«Ми засвоїли урок роздрібненості демократів»
«Ми засвоїли урок роздрібненості демократів»
Хоча процес єднання демократичних сил виглядає вирішеним навіть для тих, хто ніколи не цікавився політикою, ця тема лишається основною ще протягом багатьох тижнів, підсилюючи на кілька градусів температуру і без того неймовірно спекотного літа 2007 року.
На цю ж саму тему Луценко говорив 1 липня журналістам програми «Час» на «5 каналі». Цими днями його, очевидно, переймає процес об’єднання демократичних сил і необхідність створити у майбутньому єдину демократичну партію. Він укотре говорить про необхідність єднання демократичних сил в потужну силу, яка запропонує єдину політику для виправлення ситуації в країні. «Сьогодні, – каже він, – ми заклали традицію нового підходу до такого об’єднання, аби не дати щонайменшої можливості виникнення нового Кінаха або нового Мороза. Ми говоримо про утворення єдиного виборчого блоку з єдиним списком і створенням ще до початку виборів єдиної політичної демократичної партії».
За його словами, цю партію буде створено на базі однієї із існуючих партій. І так виглядає, що основою для цього буде «Наша Україна». Але на сьогоднішній день, згідно з усіма соціологічними опитуваннями, лідерами популярності поза БЮТ в демократичному таборі є «Наша Україна» та «Народна самооборона». Луценко каже, що ці дві сили, об’єднавшись, будуть пропонувати інше бачення підходів, ніж те, яке, на жаль, було 15 років до цього. Не інтереси амбіцій: хто буде керівником фракції, як поділять посади між собою, які квоти будуть. Це буде єдина партія, єдиний список, єдина команда для відновлення європейського розвитку країни.
Одначе станом на початок липня 2007 року інтрига все одно тримається, як у кращих традиціях детективного жанру. Попри те, що питання створення єдиного блоку виглядає практично вирішеним, далі лишається невідомим, хто буде начальником передвиборчого штабу, а також склад першої п’ятірки і першої десятки списку. Луценко говорить, що прізвища буде названо у встановлений законом час. Відбудуться з’їзди, приймуть рішення – і суспільство дізнається про обличчя нової політичної сили.
З інтерв’ю Юрія Луценка «5 каналу» 1 липня 2007 року:
– Є перший номер п’ятірки, другий, третій, четвертий, п’ятий і аж десятий. Бо, на відміну від інших політичних сил, які мають потужних лідерів, а всі інші є акторами цього одного лідера, ми показуємо нову команду, нових людей із новими ідеями, які здатні дати Україні новий стандарт розвитку. Ми закликаємо інші демократичні сили об’єднатися разом із нами в єдину партію ще до виборів, і на цій основі вони можуть бути представлені у нашому виборчому списку. З усією повагою до наших колег, ми тримаємо двері відчиненими, вони можуть приймати свої рішення. У списку місця вистачить усім, хто хоче працювати, а не думати про те, як подрібнити амбіції і відновити вчорашні ігрища. Ми більше такого не допустимо. Ми засвоїли урок роздрібненості демократів. Я знаю, що до нас надійшли листи не тільки від «Правиці», але звернення були й від Аграрної, Селянської партій, від інших керівників демократичного напрямку. Таких, наприклад, як «Пора». Думаю, знайдеться з півтора десятка сил, які вважають себе демократами. Інше питання: наскільки їхнє бачення процесу збігається з нашим? Ми йдемо на укрупнення сили з тим, щоб уже грали не окремі команди, а єдина сила. Якщо до цього будуть схилятися наші колеги, то чому б і ні.
Говорячи про ідеологію партії, яку слід створити до виборів, Луценко, звичайно ж, наголошує на тому, що ця ідеологія буде, в першу чергу, європейською, бо, на його думку, сьогодні в країні немає розламу між правими і лівими. Нині має місце протистояння між тими, хто бачить Україну європейською, і тими, хто тягне її назад у колонію, причому в двох смислах цього слова.
Журналісти зазначають: усе одно Луценко у свідомості людей є лівоцентристом, Кириленко є правоцентристом. Залежно від того, хто очолить список, хто очолить партію, такою ця партія і буде, таку буде мати ідеологію. Тому, прогнозують вони, «Наша Україна» чи те, що буде створено на базі її, стане або лівоцентристською силою, або правоцентристською.
На це Луценко відповідає: «Я думаю, що всі ці поділи є штучними і запізнілими. Ще раз кажу: сьогодні в Європі немає класичних лівих партій і немає класичних правих. Зверніть увагу, в «помаранчевих» урядах я як висуванець лівоцентристської партії вів найбільш праву політику, бо ввів представника держави, міліціонера, в кожне село, де була сільрада. І вимагав жорсткого посилення відповідальності злочинців за подіяне. Це чисто права політика. В той же час представник «Нашої України» В’ячеслав Кириленко проводив найбільш ліву соціальну політику – небачено підняв стандарти, соціальні виплати, заробітну плату тощо. Але це не заважає одне одному, бо ми сьогодні маємо комбінувати і ліву, і праву політику, і ліберальну, і консервативно-духовну. Все це сьогодні необхідно для України». Тому, на думку Юрія, сьогодні ділитися на правих і лівих є просто нерозумним.
З інтерв’ю Юрія Луценка «5 каналу» 1 липня 2007 року:
– Ми не ділили список між собою. Мало того, сьогоднішнє рішення (про підписання Декларації демократичних сил. – Авт.) є додатком до попередніх угод із іншими, в тому числі з «Правицею». І якщо вони пройдуть той самий шлях, заявлять про розпуск своїх партій, вступлять у «Нашу Україну» як базу для об’єднання в нову потужну демократичну силу, очевидно, формування якої вже відбудеться після виборчого процесу, то ми були б дуже раді вітати наших колег по спільній роботі. Інше питання: ви пам’ятаєте, коли «помаранчеві» сили виграли вибори, партії, які стояли на Майдані,[44] прийшли в парламент, маючи більшість. Але неузгодженість у кадрових питаннях призвела до зради Мороза. Питання: ми сьогодні маємо відповісти на цей історичний урок? Маємо. Ми мусимо знову ж таки створити єдину потужну силу, яка має договір із БЮТ про формулу розподілу і формування наступного уряду. Угода, підписана між Кириленком і Тимошенко, існує і сьогодні. Якщо буде необхідно, ми її можемо підтвердити. «Народна самооборона» її визнає, нас влаштовують принципи, закладені в ній, ми бачимо чіткий, прозорий механізм формування демократичного уряду. І ми думаємо, що він є незмінним.
Про те, що Луценко запросив Юлію Тимошенко об’єднатись і ввійти в п’ятірку лідерів, преса широко писала. Згадувалося про це раніше і в нашій книзі. Тому журналісти не могли обійти це запитання. На що Юрій відповів у притаманній йому іронічній манері: «Мені здається, в українській політиці завжди було місце жартам. Але в кожному жарті, як ви знаєте, є лише доля жарту. Я із самого початку виступав за те, аби в нинішньому історичному етапі, надзвичайно важливому для вирішення питання, по якому шляху піде Україна – назад в колонію чи в Європу, – демократи, всі демократи були б об’єднаними. Якби Юлія Володимирівна прийняла таке рішення, я впевнений, що воно було б ефективним. Це дійсно був би справжній мегаблок, який би сповідував абсолютно зрозумілі для виборця принципи. І категорично відкинув би будь-які методи внутрішнього протистояння демократів. Юлія Володимирівна обрала свій шлях і каже, що вона буде йти двома колонами – вона і ми. Шкода, але таке її рішення. Ми маємо рахуватися з такою можливістю».
Тут варто нагадати, що напередодні в прямому ефірі «5 каналу» Юлія Тимошенко звернулася до виборців і закликала їх не погоджуватися на те, що говорять політики, котрі тільки-но з’явилися, політики, котрі не були гравцями на минулих виборах. Журналісти сприйняли це як закид на адресу персонально Луценка і навіть провели паралелі між згаданими вище заявами Томенка і позицією лідерки БЮТ.
Однак Луценкові так не здалося. Навпаки, каже він, Луценко набагато раніше з’явився на політичній арені, ніж у цей рік чи навіть минулий. Просто Юля закликала голосувати за перевірені політичні сили, за які вони фактично і голосували раніше. «Ну давайте не будемо хитрувати, кого мала на увазі Юлія Володимирівна, – говорить він. – Нехай би вона і сказала. Я сповідую пряму і зрозумілу політику. Моя політика дуже проста. Сьогоднішні представники демократичних сил у парламенті не змогли втримати перемогу у своїх руках. Це означає, що там є проблема, і з цією проблемою треба боротися. З моєї точки зору, це означає, що падіння довіри до демократів, яке ми бачимо в будь-якій галузі, розчарування в своїх лідерах, яке будь-який неупереджений оглядач може побачити в будь-якому населеному пункті Західної чи Східної України в усіх політиках, які зрадили їх, які не відповіли на свої обіцянки».
На думку самого Луценка, така відповідь є в оновленні. Саме тому «Наша Україна» і «Народна самооборона» пропонують дуже зрозумілу відповідь. Вони, за словами Юрія, очистилися, і у їхньому списку ми побачимо відсутність багатьох людей, які були, так би мовити, проблемними для демократичних перемог. Нам обіцяють нові обличчя. Власне, вже сьогодні і «Наша Україна», а тим більше – «Самооборона» є оновленою силою.
З інтерв’ю Юрія Луценка «5 каналу» 1 липня 2007 року:
– Ми об’єдналися, не влаштовуючи черговий театр амбіцій. У 2006 році «Наша Україна» і Блок Тимошенко йшли на вибори, сперечаючись одні з одними і навіть конфліктуючи. І це бачили виборці. Таким чином, насправді на хвилі цього менше критики отримали ідеологічні опоненти, тобто Партія регіонів, ті ж самі комуністи і так далі. Чи не повториться ситуація 2006 року, коли знову будуть суперечки? Не повинна. Вже закладені певні підвалини для цього, коли є коментування одних політиків щодо, до речі, представників «Самооборони», потім відповідь «Самооборони» Блоку Тимошенко. Ви знаєте, більш за все у цій кампанії я хотів би, щоби БЮТ і наш блок дотримувались угоди про чесну конкуренцію. Безумовно, ми будемо дещо різними в очах виборців. І це зрозуміло, бо ми йдемо двома колонами. Очевидно, одна сила буде акцентувати на одних питаннях, і це, напевно, зацікавить багато виборців, ми будемо акцентувати на інших питаннях. Сподіваємося, що ми зможемо в чесних конкурентних змаганнях дати більший результат, пам’ятаючи про те, що БЮТ – наш природний єдиний демократичний союзник. І це основне. Будь-яке непорозуміння між нами призводить до втрати спільного результату. Я найбільше зацікавлений у порозумінні і взаємному ненападі.
2006 року на виборах помилок припускались обидві демократичні сторони. Тепер час вчитися на власних помилках. Очевидно, такий вже український характер: українець вчиться лише на своїх помилках, а не на чужих. За словами Луценка, їхня сторона ці помилки засвоїла. І він сподівається, що будь-які рецидиви, дискредитації, паплюження, поливання брудом союзників у майбутньому парламенті не будуть допускатися жодною стороною.
Більш того: сьогодні Луценко вже не вважає за особливо потрібне критикувати Партію регіонів. Життя вже повністю довело, що таке «покращення нашого життя вже сьогодні» за наш із вами рахунок. Правляча партія, якою станом на липень 2007 року є Партія регіонів, покращила насамперед власне життя, не виконавши жодної з обіцянок, які давали під час виборчої кампанії 2006 року. Всі кримінальні справи поховані або продані, якщо вже називати речі своїми іменами. Ніяких позитивних зрушень у доходах населення немає. Навпаки, є їхнє падіння. При зростанні ВВП, яке, як завжди, досягається шляхом напівкримінальних схем, люди не відчули це у своїй кишені. Україна сьогодні не має розвитку малого і середнього бізнесу, конкурентного середовища тощо. Натомість має зупинений європейський процес інтеграції і купу боргів. За це, каже Луценко, його сила буде критикувати наших опонентів. Але, чесно кажучи, це вже і так зрозуміло людям.
З інтерв’ю Юрія Луценка «5 каналу» 1 липня 2007 року:
– Бачите, я ніколи не казав, що Партія регіонів є моїм ворогом. Але вона є нашим політичним опонентом. І за нас, і за них голосують українці, тому ми маємо пам’ятати про те, що і вони представляють мільйони українців, наших співгромадян. Мені не подобається їхній вибір, але я маю його поважати. З іншого боку, ясно, що я маю давати їм повну картину того, що, з моєї точки зору, робить неправильно нинішня влада. В даному випадку я думаю, що одна дуже важлива річ, навколо якої ми мали би об’єднатися, – це усвідомлення необхідності, по-перше, чесних виборів, по-друге – негайно після цього прийняття нової Конституції. Інакше конфлікти будуть породжуватися раз за разом. Оці дві речі мали би зробити спільно в силу того, що Конституція приймається двома третинами голосів, як ви розумієте, у парламенті за підтримки президента. Але президент сказав, що буде референдум, і Конституція буде прийнята на референдумі. Це була його пропозиція. Я не виключаю, що і такий шлях можливий. Але хотів би, щоби і така пропозиція отримала повну підтримку всіх політичних гравців України, аби наступну нову Конституцію однаково читала і влада, і опозиція. Якщо після виборів парламент не зможе прийняти нову Конституцію, йому допоможе президент. Але ми маємо прийняти нову Конституцію, бо для всіх очевидно, що ця є джерелом нестабільності, конфліктів, потрясінь, які ледве не довели країну до військового путчу зі сторони нинішньої влади, яка вчепилася намертво за крісла. Тому очевидно, що Конституцію треба писати і нову, вона має бути більш збалансованою, більш контрольовані гілки влади між собою. А з іншого боку, обов’язково, щоб до коми її однаково читала і влада, і опозиція. І ще бажано, щоб її при цьому прийняв на референдумі народ, аби політики більше не лізли до неї, не мали спокуси під себе підкоригувати ту чи іншу статтю.
Сьогодні політики говорять дуже часто в кулуарах про такий сценарій. 30 вересня – вибори дострокові до парламенту, потім наступні півроку-рік або більше – прийняття нової Конституції. Після того ще одні дочасні вибори, вже за новою Конституцією, новий парламент і вже з іншими повноваженнями і так далі. Тому Луценко вважає: цей парламент має основне суперзавдання – прийняти або допомогти прийняти нову Конституцію, винести її на всенародний референдум, затвердити, і на цьому його історична місія може бути і закінчена.
Він не готовий сказати, чи при цьому обов’язково буде розпуск парламенту. Якщо парламентські повноваження не зміняться, каже Юрій, то це не є обов’язковою умовою. Але це можливо. І в цьому випадку чим частіше будуть відбуватися в нинішній переломний момент для української історії вибори, тим це краще. «Я б взагалі пішов на те, аби депутати обиралися не більше, ніж на два терміни, і по три роки кожен, – говорить він журналістам. – Звичайно, при знятті їхньої депутатської недоторканності. Подивіться: і економіка, і соціальний розвиток України пішов далеко вперед, а політики залишилися пострадянськими».
Справді, деяких із них громадяни віком «за 30» ще пам’ятають на партійних з’їздах. Вони так само були вірні генеральній лінії партії, яка регулярно мінялася в їхніх знаменах, але все-таки вони завжди хиталися разом із генеральною лінією партії. І що ми маємо в результаті? Маємо старих пострадянських динозаврів, для яких влада – це мета. Не засіб змінити ситуацію, не засіб допомогти розвитку економіки, а отже, і соціальним стандартам населення, а просто її треба монопольно утримати і всіх інших відігнати від корита, до якого він добрався. Таких політиків треба відводити на політичну пенсію якомога швидше.
З інтерв’ю Юрія Луценка «5 каналу» 1 липня 2007 року:
– З моєї точки зору, найкраще було би ввести право громадян України з 16 років голосувати. Ми відразу отримаємо нормальний проєвропейський парламент. Я в цьому категорично переконаний.
Коли йдеться про можливість створення в нас двопалатного парламенту, Луценко такої можливості не відкидає. На його думку, Україна до цього ще прийде. Це адекватна відповідь для того, аби різноманітні культурні та історичні прошарки, які мають місце в українському суспільстві, змогли відчувати, що Україна – їхній рідний дім. В цьому випадку це буде відповідь на гармонізацію всіх тих ліній напруги, які, на жаль, перенесли в Україну різноманітні недоброзичливці або нерозумні місцеві люди, які ділять Україну за різними релігійними, мовними, освітніми, історичними параметрами.
Очевидно, відбудеться дискусія про те, чи більше плюсів, чи більше мінусів дасть двопалатний парламент. В українському варіанті ми говоримо про однопалатний парламент. Але історично, звичайно, двопалатний парламент може бути тоді, коли згладяться всі конфліктні зони.
Головне, говорить Луценко, щоб український парламент не мав «шостої палати» – це дуже важливо. Бо сьогодні це є бідою українського парламентаризму. Ми теж поділяємо його сподівання.
Все колись доходить до свого логічного завершення.
Інтрига довкола прізвищ, що презентуватимуть мегаблок демократичних сил, була розв’язана 5 липня 2007 року. В цей день, починаючи вже з одинадцятої ранку, преса трубила: сталося! Нарешті демократичні сили визначились і, за повідомленням агентства УНІАН, мегаблок демократичних сил носитиме назву «Наша Україна» – «Народна самооборона».
Як інформувала прес-служба глави держави, про це було домовлено у ході підписання 10 партіями декларації про створення єдиного виборчого блоку демократичних сил. Крім того, відповідно до домовленостей, виборчий штаб блоку очолить глава Секретаріату Президента України Віктор Балога.[45]
У той же день на прес-конференції в УНІАНі Луценко заявив: «Вхідним квитком» до мегаблоку демократичних сил буде ухвалення партіями-учасницями на з’їздах в липні рішень про входження до єдиної партії. Він також сказав, що всі учасники процесу підписали сьогодні декларацію про майбутнє об’єднання в єдиний виборчий блок, а після завершення виборчої кампанії – в єдину національно-демократичну партію. Існують певні технології для цього, тобто в липні кожна з політичних сил проведе партійні з’їзди, на яких буде ухвалено відповідні рішення про входження до блоку і про злиття в єдину партію до закінчення поточного календарного року. До того ж він наголосив, що ті, хто не ухвалить такого рішення, не будуть учасниками блоку.
З прес-конференції Юрія Луценка 5 липня 2007 року:
– Ті, хто хоче займатися окремою політикою, мікроскопічною політикою, вони мають на це право. Ті, хто хоче займатися національною політикою всеукраїнського масштабу, пройдуть цей етап, і вхідним квитком до блоку буде саме таке рішення всіх з’їздів, всіх учасників підписання сьогоднішнього документа. Ми не проводимо цього процесу під килимами чи в закритих офісах. Він відкритий, прозорий і для виборців, і для учасників процесу. Для всіх правила однакові. Наше об’єднання продиктоване волею виборців. Цього року я мав не одну сотню зустрічей із виборцями і можу сказати, що це була перша вимога громадян України. Демократи почули її і об’єдналися. Я думаю, це перший доказ того, що демократичні сили навчилися слухати людей і виконувати їхню волю, і це перший крок у правильному напрямку. Це нова сторінка української сучасної політичної традиції. Закінчуються ігри в мікрогетьманство, починається відповідальна європейська політика.
Рішення йти на вибори разом ухвалили: «Наша Україна», «Вперед, Україно!», НРУ, УНП, УРП «Собор», ХДС, Європейська партія, «Пора», КУН, Партія захисників Батьківщини. Та не обійшлося без ображених: Блок Литвина і Народно-демократичну партію Людмили Супрун, якщо можна так висловитися, не взяли в демократи. За словами Луценка, ці партії виявилися неготовими до злиття в єдину силу. Це означає, що вони не готові розпустити свої партії. «Наш список відкритий для підписання, – говорить він. – Якщо знайдуться партії, які готові скласти свої прапори, амбіції маленьких вождів і злитися в єдину потужну національного масштабу партію – ми будемо раді вітати кожного з них».
З прес-конференції Юрія Луценка 5 липня 2007 року:
– Якщо ми говоримо про народовладдя, про вільну країну вільних людей, ми маємо дати можливість молодим політикам, які довели свої якості виборцям, бути попереду. Це абсолютно правильне явище. Минув час політиків, які покриті зеленим радянським мохом і посилаються на свої заслуги двадцяти-, п’ятнадцяти-, десятирічної давності. Ми їх дуже цінуємо, ми будемо їм завжди дарувати квіти, але підхопити їхні знамена і продовжувати їхні успіхи мають молоді політики. Пам’ятаєте, я казав, це буде новий список з нових людей із новими ідеями. Так воно й сталося. Сьогодні ми маємо список відомих людей. Це молоді, амбітні політики, які склали особисті амбіції в єдину командну амбіцію заради європейського розвитку України. Я вважаю це великим досягненням таких важких і іноді незручних переговорів. Впевнений, це нова сторінка розвитку української політики.
На цій ноті хочеться завершити книжку.
А правильніше буде сказати – поставити багато крапок.
Бо, на відміну від процесу підписання політичних документів, книжка залишається на роки і живе на книжкових полицях. Тому зараз ви маєте унікальну нагоду, перегорнувши останню сторінку, озирнутися довкола і побачити, що відбувається зараз.
Якщо вибори ще не пройшли, ви можете робити свої прогнози стосовно того, як складеться життєвий та політичний шлях Юрія Луценка після 30 вересня. Наприклад, кореспонденти «Голосу Америки» пророчили йому прем’єрське крісло у разі перемоги мегаблоку на виборах. Та давайте не будемо забувати, що Луценка вже оголошували майбутнім мером Києва, а це означає – прогнози можуть бути різноманітні, і в кожного з вас – свій.
Якщо ж вибори вже минули, це означає, що в цієї книжки буде продовження…
6 липня 2007 р.
м. Київ
Данный текст является ознакомительным фрагментом.