Подруга «Дана»

Присвята групі «Барса» ДУК ПС

Холодні черги автоматні стрекотали,

Сухий їх голос наполохав ніч,

І крок за кроком тихо підступали

Солдати України пліч-о-пліч.

Село порожнє пусткою зустріло

І зграєю худих безхозних псів.

Аж раптом небо лунко засвистіло

І ніч наповнилася сотнями вогнів.

Додолу впав, і зрадницька «зеленка» не рятує.

Затиснув серце у лещата тихий жах.

Полями смерть у соняхах крокує

І залиша розтяжки у житах.

Ні з чим не сплутаєш той грім в нічному небі,

Коли на землю впав палючий град.

Усі разом і кожен сам за себе.

Регоче десь ворожий автомат.

Пекельний жар у гумових годинах бою,

Горить повітря і розорана рілля,

Палає техніка, ти борешся з собою,

Щоб кинутись у бій крізь полум’я.

Котрась доба, непевні сни в окопах,

І крає тишу твій суворий кулемет.

Болить спина, печуть від втоми стопи…

Ти вперто заряджаєш кілька лент.

Смердять огидно трупи, снайпер валить,

А ти стріляєш, аж в руках гуде.

Вогонь із мінометів небо смалить,

А ти сі дивиш, де воно впаде.

Пилюка і гранат уламки ріжуть тіло,

Впинаються у плоть, немов голки.

Воронки мінометні, мов могили,

Роззявили свої криві роти.

Заклинив кулемет, панічно смикаєш за ленту,

За кришку і затвор, але вже ні ?

Шалена куля снайперським презентом

Нежданно опинилась у тобі.

Упав солдат, у мороці безвітрянім втопився.

Він воював за себе і за нас.

О боги праві, як же він втомився!

Але спочити не прийшов ще його час.

Як пахне бинт! Як пахнуть йод і ліки!

Білизна чиста та хрустка і біле світло…

Він не «двохсотий» і, на щастя, не каліка.

Кохана дівчина всміхається привітно.

Тебе на плечах виніс побратим,

І наречена біля коєчки чекає.

Запам’ятай, солдат: ти не один,

Тебе діждуться і тебе кохають.

Туман

у білім мороці туману, в клубах тягучих, як кисіль,

повзуть нечутно в клаптях рваних полки ворожі звідусіль.

в густих зрадливих білих плямах, в примарних абрисах руїн

крадеться зло до нас полями, і чути їх крізь тиші дзвін.

земля здригнулась, застогнала, повітря різане свистить.

і сяє каламутний спалах, додолу, адже є лиш мить!

вдивляються в напрузі очі у теє біле молоко

але не можуть, чи не хочуть, прозріти крізь вологе тло.

розкати грому артилерій затіяли свій бадмінтон

а бляклі вогники їх серій нагадують жахливий сон.

а раптом кроки їх і звуки, ну ось і лізуть вороги,

та звичний рух здійсняють руки, ідуть у бій штурмовики.

весь зір на слух перетворився, затвор і черга в біле тло

москалю, ти вже помолився? Сьогодні здохнеш все одно.

а черга чергу заміняє, невтомно лупиш у імлу.

ворожі крики, хтось конає, то ворог падає в труну.

навколо бійня не вщухає, тут ти когось або тебе

не бачиш, але точно знаєш, з якого боку зло іде.

в кривавім киселі повітря солоний присмак ворогів —

так пахне перемоги вітер, або невдалий їх прорив.

у білім мороці туману, в клубах тягучих, як кисіль,

лежать нечутно в клаптях рваних полки ворожі звідусіль.

в густих зрадливих білих плямах, в примарних абрисах руїн

здихає ворог в тяжких ранах, а тиша знов бринить, мов дзвін.

Війна жіночими очима

Головне ? не забути постригтися і забацати манікюр,

Депіляцію чи поголитися, одягнути білизну «ажур».

Щоб не терли незручні стринги й не висіли великі труси,

Щоб не пріли тендітні ноги і не тиснули пояси.

Щоб пом’якшить обвітрені губи, не забуду помадку взяти.

Покладу у підсумок пластир ? заліпити натерті п’яти.

Іще купу дрібничок різних по кишенях собі розпихаю,

Хай гранатам живеться тісно, та дрібнички з собою маю.

Щоб до форми все гарно личило і одягнена була зі смаком.

Чи поранена, чи покалічена, бруд під нігтями сховаю за лаком.

Непритомна я буду й поранена, у крові я, роздягнена й боса я,

Але ноги ж бо будуть поголені, і не соромно їхати в госпіталь.

Позбирають розірване тіло, якщо я раптом буду «двухсота»,

А воно буде чисте й надухане, і не тхне із мертвого рота.

Привезуть труп солдата-дівчини в гарній формі й білизні ажурній ?

Санітари всміхнуться ввічливо й паталогоанатом діжурний.

І подумають: «Що за дівчинка! Що за милеє личко й фігурочка!»

І лежатиму там героїчна я, акуратна, вродлива і дурочка.

Хоч солдат я, та статі жіночої, і жіноча у мене врода,

На війні бути гарною хочу я, у боях, за любої погоди.

Не хизуюсь я і не зваблюю, я воюю, я лаюся матом,

Та завжди залишаюсь бабою, навіть в формі й із автоматом.