив, сказавши, що не забере нікого з важливих спеціалістів. Особливо обурювався Артур Рок. Попри те, що він підтримав Скаллі у суперечці на День пам’яті, йому потім удалося відновити довірливі стосунки з Джобсом. Тиждень тому він запросив Джобса з його дівчиною до Сан-Франциско, щоби він та його дружина могли з тією дівчиною познайомитися, і вони мило повечеряли вдома у Рока. Джобс тоді ані словом не обмовився про нову компанію, що він створював, тож, коли Рок про все довідався від Скаллі, він почувався зрадженим.

- Джобс прийшов на нараду й обдурив нас, - казав Рок. - Він сказав, що думає над створенням компанії, тоді як він ії уже створив. Він нам сказав, що візьме кількох середнячків, тоді як перебіжчиками виявилися п’ятеро досвідчених спеціалістів.

Маркула також почувався ображеним, хоч, як завжди, не втрачав самовладання:

- Він улаштував усе так, що п’ятеро висококласних фахівців пішли з компанії разом із ним. Так не робиться. Це було не по-джентльменськи.

За вїсадні дирекція та керівники середньої ланки переконали Скаллі, що Apple має оголосити війну ії співзасновнику. Маркула зробив офіційну заяву, в якій звинувачував Джобса у діях, «що суперечили його заявам про незалучення у свою компанію будь-яких ключових осіб Apple». Він також лиховісно додав: «Ми розглядаємо варіанти адекватних кроків у відповідь». Wall Street Journal написав тоді, що Кемпбел був «приголомшений і шокований» поведінкою Джобса.

Після зустрічі зі Скаллі Джобс уважав, що все пройде гладко, тож зник із поля зору. Але, почитавши газетні статті на цю тему, відчув, що мусить зреагувати. Він зателефонував кільком улюбленим журналістам і запросив їх до себе додому, де збирався пояснити своє бачення справи. Потім зателефонував Енді Каннінгем, яка займалася роботою з громадськістю при Реґісі Мак-Кепі.

- Я приїхала у його невмебльовану садибу у Вудсайді, - пригадує Каннінгем, - та застала його на кухні зі своїми п’ятьма колегами, а кілька репортерів крутилися біля дому.

Джобс їй розповів, що збирався незабаром провести повноцінну прес-конференцію, але вже зараз почав зливати деяку підривну інформацію про Apple. Енді Каннінгем була шокована.

- Стіве, облиш, це погано закінчиться, - сказала вона.

Джобс прислухався до поради і відмовився від тієї затії. Він вирішив дати журналістам лише копію заяви про звільнення та обмежитися кідькома нейтральними коментарями.

Джобс збирався надіслати поштою свою заяву про складання своїх повноважень, але С’юзан Барнс переконала його, що то буде не надто ввічливо. Тож він під’їхав до будинку Маркули, де в той момент також був Ел Айзенстат. Чверть години тривала напружена розмова, а потім зайшла Барнс, яка чекала Стіва назовні, і забрала його, перш ніж він устиг сказати щось непоправне. Він лишив листа, написаного на Macintosh та роздрукованого на LaserWriter.

Шановний Майку,

у сьогоднішній вранішній газеті я прочитав, ш,о Apple розглядає можливість усунення мене з посади президента. Мені невідоме джерело цієї інформації, але воно вводить в оману громадськість і нечесне щодо мене.

Ви, мабуть, пам ’ятаєте, що нараді директорів минулого четверга я заявив про свої плани започаткувати нову компанію й у зв ’язку з цим готовий був залишити посаду президента.

Рада відмовилася прийняти мою відставку і попросила відстрочити її принаймні на тиждень. Я погодився з огляду на зацікавлення ради співпрацею з моїм новим проектом і навіть можливим інвестуванням у нього. У п ’ятницю, після того як я повідомив Джона Скаллі, хто до мене приєднається, він підтвердив бажання Apple й надалі обговорювати можливу співпрацю з моїм новим підприємством.

Однак у підсумку схоже, що компанія обрала ворожу позицію щодо моєї нової справи. У зв ’язку з чим я наполягаю на негайному прийнятті моєї відставки.

Як вам відомо, нещодавня реорганізація компанії залишила мене без роботи та навіть без доступу до інформації. А мені ж тільки тридцять, і я все ще хочу бути корисним і чогось досягати.

Після усього, що ми разом здобули, я хотів би, щоби ми розійшлися гідно і по-дружньому.

Щиро ваш Steven Р. Jobs

Коли працівник служби забезпечення зайшов до кабінету Джобса, щоби спакувати його речі, на піцлозі лежало фото. На світлині Джобс і Скаллі мило бесідували, там також був підпис семимісячної давнини: «За грандіозні ідеї, надзвичайний досвід та неймовірну дружбу! Джон».

Скло у рамці було все у тріщинах: перед тим як піти, Джобс примусив це фото пролетітися кімнатою. Відтоді він більше ніколи зі Скаллі не розмовляв.

Коли про відставку Джобса було оголошено, жщі Apple піднялися на цілий пункт, або майже на сім відсотків. «Акціонери Східного узбережжя завжди непокояться, коли компанією керують хлопці з Каліфорнії, - пояснював ситуацію редактор спеціалізованого видання. — Після того як Возняк і Джобс усунуті, акціонерам стало спокійніше».

Однак Нолан Бушнел, засновник Atari, який ще десяток років тому був наставником Джобса, сказав Time, що згодом компанія зрозуміє, як багато вона втратила з відходом Стівена Джобса. За словами Бушнела, було втрачене основне джерело натхнення компанії.

Після кількох безуспішних спроб досягти порозуміння з Джобсом Скаллі та дирекція Apple вирішили подати на нього в суд «за порушення зобов’язань шодо конфіденційності». У позовній заяві були вказані всі проступки, в яких його звинувачували:

Недотримання своїх зобов’язань перед Apple щодо нерозголошення

конфіценційної інформації, піц час виконання ним своїх обов’язків

президента ради директорів компанії... та вдаючи вірність інтересам

Apple...

а) таємно планував утворення, яке стало би конкурентом АррІе

б) таємно планував, що його конкуруюче підприємство нечесно скористається ідеєю Apple з проектування, розробки та розповсюдження NeXT Generation Product,

в) таємно переманив ключових працівників Apple.

На той час Джобс володів 6,5 мільйона акцій Apple, тобто одинадцятьма відсотками компанії, шо вартувало більше 100 мільйонів доларів. Він почав продавати свої акції і за п’ять місяців позбавився їх усіх, залишивши тільки одну, шо давало йому право відвідувати зустріч акціонерів (на той випадок, якби йому цього заманулося). Він був розлючений, і це вплинуло на його запал до творення, як би він те не називав, компанії-конкурента.

- Він дуже злився на Apple, — каже Джоана Гофман, яка скоро пішла працювати на нову компанію. — Націлюючись на освітній ринок, де Apple була доволі сильно представлена, Стів просто мстився. Він це робив через помсту.

Джобс, звісно, бачив усе по-іншому.

— Я ні на кого не в образі, — казав він News Week.

Він знову запросив своїх улюблених журналістів до себе додому, і цього разу під боком не було ніякої Енді Каннінгем, яка би могла вмовити його притримати язика. Він відкидав звинувачення у тому, що нібито якось негідно переманив своїх п’ятьох колег з Apple.

- Всі ці люди мені дзвонили, — розповідав він гурту журналістів, які розмістилися хто де в його вітальні (все ще без меблів). - Усі вони збиралися йти з компанії. Apple вміє недооцінювати людей.

Джобс вирішив піти на співпрацю з News Week, щоби подати свою версію подій, інтерв’ю, що він планував дати, мало бути викривальним.

— Мені найкраще вдається знаходити талановитих людей та разом із ними щось творити, — повідав він часописові, наголосивши, що довічно непокоїтиметься про Apple. — я завше пам’ятатиму Apple, як будь-який чоловік пам’ятає своє перше кохання.

Але він також був не проти поборотися з менеджментом Apple, якби виникла така потреба.

- Якщо хтось публічно вас називає злодієм, ви мусите реагувати.

Погроза Apple засудити його була надмірністю. А також прикрістю. Це показувало, що Apple уже не була впевненою та революційною компанією.

- Важко навіть собі уявити, що компанія вартістю в два мільярди доларів та з чотирма тисячами трьомастами працівників не змогла б конкурувати з шістьма людьми у потертих джинсах.

Щоби якось протистояти Джобсовій атаці у пресі, Скаллі зателе-фоігував Возняку та попросив його втрутитися.

- Стів уміє ображати і робити боляче, — казав Возігяк того тижня Time.

Він розповів, що Джобс запрошував його приєднатися до нової фірми - це був би ще один потужний удар по тодішньому менеджменту Apple, - але той не хотів брати участь у таких іграх, тож не перетелефонував Джобсові. В інтерв’ю для San Francisco Chronicle Стівен Возняк також згадував, як Джобс заблокував роботу Frogdesign над Возняковим пультом керування на тій підставі, що це може конкурувати з продукцією Apple.

- Я очікую чогось великого й потужного і бажаю йому в цьому удачі, але у Джобсову непогрішимість я не дуже вірю, — сказав Возняк.

Сам по собі

- Найбільше в житті Стіву пощастило, коли ми його звільнили,

- розповідав пізніше Артур Рок.

Багато хто вірить у теорію, що саме той досвід зробив Джобса мудрішим і дорослішим. Але все далеко не так просто. У компанії, яку він заснував після його усунення з Apple, Джобс дав волю всім своїм талантам — як добрим, так і поганим. Він тепер був нічим не зв’язаний. І результатом цього стали кілька вражаючих провалів. Ото був справжній досвід. Його грандіозний успіх в Акті ПІ стався не через усунення з Акту І, а завдяки його блискучим провалам в Акті II.

Першим талантом, що Джобс звільнив, стало його захоплення дизайном. Ім’я, яке він обрав для своєї нової компанії, було досить прямолінійне: Next (наступний). З метою зробити його більш упізнаваним він вирішив, що потрібна емблема світового рівня.

Тож Джобс зустрівся зі свого роду гуру корпоративних логотипів Полем Рендом. у свої сімдесят один графічний дизайнер, родом із Брукліна, створив багато яких із найвідоміших лого у світі бізнесу, зокрема емблеми Esquire, IBM, ABC, UPS та Westinghouse. У нього був контракт з IBM, і люди з компанії, з якими він безпосередньо контактував, дали зрозуміти, що створення лого для іншої комп’ютерної компанії буде вважатися конфліктом інтересів. Тож, довго не думаючи, Джобс набрав виконавчого директора IBM Джона Акерса. Того не було в місті, але Джобс виявився настільки впертим, що його врешті спрямували до віце-президента Поля Рі-цо. Після двох днів Ріцо зробив висновок, що безглуздо протистояти Джобсу, і дав дозвіл Ренду виконати те замовлення.

Ренд прилетів у Пало-Альто, де вони гуляли і Джобс розповідав про свої ідеї. Комп’ютер має бути кубом, пояснював Джобс. Йому подобалася щі форма. Вона була проста й досконала. Тож Ренд вирішив, що логотип також має бути кубом, тільки повернутим під кутом 28 градусів. Коли Джобс запитав про кількість варіантів, які Ренд зробить, той заявив, що варіант буде лише один.

- Я розв’язую проблему, а ти мені платиш, - заявив він Джобсу.

— Ти можеш використати те, що я зроблю, або ні, але я не робитиму безліч варіантів, і заплатиш ти мені в будь-якому випадку.

Джобсу припав до душі такий підхід, тож він погодився на цю угоду, що було досить ризиковано. Компанія платила нечуваних 100 тисяч доларів, щоб отримати єдиний варіант зображення.

- Була якась чистота у таких стосунках, — казав Джобс. — Поль був чистий як митець, але й битий жук у втиіенні бізнес-проектів. У нього була сувора зовнішність і досконало вироблений образ людини з норовом, проте всередині він був плюшевим ведмедиком.

Вираз «чистота митця» - то був вияв найвищої поваги Джобса до людини.

Ренд упорався за два тижні. Він знову прилетів й доставив результат Джобсу в його будиночок у Вудсайді. Спершу вони повечеряли, потім Ренд вручив Стіву елегантний і хрусткий буклет, де був описаний хід його думок. А на останньому розвороті Ренд помістив обраний ним логотип. «Дизайном, кольоровим оформленням і розміщенням це лого уособлює єдність протилежностей, -ішлося в буклеті. - Розвернута під кутом емблема у формі куба - це невимушеність іграшкового кубика, азарт гральної кості та поважність Кааби водночас». Слово ТУе^Гмістилося у верхній грані куба, рівномірно заповнюючи її кожною літерою. Кольором та формою особливо видіпялася літера «е». Вона мала асоціюватися з позитивними поняттями, які починалися з тієї літери: еврика, енергія, еліта тощо, - закінчувався той перелік формулою Енштейна: е = шс^.

Часом було важко спрогнозувати, як Джобс реагуватиме на презентацію. Він міг затаврувати її словами «херово» чи «блискуче», і ніхто ніколи не знав, який варіант із цих двох він обере. Та з легендарним дизайнером, таким як Ренд, шанси були високі, шо Джобс сприйме все позитивно. Він витріщився на той останній розворот, потім глянув на Ренда і обійняв його. Вони не погоджувалися лиш шодо однієї дрібнички: Ренд використав у логотипі темний відтінок жовтого для літери «е», а Джобс хотів, щоби він змінив його на дещо світліший та більш традиційний жовтий колір. Ренд гримнув кулаком по столі й відчеканив:

- Я цим займаюся п’ятдесят років. Я знаю, що роблю.

І Джобс зголосився з ним.

Компанія мала тепер не лише новий логотип, але й нову назву. Не було вже більше Next. З’явилася NeXT. Багато хто може не зрозуміти, навіщо так перейматися логотипом чи платити за нього такі шалені гроші. Але для Джобса це означало, що NeXT починав гідно виходити у світ, незважаючи на те, що компанія ще нічого, по суті, не зробила. Колись Маркула його навчив, що велика компанія має втілювати свої цінності з першого враження, яке вона створює.

Як бонус Ренд погодився розробити для Джобса також візитну картку. Вона вийшла доволі яскравою, і загалом Джобсу все сподобалося, але вони ще довго та гаряче сперечалися щодо розміщення крапки після «Р» у підписі Steven Р. Jobs. Ренд розмістив крапку далі від «Р.», як би воно виглядало при звичайному типографсько-му наборі. А Стів хотів, шоби крапка була посунута дещо ближче до літери - «Р.», як це можливо було зробити при цифровому наборі.

- Це була неймовірно велика суперечка про щось надзвичайно дріб’язкове, — згадує С’юзан Кейр.

Цього разу тріумфував Джобс.

Щоби втілити NeXT-лото у вигляд комп’ютерів, Джобс потребував промислового дизайнера — майстра своєї справи, якому би він довіряв. Стів поговорив із кількома кандидатами, але жоден із них його не вразив настільки, як той дикий баварець, якого він колись узяв на Apple. Гартмут Еслінґер започаткував у Силіконовій Долині свою фірму - frogdesign, і, дякуючи Джобсу, мав доволі вигідний контракт з Apple. Переконати ІВМрщч дозвіл Полу Ренду виконати замовлення для NeXT було лиш маленьким дивом, створеним вірою Джобса у те, що реальність можна змінювати під себе. Та це було ніщо, порівняно з імовірністю, що йому вдасться переконати Лдо/е дозволити Еслінґеру попрацювати для NeXT.

Та це не заважало Джобсу спробувати. На початку листопада 1985 року, якраз за п’ять місяців відтоді, як Apple подала на нього до суду, Джобс написав Айзенстату і попросив про дозвіл для Ес-лінґера працювати на NeXT. «Я розмовляв з Гартмутом Еслінґером цього тижня, й він порадив звернутися до вас з листом-пояснен-ням, чому мені потрібно працювати з ним та frogdesign над новою продукцією NeXT», — було вказано в листі. Дивовижною була аргументація Джобса - виявляється, що саме з тим фахівцем йому потрібно працювати тому, що сам Джобс не знає, над чим працює зараз Apple, а Еслінгер знає. «NeXTне відомі теперішні чи майбутні напрямки дизайну продукції Apple, так само це невідомо іншим дизайнерським фірмам, з якими ми могли би співпрацювати, отож у такому випадку існувала би ймовірність, що дизайни наших товарів могли б бути подібні. Тому в інтересах як Apple, так і NeXT покластися на професіоналізм Гартмута, який буде гарантією того, що наша продукція не виглядатиме подібно».

Айзенштат був приголомшений такою зухвалістю і відповів жорстко. «Я, так само як і Apple, уже раніше висловлював свою стурбованість, що ваше підприємство використовує конфіденційну ділову інформацію Apple, — йшлося у відповіді. — Ваш лист жодним чином не послаблює таку нашу стурбованість. Навпаки, наше занепокоєння зростає, адже у вашому листі сказано, що вам «не відомі теперішні чи майбутні напрямки дизайну продукції Apple», що не відповідає дійсності». Але що ще більше вразило його у такому запиті Джобса - це усвідомлення, що то був саме Джобс, хто роком раніше змусив frogdesign відмовитися від роботи над Возняковим дистанційним пультом зшравління.

Джобс розумів, що для того, щоби працювати з Еслінгером (а також через деякі інші причини), йому треба розібратися з судовим позовом Apple проти нього. На щастя, Скаллі також прагнув розв’язання тієї справи. У січні 1986-го вони досягли позасудової угоди, яка не передбачала жодних фінансових утрат для NeXT. За те, що Apple відкликала позов, ТУеХГпогоджувався на низку обмежень: їхні комп’ютери будуть марковані як різновид ЕОМ, їх продаватимуть університетам напряму, вони не з’являться в продажу раніше березня 1987 року. Apple також наполягала, щоби NeXT не використовував операційну систему, сумісну з Apple, хоча доволі очевидно, що для Apple було би значно краще, якби вони наполягли якраз на протилежному.

Після тієї угоди Джобс продовжував спокушати Еслінґера, аж поки той нарешті не вирішив розірвати контракт з Apple. Це дозво-Лїшо frogdesign наприкінці 1986 року вже працювати разом із NeXT. Еслінґер, так само, як і Пол Ренд, наполягав, щоби йому дали повну свободу.

- Часом у роботі зі Стівом доводиться використовувати батіг, — казав дизайнер.

Як і Ренд, Еслінгер був митцем, тож Джобс дав йому свободу, в якій завжди відмовляв простим смертним.

Джобс вимагав, щоби комп’ютер мав досконалу кубічну форму, кожна сторона якого мала би рівно один фут (приблизно ЗО сантиметрів) у довжину, а сходитися грані куба мали точно піц кутом 90 градусів. Йому подобалися куби. У них була солідність, але водночас і щось від іграшки. iVeZr-куб був прикладом тріумфу зовнішності над інженерною доцільністю. Мікросхеми, які зручно поміщалися у традиційний, схожий на коробку від піци корпус, тепер треба було переробляти й пересувати, щоби вони вміщалися у корпус кубічної форми.

Більше того, кубічну досконалість узагалі було надзвичайно важко виготовляти. Більшість деталей, що виготовляються литтям, мають закінчення країв дещо більші за 90 градусів, адже таким чином їх легше діставати з форм (це так само, як із випічкою

— кекси, бабки, інші тістечка зазвичай не виготовляються у прямокутних формах). Однак Еслінґер наполягав, а Джобс з ентузіазмом погоджувався, що не повинно бути жодних «кривих кутів», які би руйнували чистоту й досконалість куба. Тож у спеціальній майстерні в Чикаго кожна сторона мала виготовлятися окремо, при цьому використовували форму для лиття, що обійшлася Джобсу в 650 тисяч доларів. Джобсове прагнення досконалості не знало меж. Коли він бачив на рамі тонесеньку смужечку, що лишилася від лиття у формі, — що будь-який інший виробник комп’ютерів сприйняв би за щось не варте уваги, - він летів до Чикаґо і переконував ливарника-штампувальника все переробляти, та цього разу робити бездоганно.

— Не до кожного ливаря прилітає зірка, — сказав тоді один з інженерів.

Джобс також змусив ту компанію придбати піскоструменевий апарат за 150 тисяч доларів, який би знімав усе зайве, що могло з’явитися на стику форми й металу. Він також наполіг, що корпус має бути матово-чорним, тож усілякі ґанджі на ньому, якщо б такі виявилися, стали би ще очевиднішими.

Джобс ніколи не відступав від свого переконання, що невидимі деталі мають бути виготовлені не менш вдало, гарно й досконало, аніж фасад, — саме так, як його вчив батько, коли вони робили паркан. Цей принцип він довів до крайності у NeXT, де він був сам собі паном. Джобс хотів бути впевненим, що шурупи всередині машини мали дороге покриття. Він навіть наполягав, щоби матове чорне покриття наносилося також на внутрішню поверхню комп’ютерного корпуса, не зважаючи на те, що його міг бачити хіба що якийсь майстер.

Джо Носера {Esquire), будучи присутнім на одній із нарад, що відбувалися в NeXT, уловив неспокійний характер Джобса:

Буде неправильно сказати, що Джобс наради з колективом просиджує, тому що взагалі рідко коли сидить. Один зі способів його домінування відбувається через різкі рухи. Однієї миті - він спирається коліном на крісло, за хвилину він уже в ньому напівлежить, ще за мить вистрибує з крісла і починає щось малювати на дошці. Поведінка його досить дивакувата. Гризе ніггі. Коли хто інший говорить -витаращується на нього зі страшною серйозністю. Його невідомо чому жовті руки без упину рухаються.

Що особливо вразило Носера у Джобсі - це «майже принципова відсутність такту». То було щось більше, аніж просто нездатність притримати свою думку, коли інші говорили щось не варте, як він уважав, уваги; то була свідома готовність чи навіть збочене прагнення ображати й принижувати людей, показувати свою інтелектуальну вищість. Наприклад, коли Денл Л’юїн приніс показати робочі графіки, Джобс закотив очі та відразу налетів зі словами:

- Ці графіки лайна варті!

Його настрій, як і в Apple, мінявся надзвичайно різко. На нараду якось зайшов хтось із фінансового відділу, і Джобс почав його неймовірно розхвалювати: «Дуже, дуже вдала угода», — а напередодні той контракт він порівнював із лайном.

Одним із перших десяти працівників ТУеХГбув дизайнер інтер’єрів, який мав працювати над внутрішнім оздобленням штаб-квартири компанії в Пало-Альто. Попри те що Джобс винайняв нове приміщення, якому нічого не бракувало в естетичному плані, він його повністю розбомбив і перебудував. Звичайні стіни були замінені скляними, килимове покриття підлоги — світлим паркетом. Це все повторилося, коли NeXT переїхала у більше приміщення у Редвуд-Сіті у 1989 році. Хоча будівля була новісінька, Джобс наполіг, щоби ліфти перемістили, тоді вестибюль виглядав би помпезніше. В його центрі мали бути сходи, які наче здіймалися б у повітря, - на замовлення Джобса їх мав спроектувати відомий ар-хітектор-модерніст Юй Мінпей. Підрядник заявив, що це збудувати неможливо. А Джобс наполягав, що можна, і сходи такі^ зробили. Згодом такі сходи стали обов’язковим атрибутом у ключових Джобсових крамницях Apple.

Комп ’ютер

На самих початках NeXT Джобс та Денл Л’юїн багато часу проводили в дорозі: разом із кількома іншими колегами вони часто відвідували університети. Новий комп’ютер проектувався з урахуванням думки науковців та освітян. У Гарварді за обідом вони зустрілися з Мітчем Капором, директором компанії з виготовлення комп’ютерних програм Lotus. Коли останній почав намашувати маслом хліб, Джобс його запитав:

— Ви коли-небудь чули про холестерин?

— Давайте домовимося, — відповів Капор, — ви не зачіпаєте моїх смаків, а я не підніматиму тему вашого славнозвісного характеру.

Це було сказано у жартівливому тоні, але, як пізніше признався Капор, людські стосунки ніколи не були його сильною стороною.

Lotus погодився написати для NeXT програму для роботи з електронними таблицями. Джобс хотів разом із машиною продавати й корисні програми, тож інженер Майкл Гаулі розробив цифровий словник. Він дізнався, що його товариш, який працював у Oxford University Press, був залучений до творення електронного варіанту творів Шекспіра. Це означало, що у них, імовірно, була велика словникова база, й він хотів дістати до неї доступ та включити до пам’яті ІУеХТ’-комп’ютера.

— Отож я зателефонував Стіву, він погодився, що то класна ідея, і ми разом полетіли до Оксфорда.

Чудового весняного дня 1986 року вони завітали до видавництва, що розміщувалося у величезній будівлі в самому серці Оксфорда. Джобс хотів отримати права на оксфордське видання Шекспіра, за що готовий був заплатити 2 тисячі доларів плюс 74 центи з кожного проданого комп’ютера.

— Для вас це дуже жирно, — казав він. — Ви будете в авангарді. Подібне ще ніхто раніше не робив.

Вони досягли принципової угоди й пішли грати у кеглі й пити пиво у найближчому пабі, де ще лорд Байрон любив перехилити пінту. Коли комп’ютер вийшов на ринок, він також містив у собі словник, енциклопедію та «Оксфордський словник цитат», роблячи NeXT одним із піонерів у сфері електронних книг.

Також Джобс наполіг, щоб інженери, замість використання для NeXT нестандартних друкованих плат, працювали над звичайними, але робили це так, що одна така плата мала би функції кількох. Це було в будь-якому випадку дуже складне завдання, проте Джобс довів його майже до неможливого, постійно змінюючи думку щодо необхідних функцій. За рік роботи стало очевидним, що саме ця ділянка буде основною причиною затримки.

Він також наполягав на будівництві власного, повністю автоматизованого футуристичного заводу, такого ж, як він звів для Macintosh. Попередній досвід, вочевидь, нічого його не навчив. Цього разу Джобс припускався тих самих помилок, тільки в більших масштабах. Машини й роботи малювалися й перемальовувалися кожного разу, як він змінював думку шодо кольорів. Стіни, як у більшості музеїв та на заводі Macintosh, мали бути білими, крісла — зі шкіряною оббивкою за 20 тисяч доларів, і особливі сходи, зроблені на замовлення — так само, як і в штаб-квартирі NeXT. Він наполіг, щоби конвеєрна лінія обладнання, через яке проходили плати, було змонтоване таким чином, щоби деталі у процесі свого виготовлення рухалися справа наліво, тож процес виробництва можна було краще споглядати відвідувачам, для яких передбачався спеціальний оглядовий майданчик. Порожні плати заходили з одного кінця, а за двадцять хвилин, з іншого боку, виходили вже повністю готові. Все відбувалося за японським принципом Kanban, згідно з яким кожна машина виконує своє завдання лише тоді, коли наступна машина готова прийняти чергову деталь.

Джобс також не міняв своєї манери спілкування з підлеглими.

- Він і далі використовував свій шарм або ж публічне приниження інших, і в більшості випадків це було ефективно, — пригадує Трібл.

Але інколи це не спрацьовувало. Інженер Девід Полсен (перші десять місяців NeXT працював по дев’яносто годин на тиждень), після того як одного п’ятничного вечора Стів Джобс повідомив колективу, наскільки він незадоволений їхньою роботою, відразу ж звільнився. Коли журналіст запитав Джобса, чому він

настільки жорстко обходився з працівниками, той відповів, що так вони працюють краще.

- Частина моїх обов’язків — бути еталоном якості. Деякі люди просто не звикли, що від них очікують досконалості.

Але при ньому також залишалися його дух і харизма. Було чимало поїздок, відвідування майстрів айкідо та усамітнення. Він і далі випромінював хуліганську браваду. Відразу після того, як Apple розірвав стосунки з рекламною фірмою Chiat/Day, саме тією, яка створила рекламу «1984», а потім відзначилася матеріалом на цілу шпальту «Ласкаво просимо, IBM. Серйозно» (таким чином Apple начебто вітала вихід першого персонального комп’ютера IBM. Хоч реклама та була написана у петарналістськи-зверхньому тоні, її користь для Apple сумнівна, і сприйнята вона була дуже неоднозначно. - Прим, пер.), Джобс викупив сторінку у Wall Street Journal лдя такої заяви: «Мої вітання Chiat/Day!Хшкош серйозно. Я вам можу гарантувати, що життя є й після Apple».

Мабуть, найбільша схожість з Apple була в тому, шо Джобс продовжував володіти здатністю викривляти реальність. Це було дуже показово на першій колективній забаві, шо відбувалася наприкінці 1985-го у Пебл-Біч. Джобс проголосив, шо перший комп’ютер має вийти вже за вісімнадцять місяців. Але і тоді було ясно, шо виконати роботу до тієї дати неможливо, та він відкинув пропозицію одного інженера бути більш реалістичним та орієнтуватися на 1988 рік.

- Світ не стоїть на місці, якшо ми прислухаємося до цієї пропозиції, то упустимо свій шанс, а робота, над якою ми працювали, піде в унітаз, — заперечував Джобс.

Джоана Гофман, ветеран Macintosh і одна з тих, що могла протистояти Стіву, тоді сказала:

- Ефект викривлення реальності має мотиваційну цінність, із цим все гаразд. Проте коли таким чином визначається дата, від якої залежить уся розробка комп’ютера, тоді ми по вуха в лайні.

Джобс не погоджувався:

- Вважаю, ця дата-маяк мусить бути встановлена, і якщо ми не встигнемо, то гріш ціна нашій репутації.

Він тоді не розповів, хоч усі й так це підозрювали, що якщо вони не встигнуть, то можуть просто закінчитися гроші. Він доклав сім мільйонів власних грошей, але з такими витратами цього б вистачило не більше, ніж на вісімнадцять місяців. Після чого єдиною надією були б доходи від проданих комп’ютерів.

За три місяці, коли колектив перебував у Пебл-Біч на черговій забаві, Джобс почав із того, що «медовий місяць скінчився». На третій неформальній зустрічі колективу у вересні 1986-го час уже сплив, і виглядало, що компанія опинилася на фінансовому дні.

Ковбой-рятівник

У кінці 1986 року Джобс розіслав пропозиції потенційним інвесторам із пропозицією 10% компанії NeXT за ціною у З мільйони доларів. Таким чином, вартість усієї компанії оцінювалася у ЗО мільйонів — суму, яку Джобс узяв ні звідки. На ту пору було витрачено трохи менше 7 мільйонів, але явних результатів, окрім хіба класного логотипу та шикарних офісів, не спостерігалося. Не було ані прибутків, ані комп’ютерів, вони навіть на обрії не проглядалися. Тож не дивно, що грошовиті капіталісти не звернули уваги на Джобсові пропозиції.

Але знайшовся один ковбой, що втратив чуття. Рос Перот, жвавий коротун із Техасу, був засновником Electronic Data Systems, яку він згодом продав General Motors за 2,4 мільярда доларів. Трапилося так, що в листопаді 1986-го він переглянув документальний фЬіьм «Підприємці» (The Enterpreneurs), де, зокрема, було згадано про Джобса та NeXT. Джобс і його команда видалися техасцю надзвичайно близькими по духу — він міг легко закінчувати фрази, які починав Джобс чи його колеги. Такою дивовижною здібністю володів також Скаллі. Наступного дня Перот зателефонував Джобсу і запропонував:

— Якщо вам буде потрібен інвестор, дайте знати.

Джобсу він був справді потрібен, як повітря. Але Стівен був достатньо обережний, щоби цього не показувати. Перщ ніж зателефонувати Пероту, він тиждень чекав. Потім мільярдер вислав своїх експертів, щоби вони оцінили NeXT, однак Джобс волів вести справи лище з Перотом напряму. Одним із найбільших розчарувань те-хасця, як він пізніше признався, було те, що він свого часу не купив Microsoft чж принаймні велику частку компанії. У 1979-му, тоді ще дуже молодий, Білл Ґейтс навідувався до нього в Даллас із відповідною пропозицією. Коли Перот телефонував Джобсу, вартість Microsoft уже сягнула одного мільярда доларів. Тоді Перот упустив можливість заробити купу грошей. Тепер він не хотів наступати на ті самі граблі.

Оферта, яку йому запропонував Джобс суттєво відрізнялася від умов, на яких він був готовий співпрацювати з іншими інвесторами. За 20 мільйонів доларів Перот отримав би 16%-ву частку компанії. Джобс також зобов’язувався вкласти ще 5 мільйонів своїх коштів. Таким чином вартість компанії мала скласти 125 мільйонів доларів. Перот не особливо переймався грошима. Після зустрічі з Джобсом техасець повідомив, що він «у долі».

— Я обираю вершників, далі вони самі собі обирають коней та скачуть, як знають, - сказав він Джобсу. — Я на вас ставлю, а ви розбирайтеся, як прийти до фінішу першими.

Перот дав NeXThns дещо — не менш цінне, аніж його 20 мільйонів. У компанії його поважали й цінували за влучне слово та почуття гумору, до того ж він був ще й доволі авторитетною особою в суспільстві загалом.

— Якщо говорити про цю компанію-початківця, то у NeXT частка ризику найменша, що я зустрічав у будь-якій подібній компанії за останні двадцять п’ять років років, — розповідав він New York Times.

— Ми залучили кількох спеціалістів, котрі глянули на машину, над якою працює зараз компанія, - вони були вражені. Стів та уся команда NeXT— такі закляті перфекціоністи, яких я ще не зустрічав.

Перот також крутився у високих соціальних і ділових колах, що також Джобсу було на руку. Якось техасець узяв Джобса на танцювальну вечірку у Сан-Франциско, що Ґордон і Бн Ґеті влаштували на честь іспанського короля Хуана Карлоса І. Коли король запитав Перота, з ким йому варто познайомитися, той негайно представив Джобса. Незабаром вони вже гаряче щось обговорювали, Джобс словами та жестами змальовував, яким буде нове покоління комп’ютерів. У кінці король щось нашкрябав на аркуші паперу і вручив його Джобсу.

- Ну що там? — спитав Перот.

- Та, продав йому комп’ютера, — відповів Джобс.

Ця та інша історія були включені у загальну міфологізовану оповідь, яку Перот зазвичай розповідав про Джобса.

На зустрічі з журналістами у Національному прес-клубі у Вашингтоні Перот сплів історію життя Джобса у байку про парубка...

...який був настільки бідний, що не мав грошей на навчання в університеті. Вечорами він працював у своєму гаражі, бавився із комп’ютерними мікросхемами (таким було його захоплення), та одного дня з’являється його батько — схожий на типового героя фільмів Нормана Роквела - і каже: «Синку, або роби щось таке, що можна продавати, або знайди собі іншу роботу». За шістдесят днів від тієї бесіди був створений перший комп’ютер Apple. Той випускник середньої школи буквально змінив світ.

Єдиною правдивою фразою було те, що Пол Джобс дійсно був схожий на персонажа картин Роквела. Ну, й, можливо, ще остання

— про те, що Джобс змінив світ. Без сумніву, Перот у це вірив. Так само, як і Скаллі, який також у Джобсі бачив себе.

- Стів, як я, - розповідав Перот Девіду Ремніку з Washington Post. - Ми однаково дивакуваті. Брати по духу.

Ґейтс і NeXT

Білл Ґейтс не був братом по духу. Джобс переконав його виготовляти програми для Macintosh, що в підсумку виявилося надзвичайно вигідною справою для Microsoft. Ґейтс був єдиною особою, на яку Джобсів ефект викривлення реальності зовсім не діяв. Ось чому він відмовився від ідеї робити програмне забезпечення для NeXT. Ґейтс кілька разів приїжджав у Каліфорнію, де йому щось демонстрували, але нічим особливим його там не вразили.

- Macintosh був дійсно унікальною машиною, але чогось виняткового в новому комп’ютері Стіва я не бачу, — повідомив він часопису Fortune.

Частково проблема полягала у тому, що конкуруючі титани не могли відкинути особисту неприязнь. Коли влітку 1987 року Ґейтс уперше приїхав у штаб-квартиру NeXT у Пало-Альто, Джобс змусив його півгодини чекати у приймальні, в той час як сам просто гуляв коридорами чи мав звичайнісінькі робочі бесіди з колегами

— через скляні стіни Ґейтсу добре було все видно.

- Коли я бував у NeXT mqhq пригощали Odwalla, найдорожчим морквяним соком. Я не знаю жодної іншої технічної контори, де б настільки тринькали грошима, — хитає головою Ґейтс і ледь помітно всміхається. Й додає: -1 де би мені доводилося півгодини чекати на зустріч.

Підхід Джобса до справи, за словами Ґейтса, був дуже простий.

- Ми разом працювали над Macintosh, — казав він. - Як воно тобі було? Класно. Зараз ми знову працюватимемо разом, і результат буде ще кращим.

Але Ґейтс не панькався із Джобсом.

- Ця машина - сміття, — сказав Білл Ґейтс. — Над оптичним диском ще треба працювати, а довбана коробка - надто дорога. Все це туфта.

Так він вирішив першого разу, й подібними висновками завершувалися наступні його візити. Тож він не збирався перерозподіляти свої ресурси з інших проектів для розробки програм для NeXT. Гірше того, він усе це не одноразово заявляв також публічно, що зменшувало ймовірність, що інша компанія візьметься за це завдання.

- Щось для них робити? Та срав я на їхній комп’ютер, - заявив Ґейтс Info World.

Коли вони знову зустрілися на якійсь конференції, Джобс почав ганити Ґейтса за його відмову робити програми для NeXT.

- Коли в тебе буде ринок, я, можливо, подумаю, — відповів ґейтс.

Джобса це вивело з себе.

- Вони криком з’ясовували стосунки у присутності решти учасників, - пригадує Адель Ґолдберґ, інженер «Ксерокс PARC». Джобс наполягав, що NeXT — це нове покоління комп’ютерної техніки. Як і зазвичай, Ґейтс ставав усе спокійнішим, тоді як Джобс, навпаки, все більше розпалювався. Та врешті він махнув рукою і забрався звідти.

В основі їхнього особистого суперництва лежали фундаментальні філософські розбіжності. Джобс вірив у необхідність злиття процесів виготовлення зовнішньої, металево-пластмасової оболонки, та внутрішньої, програмної, складових комп’ютера, що привело його до творення машини, не сумісної з іншими комп’ютерами. Ґейтс же вірив (і отримував віц цього прибутки) у світ, в якому різні компанії робили машини, сумісні між собою, шо використовували стандартну операційну систему (Windows від Microsoft) й усі могли використовувати ті самі програмні додатки (наприклад. Word чж Excel).

— Його творіння має одну цікаву властивість, шо зветься несумісністю, — розповідав Ґейтс Washington Post. — На тому комп’ютері не працює жодна з існуючих програм. Але це дуже гарний комп’ютер. Не думаю, шо якби я проектував несумісний з іншими комп’ютер, то мені би це вдалося настільки класно.

На форумі у Кембриджі (Массачусетс) 1989 року Джобс і Ґейтс виступали один за одним, ділячись з аудиторією своїми протилежними поглядами на світ. Джобс розповідав про новаторські хвилі, які кожних кілька років з’являються у комп’ютерному світі. Так, за його словами, Macintosh запровадив революційний підхід із графічним робочим середовищем, а зараз NeXT збиралася зробити щось подібне із прив’язкою програмного забезпечення до конкретного типу комп’ютера та застосуванням оптичного диска. Всі більш-менш потужні розробники програм, стверджував Стів Джобс, уже усвідомили, що треба стати частиною цієї нової хвилі. Всі, окрім Microsoft. Коли взяв слово Ґейтс, то він підтвердив своє переконання, що намагання Джобса все контролювати — від виготовлення корпусу машини до програмної начинки - приречене на провал, так само, як Apple програло конкуренцію операційній системі виробництва Microsoft.

— Фізичне виготовлення комп’ютерів і розробка для них програм — це зовсім різні речі, - сказав Біші Ґейтс.

Коли ж його запитали про неперевершений вигляд машини, який отримують у результаті підходу Джобса (на сцені був розміщений прототип комп’ютера NeXT), Ґейтс презирливо усміхнувся й відповів:

— Якщо дуже хочете, щоби комп’ютер був чорний, я подарую вам банку фарби.

IBM

Джобс придумав геніальний прийом, у дусі дзюдзюцу, проти Ґейтса—такий, що міг назавжди змінити баланс сил у комп’ютерній промисловості. Це змусило його піти на дві поступки, що суперечили його принципам, — дозволити іншим компаніям-виробни-кам комп’ютерів використовувати програмне забезпечення NeXT та... злягтися з IBM. Відразу од самої лишень думки про подібне переміг прагматизм. Але душею він противився таким крокам, ось, імовірно, чому той альянс протривав недовго.

Почалося все з вечірки, дійсно незабутньої, з нагоди сімдесятиріччя видавця Washington Post Кетрін Ґрем, що проходила у Вашингтоні в червні 1987 року. Шістсот гостей, включно з Рональ-дом Рейґаном, прийшли на свято. Джобс прилетів із Каліфорнії, а президент /5Л/Джон Акерс - з Нью-Йорка. Вони тоді зустрілися вперше. Джобс використав можливість, щоби очорнити Microsoft та переконати відмовитися від використання операційної сис

теми Windows.

— Я не міг не сказати йому, що IBM ішов на величезний ризик, ставлячи всю свою програмну стратегію виключно на Microsoft, тим бідьше що я не вважав їхні програми дуже якісними, — пригадував Джобс ту розмову.

На радість Джобса, Акерс відповів:

— Як ви би хотіти нам допомогти?

За декілька тижнів Джобс з’явився у штаб-квартирі IBM в Ар-монку (штат Нью-Йорк) зі своїм інженером-програмістом Бадом Тріблом. Вони запустили демонстраційну версію NeXT, що неабияк уразила інженерів із IBM. Особливо це стосувалося NeXTSTEP

— операційної системи, розробленої за принципами об’єктно-орієнтованого програмування. Ендрю Гелер, директор відділення IBM, що займалося розробкою комп’ютерів, був настільки захоплений роботою програмістів NeXT та вражений від спілкування з Джобсом, що назвав свого новонародженого сина Стівом.

Через те, що Джобс постійно прискіпувався до якихось дрібниць, переговори затяглися аж до 1988 року. Він покидав наради через непорозуміння щодо кольору чи дизайну, заспокоїти його вдавалося лише Тріблу та Л’юїну. Він не знав, що лякало його більше - IBM чи Microsoft. У квітні Перот вирішив виступити в ролі посередника й запросив до себе в Даллас представників обох компаній, де вони й дійшли згоди. /ВМдавала дозвіл на використання тогочасної версії NeXTSTEP на своїх комп’ютерах. IBM надіслало в Пало-Альто 125-сторінковий контракт. Джобс викинув його, навіть не читаючи.

— Не доганяють, — злетіло з його вуст, коли він покидав кабінет.

Він вимагав простішого контракту, на кількох сторінках, який за

декілька тижнів він таки отримав.

Джобс також хотів тримати угоду в таємниці від Білла Гейтса аж до тих пір, поки не вийде у світ #е.А"Г-комп’ютер, що планувалося на жовтень. Але в ІВМпе хотіли чекати так довго. Білл Ґейтс шаленів, коли про все дізнався. Він усвідомлював, що такий розклад може призвести, як мінімум, до унезалежнення IBM від, операційних систем виробництва Microsoft.

— NeXTSTEP ні з чим не сумісна! — гнівно метав він слова у директорів IBM.

Спершу видавалося, шо Джобс дав життя найстрашнішому жахіттю Ґейтса. Інші виробники комп’ютерів, прив’язані до операційних систем Microsoft, передусім Compaq і Dell, звернулися до Джобса з проханням про дозвіл клонувати NeXT та використовувати NeXTSTEP. Були навіть вигідніші пропозиції, шо передбачали заразом також вихід NeXT зі сфери виготовлення комп’ютерних машин, зосередившись лише на розробці програм.

То було занадто для Джобса. Він припинив будь-які переговори щодо копіювання ТУеХГ-комп’ютерів іншими виробниками. Почав також вихолоджуватися його азарт співпраці з IBM. І це було взаємно. Коли особа, яка зі сторони /5Л/укладала угоду з NeXT, пішла на підвищення, Джобс приїхав до Армонка, щоби зустрітися із його наступником — Джимом Каннавіно. У розмові віч-на-віч Джобс вимагав більше грошей задля продовження співпраці та надання ліцензії для новіших версій NeXTSTEP. Каннавіно не брав жодних зобов’язань, а за якийсь час припинив відповідати на дзвінки Джобса. Угода вмерла. NeXT заробила трохи грошей, але так і не здобув шансу змінити світ.

Запуск, жовтень 1988року

Стівен Джобс удосконалив мистецтво представлення своїх творінь до рівня театральних вистав, а на світовій прем’єрі комп’ютера NeXT, що мала відбутися 12 жовтня 1988 року в симфонічній залі Сан-Франциско, він прагнув перевершити себе. Стів Джобс хотів убити наповал усіх, хто все ще сумнівався. Протягом тижнів, що передували тій події, він майже щодня їздив до Сан-Франциско, де надовго застрявав у вікторіанському будинку С’юзан Кейр, дизайнера графіки NeXT, яка також зробила оригінальні шрифти та піктограми для Macintosh. Вона допомагала готувати кожен слайд, тоді як Джобс без упину всім переймався — від слів до потрібного відтінку зеленого, який був би за тло.

— Мені подобається цей зелений колір, — гордо казав він, коли вони робили пробну демонстрацію перед кількома колегами.

— Класний зелений, класний зелений, — бурмотіли й вони собі, погоджуючись.

Жодна деталь не була упущена. Джобс пройшовся списком запрошених і навіть перевірив меню (мінеральна вода, круасани, сир, пагони квасолі). Він вибрав фірму, що професійно займалася відеопроекціями, й заплатив 60 тисяч за їхні послуги. Джобс також найняв постмодерністського театрального режисера Джорджа Коутса для постановки дійства. Коугс і Джобс вирішили, шо сцена матиме строгий аскетичний вигляд. Відкриття досконалого чорного куба мало відбуватися на геть мінімалістично облаштованій сцені з чорним тлом, чорним обрусом на столі, чорним покривалом на комп’ютері та звичайною вазою із квітами. Оскільки ані сам комп’ютер, ані операційна система все ше не були готові, Джобсу лишалося хіба зробити симуляцію. Проте від такої затії він відмовився. Знаючи, що це буде як ходіння по канату без страховки, Джобс усе ж вирішив робити все «наживо».

На прем’єру прийшло більше трьох тисяч гостей, черга біля входу почала формуватися ще за дві години до початку. Гості не залишилися розчарованими, принаймні не сценічним дійством. Джобс був на сцені три години, і він знову довів, що є, за словами Ендрю Полака з New York Times, «Ендрю Лойдом Вебером комп’ютерної техніки, майстром спецефектів та генієм сцени». Вес Сміт із Chicago Tribune написав, що «та презентація для світу торгівлі й реклами — це те саме, що Другий Ватиканський Собор для Церкви».

Аудиторія почала аплодувати та схвально вигукувати вже з перших його слів:

— Радий знову повернутися.

Джобс почав з історії першого персонального комп’ютера і пообіцяв, що присутні зараз стануть свідками події, «яка трапляється лише раз чи двічі на десять років — той період, коли з’являється нова архітектура, що змінює обличчя комп’ютера». Комп’ютер NeXT став результатом трирічної роботи та консультацій з університетами.

- Ми усвідомили, що персональний комп’ютер потрібен і вищій школі, - заявив Джобс.

Як завжди, було багато гіпербол - дивовижний, найкраще, що можна собі уявити тощо. Джобс розхвалював навіть красу невидимих деталей. Обережно тримаючи на кінчиках пальців квадратну плату, що мала зайняти своє місце у кубічної форми комп’ютері, він із захопленням промовив:

- Сподіваюся, що ви зможете на це глянути згодом. Це найпре-краснппа друкована плата, яку я бачив за своє життя.

Потім він продемонстрував, як комп’ютер може відтворювати промови (люди почули слова Мартіна Лютера Кінга та Джона Кен-неді) та як надсилати елекронні листи з аудіодолученнями. Далі він під’єднав мікрофон до комп’ютера, щоби записати власний голос;

— Привіт, це Стів шле звістку у досить-таки історичний день.

Потім Джобс попросив аудиторію «додати трохи оплесків» для

того запису, що глядачі й зробили.

Стівен Джобс свято вірив, що інколи треба ризикувати й «ставити компанію» на якусь іцею чи технологію. Випускаючи у світ NeXT, він продемонстрував цей свій діловий принцип у дії, проте, як виявилося, ризик виявився не надто розумним — новий комп’ютер був обладнаний високоємним (але повільним) оптичним читаюче-пипіучим диском (без дискети й відповідного пристрою для страховки).

— Два роки тому ми прийняли рішення, — сказав Джобс. — Ми натрапили на нову технологію і вирішили ризикнути заради неї компанією.

Далі він перейшов до компонента нового комп’ютера, з яким вони краще вгадали.

— Нам, по суті, вдалося зробили перші цифрові книги, — сказав він, згадуючи також, що комп’ютер містить оксфордське видання творів Шекспіра та деякі інші томи.

— У мистецтві та технології книгодрукування нічого не змінилося з часів Ґутенбенґа.

Часом здавалося, що він прекрасно знав усі свої недоліки — електронні книжки він використав, щоби дещо поглузувати з себе.

— Є одне слово, яким часто мене називають, — «меркурієць», — сказав Джобс і зробив паузу. Аудиторія засміялася, знаючи про що йдеться, особливо жваво реагували перші ряди, де сиділи працівники NeXT та його колишні колеги з Macintosh. Затим він знайшов те слово в електронному словнику й прочитав перше значення: — «Народжений під упливом Меркурія».

Джобс далі гортав сторінки електронного словника.

— Здається, третє значення — це саме те, що вони мають на увазі: «Характеризується непередбачуваністю зміни настрою».

Сміх у залі став гучнішим.

— Якщо подивимося ще далі, то з’ясуємо, що антонімом до цього слова буде «сатурнієць». Що ж це таке? Двічі клацаючи на це слово, ми знаходимо у словнику і його значення, ось воно: «Холоднокровний, урівноважений. Не схильний до дій чи змін. Похмурої та непривітної вдачі».

Легенька усмішка з’явилася в нього на обличчі, поки він чекав на наступну хвилю сміху.

— Ну, я не думаю, що після цього всього «меркурієць» такий уже й поганий.

Після того як оплески стихли, Джобс узявся за словник цитат, щоби ще витонченіше обіграти ефект викривлення реальності. Цитата, яку він вибрав, була із книжки Л’юїса Керрола «Аліса у За-дзеркаллі»:

Після того як Аліса розридалася через те, що хоч би як сильно вона

старалася, але все одно не може повірити у неможливе, Біла Королева заявила: «Дивно, а я інколи ще до початку сніданку можу повірити

в щість неможливостей».

В залі почувся справжній регіт, особливо відзначалися перші ряди. Підтримка залу — сміх, оплески тошо — відволікали увагу та солодили гіркоту від поганих новин. Коли дійшла черга оголосити ціну комп’ютера, Джобс, як він завжди робив у таких випадках, почав перелічувати переваги та особливості машини, називав Гі вартою багатьох тисяч доларів і стимулював публіку спершу самій уявити, скільки ж такий потужний апарат має вартувати. А потім він оголосив ціну, яка, він сподівався, виглядатиме невисокою:

— Для виших навчальних закладів комп’ютер обійдеться у шість із половиною тисячі доларів.

Почулися поодинокі оплески хіба шо від «своїх». Група наукових консультантів наполягала на ціні між двома і трьома тисячами, і їм здавалося, шо Джобс саме це їм й обіцяв. Тож багато з цієї когорти були неприємно вражені. І таке враження лише посилилося, коли вони дізналися, шо принтер додатково коштуватиме дві тисячі доларів, а зовнішній накопичувальний носій інформації, який мати дуже бажано, зважаючи на повільну роботу оптичного диска, додавав би до загальної вартості ше дві з половиною тисячі.

Існувала ще одна причина для розчарувань, яку Джобс хотів завуалювати:

- На початку наступного року ми випустимо версію 0,9 операційної системи, яка призначена, головним чином, для програмістів та висококваліфікованих користувачів.

Де-не-де у залі почувся саркастичний сміх. Адже слова Джобса означали, що повноцінний випуск машини з програмним забезпеченням (так званою версією 1,0) аж ніяк не відбудеться на початку 1989 року. Він, по суті, й не повідомив, коли точно вона вийде. Джобс лишень припустив, що, можливо, це станеться у другому кварталі наступного року. В кінці 1985 року він, попри наполягання Джоани Гофман та інших колег, уперто відмовлявся перенести дату випуску, через його переконання мати машину готовою до початку 1987-го. Зараз було очевидно, що затримка буде биіьш ніж двохрічною.

Вечір закінчився на більш піднесеній ноті, в прямому значенні. Джобс запросив на сцену скрипаля з симфонічного оркестру Сан-Франциско, який в дуеті з комп’ютером TVeZJ'зіграв Концерт Ба-ха для скрипки ля-мінор. Люди шалено аплодували. Ціна та запізнення забулися в мить. Коли після закінчення виступу якийсь журналіст запитав Джобса про причини затримки основної версії комп’ютера, той відповів:

— Ніякої затримки. Комп’ютер на п’ять років випереджає свій час.

Для Джобса стало вже звичкою пропонувати «ексклюзивні» інтерв’ю для деяких видань в обмін на їхню обіцянку, що матеріал потрапить на обкладинку. Цього разу він пообіцяв трохи забагато «ексклюзивів», хоч, у підсумку, все обійшлося. Спершу він погодився зустрітися із Кеті Гафнер з Business Week а надатл деяку ексклюзивну інформацію ще до виходу комп’ютера, але подібна домовленість у нього була і з News Week, а також із Fortune. Та він не врахував, що один з редакторів Fortune С’юзан Фракер була одружена з редактором News Week Мейнардом Паркером. На нараді у Fortune, коли із захопленням йшло обговорення їхнього ексклюзивного матеріалу, Фракер згадала, як вона випадково дізналася, що такий само ексклюзив має й NewsWeek і що вихід того матеріалу відбудеться раніше, ніж у Fortune.

Тож у підсумку Джобс з’явився лише на двох обкладинках. NewsWeek використав заголовок Mr. Chips і надрукував його фото

- як Джобс спирається на бездоганний АГеХГ-комп’ютер, який у статті називали «найдивовижнішою машиною останніх років». Business Week подав стильне фото Джобса — де той у чорному костюмі, з бездоганним виглядом ангела та жестом професора. Гафнер також чітко вказала на маніпуляції NeXT, що супроводжували Гї роботу над матеріалом. «NeXTдуже обережно, із цензорським підходом, ставилася до інтерв’ювання його співробітників і постачальників, — писала журналістка Business Week.

— Ця стратегія спрацювала, але дорого їм коштувала. Адже такі викрутаси лишень підкреслили характерні особливості Стіва Джобса - зацикленість на собі й напористість, що межує з нахабністю. А найвиразнішою рисою Джобса виявилось бажання все контролювати».

Коли минув ажіотаж, реакцією на NeXT була повна тиша, особливо з огляду на те, що купити його все ще не було змоги. Білл Джой, унікальний науковець з конкуруючої фірми Sun Microsystems, назвав Джобсове дітище «першим юпі-комп’ютером», що було не зовсім компліментом. Білл Ґейтс, як того й можна було очікувати, продовжував скептично висловлюватися про NeXT.

— Я щиро розчарований, — повідомив він Wall Street Journal. — Тоді, у 1981-му, коли Стів представив нам Macintosh, ми були по-справжньому вражені. Бо, якщо порівняти його з будь-яким іншим комп’ютером того часу, йому не було рівних.

Із NeXT все сталося інакше.

— Якщо глянути незашореним поглядом, то виявиться, що більшість властивостей цього комп’ютера мало чого варті.

Ґейтс також заявив, що Microsoft й надалі не збирається робити якісь програми для NeXT. Одразу ж після нащумілого представлення публіці NeXT, він написав іронічного листа своїм працівникам, який починався словами: «Реальність цілком і повністю зависла». Згадуючи той час, Ґейтс з усмішкою припускає, що то був його найкращий електронний лист.

Коли комп’ютер Л'^еХГврешті-решт з’явився у продажу в середині 1989 року, очікувалося, що завод випускатиме десять тисяч одиниць на місяць. Але бездоганні заводські роботи, так гарно розфарбовані, лишалися майже без діла, а NeXT і далі лише втрачала кошти.