Володимир Святий

Володимир Святий

Володимир був третім сином князя Святослава. Перші двоє, Ярополк і Олег, були від «шляхетної» Предслави, а Володимира народила Малуша, ключниця його бабки, княгині Ольги. Незадоволена Ольга відправляє дитину разом з матір’ю геть до своєї вотчини Бутудіно під Псковом, де і проходить володимирове дитинство.

Володимир не був рівнею старшим братам, але на його щастя новгородці попросили Святослава про князя і вказали безпосередньо на Володимира. Зробити так їм порадив брат Малуші Добриня, сам новгородець.

Володимир княжив у Новгороді вже 7 чи 8 років, коли його брати посварилися, і Ярополк убив Олега. Побоюючись за життя, Володимир біжить до Скандинавії. До Новгорода він повертається вже з варязькою дружиною. Підсиливши її новгородським військом, Володимир з цього моменту не зупиняється, аж поки не посідає батьківський престол у Києві. З 980 року він великий князь Київський. На шляху до цього престолу їм було пролито багато крові, серед неї і кров рідного брата, але що поробиш — він був ще язичник.

За хрещення Русі Володимир прирівняний до апостолів, його називають «святим рівноапостольним». Він був не просто середньовічним правителем маловідомої тоді навколишньому світу країни, він став постаттю світової історії. Те, що без нього ні Україна, ні Росія, ні Білорусія не були б тим, чим є сьогодні, доводити не треба. Але мало хто усвідомлює, що коли історія з «вибором віри» — не легенда, князь Володимир багато в чому визначив і подальшу долю всієї Європи.

А історія ця, нагадаю, полягає в тому, що віру Володимир обрав не відразу. Для початку він вислухав іудеїв, що прийшли до Києва, мусульман, греків і послів Папи Римського. Усі ми читали про цей диспут, пам’ятаємо репліки Володимира. В іудеїв, що розхвалювали свою релігію, він запитав: «А де ж земля ваша?» (Через 960 років Сталін, у відповідь на пропозицію обмінятися послами з Ватиканом, запитав: «А скільки дивізій у Папи?»; вихованець духовної семінарії, він пам’ятав каверзне запитання Володимира.)

Після диспуту київський князь вчинив на цілком сучасний зразок — відправив довірених осіб «дізнатися про віри». Ті, що повернулися «від німець», скаржилися, що «краси не бачили ніякої», ті, що побували в мусульман, казали: «Немає в них веселощів, тільки сум і сморід великий». І тільки з Царграда посланці повернулися в захваті: «Не знали, на небі ми чи на землі».

Якби Володимир вибрав іслам, що тоді? За часів його князювання іслам володарював на заході і почасти півдні Європи — в Іспанії, Португалії і Сицилії. Утвердився він і на схід від Київської Русі, у Волзькій Булгарії. Володимир із своїм дядьком Добринею «ходив» на булгар у 985 році, але уклав з ними договір (Добриня сказав, що народ, настільки багатий, що носить чоботи, не буде платити данини, і треба пошукати личакарів). Русь уже тоді протяглася від Дунаю до Балтики, і якби вона прийняла іслам, Європа опинилася б у мусульманських лещатах. Не виключено, що ці лещата одного разу зімкнулися б, і сьогодні ми з вами жили б у мусульманській Європі.

Обери Володимир іудаїзм, це привело б, імовірно, до відновлення Хазарського каганату. Що це було таке? У 70 році після Різдва Христова римський полководець, майбутній імператор Тит (римляни прозвали його «утіхою роду людського») зруйнував Єрусалим і розсіяв євреїв по світу. Сім століть по тому на просторах Причорномор’я, Криму, Північного Кавказу і гирла Волги виник Хазарський каганат — єдина в історії спроба відтворити іудейську державу поза Ізраїлем.[36] Хазарія проіснувала майже два століття і постійно воювала з Руссю. На «нерозумних хазар» ходив «віщий Олег». У билинах проти Іллі Муромця б’ється Жидовин-богатир. У 965 році Хазарію розгромив не хто інший, як рідний батько Володимира, князь Святослав. За князювання Володимира каганат, судячи з усього, уже не існував, але «вербувати» його приходили саме хазарські іудеї, що продовжували жити на колишнім місці ще довго.

Теоретично Володимир міг зупинитися і на «хазарському проекті», і тоді іудаїзм запанував би від гирла Волги, Дагестану, Тмутаракані, Криму і Дунаю до Балтійського і Білого морів. І весь світовий розвиток пішов би знов-таки іншим шляхом.

У випадку ж прийняття Володимиром християнства латинського зразка в Східній Європі згодом могла утвердитися могутня коаліція слов’ян-католиків, а то і єдина держава, і це теж означало б істотно інший сценарій перебігу історичних подій.

Нарешті, якби вибір Володимира не упав на Константинополь, на константинопольський християнський обряд, після знищення Візантійської імперії турками східне християнство, православ’я, залишилося б локальною балканською конфесією.

Русь, на відміну від більшості інших націй, що прийняли християнство, одержала Святе Письмо і церковну службу не на далекій латині, а в достатньо зрозумілому перекладі слов’янських апостолів Кирила і Мефодія. Це зробило наше православ’я набагато більш народною, домашньою релігією, ніж католицизм.[37]

Іноді я намагаюся подумки перенестися в часи Володимира Святого. Стародавні київські назви роблять історію живою. Народ київський був хрещений або в річці Почайні (нині пересохлій, на Оболоні) біля її впадіння в Дніпро, або в самому Дніпрі, і грецькі священики, яких привіз Володимир, стоячи на плотах, «давали цілим натовпам людей ім’я одного святого». У Києві є Аскольдова могила, гора Щекавиця, річка Либідь, Боричів узвіз, Половецька, Печенезька, Татарська вулиці, Золоті ворота. Наше тисячолітнє минуле залишається поруч з нами.

Чи чув Володимир про подорож Андрія Первозванного? Відповідно до переказу, апостол Андрій, улюблений учень Христа, проповідуючи Євангеліє «скіфам», піднімався вгору по Дніпру і раптом сказав своїм супутникам: «Чи бачите гори ці? Тут засяє благодать Божа і буде велике місто». Він водрузив на одній з гір хрест, після чого направився не куди-небудь, а до нинішнього Новгорода. Він був дуже здивований лазневими звичаями слов’ян і водрузив ще один хрест, над Волховом. До переказів про проповідь Андрія історики ставляться скептично, однак стародавні легенди, соромлячи маловірів, не раз виявлялися дуже точними. Так підтвердилося існування гомерової Трої, підтвердилися доколумбові плавання до Америки і багато чого ще.

Знав Володимир цей переказ чи ні, але в будь-якому випадку, саме Новгород (місто Володимиру не чуже) був хрещений другим після Києва, усього місяць по тому. Новгородці виявилися більш заскнілими у своєму поганстві. Добрині і Путяті довелося добре попрацювати, щоб загнати їх у Волхов.

Володимир сам їде до Ростово-Суздальської землі. Там він із двома єпископами хрестить жителів Суздальського ополля і закладає місто Володимир Заліський. Наступного літа у Ростові Великому він разом з митрополитом Михайлом хрестить місцевих жителів у Ростовському озері. Потім Володимир охрестив в Оці жителів Мурома. За Володимира були хрещені й інші частини Русі — де за його участі (Кривичська земля — нинішня Смоленщина і почасти Білорусія), де без. Москви тоді не було, а то б він охрестив і москвичів. Для сучасних росіян Володимир — такий же Хреститель, як і для нас, українців.

Ставши християнином, Володимир повністю змінився — або ж змінилися розповіді про нього. У розповідях ченців Володимир до водохрещення і Володимир після водохрещення — це дві абсолютно різних людини. Йому стала нестерпною будь-яка жорстокість. Якби Євросоюз існував уже тоді, Русь виявилася б зразком для бажаючих вступити до нього: з «Повести временных лет» ми знаємо, що за порадою херсонеських єпископів Володимир ненадовго вводив страту для розбійників, що лютували на дорогах, але незабаром його серце не витримало, і він скасував її. Страта була замінена вирою (штрафом).

Він відкрив багато шкіл. Правда, як стверджують літописці, матері, проводжаючи дітей до школи, спочатку плакали за ними, як за померлими. Володимир скликав людей з усього Києва, годував їх і напував, та ще велів розвозити частування для тих, хто не зміг з’явитися на князівський двір, він став «жебраколюбив», а також «приводив купецтво до найкращого стану».

Близько 1000 року Володимиром «посланы были в Рим, Персию, Палестину и Египет нарочные для описания земель тех, наук, нравов и тамошних правлений — таково-то далеко уже простиралось благонамерение великого Владимира для благоденствия своих подданных», — писав пізніший історик, що збирав крихти відомостей з переказів і житій святих володимирових часів. Неясні відлуння, що часто доносяться до нас без початків і кінців, проте малюють образ правителя, що випередив свій час. Будь-якому сучасному державному діячу було б про що з ним поговорити.

Володимир піднімається в нашій історії як людина, що визначила всю подальшу долю України в набагато більшій мірі, ніж хто-небудь ще. Якою важкою не виявилася б ця доля, вона занадто дорога мені, щоб бажати іншої. Упевнений, що з таким же почуттям згадують свого, нашого спільного, Хрестителя і росіяни.